ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ
П О С Т А Н О В А
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
06.02.2007 Справа N 334/20-06
Колегія суддів Вищого господарського суду України у складі:
головуючий суддя Муравйов О. В.
Судді Полянський А. Г.
Фролова Г. М.
розглянувши
касаційну скаргу Малого підприємства “Тауніс“
на постанову Київського міжобласного апеляційного
господарського суду від 06.11.2006 року
по справі № 334/20-06 Господарського суду Київської
області
за позовом Малого підприємства “Тауніс“
до Тетіївського хлібоприймального підприємства
Про зобов’язання повернути 5090 кг. незаконно привласненого
зерна пшениці
За участю представників сторін:
від позивача: Білошинський М.І. –директор
від відповідача: Поліщук Ю.Д. –дов. № 46 від 05.02.2007 року
Ухвалою від 10.01.2007 року колегії суддів Вищого господарського
суду України касаційна скарга Малого підприємства “Тауніс” була
прийнята до провадження новоутвореною колегією суддів у
наступному тимчасовому складі: головуючий –Муравйов О.В., судді
Полянський А.Г., Коробенко Г.П. , а розгляд справи був
призначений на 06.02.2007 року.
У зв’язку з виходом судді Фролової Г. М. з лікарняного, Справа
N 334/20-06 розглядається колегією суддів у постійному складі,
утвореному розпорядженням від 25.08.2005 року № 02-20/13
Заступника Голови Вищого господарського суду України, у складі:
головуючий –Муравйов О. В., судді Полянський А. Г., Фролова Г.
М.
Відводів зазначеному складу колегії суддів не заявлено.
За згодою сторін в судовому засіданні 06.02.2007 року було
оголошено вступну і резолютивну частини постанови Вищого
господарського суду України.
Як вбачається з матеріалів справи, позивач Мале підприємство
“Тауніс” звернулось до Господарського суду Київської області з
позовом до Тетіївського хлібоприймального підприємства про
зобов’язання останнього повернути 5090 кг. незаконно
привласненого зерна пшениці.
В обґрунтування позовних вимог Мале підприємство “Тауніс”
посилається на неналежне виконання відповідачем свого обов’язку
щодо повернення зерна, яке було передано Тетіївському
хлібоприймальному підприємству на зберігання за квитанцією
№ 007939 від 24.08.1994 року.
Рішенням Господарського суду Київської області від 29.08.2006
року (суддя Іваненко Я.Л.), залишеним без змін постановою
Київського міжобласного апеляційного господарського суду від
06.11.2006 року (головуючий суддя Фаловська І.М., судді Агрикова
О.В., Мамонтова О.М.), в задоволенні позовних вимог позивачу
було відмовлено повністю.
Не погоджуючись з прийнятими судовими рішеннями першої та
апеляційної інстанцій, Мале підприємство “Тауніс” звернулось до
Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій
просить рішення суду першої інстанції та постанову апеляційного
господарського суду скасувати та прийняти нове рішення, яким
позовні вимоги Малого підприємства “Тауніс” задовольнити
повністю.
Відзив відповідача на час розгляду справи в касаційній інстанції
суду наданий не був, що, в силу положень статті 111-2 ГПК
України ( 1798-12 ) (1798-12)
, не перешкоджає перегляду судового рішення,
що оскаржується.
Розглянувши матеріали справи, касаційну скаргу, заслухавши
суддю-доповідача, пояснення представників сторін,
проаналізувавши на підставі встановлених фактичних обставин
справи правильність застосування судами норм матеріального та
процесуального права, колегія суддів Вищого господарського суду
України дійшла наступного висновку.
Як встановлено господарськими судами першої та апеляційної
інстанцій, в обґрунтування позовних вимог, позивач посилається
на те, що 24.08.1994 року Мале підприємство “Тауніс” здало на
зберігання в Тетіївське хлібоприймальне підприємство 6000 кг
зерна пшениці, на підтвердження чого позивачем було надано до
матеріалів справи копію прийомної квитанції на закупівлю
зернових та олійних культур та насіння трав № 007939 від
24.08.1994 року та реєстр накладних на прийняте насіннєве зерно
з визначенням якості по середньодобовому зразку № 57 від
24.08.1994 року.
Позивач стверджує, що в 1995 році він одержав із збереження лише
1000 кг зерна пшениці, що підтверджується товарно-транспортною
накладною на перевезення хлібопродуктів автомобільним
транспортом № 424663.
Як вірно встановлено господарськими судами першої та апеляційної
інстанцій, 23.08.2004 року позивач направив відповідачу
претензію № 20 з вимогою повернути залишок зерна пшениці в
кількості 5090 кг, в задоволенні якої відповідачем було
відмовлено, на підставі чого позивач звернувся до господарського
суду для захисту свого порушеного права.
Представник відповідача в суді першої інстанції, а так само і в
апеляційному господарському суді, що вбачається з тексту судових
рішень, не зміг ані підтвердити, ані спростувати твердження
позивача, оскільки бухгалтерські і оперативні документи за 1994
та 1995 роки були знищені в зв'язку зі спливом терміну
зберігання первинних документів, що підтверджується виписками з
наказів № 20 від 20.02.1998 року та № 16 від 16.02.1999 року.
Колегія суддів Вищого господарського суду України погоджується з
місцевим господарським судом та судом апеляційної інстанції в
тому, що позовні вимоги не підлягають задоволенню, виходячи з
такого.
Відповідно до ст. 413 Цивільного кодексу УРСР ( 1540-06 ) (1540-06)
від
18.07.1963 року, який регулював відносини схову до 01.01.2004
року, за договором схову одна сторона (охоронець) зобов'язується
зберігати майно, передане їй другою стороною, і повернути це
майно в цілості.
Частиною 1 ст. 414 ЦК УРСР ( 1540-06 ) (1540-06)
передбачено, що договір
схову, в якому хоча б однією стороною є громадянин, повинен бути
укладений у письмовій формі (стаття 46 цього Кодексу
( 1540-06 ) (1540-06)
), якщо вартість переданого на схов майна перевищує
100 карбованців, за винятком здачі речей на короткострокове
зберігання в гардероби установ, театрів, їдалень тощо з видачею
охоронцем номера або жетона.
Відповідно до п. 1 Інструкції про порядок ведення обліку та
оформлення операцій з зерном та продуктами його переробки на
підприємствах хлібопродуктів системи Міністерства заготівель
СРСР, затвердженої наказом Міністерства заготівель СРСР від
15.02.1978 року № 55 ( v0055400-78 ) (v0055400-78)
(далі - Інструкція № 55
( v0055400-78 ) (v0055400-78)
), оформлення операцій та первинний облік зерна,
продуктів його переробки, насіння олійних культур та трав на
хлібоприймальних підприємствах здійснюється відповідно з
Положенням про документи та записи в бухгалтерському обліку
підприємств та господарських організацій, затвердженим
Міністерством фінансів СРСР 18.10.1961 року та цією Інструкцією
( v0055400-78 ) (v0055400-78)
.
Згідно ч. 3 п. 9 вищевказаної Інструкції, ( v0055400-78 ) (v0055400-78)
приймання однорідного зерна за якістю зерна, яке надійшло від
одного і того ж поклажодавця протягом однієї доби, оформлюється
складанням реєстру накладних по ф. № 3, в якому зазначаються
данні аналізу середньодобового зразка. На підставі реєстру
виписується прийомна квитанція по ф. № ПК-10.
Положеннями цього ж пункту Інструкції ( v0055400-78 ) (v0055400-78)
передбачено, що на підставі показників лабораторного аналізу,
перевіреної фізичної ваги і інших даних працівник, який здійснює
підрахунок здійснює грошовий розрахунок та передає реєстри для
перевірки та підпису головному бухгалтеру підприємства чи особі,
яка призначена для цієї мети. Після перевірки реєстру і
грошового розрахунку виписується прийомна квитанція по ф.
№ ПК-10.
Позивач на підтвердження факту укладання з відповідачем договору
на вимогу апеляційної інстанції надав до матеріалів справи копії
витребуваних документів, зокрема, реєстру накладних на прийняте
насіннєве зерно від 24.08.1994 року без печаток і підписів,
товарно транспортну накладну на перевозку хлібопродуктів
№ 424663 без підпису одержувача, печатки чи штампу, копію
приймальної квитанції № 007939 від 24.08.1994 року, яка містить
підпис головного бухгалтера, прізвище якого не вказане, печатка
нерозбірлива, накладна № 121 без дати з мокрою печаткою
позивача.
Колегія суддів Вищого господарського суду України погоджується з
Київським міжобласним господарським судом в тому, що надані
позивачем документи не є документами, оформленими належним
чином, з них не вбачається наявності будь-яких правовідносин між
сторонами, в тому числі шляхом укладення усного чи письмового
договору схову.
В порушення статей 33, 34 ГПК України ( 1798-12 ) (1798-12)
, позивач не
довів тих обставин, на які посилався як на підставу своїх вимог,
не надав ані суду першої інстанції, ані апеляційному
господарському суду будь-яких доказів на підтвердження факту
існування між сторонами правовідносин зі схову.
Таким чином, суд першої інстанції, а так само і апеляційний
господарський суд, прийшли до цілком вірного висновку про
відмову позивачу у задоволенні таких позовних вимог.
Що стосується інших доводів, викладених Малим підприємством
“Тауніс” в касаційній скарзі, то вони зводяться до переоцінки
встановлених судами першої та апеляційної інстанцій обставин
справи. Оскільки встановлення фактичних обставин справи не
входить до компетенції суду касаційної інстанції, доводи
заявника касаційної скарги щодо переоцінки наявних у справі
доказів, витребування та дослідження нових доказів по справі,
колегією суддів Вищого господарського суду України відхиляються.
На підставі викладеного, Вищий господарський суд України вважає,
що підстав для скасування рішення Господарського суду Київської
області від 29.08.2006 року та постанови Київського міжобласного
апеляційного господарського суду від 06.11.2006 року в даному
випадку не існує, а тому касаційна скарга Малого підприємства
“Тауніс” задоволенню не підлягає.
Керуючись ст.ст. 111-5, 111-7, 111-9, 111-11 Господарського
процесуального кодексу України ( 1798-12 ) (1798-12)
, колегія суддів, -
П О С Т А Н О В И Л А:
Касаційну скаргу Малого підприємства “Тауніс” залишити без
задоволення.
Постанову Київського міжобласного апеляційного господарського
суду від 06.11.2006 року по справі № 334/20-06 Господарського
суду Київської області залишити без змін.
Головуючий суддя О. В. Муравйов
Судді А. Г. Полянський
Г. М. Фролова