28/270-06-6627 Про зобов'язання видати майно в натурі по договору про спільне володіння, користування і розпорядження майном, що знаходиться у спільній власності - Текст документа

Вказана ухвала суду була направлена сторонам у справі в установленому порядку, документів які б свідчили про її неотримання відповідачем у справі до Вищого господарського суду України не надходило, отже усіх учасників судового процесу відповідно до ст. 111-4 Господарського процесуального кодексу України (1798-12) належним чином повідомлено про час і місце розгляду касаційної скарги.

На день розгляду справи у судовому засіданні 01.02.07 письмових заяв та клопотань від учасників судового процесу про відкладення розгляду справи до суду не надходило.

У судове засідання 01.02.07 представник Кооперативу не з'явився.

Враховуючи, що ухвалою про призначення справи до розгляду сторін було попереджено, що неявка без поважних причин у судове засідання не тягне за собою перенесення розгляду справи на інші строки, а від Кооперативу повідомлень щодо неможливості участі його представника у судовому засіданні 01.02.07 до колегії суддів Вищого господарського суду України на момент розгляду справи не надходило, справа розглядається за наявними матеріалами справи за участі представників Підприємства та Підприємця.

Відводів складу колегії суддів не заявлено.

За згодою представників скаржника та Підприємця, відповідно до ч. 2

ст. 85 та ч. 1 ст. 111-5 Господарського процесуального кодексу України (1798-12) , у судовому засіданні 01.02.07 було оголошено лише вступну та резолютивну частини постанови Вищого господарського суду України.

Рішенням від 21.07.06 господарського суду Одеської області (суддя

Гуляк Г.I.) позовні вимоги Підприємця задоволено повністю.

Кооператив зобов'язано не перешкоджати виконанню договору про спільне володіння, користування і розпорядження майном, що знаходиться у спільній частковій власності, який зареєстровано Приморською сільською радою Білгород-Дністровського району Одеської області 22 12 05 за НОМЕР_2, а саме: видати Підприємцю наступне майно:

Назва Одиниця виміру Вартість одиниці, грн. Кількість Загальна вартість, грн.

1. Кормоцех за пожежним депо на фермі ВРХ № 1 шт. 64 000 1 64 000

2. Котки КВГ -1,4 шт. 100 5 500

3. Комбайн ДОН-1500 шт. 50 000 1 50 000

4. Автомашина КАМАЗ-5511 шт. 21 000 1 21 000

6. Культиватор РВК-3 шт. 1 000 1 1 000

7. Труба газова d-400 шт. 163 33 5 379

8. Дробарка КДУ шт. 252 1 252

9. Живителі шт. 6 6 157

10. Пароутворювач шт. 100 1 100

11. Автомашина IЖ -27161 шт. 2 200 1 2 200

12. Трактор МТЗ-80 шт. 8 800 1 8 800

13. Культиватор КСП-4 шт. 1 000 1 1 000

14. Резервуар шт. 3 955 1 3 955

15. Причеп-візок ТВС-3 шт. 3 000 1 3 000

З Кооперативу на користь Підприємця стягнуто витрати по сплаті державного мита у розмірі 1 674,43 грн., та витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу у розмірі 118,00 грн.

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що відповідно до договору від 22.12.05 між 55 власниками майнових паїв агрофірми, реформованої в Кооператив, та Підприємцем було укладено договір про спільне володіння, користування і розпорядження майном, що знаходиться у спільній частковій власності пайщиків, при цьому, вказаним договором Підприємцю було доручено отримати майно, вказане в додатку до договору, у Кооперативу, у зв'язку з чим місцевий суд дійшов до висновку, що Кооператив неправомірно передав Підприємцю лише частину майна, вказаного у зазначеному договорі.

Постановою від 24.10.06 Одеського апеляційного господарського суду (колегія суддів у складі: головуючого -Тофана В.М., суддів -Журавльова О.О., Михайлова М.В.) апеляційну скаргу Кооперативу задоволено частково.

Рішення від 21.07.06 господарського суду Одеської області змінено.

Позов Підприємця задоволено частково.

Кооператив зобов'язано видати Підприємцю в натурі по договору від 22.12.05 про спільне володіння, користування і розпорядження майном, що знаходиться у спільній власності, зареєстрованому Приморською сільською радою Білгород-Дністровського району Одеської області 22.12.05 за НОМЕР_2 наступне майно:

1. Кормоцех за пожежним депо на фермі ВРХ № 1 загальною площею

вартістю 64 000,00 грн.

2. Живителі в кількості 6 штук вартістю 6 157,00 грн.

3. Пароутворювач вартістю 100,00 грн.

4. Котки КВГ-1,4 в кількості 5 штук загальною вартістю 500,00 грн.

5. Комбайн ДОН-1500 вартістю 50 000,00 грн.

6. Трактор МТЗ-80 вартістю 8 113,00 грн.

7. Сцепку СП-8 вартістю 1 100,00 грн.

В задоволенні решти позовних вимог Підприємцю відмовлено.

З Кооперативу на користь Підприємця стягнуто витрати по сплаті державного миту в сумі 1 228,57 грн. та витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу в сумі 118,00 грн.

При винесенні постанови апеляційний суд прийшов до висновку, що у задоволенні частини вимог слід відмовити у зв'язку з їх недоведеністю матеріалами справи.

Не погоджуючись з рішеннями попередніх судових інстанцій Підприємство звернулось до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою в якій просить рішення від 21.07.06 господарського суду Одеської області та постанову від 24.10.06 Одеського апеляційного господарського суду скасувати.

Свої вимоги скаржник обгрунтовує тим, що при винесенні оскаржених судових актів було порушено норми процесуального права, а саме: ст.ст. 4-2, 12, 13, 27, 28 Господарського процесуального кодексу України (1798-12) .

Зокрема, скаржник у своїй касаційній скарзі доводить своє право власності на частину майна, що є предметом спору, та вказує, що Кооператив реорганізовано в Підприємство, та між ним та співвласниками спірного майна укладено договір оренди такого майна.

Крім того, Підприємство звертає увагу на те, що договором від 22.12.05 громадяни делегували повноваження щодо представлення їх інтересів

ОСОБА_1 як фізичній особі, а не як підприємцю, а тому, на думку скаржника, при вирішенні даної справи господарськими судами було порушено підвідомчість спору.

У своєму відзиві на касаційну скаргу Підприємець щодо доводів скаржника заперечує, вважаючи їх безпідставними, у зв'язку з чим просить в задоволенні касаційної скарги Підприємству відмовити.

Розглянувши матеріали справи, касаційну скаргу, відзив на касаційну скаргу, заслухавши пояснення представників сторін, суддю-доповідача, оцінивши та дослідивши повноту встановлення попередніми судовими інстанціями обставин справи та їх правову оцінку, колегія суддів Вищого господарського суду України дійшла до висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.

Як встановлено попередніми судовими інстанціями згідно Статуту Кооперативу, останній створений засновниками (фізичними особами) у 2000 році відповідно до положень Закону України "Про сільськогосподарську кооперацію" (469/97-ВР) в процесі реорганізації колективного сільськогосподарського підприємства "Агрофірма ім.Дзержинського" (далі Агрофірма) і є його правонаступником.

Судовими інстанціями встановлено, що відповідно до п.п. 2, 3 р. 7 Статуту Кооперативу майно та майнові права створеного Кооперативу складаються із основних і оборотних фондів та майнових паїв членів Кооперативу, що передаються йому в результаті реорганізації Агрофірми у порядку її правонаступництва, майно Кооперативу створюється шляхом внесення паю кожним з членів Кооперативу. Також, встановлено, що р. 6 Статуту Кооперативу передбачені порядок та майнові наслідки припинення членства в Кооперативі, зокрема, визначено, що членство в Кооперативі припиняється у разі реорганізації та ліквідації Кооперативу як юридичної особи.

На підставі матеріалів справи судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, що протоколом НОМЕР_3 засідання комісії по майновим питанням (по розпаюванню) від 17.02.06 визначено, що майно Кооперативу буде розподілятись між його членами, які об'єднались у групи, в зв'язку з ліквідацією Кооперативу, для чого необхідно надати договір і довіреності.

При вирішенні спору по суті попередніми судовими інстанціями встановлено, що між співвласниками, які вирішили об'єднатись в одну групу при виході із Кооперативу, було укладено договір від 22.12.05 про спільне володіння, користування та розпорядження майном, яке вони отримують у спільну, часткову власність як єдиний майновий комплекс (далі Договір), на загальну суму 386 085,00 грн. з додатками до цього Договору, зареєстрованим Приморською сільською радою. При цьому, встановлено, що п.п. 2.1, 2.2 Договору співвласники з метою оперативного вирішення питань щодо майна уповноважили ОСОБА_1 представляти їхні інтереси щодо цього майна.

На підставі матеріалів справи, попередні судові інстанції встановили, що комісія по майновим питанням (по розпаюванню) Кооперативу при виділенні майна Підприємцю згідно Договору виходила із довіреностей до цього договору на 50 громадян -колишніх членів Кооперативу і їх майнових паїв на суму 339 179,00 грн., хоча згідно суми паїв вказаної кількості громадян загальна сума цих паїв складала 343 703,00 грн.

Згідно актів приймання-передачі матеріальних цінностей по протоколу НОМЕР_4 від 11.01.06 судовими інстанціями встановлено, що Кооператив не виконав рішення уповноважених по протоколу НОМЕР_3 від 04.03.06, згідно якому Підприємцю і його групі по Договору необхідно було передати сцепку СП-8, вартістю 1 100,00 грн. (ця сцепка передана не була), прицеп 2 ПТС-40, вартістю 489,00 грн. (замість нього переданий прицеп 2 ПТС-4 вартістю 300,00 грн.), котки в кількості 7 штук вартістю 700,00 грн. (передано лише 2 вартістю 200,00 грн.) і комбайн Дон-1500 вартістю 50 000,00 грн. (цей комбайн передано не було).

Також, судовими інстанціями встановлено, що в акті узгодження від 21.09.06 Кооператив визнав, що Підприємцю підлягає передачі кормоцех за пожежним депо на фермі ВРХ № 1 вартістю 64 000,00 грн., разом з яким для роботи кормоцеху підлягають передачі живителі в кількості 6 штук, вартістю 6 157,00 грн., і пароутворювач вартістю 100,00 грн., та трактор МТЗ-80, вартістю 8 113,00 грн.

При вирішенні спору по суті апеляційний суд прийшов до висновку, що комісія і загальні збори уповноважених пайовиків Кооперативу повинні були розподілити майно (основні і оборотні фонди), виходячи із 55-ти учасників Договору і їх майнових паїв на загальну суму 386 085,00 грн. згідно додатку до цього Договору, а не на суму 339 179,00 грн., як вказано в зазначених протоколах комісії від 17.02.06 і зборів уповноважених Кооперативу від 04.03.06.

Колегія суддів Вищого господарського суду України враховує, що ст. 1 Господарського процесуального кодексу України (1798-12) встановлено, що підприємства, установи, організації, інші юридичні особи (у тому числі іноземні), громадяни, які здійснюють підприємницьку діяльність без створення юридичної особи і в установленому порядку набули статусу суб'єкта підприємницької діяльності (далі - підприємства та організації), мають право звертатися до господарського суду згідно з встановленою підвідомчістю господарських справ за захистом своїх порушених або оспорюваних прав і охоронюваних законом інтересів, а також для вжиття передбачених цим Кодексом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням. У випадках, передбачених законодавчими актами України, до господарського суду мають право також звертатися державні та інші органи, фізичні особи, що не є суб'єктами підприємницької діяльності (по корпоративним спорам та кредитори у справах про банкрутство).

Відповідно до ст. 21 Господарського процесуального кодексу України (1798-12) сторонами в господарському процесі -позивачами і відповідачами -можуть бути підприємства та організації, зазначені у статті 1 цього Кодексу. Позивачами є підприємства та організації, що подали позов або в інтересах яких подано позов про захист порушеного чи оспорюваного права або охоронюваного законом інтересу. Відповідачами є підприємства та організації, яким пред'явлено позовну вимогу.

Отже, з урахуванням наведених правових норм та положень ст. 2 Господарського процесуального кодексу України (1798-12) вбачається, що господарський суд переважно порушує справи за позовними заявами підприємств та організацій, які звертаються до господарського суду за захистом своїх прав та охоронюваних законом інтересів.

Таким чином, Господарським процесуальним кодексом України (1798-12) не передбачено участі у господарському процесі, зокрема, позовному проваджені (крім корпоративних спорів), фізичних осіб, що із врахуванням положень ст. 12 Господарського процесуального кодексу України (1798-12) та суб'єктного складу сторін виключає розгляд спору в господарському суді.

Колегія суддів Вищого господарського суду України зазначає, що правовий аналіз чинного процесуального законодавства свідчить, що господарським судам підвідомчі спори, що виникають при здійсненні господарської діяльності, та відповідно пов'язані з господарськими правовідносинами.

Стаття 4 Господарського кодексу України (436-15) розмежовує відносини у сфері господарювання з іншими видами відносин, зазначаючи, що не є предметом регулювання цього кодексу майнові та особисті немайнові відносини, що регулюються Цивільним кодексом України (435-15) , одночасно вказуючи при цьому, що особливості регулювання майнових відносин суб'єктів господарювання визначаються саме Господарським кодексом України (436-15) .

Відповідно до ст. 2 Цивільного кодексу України (435-15) учасниками цивільних відносин є фізичні особи та юридичні особи.

Стаття 24 Цивільного кодексу України (435-15) встановлює, що фізичною особою як учасником цивільних відносин визнається людина, яка набуває цивільної правоздатності у момент її народження. Цивільна дієздатність фізичної особи визначається її здатністю усвідомлювати свої дії та керувати ними, у окремих випадках, вона обумовлена необхідністю досягнення людиною певного віку, але у будь-якому випадку вона не залежить від інших організаційних або формальних чинників, таких як її реєстрація у компетентних державних органах тощо.

Поряд з цим, Цивільний кодекс України (435-15) передбачає право фізичної особи на здійснення нею підприємницької діяльності, не забороненої законом. Фізична особа здійснює своє право на підприємницьку діяльність за умови її державної реєстрації в порядку, встановленому законом. Iнформація про державну реєстрацію фізичних осіб-підприємців є відкритою.

Згідно ч. 1 ст. 128 Господарського кодексу України (436-15) громадянин визнається суб'єктом господарювання у разі здійснення ним підприємницької діяльності за умови державної реєстрації його як підприємця без статусу юридичної особи відповідно до статті 58 цього Кодексу. Саме у господарських відносинах фізичні особи-підприємці приймають участь перш за все як підприємці, а не як фізичні особи, та лише на підставі їх реєстрації і внесення відомостей про них до єдиного державного реєстру.

Стаття 51 Цивільного кодексу України (435-15) передбачає, нормативно-правові акти, що регулюють підприємницьку діяльність юридичних осіб, застосовуються лише до підприємницької діяльності фізичних осіб.

З правового аналізу матеріалів справи не випливає, що Підприємець звернувся до господарського суду щодо спору, пов'язаного з його підприємницькою діяльністю.

Набуття ОСОБА_1 статусу суб'єкта підприємницької діяльності (фізичної особи-підприємця) не є підставою визначення його правового статусу у будь-якому випадку як підприємця, оскільки цей правовий статус поширюється лише на ту частину його діяльності, яка за своїм характером є підприємницькою.

Відповідно до п. 1 ст. 62 Господарського процесуального кодексу України (1798-12) суддя відмовляє у прийнятті позовної заяви якщо заява не підлягає розгляду в господарських судах України.

За змістом п. 1 ст. 80 Господарського процесуального кодексу України (1798-12) господарський суд припиняє провадження у справі, якщо спір не підлягає вирішенню в господарських судах України.

Отже, всупереч наведених правових положень, під час розгляду справи по суті попередніми судовими інстанціями не було здійснено належної юридичної оцінки дій позивача, який діяв від імені і в інтересах фізичних осіб -співвласників спірного майна.

Також, колегія суддів Вищого господарського суду України зазначає, що відповідно до ст. 129 Конституції України (254к/96-ВР) , одним з основних принципів судочинства, є законність. Принцип законності визначається тим, що суд у своїй діяльності при вирішенні справ повинен не лише правильно застосовувати норми матеріального права до взаємовідносин сторін, а й додержуватись норм процесуального права.

Згідно ст. 4-7 Господарського процесуального кодексу України (1798-12) , судове рішення ухвалюється суддею за результатами обговорення усіх обставин справи.

За змістом ст. 38 Господарського процесуального кодексу України (1798-12) якщо подані сторонами докази є недостатніми, господарський суд зобов'язаний витребувати від підприємств та організацій незалежно від їх участі у справі документи і матеріали, необхідні для вирішення спору.

З правового аналізу викладених норм вбачається, що вирішуючи спір по суті господарський суд мав з'ясувати правовий статус сторін.

Крім того, колегія суддів Вищого господарського суду України звертає увагу, що судом першої інстанції справу було розглянуто по суті без участі представника Підприємства в оренді якого, за його твердженням, перебуває частина спірного майна.

Статтею 6 Конвенції про захист прав і основних свобод людини (995_004) 1950 року, ратифікованої Верховною Радою України (Закон України від 17.07.97 № 475/97-ВР), кожній особі гарантовано право на справедливий і відкритий розгляд при визначенні її громадянських прав і обов'язків незалежним і безстороннім судом, створеним відповідно до закону.

Відповідно до ч. 4 ст. 6 Закону України "Про судоустрій України" ніхто не може бути позбавлений права на участь у розгляді своєї справи у визначеному процесуальним законом порядку в суді будь-якого рівня.

Так, колегія суддів Вищого господарського суду України звертає увагу, що відповідно до п.п. 2, 4 ч. 3 ст. 129 Конституції України (254к/96-ВР) одними з основних засад судочинства є рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом, а також змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Зазначені конституційні принципи закріплені в ст. 4-2 (Рівність перед законом і судом) та 4-3 (Змагальність) Господарського процесуального кодексу України (1798-12) , згідно з якими правосуддя у господарських судах здійснюється на засадах рівності всіх учасників судового процесу перед законом і судом; сторони та інші особи, які беруть участь у справі, обгрунтовують свої вимоги і заперечення поданими суду доказами, для чого господарський суд створює їм необхідні умови для встановлення фактичних обставин справи і правильного застосування законодавства. При цьому, забезпечення участі сторін та інших процесуальних осіб у судовому процесі покладається на господарський суд.

Колегія суддів Вищого господарського суду України зазначає, що судами першої та апеляційної інстанцій при винесенні рішень по суті спору наведеним правовим положенням юридичного аналізу в контексті спірних правовідносин надано не було, в той час, як у даному випадку необхідно було керуватися вказаними нормами в комплексі.

Колегія суддів Вищого господарського суду України бере до уваги, що скаржник в касаційній скарзі стверджує факт порушення апеляційною інстанцією не лише норм матеріального та процесуального права, а також і питання, які стосуються оцінки доказів. Колегія суддів Вищого господарського суду України наголошує, що оцінка доказів, не віднесена до компетенції касаційної інстанції.

Колегія суддів Вищого господарського суду України, враховуючи вимоги ст. 111-7 Господарського процесуального кодексу України (1798-12) , відзначає, що перегляд у касаційному порядку судового рішення здійснюється касаційною інстанцією на підставі встановлених фактичних обставин справи та перевіряється застосуванням попередніми інстанціями норм матеріального і процесуального права. Касаційна інстанція не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові господарського суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти докази.

Відповідно до роз'яснень Пленуму Верховного суду України, викладених у пункті 1 Постанови від 29.12.76 № 11 "Про судове рішення" (v0011700-76) , рішення є законним тоді, коли суд, виконавши всі вимоги процесуального законодавства і всебічно перевіривши всі обставини справи, вирішив справу у відповідності з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин.

Оскільки передбачені процесуальним законом межі перегляду справи в касаційній інстанції не дають їй права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти докази, всі рішення, ухвалені у справі, підлягають скасуванню, а справа -направленню на новий розгляд до господарського суду Одеської області.

Під час нового розгляду справи господарському суду слід взяти до уваги викладене в цій постанові, вжити всі передбачені законом засоби для всебічного, повного і об'єктивного встановлення обставин справи, прав і обов'язків сторін і в залежності від встановленого та у відповідності з чинним законодавством вирішити спір.

Керуючись ст.ст. 111-5, 111-7, 111-9, 111-10 Господарського процесуального кодексу України (1798-12) , колегія суддів

ПОСТАНОВИЛА:

Касаційну скаргу приватного підприємства "Агрофірма "Будаки" задовольнити частково.

Рішення від 21.07.06 господарського суду Одеської області та постанову від 24.10.06 Одеського апеляційного господарського суду у справі № 28/270-06-6627 господарського суду Одеської області скасувати, а справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції.