ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ
П О С Т А Н О В А
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
07.02.2007 Справа N 13/300
Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:
головуючого судді Кривди Д.С. –(доповідача у справі),
суддів: Жаботиної Г.В.,
Уліцького А.М.,
розглянувши у відкритому
судовому засіданні
касаційну скаргу 70 Управління начальника робіт
на постанову Київського апеляційного господарського
суду від 15.11.2006
у справі № 13/300 господарського суду міста
Києва
за позовом 70 Управління начальника робіт
До Товариства з обмеженою відповідальністю
“Оберіг”
Про стягнення суми,
за участю представників сторін від:
позивача: Петренко Ю.О. –за довіреністю від 05.02.2007р.
відповідача: Ярьоменко Л.І. –за довіреністю від 02.02.2007р.
В С Т А Н О В И В:
Рішенням господарського суду міста Києва від 12.09.2006р. (суддя
Євдокимов О.В.) позов задоволено повністю; стягнуто з ТОВ
“Оберіг” на користь 70 Управління начальника робіт основний борг
в розмірі 3625,50грн., витрати по сплаті державного мита в
розмірі 102грн. та витрати на інформаційно-технічне забезпечення
судового процесу в розмірі 118грн.
Постановою Київського апеляційного господарського суду від
15.11.2006р. (судді Корсак В.А. –головуючий, Авдеєв П. В.,
Коршун Н.М.) рішення господарського суду міста Києва від
12.09.2006р. скасовано; в позові відмовлено.
В касаційній скарзі відповідач просить скасувати постанову
апеляційної інстанції, залишивши без змін рішення місцевого
господарського суду, посилаючись на порушення норм матеріального
та процесуального права.
Колегія суддів, перевіривши наявні матеріали (фактичні
обставини) справи на предмет правильності застосування місцевим
та апеляційним господарськими судами норм матеріального і
процесуального права, заслухавши пояснення присутніх в судовому
засіданні представників сторін, дійшла висновку, що касаційна
скарга підлягає задоволенню частково, з огляду на наступне.
Позивач звернувся до суду з позовною вимогою про стягнення з
відповідача заборгованості в розмірі 3625,50грн.
Місцевий господарський суд, задовольняючи позов, виходив з того,
що позивач здійснив попередню оплату замовленого у відповідача
товару на загальну суму 3625,50грн., що підтверджується копією
виписки по особовому рахунку позивача станом на 24.03.2006р., а
саме: 21.01.2002р. на суму 1188грн. та 23.01.2002р. на суму
2437,50грн. При цьому відповідач свої зобов’язання не виконав,
оплачений товар позивачу не передав, у зв’язку з чим існує
заборгованість в розмірі 3625,50грн.
Натомість суд апеляційної інстанції скасував рішення місцевого
суду з огляду на наступне. Вимоги, з якими звернувся позивач,
стосуються обставин отримання товару 21.01.2002р. по накладній
№ 569 та 24.01.2002р. по накладній № 573, які були предметом
розгляду по справі № 39/89-41/379 Господарського суду міста
Києва. Під час розгляду справи № 39/89-41/379 суди дійшли
висновку про доведеність факту отримання відповідачем товару по
накладній від 24.01.2002р. № 572, за якою, на відміну від
накладних від 21.01.2002р. по накладній № 569 та 24.01.2002р. по
накладній № 573, позивач не розрахувався. Всі перелічені
накладні були занесені сторонами в акт звірки від 01.07.2002р.,
що є доказом отримання позивачем по всім накладним товару. Таким
чином, апеляційний суд, застосувавши приписи ст. 35 ГПК України
( 1798-12 ) (1798-12)
, дійшов висновку щодо відсутності підстав для
задоволення позову.
Однак, зазначені висновки господарських судів не є такими, що
ґрунтуються на всебічному, повному та об'єктивному розгляді в
судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності керуючись
законом, як це передбачено ст. 43 ГПК України ( 1798-12 ) (1798-12)
, з
огляду на наступне.
Відповідно до п. 1 ст. 9 Закону України „Про бухгалтерський
облік та фінансову звітність в Україні” ( 996-14 ) (996-14)
підставою для
бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні
документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій.
Первинні документи повинні складатись під час здійснення
господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо
після її закінчення. Згідно з пунктом 2.1 Положення про
документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку,
затв. наказом Міністерства фінансів України № 88 від 24.05.1995
( z0168-95 ) (z0168-95)
року господарські операції –це факти
підприємницької та іншої діяльності, що впливають на стан майна,
капіталу, зобов’язань та фінансових результатів.
Тобто факт проведення суб’єктом підприємницької діяльності
господарських операцій, що стосуються виконання ним зобов’язань,
повинен підтверджуватися первинними бухгалтерськими документами.
Нормою статті 1 зазначеного Закону ( 996-14 ) (996-14)
встановлено, що
первинний документ - це документ, який містить відомості про
господарську операцію та підтверджує її здійснення.
Вирішуючи господарський спір, суди першої та апеляційної
інстанцій всупереч вимогам ст. 43 ГПК України ( 1798-12 ) (1798-12)
та
ст. 9 Закону України “Про бухгалтерський облік та фінансову
звітність в Україні” ( 996-14 ) (996-14)
, не оцінили первинні документи,
які фіксують та підтверджують господарські операції і за якими
можна достовірно встановити склад та розмір витрат позивача.
Суд апеляційної інстанції в основу оскаржуваного судового
рішення поклав акт звірки від 01.07.2002р. без перевірки судом
достовірності вказаного акту та оцінки його у сукупності з
іншими доказами у справі.
При цьому колегія відзначає, що акт звірки не є первинним
документом бухгалтерського обліку в розумінні статті 1 Закону
України “Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в
Україні” ( 996-14 ) (996-14)
та не може підтверджувати факт здійснення
господарської операції.
Відповідно до чинного законодавства акт звірки –це документ, за
яким бухгалтери підприємств звіряють бухгалтерський облік
операцій, а наявність чи відсутність будь-яких зобов’язань
сторін підтверджується первинними документами –договором,
розрахунками, тощо. Відповідно акт звірки не може
використовуватись як письмова форма визнання боргу.
Первинні документи повинні містити дату здійснення господарської
операції, суму платежу або суму на яку проведено залік, інші
реквізити.
Саме такі первинні документи, а не складені на їх підставі акти
звірки взаємних розрахунків, виступають належними доказами у
підтвердження проведеної тієї чи іншої господарської операції,
здійснення тих чи інших дій, виконання цивільних прав та
обов’язків.
Судами обох інстанцій також не враховано, що сировина,
матеріали, паливо, запчастини, інвентар,...товари, основні
засоби та інші товарно-матеріальні цінності, а також
нематеріальні активи, грошові документи і цінні папери
відпускаються покупцям або передаються безоплатно тільки за
довіреністю одержувачів.
Довіреність підписується керівником та головним бухгалтером
підприємства або їх заступниками та особами, які на те
уповноважені керівником підприємства. Довіреності є документами
суворої звітності.
Однак наявні в матеріалах справи довіреності на отримання
цінностей судами не досліджувалися. Не досліджено судами також
те –хто отримував дані цінності і чи в особи, яка їх отримувала,
були на те повноваження.
Відповідно до Інструкції про порядок реєстрації виданих,
повернутих і використаних довіреностей на одержання цінностей,
зареєстрованої Міністерством юстиції України 12.06.1996 за
№ 293/1318, довіреність, незалежно від строку її дії,
залишається у постачальника при першому відпуску цінностей. У
разі відпуску цінностей частинами на кожний частковий відпуск
складається накладна з поміткою на ній номера довіреності та
дати її видачі.
Проте, ці вимоги залишилися поза увагою судів.
Судова колегія вважає необхідним зазначити, що при розгляді
даної справи суд апеляційної інстанції застосував положення ч. 2
ст. 35 Господарського процесуального кодексу України
( 1798-12 ) (1798-12)
, відповідно до якої, факти, встановлені рішенням
господарського суду під час розгляду однієї справи, не
доводяться знову при вирішенні інших спорів, в яких беруть
участь ті самі сторони. Однак, суди фактично послались як на
факти на правові висновки суду, тоді як мотивація рішення з
іншої господарської справи є оцінкою наданих суду доказів, а не
фактом, який не потребує доведення у цій справі.
За таких обставин ухвалені в справі судові рішення не можуть
вважатися законними і обґрунтованими.
Оскільки передбачені процесуальним законом межі перегляду справи
в касаційній інстанції не дають їй права встановлювати або
вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні
суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того
чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати
нові докази або додатково перевіряти докази, рішення місцевого
господарського суду та постанова апеляційної інстанції
підлягають скасуванню, а справа –направленню на новий розгляд до
господарського суду першої інстанції. При новому розгляді справи
слід врахувати наведене і вирішити спір відповідно до закону.
Враховуючи викладене, керуючись ст.ст. 108, 111-5, 111-7, п. 3
ч. 1 ст. 111-9, 111-10, ст. 111-11, 111-12 Господарського
процесуального кодексу України ( 1798-12 ) (1798-12)
, Вищий господарський
суд України, –
П О С Т А Н О В И В:
Касаційну скаргу задовольнити частково.
Постанову Київського апеляційного господарського суду від
15.11.2006р. та рішення господарського суду міста Києва від
12.09.2006р. у справі № 13/300 скасувати, а справу направити на
новий розгляд до суду першої інстанції.
Головуючий суддя Д.Кривда
Судді Г.Жаботина
А.Уліцький