ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ
П О С Т А Н О В А
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
13.02.2007 Справа N 18/346а
Вищий господарський суд України у складі: суддя Селіваненко
В.П. –головуючий, судді Бенедисюк І.М. і Львов Б.Ю.,
розглянувши касаційну скаргу Донецького обласного
територіального відділення Антимонопольного комітету України,
м. Донецьк,
на рішення господарського суду Донецької області від 28.09.2006
та постанову Донецького апеляційного господарського суду від
05.12.2006
зі справи № 18/346а
за позовом управління Державної служби охорони при УМВС України
в Донецькій області (далі –Управління ДСО), м. Донецьк,
до Донецького обласного територіального відділення
Антимонопольного комітету України (далі –Відділення АМК)
про визнання розпорядження від 30.12.2004 № 122-р частково
недійсним,
за участю представників сторін:
позивача – Каморнікова Ю.С., Пруднікової Г.М.,
відповідача – Багатюк І.В.,
В С Т А Н О В И В:
Управління ДСО звернулося до господарського суду Донецької
області з позовом про визнання розпорядження адміністративної
колегії Відділення АМК від 30.12.2004 № 122-р недійсним у
частині, що стосується позивача (пункт 2.2).
Рішенням названого суду від 28.09.2006 (суддя Овсяннікова О.В.),
залишеним без змін постановою Донецького апеляційного
господарського суду від 05.12.2006 (колегія суддів у складі:
Старовойтова Г.Я. –головуючий суддя, судді Волков Р.В., Калантай
М.В.), позов задоволено.
Прийняті судові рішення з посиланням на статтю 2 Закону України
“Про захист економічної конкуренції” ( 2210-14 ) (2210-14)
, приписи
постанови Кабінету Міністрів України від 10.08.1993 № 615 “Про
заходи щодо вдосконалення охорони об'єктів державної та інших
форм власності” ( 615-93-п ) (615-93-п)
та затвердженого нею Положення про
Державну службу охорони при Міністерстві внутрішніх справ (далі
–Положення ( 615-93-п ) (615-93-п)
), мотивовано тим, що основним
завданням, покладеним на Державну службу охорони, є здійснення
охорони особливо важливих об'єктів, що не можна класифікувати як
товарний ринок, внаслідок чого охорона особливо важливих
об'єктів не може бути предметом регулювання антимонопольного
законодавства.
У касаційній скарзі до Вищого господарського суду України
Відділення АМК просить рішення місцевого та постанову
апеляційного господарських судів зі справи скасувати внаслідок
їх прийняття з неправильним застосуванням норм матеріального
права та прийняти нове рішення про відмову в позові.
Відзив на касаційну скаргу не надходив.
Учасників судового процесу відповідно до статті 111-4
Господарського процесуального кодексу України ( 1798-12 ) (1798-12)
(далі
–ГПК України ( 1798-12 ) (1798-12)
) належним чином повідомлено про час і
місце розгляду касаційної скарги.
Перевіривши повноту встановлення попередніми судовими
інстанціями обставин справи та правильність застосування ними
норм матеріального і процесуального права, заслухавши
представників сторін, Вищий господарський суд України дійшов
висновку про необхідність часткового задоволення касаційної
скарги з урахуванням такого.
Попередніми судовими інстанціями встановлено, що:
- адміністративною колегією Відділення АМК винесено оспорюване
розпорядження від 30.12.2004 № 122-р “Про внесення змін до
переліку суб’єктів господарювання, що займають монопольне
становище на регіональних ринках Донецької області” (далі
–Розпорядження), необхідність якого в частині, що стосується
даного позову, мотивовано реорганізацією і ліквідацією відділів
державної служби охорони УМВС України в Донецькій області;
- Розпорядженням (пункт 2.2) Управління ДСО в особі його
структурних підрозділів без прав юридичної особи включено до
переліку суб'єктів господарювання, що займають монопольне
становище на регіональних ринках Донецької області (далі
–Перелік): з забезпечення схоронності об'єктів, що підлягають
обов'язковій охороні; з забезпечення схоронності житлових
приміщень громадян та об’єктів, що належать юридичним особам, за
допомогою пультів централізованого спостереження;
- у відповідь на заяву Управління ДСО від 29.09.2005 № 21/1-2289
про виключення його з Переліку Відділення АМК листом від
16.06.2006 № 03-39/2330 повідомило позивача про відсутність
правових підстав для цього;
- у матеріалах справи відсутні докази того, що позивач є єдиним
суб'єктом, який надає послуги з централізованої охорони квартир
громадян та об'єктів, що підлягають обов'язковій охороні.
Причиною виникнення спору зі справи стало питання щодо наявності
правових підстав для виключення Управління ДСО з Переліку.
Відповідно до статті 1 Закону України від 20.12.1990 № 565-XII
“Про міліцію” ( 565-12 ) (565-12)
(далі – Закон № 565 ( 565-12 ) (565-12)
)
міліція в Україні –це державний озброєний орган виконавчої
влади, який захищає життя, здоров'я, права і свободи громадян,
власність, природне середовище, інтереси суспільства і держави
від протиправних посягань.
Згідно з частиною першою статті 7 Закону № 565 ( 565-12 ) (565-12)
міліція є єдиною системою органів, яка входить до структури
Міністерства внутрішніх справ України, виконує адміністративну,
профілактичну, оперативно-розшукову, кримінально-процесуальну,
виконавчу та охоронну (на договірних засадах) функції. Вона
складається з підрозділів, зокрема, міліції охорони.
Статтею 71 Закону № 565 ( 565-12 ) (565-12)
встановлено, що міліція
відповідно до своїх завдань зобов'язана, зокрема, охороняти на
договірних засадах майно громадян, колективне і державне майно,
а також майно іноземних держав, міжнародних організацій,
іноземних юридичних осіб та громадян, осіб без громадянства.
Відповідно до пункту 1 Положення ( 615-93-п ) (615-93-п)
державна служба
охорони при Міністерстві внутрішніх справ створена для
здійснення заходів щодо охорони нерухомих об'єктів та іншого
майна, в тому числі вантажів, валютних цінностей, що
перевозяться, інкасації, перевезення валютних цінностей та
забезпечення особистої безпеки громадян на договірних засадах.
Пунктом 3 Положення ( 615-93-п ) (615-93-п)
визначено, що основними
завданнями Державної служби охорони є, зокрема, здійснення за
договорами заходів щодо охорони особливо важливих об'єктів
згідно з переліком, що затверджується Кабінетом Міністрів
України, інших об'єктів (обмежені території, будівлі та споруди
тощо), вантажів, а також грошових знаків і цінних паперів, що
перевозяться, інкасації в місцях, не охоплених централізованою
службою інкасації і перевезення цінностей Національного банку,
забезпечення особистої безпеки громадян.
Згідно з пунктом 9 Положення ( 615-93-п ) (615-93-п)
Державна служба
охорони провадить свою діяльність на засадах госпрозрахунку за
рахунок коштів, одержаних її підрозділами охорони,
підприємствами та установами за організацію і надання послуг з
охорони та безпеки за договорами, та інших надходжень,
передбачених законодавством. Фінансово-господарська діяльність
підрозділів охорони провадиться згідно з Законом України “Про
підприємства в Україні” ( 887-12 ) (887-12)
. Чистий прибуток підрозділів
охорони спрямовується на вдосконалення службової діяльності,
матеріально-технічне та фінансово-господарське забезпечення,
здійснення заходів соціального захисту їх працівників.
Департамент і управління, відділи Державної служби охорони є
органами управління, діяльність яких не має за мету одержання
прибутку.
Пунктом 22 Положення ( 615-93-п ) (615-93-п)
визначено, що вартість робіт,
пов'язаних з охороною об'єктів та безпекою громадян,
визначається виходячи з принципів самоокупності та застосування
вільних цін, крім випадків, передбачених абзацом другим цього
пункту. Ціни на послуги з охорони об'єктів, що підлягають
обов'язковій охороні підрозділами Державної служби охорони,
визначаються на підставі відповідної методики, що затверджується
Мінекономіки та МВС за погодженням з Антимонопольним комітетом.
Відповідно до пункту 1.1 Методики визначення монопольного
(домінуючого) становища суб'єктів господарювання на ринку (далі
–Методика ( z0317-02 ) (z0317-02)
), затвердженої розпорядженням
Антимонопольного комітету України від 05.03.2002 № 49-р та
зареєстрованої в Міністерстві юстиції України 01.04.2002 за
№ 317/6605, ( z0317-02 ) (z0317-02)
її розроблено відповідно до Законів
України “Про захист економічної конкуренції” ( 2210-14 ) (2210-14)
та “Про
Антимонопольний комітет України” ( 3659-12 ) (3659-12)
.
Згідно з пунктом 2 Методики визначення монопольного
(домінуючого) становища суб'єктів господарювання ( z0317-02 ) (z0317-02)
може включати в себе такі дії: встановлення об'єктів аналізу
щодо визначення монопольного (домінуючого) становища, а саме
суб'єкта господарювання (групи суб'єктів господарювання),
конкретного товару (продукції, роботи, послуги), який
випускається, постачається, продається, придбавається
(споживається, використовується) цим (цими) суб'єктом
(суб'єктами) господарювання; складання переліку товарів (робіт,
послуг), щодо яких має визначатися монопольне (домінуюче)
становище суб'єкта господарювання і які мають ознаки одного
товару, товарної групи; складання переліку основних продавців
(постачальників, виробників), покупців (споживачів) товарів
(товарних груп); визначення товарних меж ринку; визначення
територіальних (географічних) меж ринку; встановлення проміжку
часу, стосовно якого має визначатися становище суб'єктів
господарювання на ринку - визначення часових меж ринку;
визначення обсягів товару, який обертається на ринку; розрахунок
часток суб'єктів господарювання на ринку; складання переліку
продавців (постачальників, виробників), покупців (споживачів)
товару (товарної групи) - потенційних конкурентів, покупців, які
можуть продавати (постачати, виробляти), придбавати (споживати,
використовувати) той самий або/та аналогічний товар (товарну
групу) на ринку; визначення бар'єрів вступу на ринок та виходу з
ринку для суб'єктів господарювання, які продають (постачають,
виробляють), придбавають (споживають, використовують) або можуть
продавати (постачати, виробляти), придбавати (споживати,
використовувати) той самий або/та аналогічний товар (товарну
групу) на ринку; встановлення монопольного (домінуючого)
становища суб'єкта (суб'єктів) господарювання на ринку.
З огляду на наведене попередні судові інстанції дійшли
помилкового висновку щодо того, що діяльність Державної служби
охорони з надання її підрозділами послуг охорони не є предметом
регулювання антимонопольного законодавства.
Водночас для правильного вирішення даного спору попереднім
судовим інстанціям належало не лише встановити конкретні
порушення в застосуванні приписів Методики ( z0317-02 ) (z0317-02)
з боку
відповідача (чи відсутність таких порушень), дослідити їх
фактичні обставини та оцінити докази на спростування висновків
Відділення АМК, але й перевірити правомірність включення
підрозділів позивача до Переліку на заміну раніше ліквідованих
підрозділів Державної служби охорони.
Проте цього ні місцевим, ані апеляційним господарськими судами
зроблено не було.
Отже, місцевий та апеляційний господарські суди припустилися
неправильного застосування приписів частини першої статті 47 ГПК
України ( 1798-12 ) (1798-12)
щодо прийняття судового рішення суддею за
результатами обговорення усіх обставин справи та частини першої
статті 43 цього Кодексу ( 1798-12 ) (1798-12)
стосовно всебічного, повного
і об'єктивного розгляду в судовому процесі всіх обставин справи
в їх сукупності, що відповідно до частини першої статті 111-10
ГПК України ( 1798-12 ) (1798-12)
є підставою для скасування судових
рішень зі справи.
Касаційна ж інстанція відповідно до частини другої статті 111-7
ГПК України ( 1798-12 ) (1798-12)
не має права встановлювати або вважати
доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або
постанові господарського суду чи відхилені ним, вирішувати
питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу
одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково
перевіряти докази.
З огляду на наведене справа має бути передана на новий розгляд
до суду першої інстанції, під час якого необхідно встановити
обставини, зазначені в цій постанові, дати їм та доводам сторін
належну правову оцінку і вирішити спір відповідно до вимог
закону.
Керуючись статтями 111-7, 111-9 –111-12 ГПК України ( 1798-12 ) (1798-12)
,
Вищий господарський суд України
П О С Т А Н О В И В:
1. Касаційну скаргу Донецького обласного територіального
відділення Антимонопольного комітету України задовольнити
частково.
2. Рішення господарського суду Донецької області від 28.09.2006
та постанову Донецького апеляційного господарського суду від
05.12.2006 зі справи № 18/346а скасувати.
Справу передати на новий розгляд до господарського суду
Донецької області.
Суддя В.Селіваненко
Суддя І.Бенедисюк
Суддя Б.Львов