Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

за участю представників:

Ухвалою від 17.01.2007 року колегії суддів Вищого господарського суду України касаційна скарга Державного підприємства "Іллічівський морський торговельний порт" була прийнята до провадження новоутвореною колегією суддів у наступному тимчасовому складі: головуючий –Муравйов О.В., судді Полянський А.Г., Коробенко Г.П., а розгляд справи був призначений на 13.02.2007 року.

У зв'язку з виходом судді Фролової Г. М. з лікарняного справа № 1-4/152-06-3736 розглядається колегією суддів у постійному складі, утвореному розпорядженням від 25.08.2005 року № 02-20/13 Заступника Голови Вищого господарського суду України, у складі: головуючий –Муравйов О. В., судді Полянський А. Г., Фролова Г. М.

Відводів зазначеному складу колегії суддів не заявлено.

13.02.2007 року представники сторін в судове засідання не з'явились, хоча про дату, час та місце судового засідання були повідомлені заздалегідь належним чином. Оскільки ухвалою Вищого господарського суду України від 17.01.2007 року явка представників сторін обов'язковою не визнавалася, додаткові документи від сторін не витребовувались, з врахуванням особливостей розгляду скарги судом касаційної інстанції, передбачених ст. 111-7 ГПК України, колегія суддів вважає, що неявка представників сторін не перешкоджає розгляду справи за наявними матеріалами відповідно до ст. 75, 111-5 ГПК України.

Як вбачається з матеріалів справи, позивач Державне підприємство "Іллічівський морський торговельний порт" звернулось до Господарського суду Одеської області з позовною заявою, з урахуванням заяви про уточнення позовних вимог, до Спільного підприємства "Віва Інтернешнл" про стягнення 4114,41 грн. заборгованості.

Рішенням Господарського суду Одеської області від 27.11.2006 року по справі № 1-4/152-06-3736 (суддя Гарник Л. Л.) позивачу було відмовлено в задоволенні позову повністю.

Не погоджуючись з прийнятим рішенням суду першої інстанції, Державне підприємство "Іллічівський морський торговельний порт" звернулось до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій просить вказане рішення скасувати та прийняти нове рішення по справі, яким задовольнити позовні вимоги Державного підприємства "Іллічівський морський торговельний порт" повністю.

Відзив відповідача на час розгляду справи в касаційній інстанції суду наданий не був, що в силу положень статті 111-2 ГПК України не перешкоджає перегляду судового рішення, що оскаржується.

Розглянувши матеріали справи, касаційну скаргу, заслухавши суддю-доповідача, проаналізувавши на підставі встановлених фактичних обставин справи правильність застосування судом норм матеріального та процесуального права, колегія суддів Вищого господарського суду України дійшла наступного висновку.

Судом першої інстанції встановлено, що на підставі укладеного сторонами договору від 22.12.2005р. № 257 Державне підприємство "Іллічівський морський торговельний порт" здійснило вивантаження з залізничних вагонів, розформування, збереження, подачу/прибирання вагонів, а також документальне оформлення запроданого вантажовідправниками на експорт вантажу Спільного підприємства "Віва Інтернешнл" та у цьому зв'язку пред'явило останньому:

- рахунок від 14.03.06р. № Т2/518 Р на суму вартості виконаних робіт та наданих послуг 7 771,50 дол. США (еквівалент 39 346,15 грн.), в тому числі податок на додану вартість за ставкою 20% в сумі 406,12 дол. США (еквівалент 2 050,92 грн.),

- рахунок від 12.04.2006р. № Т2/371 Р на суму вартості виконаних робіт та наданих послуг 8 119,65 дол. США (еквівалент 41 004,26 грн.), в тому числі податок на додану вартість за ставкою 20% в сумі 408,61 дол. США (еквівалент 2 063,49 грн.).

Відповідач ці рахунки оплатив частково. Заборгованість відповідача за названими рахунками становить 4114,41 грн.

Сума заборгованості становить розмір нарахованого позивачем податку на додану вартість за ставкою 20% на льодовий збір.

В силу положень пункту 3.11 укладеного між сторонами договору від 22.12.2005р. №257 відповідач зобов'язався сплачувати льодовий збір в установленому розмірі протягом фактично об'явленої льодової компанії. При цьому згідно пункту 3.20 договору зазначені у ньому ставки наведені без урахування податку на додану вартість, який нараховується згідно чинного законодавства України.

Судом першої інстанції на підставі витребуваних відповідно до вказівок суду касаційної інстанції документів встановлено, що позивач зареєстрований платником податку на додану вартість. На спірну суму позивачем були виписані податкові накладні.

В рішенні місцевого суду зазначено, що відповідно до вантажних декларацій від 07.02.06р., транспортних накладних № 1-5 та доручень від 07.02.06р., залізничних накладних (відправка Є 512484/Є512485), дорожніх відомостей по рахунку № Т2/518Р від 14.03.06р. та відповідно до вантажних декларацій від 26.01.06р., транспортних накладних № 1-6 та доручень від 26.01.06р., залізничних накладних, дорожніх відомостей по рахунку № Т2/371 від 27.01.06р. через Іллічівський порт перевозився вантаж в контейнерах, який виходив з Росії до Туреччини/ Ірландії, тобто режим вантажу визначався як транзит.

Згідно із ч. 1 ст. 193 Господарського кодексу України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору.

Під час виконання умов укладеного сторонами договору від 22.12.2005р. № 257 діяв Закон України "Про податок на додану вартість" від 03.04.1997р. № 168/97-ВР (168/97-ВР) із змінами та доповненнями, в тому числі, внесеними згідно Закону України від 25.03.2005р. № 2505-IV (2505-15) .

Згідно положень названого закону операції з поставки послуг платником податку, пов'язані з перевезенням (переміщенням) вантажів транзитом через територію України, оподатковуються у порядку, передбаченому пунктом 5.15 цього Закону (підпункт 6.2.4 пункту 6.2 статті 6); звільняються від оподаткування операції з поставки послуг по перевезенню (переміщенню) вантажів транзитом через територію і порти України (пунктом 5.15 статті 5).

Стаття 1 Закону України "Про транзит вантажів" від 20.10.1999р. №1172-XIV визначає транзитні послуги (роботи) як безпосередньо пов'язану з транзитом вантажів підприємницьку діяльність учасників транзиту, що здійснюється в межах договорів (контрактів) перевезення, транспортного експедирування, доручення, агентських угод, тощо.

Виходячи з положень Збірнику тарифів на комплекс робіт, пов'язаних з обробленням вантажів у портах України, затверджений Наказом Міністерства транспорту України від 31.10.95р. № 392 (z0476-95) , згідно з яким льодовий збір віднесено до комплексу робіт (транспортно-експедиторських послуг), пов'язаних з обробленням зовнішньоторговельних (експортних, імпортних) і транзитних вантажів у морських портах (причалах), суд першої інстанції дійшов висновку, що такі послуги не можуть бути відокремлені від процесу транспортних перевезень транзитних вантажів, тобто вони повинні оподатковуватися за тими ж правилами, що і транспортні перевезення.

На таких підставах місцевий господарський суд дійшов до висновку про те, що позовні вимоги задоволенню не підлягають з підстав невідповідності нормам чинного законодавства.

Суд касаційної інстанції вважає, що рішення суду є помилковим та підлягає скасуванню, виходячи з наступного.

Так, висновок про нарахування податку на додану вартість на льодовий збір, який стягується у зв'язку з транзитом вантажів, зроблений з посиланням на наступні документи: вантажні декларації від 07.02.06р., транспортні накладні № 1-5 та доручення від 07.02.06р., залізничні накладні (відправка Є 512484/Є512485), дорожні відомості по рахунку № Т2/518Р від 14.03.06р.; вантажні декларації від 26.01.06р., транспортні накладні № 1-6 та доручення від 26.01.06р., залізничні накладні, дорожні відомості по рахунку № Т2/371 від 27.01.06р.

На ці ж документи посилається і відповідач у запереченнях проти позову.

Однак в порушення вимог ст. 33 ГПК України зазначені документи відповідачем до справи не додані. Суд в порушення вимог ст. 33, 36, 38, 43 ГПК України ці документи не витребував. Отже, висновок місцевого суду про здійснення транзиту вантажів не грунтується на доказах.

Крім того, на думку суду касаційної інстанції, місцевий суд припустився порушень матеріального права, не вірно застосувавши положення Закону України "Про податок на додану вартість" (168/97-ВР) .

Так, вірно зазначивши, що згідно з п. 5.15 Закону України "Про податок на додану вартість" (168/97-ВР) в редакції, яка діяла на момент здійснення зазначених в позові операцій, звільняються від оподаткування операції з поставки послуг по перевезенню (переміщенню) пасажирів та вантажів транзитом через територію і порти України, місцевий суд не врахував, що такі послуги надавав відповідач.

З матеріалів справи не вбачається, що позивач в момент здійснення цих операцій мав інформацію щодо характеру вантажу. Висновок місцевого суду про обізнаність позивача, виходячи з умов договору чи іншої наданої відповідачем інформації, про транзитний характер вантажів місцевим судом не зроблений.

Оскільки позивач нараховує податок на додану вартість в момент здійснення господарської операції, як це випливає з п. 7.3 Закону України "Про податок на додану вартість" (168/97-ВР) , він повинен мати всю необхідну для нарахування податків інформацію.

Як вбачається з матеріалів справи, позивач діяв на підставі договору, укладеного з відповідачем, який є резидентом України, місцем надання послуг є митна територія України.

Отже, підстав для ненарахування та несплати позивачем сум податку на додану вартість у позивача не було.

За таких обставин, згідно із ст. 193 ГК України відповідач повинен оплатити надані позивачем рахунки в повному обсязі, а тому позовні вимоги обгрунтовані та підлягають задоволенню.

Враховуючи наведене, рішення місцевого суду підлягає скасуванню на підставі ч. 1 ст. 111-10 ГПК України, а касаційна скарга –задоволенню.

Керуючись ст. ст. 111-5, 111-7, 111-9, 111-11 Господарського процесуального кодексу України, колегія суддів, -

Касаційну скаргу Державного підприємства "Іллічівський морський торговельний порт" задовольнити.

Рішення Господарського суду Одеської області від 27.11.2006 року по справі № 1-4/152-06-3736 скасувати.

Прийняти нове рішення, яким позов Державного підприємства "Іллічівський морський торговельний порт" задовольнити.

Стягнути з Спільного підприємства "Віва Інтернешнл" на користь Державного підприємства "Іллічівський морський торговельний порт" 4114 грн. заборгованості, 153 грн. витрат по сплаті державного мита та 118 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.