Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

Божок В.С. - головуючого,

Костенко Т. Ф.,

Коробенко Г.П.

розглянувши

касаційну скаргу

ВАТ "Державний експортно-імпортний банк України"

на постанову

від 07.11.2006р. Київського апеляційного господарського суду

у справі

господарського суду м. Києва

за позовом

ВАТ "Державний експортно-імпортний банк України"

до

ЗАТ "Телекомінвест-Київ"

про стягнення 285120, 79 дол. США,

В судовому засідання відповідно до ст. 77 ГПК України (1798-12) було оголошено перерву з 31.01.07 до 07.02.07.

в судовому засіданні взяли участь представники:

позивача: Булах О.I. (дов. від 15.01.07 № 010-01/229),

відповідача: Беляневич В.Е. (дов. від 03.10.06 № 187),

ВСТАНОВИВ :

Рішенням від 17.08.06 господарського суду м. Києва в позові про стягнення заборгованості 285120, 79 дол. США відмовлено.

Постановою від 07.11.06 Київського апеляційного господарського суду вказане вище рішення залишено без змін.

Не погоджуючись з судовими рішеннями, ВАТ "Державний експортно-імпортний банк України" звернулось до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою і просить їх скасувати з огляду на порушення судами норм матеріального та процесуального права, а також невірною оцінкою обставин справи, прийняти нове рішення, позов задовольнити.

ЗАТ "Телекомінвест-Київ" подало до суду відзив на касаційну скаргу та додаткові пояснення, в яких просить залишити судові рішення без змін, а касаційну скаргу -без задоволення.

Колегія суддів, приймаючи до уваги межі перегляду справи в касаційній інстанції, проаналізувавши на підставі фактичних обставин справи застосування норм матеріального та процесуального права при винесенні оспорюваного судового акту знаходить необхідним в задоволенні касаційної скарги відмовити.

Як встановлено судовими інстанціями, які приймали рішення у даній справі, відповідно до умов угоди від 31.07.2000 про реструктуризацію боргу № 278-ВК за кредитним договором № 17-оу від 12.08.1998, укладених між сторонами спору, відповідач (позичальник) визнав і підтвердив свій борг перед банком за кредитним договором станом на 31.07.2000р. у розмірі 370324, 46 дол. США та взяв на себе зобов'язання погасити його у повному обсязі в строк до 05.12.2001р., згідно з графіком погашення шляхом перерахування коштів на рахунок, вказаний в п.3.8 угоди.

Крім того, між сторонами у забезпечення виконання відповідачем зобов'язання за кредитним договором було укладено договори застави № 459 від 22.02.1999 р., додаткову угоду № 1 від 23.07.2001 до нього, та № 14-к від 12.08.1998.

Судами також з'ясовано, що приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Решетніковою С.I. вчинено виконавчі написи № 3496 від 25.12.2001р., № 849 від 28.03.2002р., на підставі яких звернено стягнення на майно відповідача, що було предметом застави згідно з договором застави № 14-к від 12.08.1998 та договором застави № 459 від 22.02.1999.

У цьому зв'язку суд апеляційної інстанції дійшов обгрунтованого висновку про те, що позивач скористався одним із способів захисту своїх прав та інтересів, звернувши стягнення на заставлене майно.

Колегія суддів Вищого господарського суду України вважає також, що до спірних правовідносин слід застосовувати положення ЦК України (435-15) з врахуванням п. 6 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України (435-15) , у зв'язку з чим правомірним вбачається висновок судів попередніх інстанцій про пропуск позивачем строку позовної давності, оскільки відповідно до п. 3.4.1. угоди про реструктуризацію боргу відповідач повинен був погасити борг в строк до 05.12.2001р.

Відповідно до ст. 261 ЦК України (435-15) перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатись про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

З врахуванням того, що станом на 05.12.01 борг відповідно до угоди про реструктуризацію боргу № 278-ВК погашено не було, суди дійшли обгрунтованого висновку, що саме з цієї дати почав обчислюватись строк позовної давності.

В той же час, позивач звернувся до суду 23.03.2006р.

Відповідно до ч. 3 ст. ст. 267 ЦК України (435-15) , позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення, яку було зроблено відповідачем 13.07.2006р. у відзиві на позовну заяву позивача від 10.03.2006р.

Згідно з ч. 4 ст. 267 ЦК України (435-15) , сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.

З огляду на викладене, колегія суддів Вищого господарського суду України вважає, що судове рішення прийнято при правильному застосуванні норм матеріального та процесуального права і підстави для його скасування відсутні.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 111-5, 111-7, 111-9, 111-11 ГПК України (1798-12) , Вищий господарський суд України

ПОСТАНОВИВ :

Касаційну скаргу залишити без задоволення.

Постанову від 07.11.2006 р. Київського апеляційного господарського суду у справі № 26/142 залишити без змін.