ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ
ПОСТАНОВА
IМЕНЕМ УКРАЇНИ
13 лютого 2007 р.
№ 35/248-06
Вищий господарський суд України у складі колегії суддів :
головуючого
Овечкіна В.Е.,
суддів
Чернова Є.В., Цвігун В.Л.,
за участю представників:
позивача
- Северин Л.I.,
відповідача
- Дроніна I.О.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні
касаційну скаргу
ЗАТ "Запоріжжя-Млин"
на постанову
від 23.10.2006 господарського суду Харківської області
у справі
№ 35/248-06
за позовом
ЗАТ "Запоріжжя-Млин"
до
Фермерського господарства "Кегичівське"
про
стягнення 450448,28 грн. річних та інфляційних втрат
ВСТАНОВИВ:
Рішенням господарського суду Харківської області від
23.10.2006 (суддя Швед Е.Ю.) в позові відмовлено у зв'язку з
необгрунтованістю позовних вимог.
ЗАТ "Запоріжжя-Млин" в поданій касаційній скарзі просить
рішення скасувати та прийняти нове рішення про задоволення позову,
посилаючись на порушення судом ст.ст.35, 84 ГПК України
( 1798-12 ) (1798-12)
та незастосування ст.625 ЦК України ( 435-15 ) (435-15)
.
Зокрема, скаржник вважає, що постановою Запорізького апеляційного
суду від 26.08.2005 року у справі №4/94д встановлено такі факти: у
ФГ "Кегичівське" є заборгованість перед ЗАТ "Запоріжжя-Млин" за
договором поставки №7 від 19.07.2002 року, про що боржник не
заперечував. Більш того, ФГ "Кегичівське" при розгляді справи
відмовилося від позову в частині скасування виконавчого напису
нотаріуса шостої Запорізької державної нотаріальної контори щодо
стягнення з ФГ"Кегичівське" заборгованості за договором поставки №
7 від 19.07.2002р. Отже, наявність самої заборгованості при
розгляді справи про стягнення 3% річних та індексу інфляції не
могла підлягати доведенню, так як з цього приводу вже є судове
рішення, яким встановлено наявність заборгованості ФГ
"Кегичівське" та підтверджено легітимність виконавчого напису
нотаріуса.
Колегія суддів, перевіривши фактичні обставини справи на
предмет повноти їх встановлення і правильності юридичної оцінки
судом першої інстанції і заслухавши пояснення присутніх у
засіданні представників сторін, дійшла висновку, що касаційна
скарга підлягає частковому задоволенню, а оскаржуване рішення -
скасуванню з передачею справи на новий розгляд до господарського
суду Харківської області з наступних підстав.
Відмовляючи у позові суд виходив з того, що:
19.07.2002р. між сторонами укладено договір поставки №7 та
додатки до нього, відповідно до умов якого позивач зобов'язався
поставити борошно, а відповідач - прийняти та оплатити його
вартість. Позивач поставив відповідачеві продукцію - борошно на
загальну суму 4404801,50 грн. Даний факт підтверджується наявними
в матеріалах справи відповідними накладними та довіреностями на
отримання товарно-матеріальних цінностей. З огляду на надані
позивачем накладні на загальну суму 1859787,50 грн. в кількості 44
штук, судом вбачається, що в графі "отримав" міститься печатка
одержувача борошна - іншої юридичної особи, а саме ТОВ
"Кулиничівський хлібокомбінат", код ЄДРПОУ 31908865 якого не
належить відповідачу.
Як встановлено в процесі розгляду справи, відповідач отримав
передану йому продукцію на підставі вищенаведених накладних та
довіреностей, а також сплатив її вартість в сумі 4496535,00 грн.
Даний факт підтверджується документально реєстром платіжних
документів, наявних в матеріалах справи.
В обгрунтування своїх доводів щодо поставки продукції,
позивач надав накладні та довіреності, в яких відсутні посилання
на вищезазначений Договір поставки. Позивач не надав доказів того,
за яким саме договором була здійснена поставка продукції.
Враховуючи те, що в накладних відсутнє посилання на підставу
здійснення передачі товарно-матеріальних цінностей, а саме на
договір поставки №7 від 19.07.2002р., в якому сторонами досягнуто
згоди щодо строків оплати, то в даному випадку не можна віднести
спірні поставки до договірних та розрахувати строки оплати
відповідно до умов даного договору
Позивач до подачі позовної заяви не звертався до відповідача
з вимогою про сплату заборгованості, з урахуванням чого суд дійшов
висновку, що у відповідача не виникло зобов'язання зі сплати
вартості отриманої продукції, тоді як приписи ст.625 ЦК України
( 435-15 ) (435-15)
передбачають нарахування 3% річних та індексу інфляції
лише в разі прострочення виконання грошового зобов'язання.
За таких обставин суд дійшов висновку про відсутність у
відповідача прострочення у виконанні свого грошового зобов'язання
з оплати отриманої продукції, а також відсутності боргу, оскільки
відповідачем в процесі розгляду справи представлено докази
переплати за поставлене позивачем борошно.
Проте, колегія не погоджується з висновками суду з огляду на
таке.
Згідно імперативних вимог ч.2 ст.35 ГПК України ( 1798-12 ) (1798-12)
факти встановлені рішенням господарського суду під час розгляду
однієї справи, не доводяться знову при вирішенні інших спорів, в
яких беруть ті самі сторони.
Судом залишено поза увагою постанову Запорізького
апеляційного господарського суду від 26.08.2005 у справі №4/94д
між тими ж сторонами, якою встановлено, що на час прийняття
рішення судом першої інстанції у цій же справі (13.05.2005р.)
зобов'язання зі сторони покупця -ФГ "Кегичівське" щодо повної
оплати отриманої продукції не виконано, за ним рахується
заборгованість в сумі 89529 грн., про що останній не заперечує.
Отже, згідно п.11.1 договору поставки №7 від 19.07.2002 цей
договір між сторонами продовжує свою дію і на цей час. Зазначені
юридичні факти в силу вимог ч.2 ст.35 ГПК України ( 1798-12 ) (1798-12)
не
підлягають доведенню при вирішенні даного спору про стягнення
інфляційних втрат та 3% річних, але безпідставно не враховані
судом.
Постановою Вищого господарського суду України від 10.11.2005
постанову Запорізького апеляційного господарського суду від
26.09.2005 у справі №4/94д залишено без змін, а ухвалою Верховного
Суду України від 19.01.2006 відмовлено в порушенні касаційного
провадження з перегляду постанови Вищого господарського суду
України від 10.11.2005.
В зв'язку з викладеним вище помилковими визнаються висновки
суду про недоведеність договірного характеру поставок борошна,
оформлених наявними у справі накладними, та про відсутність
виникнення у відповідача боргу перед позивачем. Окрім того,
відсутність звернення позивача з вимогою до відповідача про оплату
заборгованості обумовлено не її відсутністю, як помилково вказав
суд в оскаржуваному рішенні, а вчиненням нотаріусом на суму боргу
виконавчого напису, законність якого не спростовано в судовому
порядку при розгляді справи № 4/94д між тими ж сторонами.
Наведене свідчить про неповне з'ясування судом обставин
справи та наявність підстав для її передачі на новий розгляд.
Разом з тим касаційна інстанція вважає за необхідне на
підставі ст.111-12 ГПК України ( 1798-12 ) (1798-12)
доручити суду першої
інстанції при новому розгляді надати позивачу можливість згідно зі
ст.22 ГПК України ( 1798-12 ) (1798-12)
уточнити розмір позовних вимог,
оскільки спірні суми 3% річних та інфляційних втрат позивачем
нараховано за певний період (з 18.05.2004р. по 24.03.2005р.)
виходячи з суми боргу -1768054 грн., яка значно перевищує
відповідну суму боргу (89529 грн.), встановлену судовим рішенням у
іншій справі між тим ж сторонами.
Зазначеним обставинам, які безпосередньо стосуються предмета
даного господарського спору, судами першої та апеляційної
інстанції в супереч вимогам ст.43 Господарського процесуального
кодексу України ( 1798-12 ) (1798-12)
не надано ретельної правової оцінки, а
згідно імперативних вимог ч.2 ст.111-7 Господарського
процесуального кодексу України ( 1798-12 ) (1798-12)
касаційна інстанція не
має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не
були встановлені у рішенні та постанові господарського суду чи
відхилені ним, вирішувати питання про перевагу одних доказів над
іншими, збирати нові докази чи додатково перевіряти наявні у
справі докази.
Зважаючи на викладене, касаційна інстанція на підставі ч.2
ст.111-5 Господарського процесуального кодексу України ( 1798-12 ) (1798-12)
дійшла висновку про неповне встановлення обставин справи та
обумовлену цим неможливість надання належної юридичної оцінки всім
обставинам справи, в зв'язку з чим справа підлягає направленню на
новий розгляд для достовірного з'ясування інших обставин, які
мають істотне значення для правильного вирішення спору.
Враховуючи викладене та керуючись ч.2 ст.35, ст.ст.111-5,
111-7, 111-9-111-12 Господарського процесуального кодексу України
( 1798-12 ) (1798-12)
, Вищий господарський суд України
ПОСТАНОВИВ:
Касаційну скаргу ЗАТ "Запоріжжя-Млин" задовольнити частково.
Рішення господарського суду Харківської області від
23.10.2006 у справі №35/248-06 скасувати з передачею справи на
новий розгляд до цього ж господарського суду.
Головуючий, суддя В.Овечкін
Судді: Є. Чернов
В. Цвігун