ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ 
 
                        П О С Т А Н О В А 
                          ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 
 
 14.02.2007                                          Справа N 5/46 
 
         (ухвалою Судової палати у господарських справах 
              Верховного Суду України від 05.04.2007 
         відмовлено у порушенні провадження з перегляду) 
 
 
     Судова колегія Вищого господарського суду України у складі: 
     Полякова Б.М., - головуючого (доповідач у справі), 
     Катеринчук Л.Й., Ткаченко Н.Г. 
     розглянувши касаційну    скаргу Акціонерного     комерційного 
агропромислового банку "Україна" в особі ліквідатора 
     на постанову    від    28.09.2006    р.    Дніпропетровського 
апеляційного господарського суду 
     та рішення від   21.06.2006    р.     господарського     суду 
Кіровоградської області 
     у справі N 5/46 господарського суду Кіровоградської області 
     за позовом  Акціонерного  комерційного агропромислового банку 
"Україна", м. Київ 
     до 
     ТОВ "Барва", м. Кіровоград 
     про визнання права власності 
     в судовому засіданні взяли участь представники: 
     позивача - Вернигора М.С., довір.; 
     відповідача - Кисельов А.В., довір. 
     В С Т А Н О В И В: 
 
     Акціонерний комерційний    агропромисловий   банк   "Україна" 
звернувся до суду з позовною заявою до ТОВ  "Барва"  про  визнання 
права   власності   на   455,7   кв.   м.  на  першому  поверсі  в 
будинку-прибудові N 51а по вул. К.Маркса в м. Кіровограді. 
 
     Рішенням господарського  суду  Кіровоградської  області   від 
21.06.2006 р. (суддя Змеул О.А.) у задоволенні позову відмовлено. 
 
     Постановою Дніпропетровського   апеляційного   господарського 
суду від  28.09.2006  р.  (судді:  Павловський П.П.  - головуючий, 
Чус О.В.,  Логвиненко   А.О.)   апеляційну   скаргу   Акціонерного 
комерційного   агропромислового   банку   "Україна"  залишено  без 
задоволення, а рішення господарського суду Кіровоградської області 
від 21.06.2006 р. - без змін. 
 
     Не погоджуючись з винесеними судовими рішеннями,  Акціонерний 
комерційний  агропромисловий  банк  "Україна"  в особі ліквідатора 
звернувся до  Вищого  господарського  суду  України  з  касаційною 
скаргою,  в  якій  просить  скасувати постанову Дніпропетровського 
апеляційного господарського  суду  від  28.09.2006  р.  і  рішення 
господарського  суду Кіровоградської області від 21.06.2006 р.  та 
винести нове рішення про задоволення позову. 
 
     На думку  заявника  касаційної  скарги,  судами   першої   та 
апеляційної  інстанції  неправильно  застосовані норми ст.  35 ГПК 
України ( 1798-12 ) (1798-12)
        . 
 
     Заслухавши пояснення представників сторін, обговоривши доводи 
касаційної    скарги,   перевіривши   наявні   матеріали   справи, 
проаналізувавши  застосування   судами   норм   матеріального   та 
процесуального права, колегія суддів дійшла висновку, що касаційна 
скарга не підлягає задоволенню, виходячи з наступного. 
 
     Як вбачається з матеріалів справи та встановлено  попередніми 
судовими інстанціями,  30.08.1995 р. між позивачем та відповідачем 
у справі  було  укладено  договір  N 1 про  сумісну  діяльність  в 
дольовій участі в будівництві та експлуатації будівлі-добудови. 
 
     Відповідно до   умов   цього   договору   Об'єднання  "Барва" 
(правонаступником якого є ТОВ "Барва") та Кіровоградська  дирекція 
акціонерного  комерційного  агропромислового банку "Україна",  яка 
діяла від імені банку "Україна",  зобов'язалися сумісно діяти  для 
досягнення    спільної    господарської   мети:   будівництва   та 
експлуатації   двохповерхового   приміщення-прибудови,   загальною 
площею 1377,53 кв. м. у м. Кіровограді по вул. Карла Маркса, 51. 
 
     Отже, за своєю правовою природою вказаний договір є договором 
про сумісну діяльність,  передбаченим ст.  430 Цивільного  кодексу 
УРСР ( 1540-06 ) (1540-06)
        , який діяв на час укладання угоди. 
 
     Відповідно до   вказаної  статті  за  договором  про  сумісну 
діяльність сторони зобов'язуються  сумісно  діяти  для  досягнення 
спільної господарської мети. 
 
     Згідно з п.3.1.  договору на позивача у справі було покладено 
обов'язок  здійснювати  фінансування  будівельно-монтажних   робіт 
згідно кошторису будівлі-добудови площею 455,7 кв. м. 
 
     На виконання  умов  договору  позивач перерахував відповідачу 
кошти у  сумі  232003,22  грн.,  які  були використані останнім за 
призначенням. 
 
     Разом з тим,  14.02.1997 р.  позивач листом за N 17 повідомив 
відповідача   про   складення   повноважень   учасника   дольового 
будівництва  у  зв'язку  з  невиділенням централізованих коштів на 
будівництво  міського  відділення  банку   і   неможливістю   його 
подальшого фінансування. 
 
     Рішенням господарського  суду  м.  Києва від 12.12.2002 р.  у 
справі  N  13/587,  залишеним  без  змін   постановою   Київського 
апеляційного  господарського  суду від 26.02.2003 р.,  договір N 1 
від 30.08.1995 р. було розірвано. 
 
     Правові наслідки такого розірвання договору продовжують діяти 
по сьогоднішній день,  оскільки сторони на час розірвання договору 
їх не врегулювали. 
 
     Діючий на  час  розірвання  зазначеного  договору   Цивільний 
кодекс  УРСР  ( 1540-06 ) (1540-06)
         не визначав правові наслідки розірвання 
угоди.  У зв'язку з чим,  необхідно виходити з загальних принципів 
зобов'язального  права,  відповідно  до  яких  розірвання договору 
тягне за собою припинення прав та обов'язків за цим договором. 
 
     В подальшому зазначене знайшло своє відображення  у  ст.  653 
Цивільного  кодексу  України  ( 435-15  ) (435-15)
        ,  яка  чітко встановлює 
правові наслідки розірвання договору. 
 
     В силу  ч.2  вказаної  статті  у  разі  розірвання   договору 
зобов'язання сторін припиняються. 
 
     Згідно з   ч.3  цієї  статті,  якщо  договір  розривається  у 
судовому порядку,  зобов'язання припиняється  з  моменту  набрання 
рішенням суду про розірвання договору законної сили. 
 
     Таким чином,  зобов'язання сторін, що витікали з договору про 
сумісну діяльність, припинилися. 
 
     Отже, сторони не досягли  спільної  господарської  мети,  яка 
визначена п.1.1 договору N 1 від 30.08.1995 р. 
 
     За таких  обставин  справи  майно (будинок-прибудова N 51а по 
вул.  К.Маркса  в  м.  Кіровограді)  не  є  результатом   спільної 
діяльності  позивача  і відповідача та відповідно не є їх спільною 
власністю за ст. 432 Цивільного кодексу УРСР ( 1540-06 ) (1540-06)
        . 
 
     У зв'язку  з  чим,  підстави  для  визнання  права  власності 
позивача на частину цього майна - відсутні. 
 
     Як встановлено  судом першої інстанції,  оскільки договір N 1 
від 30.08.1995  р.  був  розірваний,  будівля-прибудова  N  51а по 
вул. К.Маркса в м. Кіровограді була створена відповідачем. 
 
     Так, судом   першої  інстанції  було  встановлено,  що  після 
припинення правовідносин  за  договором  N  1  від  30.08.1995  р. 
відповідачем  було  прийнято  рішення про інвестування коштів не в 
будівництво  об'єкта  нерухомості,  яке  включало  в  себе  міське 
відділення  банку,  а в будівництво іншого об'єкта нерухомості.  У 
зв'язку  з  чим,   відповідачем   розроблено   проектно-кошторисну 
документацію   та   профінансовано   будівництво   іншого  об'єкта 
нерухомості за адресою: м. Кіровоград, вул. Карла Маркса, 51а. 
 
     Відповідно до   архітектурно-технічного   паспорта    об'єкта 
архітектури  на  торгово-виставочний  павільйон  N 2 (біля Будинку 
Архітектора) за адресою:  м.  Кіровоград,  вул.  Карла Маркса, 51а 
замовником та інвестором будівництва зазначено відповідача. 
 
     Згідно з  актом  державної  технічної  комісії  про прийняття 
закінченого будівництвом об'єкта до експлуатації від 29.10.2003 р. 
забудовником  (замовником)  торгово-виставочного павільйону N 2 по 
вул. Карла Маркса, 51а (біля Будинку Архітектора) є відповідач. 
 
     Тому, відповідно до свідоцтва про право власності N  134  від 
01.03.2004  р.,  виданого Кіровоградським виконкомом міської ради, 
право власності на  цілу  нежитлову  будівлю  (торгово-виставочний 
павільйон),  розташований у м.  Кіровограді по вул.  Карла Маркса, 
51а, належить ТОВ "Барва". 
 
     Крім того,  колегія суддів зазначає,  що згідно з ч.4 ст. 653 
Цивільного  кодексу  України  ( 435-15  ) (435-15)
          сторони не мають права 
вимагати повернення того,  що було виконане ними за  зобов'язанням 
до моменту розірвання договору, якщо інше не встановлено договором 
або законом. 
 
     Відповідно до ч.5 цієї  статті,  якщо  договір  розірваний  у 
зв'язку  з  істотним  порушенням договору однією із сторін,  друга 
сторона може вимагати відшкодування збитків,  завданих зміною  або 
розірванням договору. 
 
     Враховуючи вищевикладене   в  сукупності,  у  даному  випадку 
позивач не має право власності на частину будинку-прибудову N  51а 
по вул.  К.Маркса в м.  Кіровограді, однак не позбавлений права на 
відшкодування здійснених за договором N 1 від 30.08.1995 р. витрат 
в загальному порядку. 
 
     На підставі  наведеного  колегія  суддів дійшла висновку,  що 
доводи касаційної скарги не  спростовують  висновків  суду  першої 
інстанції  про  відмову  в задоволенні позовних вимог про визнання 
права власності. 
 
     Таким чином,  оскаржувані судові рішення відповідають  нормам 
матеріального  і процесуального права та підстав для їх скасування 
не вбачається. 
 
     З урахуванням   наведеного   та  керуючись  ст.ст.  430,  432 
Цивільного кодексу УРСР ( 1540-06 ) (1540-06)
        ,  ст.  653 Цивільного  кодексу 
України   ( 435-15   ) (435-15)
        ,  ст.ст.  111-5,  111-7,  111-9 -  111-11 
Господарського процесуального кодексу України  ( 1798-12  ) (1798-12)
        ,  суд 
П О С Т А Н О В И В: 
 
     Касаційну скаргу Акціонерного  комерційного  агропромислового 
банку "Україна" в особі ліквідатора залишити без задоволення. 
 
     Постанову Дніпропетровського апеляційного господарського суду 
від 28.09.2006 р.  та рішення господарського суду  Кіровоградської 
області від 21.06.2006 р. у справі N 5/46 залишити без змін. 
 
 Головуючий                                            Б.М.Поляков 
 
 Судді                                              Л.Й.Катеринчук 
                                                      Н.Г.Ткаченко