Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

головуючого судді:

Ходаківська I.П.

судді

Данилова Т.Б., Савенко Г.В.

розглянувши матеріали

касаційної скарги

Національного банку України в особі Управління Національного банку України в Донецькій області

на постанову

Донецького апеляційного господарського суду від 03.10.2006 року

у справі

господарського суду Донецької області

за позовом

Національного банку України в особі Управління Національного банку України в Донецькій області

до

приватного підприємства "Виробничо комерційної фірми "Екстра"

про

стягнення коштів

В С Т А Н О В И В:

У червні 2006 року, Національний банк України в особі Управління Національного банку України в Донецькій області звернувся до господарського суду з позовом до приватного підприємства "Виробничо комерційної фірми "Екстра" про стягнення донарахованої позивачем пені у сумі 20 967,84 грн., оскільки відповідач не виконував належним чином умови договору оренди № 030053, укладеного сторонами 10.04.2003 року, щодо своєчасної плати за оренду майна, належного позивачу.

Рішенням господарського суду Донецької області від 15.08.2006 року, залишеним без змін постановою Донецького апеляційного господарського суду від 03.10.2006 року, у задоволенні позовних вимог Національного банку України в особі Управління національного банку України в Донецькій області було відмовлено. Судові рішення мотивовані тим, що позивачем зроблений невірний розрахунок пені.

Не погодившись із вказаними рішенням та постановою, позивач звернувся до Вищого господарського суду України із касаційною скаргою, в якій посилаючись на порушення та неправильне застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, просить рішення господарського суду Донецької області та постанову суду апеляційної інстанції скасувати, постановивши нове рішення, яким позов задовольнити у повному обсязі. Позивач в касаційній скарзі посилається на те, що суд при винесенні рішення не врахував норму ст. 629 ЦК України (435-15) , відповідно до якої договір є обов'язковим до виконання сторонами.

Виходячи зі змісту договору, розмір пені за кожний день прострочення оплати визначається шляхом множення подвійного розміру облікової ставки НБУ на суму прострочення та ділення добутку на 100, тобто у відсотках від суми несвоєчасно виконаного зобов'язання.

Заслухавши суддю -доповідача, пояснення представника позивача, перевіривши матеріали справи і обговоривши доводи скарги, судова колегія не вбачає підстав для її задоволення, виходячи із наступного.

Як встановлено судами попередніх інстанцій, а це підтверджується наявними у справі матеріалами, 10.04.2003 року, між сторонами був укладений договір оренди № 030059, відповідно до вимог якого позивач зобов'язався передати відповідачеві у користування обладнання вартістю 490 101 грн. 26 коп. для організації закладу громадського харчування. У вказаному договорі сторонами також було обумовлено орендну плату, порядок її внесення, строк користування майном.

Пунктом 9.3 договору сторони передбачили, що у разі несвоєчасного перерахування орендної плати або перерахування її не в повному обсязі, орендар сплачує пеню на користь орендодавця, в розмірі подвійної облікової ставки НБУ на дату перерахування пені від суми заборгованості, з урахуванням індексації, за кожний день прострочення, включаючи день оплати.

В порушення взятих на себе за Договором зобов'язань, відповідач, оплату за вказаним договором, в період з лютого 2005 року по березень 2006 року, здійснював несвоєчасно, в зв'язку з чим позивачем була нарахована пеня, оплата якої також здійснювалася відповідачем.

Позивач вважає, що пеня повинна нараховуватися у розмірі подвійної облікової ставки НБУ (% річних) шляхом множення її на суму прострочення і на підставі цього ним було донараховано та заявлено до стягнення 20960 грн. 39 коп.

Відповідно до ч. ч. 1, 3 ст. 549 ЦК України (435-15) неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Згідно ч. 1 ст. 230 ГК України (436-15) штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Частина 6 ст. 231 ГК України (436-15) визначає, що штрафні санкції за порушення грошових зобов'язань встановлюються у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою Національного банку України, за увесь час користування чужими коштами, якщо інший розмір відсотків не передбачено законом або договором.

Стаття 3 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" (543/96-ВР) визначає, що розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня. Цим Законом встановлені обмеження щодо розміру пені, яка може бути стягнута на підставі договору.

Пеня є тривалою неустойкою яка стягується за кожний послідуючий період прострочення невиконаного в строк зобов'язання. Сторони договором передбачили нарахування пені у розмірі подвійної облікової ставки НБУ України за кожен день прострочення. Національним банком України затверджується річна облікова ставка, тому встановлений розмір ставки множиться на подвійну, поділяється на кількість днів у року і таким чином розраховується ставка за один день прострочення. Кількість днів прострочення впливає на загальну суму пені.

За таких обставин, наведене спростовує доводи касаційної скарги щодо неправильного застосування господарськими судами норм матеріального та процесуального права, а тому не може впливати на правильність та законність постановлених у даній справі судових рішень.

Зважаючи на викладене, колегія суддів вважає судові рішення такими, що відповідають чинному законодавству України і обставинам справи, підстави для скасування яких відсутні.

Керуючись ст.ст. 111-5, 111-7, 111-8, 111-9, 111-11 Господарського процесуального кодексу України (1798-12) , Вищий господарський суд України, -

ПОСТАНОВИВ:

В задоволенні касаційної скарги відмовити.

Постанову Донецького апеляційного господарського суду від 03.10.2006 року залишити без змін.