Вищий господарський  суд  України у складі колегії суддів :

головуючого судді

Овечкіна В.Е.,

суддів

Чернова Є.В.,

Цвігун В.Л.,

розглянув касаційну скаргу

РВ ФДМУ по Луганської області

на постанову

від 14.11.06 Луганського апеляційного господарського суду

у справі

№ 13/316 пн господарського суду Луганської області

за позовом

Фізичної особи -  підприємця ОСОБА_1

до

РВ ФДМУ по Луганської області

3-я особа, яка не заявляє самостійних вимог на стороні відповідача

Марківське районне БТI

про визнання права власності

у справі взяли участь представники

позивача: ОСОБА_2 дов. НОМЕР_1

відповідача: Якушева А.Г., дов. 315 від 05.02.07

ВСТАНОВИВ:

Рішенням господарського суду Луганської області від 15 серпня 2006 року (суддя Б. Яресько), залишеним без змін постановою Луганського апеляційного господарського суду від 14 листопада 2006 року (колегія суддів: I. Семендяєва, С. Єжова, О. Медуниця), позовні  вимоги про визнання за позивачем права власності на частку вбудованого нежитлового приміщення площею 76,6 кв. м. в  будівлі автовокзалу за адресою  АДРЕСА_1 у розмірі 10,7 кв. м., яка в ідеальних долях становить 14/100 цього приміщення, - задоволені. Рішення обгрунтовані  ст. 778 ЦК України (435-15) , а саме: якщо в результаті поліпшення, зробленого за згодою  наймодавця, створена нова річ, наймач стає її співвласником.

РВ ФДМУ по Луганській області в поданій касаційній скарзі просить скасувати прийняті у справі судові рішення і в задоволенні позовних вимог відмовити. Скаржник вважає, що справа розглянута з порушенням вимог ст. 33 Господарського процесуального кодексу України (1798-12) , оскільки позивачем не доведено в судовому засіданні, що ним створений новий, окремий предмет матеріального світу щодо якого можуть виникати цивільні права та обов'язки.  Границі капітальних стін об'єкту оренди залишились на тому ж місці, стіни не переносились, до них прибудову або добудову у розмірі 10,7 кв. м. позивачем не зроблено. Судом  неправильно застосована ст. 778 ЦК України (435-15) і, зокрема щодо розрахунку частки наймача у праві співвласності на майно.

Ознайомившись з матеріалами та обставинами справи на предмет надання їм попередніми судовими інстанціями належної юридичної оцінки та повноти встановлення обставин, дотримання норм процесуального права, згідно з вимогами ст.111-5 Господарського процесуального кодексу України (1798-12) , колегія суддів дійшла висновку, що касаційна скарга  підлягає задоволенню  частково з наступних підстав.

Відповідно ст. 111-7 Господарського процесуального кодексу України (1798-12) , переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, касаційна інстанція на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права. Касаційна інстанція не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові господарського суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти докази.

Судами попередніх інстанцій встановлене наступне.

Сторони уклали договір оренди державного майна НОМЕР_2 від 21.11.2001, відповідно до якого і з врахуванням додаткових угод до договору позивач отримав у користування вбудоване нежитлове приміщення буфету площею 65,9 кв. м. в одноповерховій будівлі  автовокзалу за адресою:  АДРЕСА_1на строк до 31 листопада 2006 року. На момент укладання договору оренди стан приміщення був незадовільний.

В жовтні 2003 року відповідач надав позивачу дозвіл на реконструкцію приміщення площею 65,9 кв. м. за рахунок власних коштів орендаря. Позивач реконструкцію здійснив і 12 листопада 2004 року був прийнятий в експлуатацію після завершення реконструкції магазин "Продукти" за адресою : АДРЕСА_1. Згідно інвентаризації Марківського районного БТI площа вбудованого орендованого позивачем приміщення стала 76,6 кв. м., тобто на 10,7 кв. м. більше отриманого в оренду. Суди дійшли висновку, що орендарем створена нова річ і він став її співвласником.

Вказаний висновок колегія суддів вважає помилковим і не обгрунтованим.

Оренда державного майна регулюється Законом України "Про оренду державного та комунального майна" (2269-12) . В ст. 23 цього Закону зазначено, що передача майна в оренду не припиняє права власності на це майно. Відповідно до Закону України "Про власність" (697-12) орендареві належить право власності на виготовлену продукцію та дохід, отриманий від орендованого майна, а також на набуте орендарем відповідно до законодавства інше майно. Орендар має право за погодженням з орендодавцем, якщо інше не передбачено договором оренди, за рахунок власних коштів здійснювати реконструкцію, технічне переоснащення, поліпшення орендованого майна. Право власності на майно, придбане орендарем за рахунок амортизаційних  відрахувань, належить власнику орендованого майна, якщо інше не передбачено договором оренди.

В ст. 27 Закону України "Про оренду державного та комунального майна" (2269-12) вказані правові наслідки припинення або розірвання договору оренди. Зокрема, орендар вправі залишити за собою проведені ним поліпшення орендованого майна, здійснені за рахунок власних коштів, якщо вони можуть бути відокремлені від майна без заподіяння йому шкоди. Якщо таке відокремлення неможливо, орендодавець зобов'язаний компенсувати йому зазначені кошти, якщо інше не визначене договором оренди.

Зі змісту судових рішень попередніх судових інстанцій вбачається, що вони при вирішенні даного спору не керувалися Законом України "Про оренду державного та комунального майна" (2269-12) , не досліджували умови договору оренди сторін та інші докази у справі відносно його умов. Ними не досліджені обставини, які мають вирішальне значення для винесення правильного рішення у справі. Судові акти винесені з порушенням вимог постанови Пленуму Верховного Суду України "Про судове рішення" № 11 (v0011700-76) від 29.12.1976 щодо повного відображення обставин, які мають значення для даної справи, висновків суду про встановлені обставини. Судом не обгрунтоване відхилення доводів ві дповідача, викладених у відзиві на позов (том 1, арк. 95).

Заслуговують на увагу доводи скаржника про неправильне застосування судом норм матеріального права, що регулюють правовідносини, що склалися у сторін, а це є підставою згідно зі ст. 111-10 Господарського процесуального кодексу України (1798-12) для скасування судових рішень.

При повторному розгляді справи необхідно усунути наведені вище порушення, повно, всебічно дослідити обставини справи, умови оренди об'єкту; надати встановленому об'єктивну правову оцінку і правильно застосувати до встановленого норми матеріального права, що регулюють спірні правовідносини.

Керуючись ст.ст. 111-5, 111-7 - 111-12 Господарського процесуального кодексу України (1798-12) , Вищий господарський суд України

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Регіонального відділення ФДМ України по Луганській області задовольнити частково.

Постанову Луганського апеляційного господарського суду від 14.11.2006 та рішення господарського суду Луганської області від 15 серпня 2006 року скасувати.

Справу направити на новий розгляд до господарського суду Луганської області.