ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
29 червня 2022 року
м. Київ
справа № 120/2390/20-а
адміністративне провадження № К/9901/14867/21
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
судді-доповідача Соколова В.М.,
суддів: Єресько Л.О., Загороднюка А.Г.,
розглянувши у попередньому судовому засіданні у суді касаційної інстанції адміністративну справу № 120/2390/20-а
за позовом ОСОБА_1 до Вінницької обласної прокуратури (Прокуратура Вінницької області), Офісу Генерального прокурора про визнання протиправними та скасування наказу, зобов`язання вчинити дії, провадження у якій відкрито
за касаційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Вінницького окружного адміністративного суду від 19 листопада 2020 року (суддя Бошкова Ю.М.) та постанову Сьомого апеляційного адміністративного суду від 23 березня 2021 року (суддя-доповідач - Боровицький О. А., судді: Шидловський В. Б., Матохнюк Д.Б.)
УСТАНОВИВ:
І. Короткий зміст позовних вимог
1. У червні 2020 року ОСОБА_1 (далі - ОСОБА_1, позивач) звернувся до Вінницького окружного адміністративного суду з позовом до Офісу Генерального прокурора (далі - відповідач 1), Вінницької обласної прокуратури (далі - відповідач 2), в якому просив:
- визнати протиправним та скасувати рішення Другої кадрової комісії від 02 квітня 2020 року № 171 "Про неуспішне проходження прокурором атестації у зв`язку з неявкою", яким ОСОБА_1 визнано таким, що не пройшов атестацію;
- визнати протиправним та скасувати наказ прокурора Вінницької області від 29 квітня 2020 року № 422-к про звільнення ОСОБА_1 з посади прокурора відділу процесуального керівництва при провадженні досудового розслідування територіальними органами поліції та підтримання державного обвинувачення управління нагляду у кримінальному провадженні прокуратури Вінницької області та органів прокуратури (далі - прокурор відділу) на підставі пункту 9 частини першої статті 51 Закону України "Про прокуратуру" з 07 травня 2020 року;
- поновити його на роботі в прокуратурі на посаді прокурора відділу або на рівнозначній посаді;
- стягнути з відповідача 2 на його користь середній заробіток за час вимушеного прогулу.
2. На обґрунтування заявлених позовних вимог позивач зазначив, що працював на посаді прокурора відділу. Наказом прокурора Вінницької області від 29 квітня 2020 року № 422-к його звільнено з посади та органів прокуратури на підставі пункту 9 частини першої статті 51 Закону України від 14 жовтня 2014 року № 1697-VII "Про прокуратуру" (далі - Закон № 1697-VII (1697-18) ). Спірний наказ виданий на підставі рішення Другої кадрової комісії від 02 квітня 2020 року № 171 "Про неуспішне проходження прокурором атестації у зв`язку з неявкою". Позивач не погоджується з указаними рішенням та наказом, оскільки вважає, що вони протиправно обмежують та позбавляють його трудових прав та гарантій, передбачених Конституцією України (254к/96-ВР) та міжнародними договорами, ратифікованими Україною.
3. ОСОБА_1 зазначає, що правовою підставою для звільнення його із займаної посади визначено пункт 9 частини 1 статті 51 Закону № 1697-VII, яким врегульовано питання звільнення прокурора з посади у разі ліквідації чи реорганізації органу прокуратури, в якому прокурор обіймає посаду, або в разі скорочення кількості прокурорів органу прокуратури. Проте, станом на день прийняття стосовно нього оскаржуваних рішень ні ліквідації ні реорганізації, або скорочення штату органу прокуратури не було, а отже і не було правових передумов для його звільнення на цій підставі.
4. Окрім того, позивач уважає, що у Другої кадрової комісії були відсутні повноваження на проведення атестації та прийняття рішень за її наслідками, оскільки наказ Генерального прокурора від 17 жовтня 2019 року № 233 "Про затвердження Порядку роботи кадрових комісій", який за своїм змістом є нормативно-правовим актом, не пройшов передбачену чинним законодавством України державну реєстрацію в органах Міністерства юстиції України, що є підставою для визнання його протиправним та нечинним.
5. Також у позові ОСОБА_1 зауважив, що відсутність чіткої мотивації у наказі про звільнення породжує правову невизначеність щодо підстав звільнення, оскільки зміст наказу не дозволяє встановити дійсні підстави звільнення, відтак є протиправним. Крім того зауважив, що звільнення, відбулось у період карантину, запровадженого у зв`язку із загостренням ситуації пов`язаної з поширенням випадків гострої респіраторної хвороби СОVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-СoV-2, всупереч положенням Постанови Кабінету Міністрів України "Деякі питання забезпечення трудових прав державних службовців, працівників державних органів, підприємств, установ та організацій на час встановлення карантину у зв`язку із загостренням ситуації, пов`язаної з поширенням випадків гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2" від 25 березня 2020 року № 256 (256-2020-п) (далі - Постанова № 256).
ІІ. Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій і мотиви їхнього ухвалення
6. Рішенням Вінницького окружного адміністративного суду від 19 листопада 2020 року, залишеним без змін постановою Сьомого апеляційного адміністративного суду від 23 березня 2021 року, в задоволенні позову відмовлено.
7. Мотиви прийняття судом першої інстанції такого рішення ґрунтуються на тому, що позивач, подавши 08 жовтня 2019 року на ім`я Генерального прокурора заяву про переведення на посаду прокурора в обласній прокуратурі та про намір пройти атестацію, реалізував своє право на переведення на посаду прокурора в обласній прокуратурі та про намір пройти атестацію. При цьому будь-яких доказів того, що його волевиявлення у вигляді подання згадуваної вище заяви, не відповідало його справжній волі суду не надано. Водночас, на складання іспиту у формі анонімного тестування з використанням комп`ютерної техніки з метою виявлення рівня знань та умінь у застосуванні закону, відповідності здійснювати повноваження прокурора (перший етап), призначеного на 05 березня 2020 року, позивач не з`явився, заяву про перенесення дати іспиту не подавав. Таким чином, суд першої інстанції дійшов висновку, що Друга кадрова комісія правомірно, керуючись положеннями абзацу 2 пункту 11 розділу І Порядку № 221, прийняла оскаржуване рішення "Про неуспішне проходження прокурором атестації у зв`язку з неявкою".
8. Щодо визначення пункту 9 частини першої статті 51 Закону № 1697-VII у якості правової підстави для звільнення ОСОБА_1, то суд першої інстанції зазначив, що звільнення на підставі указаної норми прямо передбачене підпунктом 2 пункту 19 розділу II "Прикінцеві і перехідні положення" Закону № 113-IX (113-20) та пов`язано, зокрема, з наявністю рішення Другої кадрової комісії про неуспішне проходження атестації. В даному випадку юридичним фактом, що зумовлює звільнення позивача на підставі вищезазначеної норми є не завершення процесу ліквідації, реорганізації органу прокуратури чи завершення процедури скорочення чисельності прокурорів, а виключно настання події, зумовленої наявністю рішення кадрової комісії про неуспішне проходження атестації прокурором ОСОБА_1 .
9. Окрім того, цей суд зауважив, що запровадження законодавцем такого механізму реформування органів прокуратури України безперечно є втручанням у приватне життя особи прокурора у розумінні статті 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року в аспекті умов проходження публічної служби (професійної діяльності), проте, таке втручання у даному випадку прямо передбачено законом і переслідує абсолютно легітимну ціль - відновлення довіри суспільства до функціонування органів прокуратури України. Міра втручання з боку держави у сферу приватного життя особи в аспекті професійної діяльності у цьому випадку є повністю співставною із ступенем втручання держави з аналогічною метою у діяльність особи на посаді професійного судді, що було визнано і законним, і конституційним згідно з висновком Конституційного Суду України від 20 січня 2016 року № 1-в/2016.
10. Суд першої інстанції зазначив про безпідставність доводів позивача про заборону звільнення державних службовців на період карантину, запровадженого у зв`язку із загостренням ситуації, пов`язаної з поширенням випадків гострої респіраторної хвороби СОVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-СoV-2 з огляду на непоширення норм Постанови № 256 та статті 40 Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП України (322-08) ) на працівників органів прокуратури, звільнення яких відбувається у встановленому спеціалізованим законодавством порядку.
11. Суд апеляційної інстанції погодився з позицією та мотивами, наведеними у рішенні Вінницького окружного адміністративного суду від 19 листопада 2021 року, у зв`язку із чим залишив це рішення без змін. Апеляційний суд зазначив, що у спірних правовідносинах позивач знаходився у стані повної правової визначеності, коли, маючи відповідну освіту та досвід професійної діяльності, не міг не усвідомлювати юридичних наслідків непроходження одного з етапів атестації, з правилами якої він погодився, подавши заяву 08 жовтня 2019 року.
ІІІ. Короткий зміст та обґрунтування вимог касаційної скарги та її рух у касаційній інстанції. Позиція інших учасників справи
12. На рішення Вінницького окружного адміністративного суду від 19 листопада 2020 року та постанову Сьомого апеляційного адміністративного суду від 23 березня 2021 року ОСОБА_1 подав касаційну скаргу, у якій просить скасувати вказані судові рішення та ухвалити нове, яким задовольнити позовні вимоги.
13. Підставами касаційного оскарження позивач визначив пункт 3 частини четвертої статті 328 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України (2747-15) ), а саме: неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права, якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах.
14. Обґрунтовуючи підстави касаційного оскарження, позивач вказує на відсутність висновку Верховного Суду щодо застосування пункту 9 частини першої статті 51 Закону № 1697-VII, на виконання вимог підпункту 2 пункту 19 розділу ІІ "Прикінцеві та перехідні положення" Закону № 113-IX (113-20) та незастосування статей 3, 8, 9, 19, 21, 22, 24, 43, 64, 1311 Конституції України до спірних правовідносин.
15. Позивач уважає, що звільнення його з посади та з органів прокуратури на підставі положень пункту 9 частини першої статті 51 Закону № 1697-VII є протиправним, оскільки обставини, вказані у цій нормі (як-то ліквідація, реорганізація чи скорочення штату працівників), не настали. Звертає увагу, що посилання в оскаржуваному наказі на пункт 9 частини першої статті 51 Закону № 1697-VII, як на підставу звільнення, з урахуванням підпункту 2 пункту 19 розділу ІІ "Прикінцеві та перехідні положення" Закону № 113-ІХ (113-20) , вказує на обов`язкову необхідність сукупності двох юридичних фактів для прийняття рішення про звільнення: рішення кадрової комісії про неуспішне проходження атестації, а також ліквідацію чи реорганізацію органу прокуратури, в якому прокурор обіймає посаду, або скорочення частини кількості прокурорів органу прокуратури.
16. Крім того зазначає, що відсутність у наказі №422-к конкретної підстави звільнення, створило умови правової невизначеності, адже зміст даного наказу не дозволяє встановити дійсні підстави його звільнення, що свідчить про його протиправність та необхідність скасування у судовому порядку.
17. Скаржник зауважив, що через безальтернативність він погодився на проходження атестації за умовами, установленими Законом № 113-ІХ (113-20) та Порядком №221, в той же час категорично не погоджувався на проведення атестації всупереч принципам прозорості, доступності та публічності.
18. Скаржник стверджує, що вдаючись до смислового, логіко-граматичного та телеологічного (цільового) тлумачення норм Законів за № 113-ІХ (113-20) та № 1697-VІІ (1697-18) неуспішне проходження атестації можливе лише за умови безпосередньої участі прокурора в цій атестації (в проходженні її певних етапів) та за результатами набраних балів, співбесіди кадровою комісією ухвалюється рішення. Разом з тим, за наявності заяви прокурора про бажання пройти атестацію та неприбуття на певний етап у визначений день не може бути розцінене як неуспішне проходження атестації, оскільки оцінювання позивача не проводилось.
19. Ухвалою від 13 травня 2021 року Верховний Суд відкрив касаційне провадження за вказаною касаційною скаргою.
20. Вінницька обласна прокуратура у відзиві на касаційну скаргу позивача просить оскаржувані судові рішення залишити без змін.
21. У відзиві відповідач зазначає, що факт неявки позивача зафіксовано у встановленому порядку, а тому рішення про неуспішне проходження атестації таким прокурором приймалось у відповідності до пункту 11 розділу І Порядку №221. Поряд з цим додав, що позивач маючи відповідну освіту та професійний досвід діяльності не міг не розуміти та не усвідомлювати наслідків неприбуття для складення анонімного тестування та неуспішного проходження атестації.
22. Оскільки ОСОБА_1 свідомо без поважних причин не прибув на атестацію, не склав анонімного тестування, то на думку відповідача 2, у комісії були відсутні законні підстави для заочної перевірки його компетентності та інших професійних навиків та вмінь.
23. Вінницька обласна прокуратура зазначила, що подання позивачем заяви про переведення на посаду прокурора та про намір у зв`язку з цим пройти атестацію, проте неприбуття у день та час для складення іспиту - свідчить про неуспішне проходження атестації, що зафіксовано відповідним рішенням кадрової комісії.
24. Офіс Генерального прокурора також подав до суду касаційної інстанції відзив на касаційну скаргу, в якому просить відмовити позивачу у задоволенні скарги та залишити рішення судів першої та апеляційної інстанцій в силі.
Ураховуючи, що позивач має вищу юридичну освіту та значний стаж роботи у галузі права, що дозволяв йому тривалий час займати посаду прокурора, відповідач 1 вважає, що ОСОБА_1 міг і був зобов`язаний усвідомлювати зміст та значення правових норм закону, які регулюють його статус та покладають на нього, як на прокурора, додаткові обов`язки.
25. У разі неприбуття на певний етап атестації у визначений день Законом № 113-ІХ (113-20) та Порядком № 221 не передбачено прийняття кадровою комісією іншого рішення окрім, як про неуспішне проходження атестації з мотивів неявки.
26. Більше того, ані в позовній заяві, ані під час розгляду справи № 120/2390/20-а по суті, ані в касаційній скарзі ОСОБА_1 не зазначено жодної причини його відсутності 05 березня 2020 року на складанні іспиту з метою виявлення рівня знань та умінь у застосуванні закону, відповідності здійснювати повноваження прокурора (перший етап атестації).
27. Крім того, в матеріалах адміністративної справи № 120/2390/20-а відсутні докази поважних причин неприбуття позивача на тестування прокурорів регіональних прокуратур, а його доводи про незаконність рішення кадрової комісії і наказу про звільнення зводяться виключно на незаконності процедури проведення атестації, яка визначена Законом № 113-ІХ (113-20) .
28. Ухвалою від 28 червня 2022 року Верховний Суд у складі судді Касаційного адміністративного суду Соколова В.М. провів необхідні дії з підготовки справи до касаційного розгляду та призначив її до розгляду у попередньому судовому засіданні.
ІV. Установлені судами попередніх інстанцій обставини
29. Позивач працював в органах прокуратури на різних посадах з 24 квітня 2003 року по 07 травня 2020 року, остання з яких - прокурор відділу.
30. 08 жовтня 2019 року позивачем на ім`я Генерального прокурора подано заяву про переведення на посаду прокурора в обласній прокуратурі та про намір пройти атестацію. Відповідно до змісту цієї заяви ОСОБА_1 підтвердив, що усвідомлює та погоджується, що у разі неуспішного проходження будь-якого з етапів атестації, передбаченого Порядком, а також за умови настання однієї з підстав, передбачених пунктом 19 розділу ІІ "Прикінцеві і перехідні положення" Закону № 113-IX (113-20) , його буде звільнено з посади прокурора.
31. Рішенням кадрової комісії № 2 від 02 квітня 2020 року № 171 "Про неуспішне проходження прокурорами атестації у зв`язку з неявкою" зафіксовано факт неявки ОСОБА_1 (5 березня 2020 року) для складання іспиту у формі анонімного тестування з метою виявлення рівня знань та умінь у застосуванні закону, відповідності здійснювати повноваження прокурора. Крім того зазначено, що у строк, передбачений Порядком № 221, заяви про перенесення дати іспиту від ОСОБА_1 не надходило.
32. У зв`язку із цим вказаним рішенням ОСОБА_1 визнано таким, що неуспішно пройшов атестацію у зв`язку із неявкою.
33. Згідно наказу прокурора Вінницької області від 06 квітня 2020 року за № 113в позивач перебував у службовому відрядженні в місті Києві з 07 квітня 2020 року по 06 травня 2020 року та виконував службові обов`язки в Офісі Генерального прокурора за адресою: вул. Різницька, 13/15, м. Київ.
34. Наказом прокурора Вінницької області № 422-к від 29 квітня 2020 року "Про звільнення ОСОБА_1", позивача звільнено з посади прокурора відділу на підставі пункту 9 частини першої статті 51 Закону № 1697-VII з 07 травня 2020 року. Підстава: рішення кадрової комісії №2 від 02 квітня 2020 року № 171 про неуспішне проходження прокурором атестації у зв`язку з неявкою.
V. Нормативне регулювання
35. Статтею 19 Конституції України визначено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
36. Кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується, а держава створює умови для повного здійснення громадянами права на працю, гарантує рівні можливості у виборі професії та роду трудової діяльності; громадянам гарантується захист від незаконного звільнення (стаття 43 Конституції України).
37. Статтями 2, 5 Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП України (322-08) ) закріплено право громадян України на працю і гарантії держави в правовому захисті працездатним громадянам від незаконного звільнення.
38. Відповідно до статті 222 КЗпП України особливості розгляду трудових спорів суддів, прокурорсько-слідчих працівників, а також працівників навчальних, наукових та інших установ прокуратури, які мають класні чини, встановлюється законодавством.
39. Законом № 1697-VII (1697-18) (у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) забезпечуються гарантії незалежності прокурора, зокрема, щодо особливого порядку його призначення на посаду, звільнення з посади, притягнення до дисциплінарної відповідальності тощо.
40. Згідно зі статтею 4 Закону № 1697-VII організація та діяльність прокуратури України, статус прокурорів визначаються Конституцією України (254к/96-ВР) , цим та іншими законами України, чинними міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України.
41. За приписами частини тертої статті 16 Закону № 1697-VII прокурор призначається на посаду безстроково та може бути звільнений з посади, його повноваження на посаді можуть бути припинені лише з підстав та в порядку, передбачених законом.
42. Відповідно до пункту 2 частини другої статті 41 Закону № 1697-VII повноваження прокурора на адміністративній посаді припиняються в разі звільнення з посади прокурора або припинення повноважень на посаді прокурора.
43. Пунктом 9 частини першої статті 51 Закону № 1697-VII передбачено, що прокурор звільняється з посади у разі ліквідації чи реорганізації органу прокуратури, в якому прокурор обіймає посаду, або в разі скорочення кількості прокурорів органу прокуратури.
44. Законом № 113-IX (113-20) (діє з 25 вересня 2019 року) запроваджено реформування системи органів прокуратури, у зв`язку із чим до Закону № 1697-VII (1697-18) були внесені зміни.
45. Статтею 14 Закону № 1697-VII, у зв`язку із внесенням до неї змін Законом № 113-ІХ (113-20) , передбачено скорочення кількості прокурорів органів прокуратури. Зокрема, змінами, унесеними законодавцем, установлено, що загальна чисельність прокурорів органів прокуратури становить не більше 10 000 осіб. Приведення у відповідність із вимогами статті 14 Закону України "Про прокуратуру" кількісного складу органів прокуратури здійснюється, крім іншого, шляхом проведення атестації на виконання вимог Закону № 113-ІХ (113-20) .
46. У тексті Закону № 1697-VII (1697-18) слова "Генеральна прокуратура України", "регіональні прокуратури", "місцеві прокуратури" замінено відповідно словами "Офіс Генерального прокурора", "обласні прокуратури", "окружні прокуратури".
47. Згідно з пунктами 6, 7 розділу II "Прикінцеві та перехідні положення" Закону № 113-ІХ (113-20) з дня набрання чинності цим Законом усі прокурори Генеральної прокуратури України, регіональних прокуратур, місцевих прокуратур, військових прокуратур вважаються такими, що персонально попереджені у належному порядку про можливе майбутнє звільнення з посади на підставі пункту 9 частини першої статті 51 Закону України "Про прокуратуру". Прокурори, які на день набрання чинності цим Законом займають посади прокурорів у Генеральній прокуратурі України, регіональних прокуратурах, місцевих прокуратурах, військових прокуратурах, можуть бути переведені на посаду прокурора в Офісі Генерального прокурора, обласних прокуратурах, окружних прокуратурах лише у разі успішного проходження ними атестації, яка проводиться у порядку, передбаченому цим розділом.
48. Пунктом 10 розділу II "Прикінцеві та перехідні положення" Закону № 113-ІХ (113-20) установлено, що прокурори Генеральної прокуратури України, регіональних прокуратур, місцевих прокуратур, військових прокуратур (у тому числі ті, які були відряджені до Національної академії прокуратури України для участі в її роботі на постійній основі) мають право в строк, визначений Порядком проходження прокурорами атестації, подати Генеральному прокурору заяву про переведення на посаду прокурора в Офісі Генерального прокурора, обласних прокуратурах, окружних прокуратурах. У заяві також повинно бути зазначено про намір пройти атестацію, надано згоду на обробку персональних даних, на застосування процедур та умов проведення атестації. Форма та порядок подачі заяви визначаються Порядком проходження прокурорами атестації.
49. Згідно з пунктом 11 розділу II "Прикінцеві і перехідні положення" Закону № 113-IX (113-20) атестація прокурорів проводиться кадровими комісіями Офісу Генерального прокурора, кадровими комісіями обласних прокуратур.
50. За пунктом 14 розділу II "Прикінцеві і перехідні положення" Закону № 113-IX (113-20) графік проходження прокурорами атестації встановлює відповідна кадрова комісія. Атестація проводиться прозоро та публічно, у присутності прокурора, який проходить атестацію. Перебіг усіх етапів атестації фіксується за допомогою технічних засобів відео-та звукозапису.
51. Відповідно до пункту 16 розділу II "Прикінцеві і перехідні положення" Закону № 113-IX (113-20) за результатами складення прокурором іспиту відповідна кадрова комісія ухвалює рішення щодо допуску прокурора до проведення співбесіди. Якщо прокурор за результатами складення іспиту набрав меншу кількість балів, ніж прохідний бал, встановлений згідно з Порядком проходження прокурорами атестації, це є підставою для недопущення прокурора до етапу співбесіди і ухвалення кадровою комісією рішення про неуспішне проходження атестації таким прокурором.
52. Згідно з пунктом 17 розділу II "Прикінцеві і перехідні положення" Закону № 113-IX (113-20) кадрові комісії за результатами атестації прокурора ухвалюють одне із таких рішень: рішення про успішне проходження прокурором атестації або рішення про неуспішне проходження прокурором атестації.
53. За пунктом 19 розділу II "Прикінцеві і перехідні положення" Закону № 113-IX (113-20) прокурори, які на день набрання чинності цим Законом займають посади у Генеральній прокуратурі України, регіональних прокуратурах, місцевих прокуратурах, військових прокуратурах, звільняються Генеральним прокурором, керівником регіональної (обласної) прокуратури з посади прокурора на підставі пункту 9 частини першої статті 51 Закону України "Про прокуратуру" за умови настання однієї із наступних підстав:
1) неподання прокурором Генеральної прокуратури України, регіональної прокуратури, місцевої прокуратури, військової прокуратури у встановлений строк заяви до Генерального прокурора про переведення до Офісу Генерального прокурора, обласної прокуратури, окружної прокуратури та про намір у зв`язку із цим пройти атестацію;
2) рішення кадрової комісії про неуспішне проходження атестації прокурором Генеральної прокуратури України, регіональної прокуратури, місцевої прокуратури, військової прокуратури;
3) в Офісі Генерального прокурора, обласних прокуратурах, окружних прокуратурах відсутні вакантні посади, на які може бути здійснено переведення прокурора Генеральної прокуратури України, регіональної прокуратури, місцевої прокуратури, військової прокуратури, який успішно пройшов атестацію;
4) ненадання прокурором Генеральної прокуратури України, регіональної прокуратури, місцевої прокуратури, військової прокуратури, у разі успішного проходження ним атестації, згоди протягом трьох робочих днів на переведення на запропоновану йому посаду в Офісі Генерального прокурора, обласній прокуратурі, окружній прокуратурі.
54. Перебування прокурора на лікарняному через тимчасову непрацездатність, у відпустці чи у відрядженні до Національної академії прокуратури України для участі в її роботі на постійній основі не є перешкодою для його звільнення з посади прокурора відповідно до цього пункту.
55. Указані в цьому пункті прокурори можуть бути звільнені з посади прокурора також і на інших підставах, передбачених Законом України "Про прокуратуру".
56. Кадрові комісії за результатами атестації подають Генеральному прокурору інформацію щодо прокурорів, які успішно пройшли атестацію, а також щодо прокурорів, які неуспішно пройшли атестацію.
57. За визначенням, що міститься в пункті 1 розділу І Порядку № 221, атестація прокурорів - це встановлена розділом II "Прикінцеві і перехідні положення" Закону № 113-IX (113-20) і цим Порядком процедура надання оцінки професійній компетентності, професійній етиці та доброчесності прокурорів Генеральної прокуратури України, регіональних прокуратур, місцевих прокуратур і військових прокуратур.
58. Відповідно до пунктів 2, 4 розділу І Порядку № 221 атестація прокурорів Генеральної прокуратури України (включаючи прокурорів Головної військової прокуратури, прокурорів секретаріату Кваліфікаційно-дисциплінарної комісії прокурорів), регіональних, місцевих прокуратур та військових прокуратур проводиться відповідними кадровими комісіями. Порядок роботи, перелік і склад кадрових комісій визначаються відповідними наказами Генерального прокурора.
59. Пунктом 9 розділу І Порядку № 221 передбачено, що атестація проводиться на підставі письмової заяви прокурора Генеральної прокуратури України, регіональної прокуратури, місцевої прокуратури, військової прокуратури про переведення на посаду прокурора відповідно в Офісі Генерального прокурора, обласних прокуратурах, окружних прокуратурах, в якій зазначено про намір пройти атестацію, надано згоду на обробку персональних даних і на застосування процедур та умов проведення атестації. Форми типових заяв прокурора встановлено у додатку 2 до цього Порядку.
Заява підписується прокурором особисто.
60. Відповідно до пункту 11 розділу І Порядку № 221 особиста участь прокурора на всіх етапах атестації є обов`язковою. Перед кожним етапом атестації прокурор пред`являє кадровій комісії паспорт або службове посвідчення прокурора. У разі неявки прокурора для проходження відповідного етапу атестації у встановлені кадровою комісією дату, час та місце, кадрова комісія ухвалює рішення про неуспішне проходження атестації таким прокурором. Факт неявки прокурора фіксується кадровою комісією у протоколі засідання, під час якого мав відбуватися відповідний етап атестації такого прокурора. У виключних випадках, за наявності заяви, підписаної прокурором або належним чином уповноваженою ним особою (якщо сам прокурор за станом здоров`я не може її підписати або подати особисто до комісії) про перенесення дати іспиту у формі анонімного тестування з використанням комп`ютерної техніки з метою виявлення рівня знань та умінь у застосуванні закону, відповідності здійснювати повноваження прокурора, або дати іспиту у формі анонімного тестування на загальні здібності та навички з використанням комп`ютерної техніки, або дати співбесіди з метою виявлення відповідності прокурора вимогам професійної компетентності, професійної етики та доброчесності, кадрова комісія має право протягом трьох робочих днів з дня отримання такої заяви ухвалити рішення про перенесення дати складення відповідного іспиту, проведення співбесіди для такого прокурора. Заява має бути передана безпосередньо секретарю відповідної кадрової комісії не пізніше трьох днів з дати, на яку було призначено іспит, співбесіду відповідного прокурора. До заяви має бути долучена копія документа, що підтверджує інформацію про поважні причини неявки прокурора на складення відповідного іспиту, проходження співбесіди. У разі неможливості надати документальне підтвердження інформації про причини неявки в день подання заяви прокурор має надати таке документальне підтвердження в день, на який комісією було перенесено проходження відповідного етапу атестації, однак до початку складення відповідного іспиту, проходження співбесіди. Якщо прокурор не надасть документальне підтвердження інформації про поважні причини його неявки до початку перенесеного складення відповідного іспиту, проходження співбесіди, комісія ухвалює рішення про неуспішне проходження атестації таким прокурором. Якщо заява прокурора подана до кадрової комісії з порушенням строку, визначеного цим пунктом, або якщо у заяві не вказані поважні причини неявки прокурора на складення відповідного іспиту, проведення співбесіди кадрова комісія ухвалює рішення про відмову у перенесенні дати та про неуспішне проходження атестації таким прокурором. Інформація про нову дату складення відповідного іспиту, проведення співбесіди для такого прокурора оприлюднюється на офіційному вебсайті Генеральної прокуратури України (Офісу Генерального прокурора). З моменту оприлюднення відповідної інформації прокурор вважається повідомленим належним чином про нову дату проведення відповідного етапу атестації.
61. Згідно з пунктом 7 розділу І Порядку № 221 повторне проходження одним і тим самим прокурором атестації або одного з її етапів не допускається. Якщо складання відповідного іспиту було перервано чи не відбулося з технічних або інших причин, незалежних від членів комісії та прокурора, комісія призначає новий час (дату) складання відповідного іспиту для прокурора.
V. Позиція Верховного Суду
62. За правилами частини третьої статті 3 КАС України провадження в адміністративних справах здійснюється відповідно до закону, чинного на час вчинення окремої процесуальної дії, розгляду і вирішення справи.
63. З метою визначення меж розгляду справи Верховним Судом належить застосовувати правила статті 341 КАС України, відповідно до яких під час розгляду справи в касаційному порядку суд в межах доводів та вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права. Одночасно, суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази. У суді касаційної інстанції не приймаються і не розглядаються вимоги, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.
64. Вирішуючи питання про обґрунтованість касаційної скарги суд касаційної інстанції виходить з наступного.
65. Спір у цій справі стосується правомірності рішення Кадрової комісії №2 про неуспішне проходження прокурором ОСОБА_1 атестації у зв`язку з неявкою.
66. Ключовим питанням у межах спірних правовідносин є правомірність звільнення позивача на підставі пункту 9 частини першої статті 51 Закону № 1697-VII (ліквідація чи реорганізація органу прокуратури, в якому прокурор обіймає посаду, або в разі скорочення кількості прокурорів органу прокуратури) у взаємозв`язку з підпунктом 2 пункту 19 розділу II "Прикінцеві і перехідні положення" Закону № 113-IX (113-20) (наявність рішення кадрової комісії про неуспішне проходження атестації).
67. Щодо підстави касаційного оскарження судових рішень у цій справі за пунктом 3 частини четвертої статті 328 КАС України в частині необхідності висловлення Верховним Судом правової позиції щодо застосування положень пункту 9 частини першої статті 51 Закону № 1697-VII у зіставленні з пунктом 2 пункту 19 розділу ІІ "Прикінцеві та перехідні положення" Закону № 113-IХ (113-20) , то необхідно зазначити, що після відкриття касаційного провадження у цій справі Верховний Суд за подібних обставин справи, суті спору і правового регулювання у постановах від 21 вересня 2021 року у справах № 160/6204/20 та № 200/5038/20-а, а також у постановах від 29 вересня 2021 року у справі № 440/2682/20, від 17 листопада 2021 року у справі № 540/1456/20 уже висловив правовий висновок, від якого Верховний Суд не вбачає підстав для відступлення.
68. Так, зі змісту пункту 19 Закону № 113-IX (113-20) випливає, що прокурори, які на день набрання чинності цим Законом обіймають посади в Генеральній прокуратурі України, регіональних прокуратурах, місцевих прокуратурах, військових прокуратурах, звільняються Генеральним прокурором, керівником регіональної (обласної) прокуратури з посади прокурора на підставі пункту 9 частини першої статті 51 Закону № 1697-VII за умови настання однієї з таких підстав:
1) неподання прокурором Генеральної прокуратури України, регіональної прокуратури, місцевої прокуратури, військової прокуратури у встановлений строк заяви до Генерального прокурора про переведення до Офісу Генерального прокурора, обласної прокуратури, окружної прокуратури та про намір у зв`язку із цим пройти атестацію;
2) рішення кадрової комісії про неуспішне проходження атестації прокурором Генеральної прокуратури України, регіональної прокуратури, місцевої прокуратури, військової прокуратури;
3) в Офісі Генерального прокурора, обласних прокуратурах, окружних прокуратурах відсутні вакантні посади, на які може бути здійснено переведення прокурора Генеральної прокуратури України, регіональної прокуратури, місцевої прокуратури, військової прокуратури, який успішно пройшов атестацію;
4) ненадання прокурором Генеральної прокуратури України, регіональної прокуратури, місцевої прокуратури, військової прокуратури, у разі успішного проходження ним атестації, згоди протягом трьох робочих днів на переведення на запропоновану йому посаду в Офісі Генерального прокурора, обласній прокуратурі, окружній прокуратурі.
69. Аналізуючи вказану норму можна зробити висновок, що:
1) підставою для звільнення прокурора є настання однієї з підстав, визначених у підпунктах 1- 4 пункту 19 цього розділу, зокрема й неуспішне проходження атестації;
2) закон не вимагає додаткової підстави для звільнення, зокрема такої, як ліквідація чи реорганізація органу прокуратури, в якому прокурор обіймає посаду, або скорочення кількості прокурорів органу прокуратури. Закон визначає, що звільнення відбувається не з підстав, установлених пунктом 9 частини першої статті 51 Закону № 1697-VII, а на підставі цього пункту, що є нормативною підставою.
70. Саме таку правову позицію висловив Верховний Суд у постанові від 29 вересня 2021 року у справі № 440/2682/20.
71. Як установлено судами попередніх інстанцій, на виконання вимог пунктів 9, 10 розділу II "Прикінцеві і перехідні положення" Закону № 113-IX (113-20) ОСОБА_1 08 жовтня 2019 року подав Генеральному прокурору заяву про переведення на посаду прокурора в обласній прокуратурі та про намір пройти атестацію.
72. У цій заяві позивач підтвердив своє бажання пройти атестацію, вказав на ознайомлення та погодження з усіма умовами та процедурами проведення атестації, що визначені Порядком № 221, зокрема й щодо того, що в разі неуспішного проходження будь-якого з етапів атестації, передбаченого Порядком № 221, а також за умови настання однієї з підстав, передбачених пунктом 19 розділу II "Прикінцеві і перехідні положення" Закону № 113-IX (113-20) , його буде звільнено з посади прокурора.
73. Отже, позивач фактично погодився з установленими умовами та правилами щодо переведення на посаду в Офісі Генерального прокурора та проведення атестації.
74. Разом з тим, позивач 05 березня 2020 року, будучи обізнаним про дату, час та місце проведення тестування, на складання іспиту не з`явився, про причини неявки кадрову комісію не повідомляв.
75. Вказані обставини позивачем не спростовувались.
76. Водночас, нормативний зміст пункту 11 розділу І Порядку № 221 свідчить, що неявка прокурора на складання іспиту у формі анонімного тестування з використанням комп`ютерної техніки з метою виявлення рівня знань та умінь у застосуванні закону, відповідності здійснювати повноваження прокурора можлива лише у виключних випадках, за наявності заяви, підписаної прокурором або належним чином уповноваженою ним особою (якщо сам прокурор за станом здоров`я не може її підписати або подати особисто до комісії) про перенесення дати іспиту. При цьому, до заяви прокурор повинен долучити копію документа, що підтверджує інформацію про поважні причини його неявки на складення відповідного іспиту.
77. У випадку не вчинення прокурором вищезазначених дій, у разі його неявки для проходження відповідного етапу атестації у встановлені кадровою комісією дату, час та місце, кадрова комісія ухвалює рішення про неуспішне проходження атестації таким прокурором. Факт неявки прокурора фіксується кадровою комісією у протоколі засідання, під час якого мав відбуватися відповідний етап атестації такого прокурора.
78. Судами встановлено та не заперечується позивачем, що правом на подання заяви перенесення дати складання іспиту він не скористався.
79. У зв`язку із цим Кадрова комісія №2 на підставі пунктів 13, 17 розділу ІІ "Прикінцеві і перехідні положення" Закону № 113-ІХ (113-20) , пункту 11 розділу І, пункту 1 розділу ІІ Порядку № 221 прийняла рішення від 02 квітня 2020 року № 171 про неуспішне проходження атестації ОСОБА_1 у зв`язку з неявкою.
80. У подальшому, на підставі вказаного рішення кадрової комісії прокурор Вінницької області наказом від 29 квітня 2020 року № 422-к звільнив ОСОБА_1 з посади прокурора відділу на підставі пункту 9 частини першої статті 51 Закону № 1697-VII.
81. Відмовляючи у задоволенні позову, суди першої та апеляційної інстанцій дійшли висновку, що в даному випадку, юридичним фактом, що зумовлює звільнення позивача на підставі зазначеної норми (пункт 9 частини першої статті 51 Закону № 1697-VII), є не ліквідація, реорганізація або скорочення чисельності прокурорів, а виключно наявність рішення кадрової комісії про неуспішне проходження атестації прокурором у зв`язку з неявкою.
82. Суд касаційної інстанції уважає таку позицію судів правильною, адже вона ґрунтується на правильному тлумаченні норм матеріального права.
83. Так, Конституційний Суд України у Рішенні від 08 липня 2003 року № 15-рп/2003 у справі за конституційним поданням 51 народного депутата України щодо відповідності Конституції України (254к/96-ВР) (конституційності) постанови Кабінету Міністрів України "Про затвердження Положення про проведення атестації державних службовців" (справа про атестацію державних службовців) зазначив, що атестація є одним із способів перевірки та оцінки кваліфікації працівника, його знань і навичок. Вона передбачена частиною шостою статті 96 КЗпП України, положення якого поширюються і на державних службовців з урахуванням особливостей, установлених Законом України "Про державну службу". Згідно із цією нормою атестацію можуть проводити власник або уповноважений ним орган. Такими органами відповідно до законодавства України є, зокрема, всі органи державної влади та органи місцевого самоврядування. Атестація окремих категорій державних службовців передбачена й іншими законами України, зокрема й "Про прокуратуру".
84. Тобто запровадження Законом № 113-IX (113-20) атестації прокурорів регіональних прокуратур, як однієї з умов для їх переведення в обласні прокуратури, пов`язане, зокрема, зі створенням передумови для побудови системи прокуратури, кадровим перезавантаженням органів прокуратури та способом перевірки та оцінки кваліфікації чинних прокурорів на відповідність їх посадам прокурора в таких органах. Така атестація визначена законодавцем та відбувалася у спосіб і порядок, що є чинними і стосуються усіх прокурорів, які має намір пройти атестацію, а тому не може вважатися протиправною чи такою, що носить дискримінаційний характер щодо до позивача.
85. Фактично всі доводи позивача щодо протиправності дій відповідача що проведення атестації ґрунтуються на незгоді з положеннями Закону № 113-IX (113-20) і Порядку № 221, які, на його думку, порушують, зокрема, права та гарантії, що визначені Конституцією України (254к/96-ВР) .
86. Водночас колегія суддів звертає увагу на ту обставину, що положення Закону №113-IX (113-20) на день їх виконання відповідачем і прийняття оскаржуваного наказу були (та є) чинними, неконституційними у встановленому законом порядку не визнавалися. Так само були чинними і положення Порядку № 221, а тому правові підстави для їх незастосування відсутні.
87. Крім того, Верховний Суд бере до уваги, що ОСОБА_1, подаючи 08 жовтня 2019 року заяву про переведення на посаду прокурора в обласній прокуратурі та намір пройти атестацію, цілком і повністю був ознайомлений з умовами та процедурами проведення атестації та погодився на їх застосування. Тобто, розумів наслідки, у томи числі і не з`явлення на один з етапів атестації та можливе звільнення з підстав, передбачених Законом № 113-IX (113-20) . В іншому разі позивач мав повне право відмовитися від проведення такої атестації та не подавати відповідної заяви чи окремо оскаржувати відповідний Порядок № 221, чого ним зроблено не було.
88. Верховний Суд зазначає, що законодавець, увівши в дію визначену процедуру реформування органів прокуратури, вказав, які саме дії мають учинити особи з метою подальшого проходження служби в органах прокуратури, та явно і очевидно окреслив умову продовження служби шляхом успішного проходження атестації. Наслідки неуспішного проходження одного з етапів атестації також були сформульовані та визначені законодавцем з достатньою для розуміння чіткістю і ясністю. Відповідно, неявка позивача на складання іспиту у формі анонімного тестування з використанням комп`ютерної техніки з метою виявлення рівня знань та умінь у застосуванні закону, відповідності здійснювати повноваження прокурора, є безумовною підставою згідно з пунктом 11 розділу I Порядку № 221 для прийняття кадровою комісією рішення про неуспішне проходження прокурором атестації. Прийняти інше, крім указаного, рішення не було правових підстав.
89. Доводи позивача про порушення принципу юридичної визначеності при звільненні позивача є помилковим, оскільки позивач маючи відповідну освіту та досвід професійної діяльності, не міг не усвідомлювати юридичних наслідків нез`явлення на певний етап атестації (іспит), із правилами якої він погодився, подавши відповідну заяву, тому у спірних правовідносинах позивач перебував у стані повної правової визначеності.
90. Колегія суддів вважає неприйнятними аргументи скаржника про порушення відповідачем гарантій незалежності прокурора (стаття 16), передбачених та визначених лише Законом № 1697-VII (1697-18) , оскільки положення частини третьої статті 16 Закону №1697-VII в редакції Закону № 113-ІХ (113-20) (чинні на час спірних правовідносин), не виключають того, що прокурор може бути звільнений з посади з підстав передбачених законом. У спірних правовідносинах таким законом є Закон № 113-ІХ (113-20) .
91. Верховний Суд звертає увагу, що попередня редакція частини тертої статті 16 Закону № 1697-VII містила вказівку, що прокурор може бути звільнений з посади (його повноваження припиняються) лише з підстав та в порядку, передбачених цим законом, тобто саме Законом № 1697-VII (1697-18) , водночас, на час виникнення спірних правовідносин редакцію Закону № 1697-VII (1697-18) змінено.
92. Доводи на які посилається позивач у касаційній скарзі, про те, що наявність заяви прокурора про бажання пройти атестацію та неприбуття на таке оцінювання не може бути розцінене як неуспішне проходження атестації, оскільки тестування позивача не проводилось, жодним чином не спростовують того, що у разі неявки прокурора для проходження відповідного етапу атестації у встановлені кадровою комісією дату, час та місце, кадрова комісія ухвалює рішення про неуспішне проходження атестації таким прокурором (пункт 11 розділу І Порядку № 221).
93. Така поведінка кадрової комісії є безальтернативною та висновується як з положень Закону № 113-IX (113-20) так і прямо передбачено положеннями Порядку № 221.
94. Щодо доводів касаційної скарги стосовно дискримінаційного характеру вибіркової процедури атестації прокурорів Верховний Суд зазначає наступне.
95. Конституційний Суд України у Рішенні від 08.07.2003 № 15-рп/2003 у справі за конституційним поданням 51 народного депутата України щодо відповідності Конституції України (254к/96-ВР) (конституційності) постанови Кабінету Міністрів України "Про затвердження Положення про проведення атестації державних службовців" (справа про атестацію державних службовців) зазначив, що атестація є одним із способів перевірки та оцінки кваліфікації працівника, його знань і навичок. Вона передбачена частиною шостою статті 96 КЗпП України, положення якого поширюються і на державних службовців з урахуванням особливостей, установлених Законом України "Про державну службу". Згідно із цією нормою атестацію можуть проводити власник або уповноважений ним орган. Такими органами відповідно до законодавства України є, зокрема, всі органи державної влади та органи місцевого самоврядування. Атестація окремих категорій державних службовців передбачена й іншими законами України, зокрема й "Про прокуратуру".
96. Тобто запровадження Законом № 113-IX (113-20) атестації прокурорів Генеральної прокуратури України як однієї з умов для їх переведення в Офіс Генерального прокурора пов`язане, зокрема, зі створенням передумови для побудови системи прокуратури, кадровим перезавантаженням органів прокуратури та способом перевірки та оцінки кваліфікації чинних прокурорів на відповідність їх посадам прокурора в таких органах. Така атестація визначена законодавцем та відбувалася у спосіб і порядок, що є чинними і стосуються усіх прокурорів, які має намір пройти атестацію, а тому не може вважатися протиправною чи такою, що носить дискримінаційний характер щодо до позивачки.
97. Проведення тестування прокурорів, які на день набрання чинності Законом № 113-ІХ (113-20) займають посади прокурорів у Генеральній прокуратурі України, регіональних прокуратурах, місцевих прокуратурах, військових прокуратурах, та успішне її проходження є загальною та необхідною умовою для переведення на посаду прокурора в Офісі Генерального прокурора, обласних прокуратурах, окружних прокуратурах.
98. Реагуючи на доводи позивача, варто зазначити й те, що запровадження законодавцем такого механізму реформування органів прокуратури України, дійсно, певною мірою є втручанням у приватне життя особи прокурора в розумінні статті 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року в аспекті умов проходження публічної служби (професійної діяльності). Однак таке втручання в цьому разі прямо передбачено законом і переслідує абсолютно легітимну мету відновлення довіри суспільства до функціонування органів прокуратури України. Міра втручання з боку держави у сферу приватного життя особи в аспекті професійної діяльності в цьому разі є повністю співставною зі ступенем втручання держави з аналогічною метою в діяльність особи на посаді професійного судді, що було визнано і законним, і конституційним згідно з висновком Конституційного Суду України від 20 січня 2016 року № 1-в/2016.
99. Подібних висновків Верховний Суд дійшов у справах № 440/2700/20, № 140/3790/19, №480/5544/20, № 560/2844/20, № 160/5630/20 та № 160/5630/20, № 200/5356/20-а та № 240/1216/21, № 380/4116/20 та багатьох інших і колегія суддів не вбачає підстав для відступу від такої позиції.
100. Згідно з пунктом 17 розділу II "Прикінцеві і перехідні положення" Закону № 113-IX (113-20) кадрові комісії за результатами атестації подають Генеральному прокурору інформацію щодо прокурорів, які успішно пройшли атестацію, а також щодо прокурорів, які неуспішно пройшли атестацію. Повторне проходження одним і тим самим прокурором атестації або одного з її етапів забороняється.
101. Відповідно до підпункту 2 пункту 19 розділу II "Прикінцеві і перехідні положення" Закону № 113-IX (113-20) прокурори, які на день набрання чинності цим Законом займають посади у Генеральній прокуратурі України, регіональних прокуратурах, місцевих прокуратурах, військових прокуратурах, звільняються Генеральним прокурором, керівником регіональної (обласної) прокуратури з посади прокурора на підставі пункту 9 частини першої статті 51 Закону № 1697-VII за умови наявності рішення кадрової комісії про неуспішне проходження атестації прокурором Генеральної прокуратури України, регіональної прокуратури, місцевої прокуратури, військової прокуратури.
102. Відтак, за наявності відповідного рішення кадрової комісії про неуспішне проходження позивачем атестації (у зв`язку з неявкою), прокурором Вінницької області правомірно прийнято спірний наказ № 422к про звільнення ОСОБА_1 із займаної посади на підставі пункту 9 частини першої статті 51 Закону № 1697-VII.
103. Отже, ураховуючи наведене колегія суддів дійшла висновку, що відповідачем обґрунтовано визначено звільнення позивача на підставі пункту 9 частини першої статті 51 Закону № 1697-VII з підстав, передбачених підпунктом 2 пункту 19 розділу II "Прикінцеві і перехідні положення" Закону № 113-IX (113-20) .
104. На підставі викладеного колегія суддів констатує, що рішення судів ґрунтуються на правильно встановлених фактичних обставинах справи, яким дана належна юридична оцінка, правильно застосовані норми матеріального права, що регулюють спірні правовідносини, а суди під час розгляду справи не допустили порушень процесуального закону, які призвели або могли призвести до неправильного вирішення справи.
105. Відповідно до частини першої статті 350 КАС України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо рішення, переглянуте в передбачених статтею 341 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.
VІІ. СУДОВІ ВИТРАТИ
106. З огляду на результат касаційного розгляду судові витрати розподілу не підлягають.
Керуючись статтями 341, 343, 349, 350, 355, 356, 359 КАС України, Верховний Суд
ПОСТАНОВИВ:
Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.
Рішення Вінницького окружного адміністративного суду від 19 листопада 2020 року та постанову Сьомого апеляційного адміністративного суду від 23 березня 2021 року у справі № 120/2390/20-а залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню не підлягає.
СуддіВ.М. Соколов Л.О. Єресько А.Г. Загороднюк