ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ
П О С Т А Н О В А
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
06.02.2007 Справа N 25/157
Вищий господарський суд України у складі: суддя Селіваненко
В.П. –головуючий, судді Бенедисюк І.М. і Львов Б.Ю.
розглянув касаційні скарги регіонального відділення Фонду
державного майна України по Дніпропетровській області,
м. Дніпропетровськ (далі –Фонд) та товариства з обмеженою
відповідальністю “Благовіст”, м. Орджонікідзе Дніпропетровської
області (далі –ТОВ “Благовіст”, відповідач-2)
на рішення господарського суду Дніпропетровської області від
17.08.2006 та
постанову Дніпропетровського апеляційного господарського суду
від 02.11.2006
зі справи № 25/157
за позовом Фонду
до товариства з обмеженою відповідальністю “Аметіст”,
м. Дніпропетровськ (далі –ТОВ “Аметіст”, відповідач-1),
ТОВ “Благовіст” та
Свято-Іоанно-Богословської парафії Криворізької єпархії
Української православної церкви, м. Орджонікідзе
Дніпропетровської області (далі –Церква)
Про розірвання договору, визнання недійсною передачі об’єкта
незавершеного будівництва і зобов’язання вчинити певні дії та
зустрічним позовом ТОВ “Благовіст“
до Фонду
про розірвання договору та стягнення 55278 грн.
Судове засідання проведено за участю представників сторін:
Фонду –Сердюк Л.В., Донченка К.П. ,
ТОВ “Благовіст” –Галічян Т.Г., Самухи М.М.,
Церкви –Галічян С.С., Самухи М.М.
За результатами розгляду касаційних скарг Вищий господарський
суд України
В С Т А Н О В И В:
Фонд звернувся до господарського суду Дніпропетровської області
з позовом, в якому просив розірвати договір купівлі-продажу від
22.03.2002 № 1637, визнати недійсною передачу об’єкта
незавершеного будівництва “Церква святого Іоанна Богослова”,
оформлену актом від 19.12.2002, та зобов’язати ТОВ “Благовіст”
повернути названий об’єкт державі в особі Фонду.
В ході вирішення спору ТОВ “Благовіст” подано зустрічний позов
про розірвання договору купівлі-продажу від 22.03.2002 № 1637 у
зв’язку з істотною зміною обставин, якими сторони керувалися при
укладенні цього договору, та про стягнення з позивача за
первісним позовом витрат в сумі 55078 грн., понесених внаслідок
виконання ТОВ “Благовіст” спірного договору.
Рішенням господарського суду Дніпропетровської області від
17.08.2006 (суддя Чередко А.Є.) у задоволенні первісного та
зустрічного позовів відмовлено. Рішення суду з посиланням на
приписи статті 19 Закону України “Про особливості приватизації
об’єктів незавершеного будівництва” ( 1953-14 ) (1953-14)
(далі –Закон
( 1953-14 ) (1953-14)
), статей 229, 652, 653 Цивільного кодексу України
( 435-15 ) (435-15)
(далі –ЦК України ( 435-15 ) (435-15)
) мотивовано тим, що:
передача спірного об’єкта на баланс ТОВ “Благовіст” як
правонаступника ТОВ “Аметіст” в ході реорганізації останнього не
є, по суті, відчуженням об’єкта незавершеного будівництва, що
виключає можливість розірвання договору купівлі-продажу від
22.03.2002 № 1637 з цієї підстави;
визнання за Церквою права власності на спірний об’єкт рішенням
господарського суду Дніпропетровської області від 03.10.2005 зі
справи № 12/127 не є істотною зміною обставин в розумінні
статті 652 ЦК України ( 435-15 ) (435-15)
з огляду на встановлений
названим рішенням преюдиціальний факт відповідності договору
купівлі-продажу від 22.03.2002 № 1637 умовам дійсності
правочину.
Постановою Дніпропетровського апеляційного господарського суду
від 02.11.2006 (колегія суддів у складі: суддя Євстигнеєва О.С.
–головуючий, судді Лотоцька Л.О., Бахмат Р.М.) рішення суду
першої інстанції з даного спору змінено; зустрічний позов
частково задоволено: договір купівлі-продажу об’єкта
незавершеного будівництва від 22.03.2002 № 1637 розірвано; в
іншій частині рішення місцевого господарського суду залишено без
змін. У прийнятті зазначеної постанови суд апеляційної інстанції
виходив з того, що передача ТОВ “Благовіст” об’єкта приватизації
Церкві в ході виконання рішення господарського суду
Дніпропетровської області від 03.10.2005 зі справи № 12/127
фактично позбавила позивача за зустрічним позовом можливості
виконати умови спірного договору, що свідчить про істотну зміну
обставин, за яких цей договір було укладено.
У касаційній скарзі до Вищого господарського суду України Фонд
просить скасувати оскаржувані рішення та постанову попередніх
судових інстанцій та задовольнити первісний позов, посилаючись
на порушення господарськими судами норм матеріального і
процесуального права та невідповідність висновків судів дійсним
обставинам справи. Зокрема, скаржник зазначає про незаконність
передачі права власності на приватизований об’єкт незавершеного
будівництва відповідачу-2, оскільки така передача відбулася до
ліквідації ТОВ “Аметіст” в установленому порядку.
У касаційній скарзі до Вищого господарського суду України ТОВ
“Благовіст” просить скасувати рішення господарського суду
Дніпропетровської області від 17.08.2006 та постанову
Дніпропетровського апеляційного господарського суду від
02.11.2006 в частині відмови у зустрічних позовних вимогах про
стягнення з Фонду 55078 грн., посилаючись на необхідність
справедливого розподілу між сторонами витрат, понесених в ході
виконання договору від 22.03.2002 № 1637, відповідно до частини
третьої статті 652 ЦК України ( 435-15 ) (435-15)
.
Відзиви на касаційні скарги не надходили.
Учасників судового процесу відповідно до статті 111-4
Господарського процесуального кодексу України ( 1798-12 ) (1798-12)
(далі
–ГПК України ( 1798-12 ) (1798-12)
) належним чином повідомлено про час і
місце розгляду скарг.
Перевіривши повноту встановлення судовими інстанціями фактичних
обставин справи та правильність застосування ними норм
матеріального і процесуального права, заслухавши пояснення
представників сторін, Вищий господарський суд України дійшов
висновку про наявність підстав для задоволення касаційної скарги
ТОВ “Благовіст” та часткового задоволення касаційної скарги
Фонду з огляду на таке.
Судовими інстанціями у справі встановлено, що:
- Фондом (продавець) та ТОВ “Аметіст” (покупець) було укладено
договір купівлі-продажу об’єкта незавершеного будівництва шляхом
викупу від 22.03.2002 № 1637, відповідно до якого за актом від
27.03.2002 відповідачеві-1 було передано у власність об’єкт
“Церква святого Іоанна Богослова” будівельною готовністю 27%, що
розташований у м. Орджонікідзе по вул. Шатохіна, 2 на земельній
ділянці площею 1,5 га та перебував на балансі відкритого
акціонерного товариства “Орджонікідзевський
гірничо-збагачувальний комбінат“;
- вартість об’єкта приватизації становила 55078 грн., яку було
сплачено ТОВ “Аметіст” в повному обсязі;
- умовами приватизації зазначеного об’єкта незавершеного
будівництва, визначеними у розділі 5 названого договору,
передбачено, зокрема, обов’язок покупця “закінчити будівництво
об’єкта за початковим призначенням та ввести об’єкт в
експлуатацію протягом п’яти років з дня укладання договору“;
- згідно з пунктом 5.5 спірного договору “забороняється
відчуження об’єкта незавершеного будівництва та земельної
ділянки, на якій розташований цей об’єкт, до завершення
будівництва та введення в експлуатацію об’єкта приватизації“;
- за наслідками проведеної Фондом перевірки виконання покупцем
умов договору купівлі-продажу від 22.03.2002 № 1637, оформленої
актом від 04.05.2005, було виявлено факт невиконання
відповідачем-1 умов приватизації, а саме –порушення вимог пункту
5.5 названого договору шляхом передачі на баланс ТОВ “Благовіст”
приватизованого об’єкта незавершеного будівництва без погодження
з Фондом;
- об’єкт незавершеного будівництва “Церква святого Іоанна
Богослова” було передано за актом приймання-передачі від
19.12.2002 відповідачу-2 як правонаступникові ТОВ “Аметіст” в
ході реорганізації останнього шляхом приєднання до ТОВ
“Благовіст“; при цьому ТОВ “Аметіст” було ліквідовано та
вилучено з ЄДРПОУ;
- рішенням господарського суду Дніпропетровської області від
03.10.2005 зі справи № 12/127 право власності на об’єкт
незавершеного будівництва “Церква святого Іоанна Богослова”
визнано за Церквою; постановою Дніпропетровського апеляційного
господарського суду від 06.03.2006 у справі № 12/127:
рішення місцевого господарського суду в частині визнання права
власності на спірний об’єкт за Церквою залишено без змін;
встановлено факт відповідності договору купівлі-продажу від
22.03.2002 № 1637 умовам дійсності угоди.
Причиною виникнення спору в даній справі стало питання щодо
наявності правових підстав для розірвання договору
купівлі-продажу об’єкта незавершеного будівництва від 22.03.2002
№ 1637 та повернення цього об’єкта до державної власності.
Статтею 19 Закону ( 1953-14 ) (1953-14)
обов'язковими умовами приватизації
об'єктів незавершеного будівництва, крім продажу під розбирання,
визначено, зокрема:
встановлення строку завершення будівництва об'єкта незавершеного
будівництва;
заборону відчуження об'єкта незавершеного будівництва та
земельної ділянки, на якій розташований цей об'єкт, до
завершення будівництва та введення об'єкта в експлуатацію.
Підставою первісного позову Фонду в даній справі є посилання на
припис частини другої наведеної статті Закону, ( 1953-14 ) (1953-14)
за
змістом якої у разі невиконання умов, зазначених у цій статті,
договір купівлі-продажу підлягає розірванню в установленому
законодавством порядку. При цьому покупець, з яким розірвано
договір купівлі-продажу, повертає об'єкт приватизації в державну
власність за актом приймання-передачі, а також відшкодовує
державі збитки, завдані невиконанням умов договору.
Згідно зі статтею 34 Закону України “Про підприємства в Україні”
( 887-12 ) (887-12)
(що діяв на момент реорганізації ТОВ “Аметіст“)
ліквідація і реорганізація (злиття, приєднання, поділ,
виділення, перетворення) підприємства провадяться з дотриманням
вимог законодавства про захист економічної конкуренції за
рішенням власника, а у випадках, передбачених цим Законом, - за
рішенням власника та за участю трудового колективу або органу,
уповноваженого створювати такі підприємства, чи за рішенням
суду. При приєднанні одного підприємства до іншого до останнього
переходять усі майнові права та обов'язки приєднаного
підприємства.
Отже, в результаті реорганізації підприємства шляхом приєднання
активи і пасиви балансу реорганізованого підприємства
приєднуються до активів та пасивів балансу
підприємства-правонаступника.
В абзаці третьому підпункту 3.2.8 пункту 3.2 статті 3 Закону
України “Про податок на додану вартість” ( 168/97-ВР ) (168/97-ВР)
(у
редакції, що діяла на момент передачі спірного об’єкта на баланс
ТОВ “Благовіст“) визначено, що під продажем сукупних валових
активів слід розуміти продаж підприємства як окремого об'єкта
підприємництва або включення валових активів підприємства чи
його частини до складу активів іншого підприємства. При цьому
підприємство-покупець набуває прав і обов'язків (є
правонаступником) підприємства, що продає такі активи.
Отже, оскільки передача активів підприємства до його
правонаступника в процесі реорганізації є продажем активів у
розумінні наведеної норми закону, то передача об’єкта
незавершеного будівництва “Церква святого Іоанна Богослова” на
баланс ТОВ “Благовіст” фактично є порушенням умов приватизації
щодо заборони відчуження цього об’єкта до завершення будівництва
та введення об'єкта в експлуатацію.
Таким чином, висновок господарських судів про відсутність
передбачених законом підстав для розірвання договору
купівлі-продажу від 22.03.2002 № 1637 та застосування наслідків,
передбачених частиною другою статті 19 Закону, є передчасним та
не відповідає нормам матеріального права.
Проте з огляду на з’ясований судовими інстанціями факт
ліквідації ТОВ “Аметіст” провадження у справі в частині
первісних позовних вимог до відповідача-1 підлягає припиненню на
підставі пункту 6 статті 80 ГПК України ( 1798-12 ) (1798-12)
.
Приймаючи рішення про часткове задоволення зустрічного позову,
суд апеляційної інстанції виходив з того, що визнання права
власності на об’єкт незавершеного будівництва “Церква святого
Іоанна Богослова” за Церквою є істотною зміною обставин, якими
сторони керувалися при укладенні договору, тоді як місцевий
господарський суд з огляду на преюдиціальність факту законності
продажу спірного об’єкта Фондом відмовив у задоволенні
зустрічного позову повністю.
Відповідно до абзацу другого частини першої статті 652 ЦК
України ( 435-15 ) (435-15)
зміна обставин є істотною, якщо вони
змінилися настільки, що, якби сторони могли це передбачити, вони
не уклали б договір або уклали б його на інших умовах.
Частиною другою цієї ж статті визначено таке: якщо сторони не
досягли згоди щодо приведення договору у відповідність з
обставинами, які істотно змінились, або щодо його розірвання,
договір може бути розірваний, а з підстав, встановлених частиною
четвертою цієї статті, - змінений за рішенням суду на вимогу
заінтересованої сторони за наявності одночасно таких умов:
1) в момент укладення договору сторони виходили з того, що така
зміна обставин не настане;
2) зміна обставин зумовлена причинами, які заінтересована
сторона не могла усунути після їх виникнення при всій
турботливості та обачності, які від неї вимагалися;
3) виконання договору порушило б співвідношення майнових
інтересів сторін і позбавило б заінтересовану сторону того, на
що вона розраховувала при укладенні договору;
4) із суті договору або звичаїв ділового обороту не випливає, що
ризик зміни обставин несе заінтересована сторона.
Між тим ні судом першої інстанції, ані апеляційним судом не
досліджувалися фактичні обставини, пов’язані із зазначеними у
частині другій статті 652 ЦК України ( 435-15 ) (435-15)
умовами, та не
з’ясована відповідність факту визнання права власності на
спірний об’єкт за Церквою згідно з рішенням господарського суду
Дніпропетровської області ознакам істотної зміни обставин у
розумінні абзацу другого частини першої цієї статті Кодексу
( 435-15 ) (435-15)
(стосовно можливості передбачити настання такої
обставини та її вплив на укладення Договору).
Водночас у постанові Дніпропетровського апеляційного
господарського суду від 06.03.2006 зі справи № 12/127 як
підставу визнання за Церквою права власності на спірний об’єкт
зазначено добудову Церквою цього об’єкта за рахунок власних
коштів та пожертвувань за наявності факту значного перевищення
затрат на будівництво початкової вартості об’єкта. Зазначена
обставина може свідчити про визнання за Церквою права власності
на добудований об’єкт, а не на об’єкт незавершеного будівництва,
що виступав предметом купівлі-продажу за спірним договором.
Однак господарські суди названий факт залишили поза увагою та не
дослідили наявні у матеріалах справи докази, а саме –договір на
безоплатне користування майном від 16.03.2003 (т.1, а.с.
145-146, який може свідчити, що виникнення у Церкви права
власності на зазначений об’єкт було спричинено покладенням
відповідачем-2 на Церкву зобов’язання із закінчення будівництва
приватизованого об’єкта і введення його в експлуатацію), акт
державної приймальної комісії про прийняття в експлуатацію
закінченого будівництвом об’єкта від 27.12.2005 (т.2 а.с. 30-31,
який може свідчити про готовність спірного нерухомого об’єкта на
момент визнання за Церквою права власності на цей об’єкт).
Отже, місцевий та апеляційний господарські суди припустилися
неправильного застосування приписів частини першої статті 47 ГПК
України ( 1798-12 ) (1798-12)
щодо прийняття судового рішення суддею за
результатами обговорення усіх обставин справи та частини першої
статті 43 цього Кодексу ( 1798-12 ) (1798-12)
стосовно всебічного, повного
і об'єктивного розгляду в судовому процесі всіх обставин справи
в їх сукупності, що відповідно до частини першої статті 111-10
ГПК України ( 1798-12 ) (1798-12)
є підставою для скасування судових
рішень зі справи.
Касаційна ж інстанція згідно з частиною другою статті 111-7 ГПК
України ( 1798-12 ) (1798-12)
не має права встановлювати або вважати
доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або
постанові господарського суду чи відхилені ним, вирішувати
питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу
одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково
перевіряти докази.
У новому розгляді справи господарському суду першої інстанції
слід врахувати викладене, всебічно і повно з'ясувати та
перевірити всі фактичні обставини справи, об'єктивно оцінити
докази, що мають юридичне значення для її розгляду і вирішення
спору по суті, встановити дійсні права і обов'язки сторін, і в
залежності від встановленого правильно застосувати норми
матеріального права, що регулюють спірні правовідносини та
прийняти законне і обґрунтоване рішення.
Керуючись статтями 111-7 - 111-12 ГПК України ( 1798-12 ) (1798-12)
, Вищий
господарський суд України
П О С Т А Н О В И В:
1. Касаційну скаргу регіонального відділення Фонду державного
майна України по Дніпропетровській області, м. Дніпропетровськ
задовольнити частково.
2. Касаційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю
“Благовіст” задовольнити.
3. Рішення господарського суду Дніпропетровської області від
17.08.2006 та постанову Дніпропетровського апеляційного
господарського суду від 02.11.2006 зі справи № 25/157
скасувати.
Справу передати на новий розгляд до господарського суду
Дніпропетровської області.
Суддя В. Селіваненко
Суддя І. Бенедисюк
Суддя Б. Львов