ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ
П О С Т А Н О В А
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
01.02.2007 Справа N 17/619-06
Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:
головуючого, судді: Добролюбової Т.В.,
суддів: Гоголь Т.Г.,
Продаєвич Л.В.
розглянувши у відкритому судовому засіданні
касаційну скаргу Приватного підприємства
“Севагротранссервіс”, м. Севастополь
на рішення господарського суду Сумської області від
05.10.2006
та постанову Харківського апеляційного господарського
суду від 13.11.2006
у справі № 17/619-06
за позовом Приватного підприємства
“Севагротранссервіс”, м. Севастополь
До Відкритого акціонерного товариства
“Акціонерний банк “СТОЛИЧНИЙ”, м. Суми
Про визнання недійсним договору
за участю представників сторін:
від позивача: Бушкіна Ю.В. за дов. від 16.01.2007 № 2/23
від відповідача: Іващенко І.А. за дов. від 29.01.2007
№ 37-07
В С Т А Н О В И В:
07.09.2006 року Приватне підприємство “Севагротранссервіс”
звернулося до господарського суду Сумської області з позовом до
Відкритого акціонерного товариства “Акціонерний банк “СТОЛИЧНИЙ”
про визнання на підставі статті 48 Цивільного кодексу УРСР
( 1540-06 ) (1540-06)
недійсним договору від 03.12.2002 № 0212-01-69 на
відкриття кредитної лінії та про застосування двосторонньої
реституції - зобов'язання сторін повернути все, що вони отримали
за договором.
Позов вмотивовано невідповідністю цієї угоди вимогам діючого на
час її укладання законодавства, зокрема, Закону України “Про
банки і банківську діяльність” ( 872-12 ) (872-12)
, Положення
Національного банку України “Про кредитування” від 28.09.1995
№ 246 ( v0246500-95 ) (v0246500-95)
(п. 9 Положення щодо істотних умов
кредитного договору –строковості, повернення та цільового
направлення кредиту).
Доповідач: Продаєвич Л.В.
У відзиві на позов ВАТ “Акціонерний банк “СТОЛИЧНИЙ” просило
відмовити позивачеві у задоволенні позовних вимог з огляду на
те, що спірний договір укладений з дотриманням вимог
законодавства, містить усі істотні умови, відповідно до яких
здійснюються кредитні відносини між банком та
позичальником. Вважало, що підприємство ухиляється від
повернення коштів, отриманих за договором та стягнутих за
рішенням господарського суду м. Севастополя від 06.07.2006 у
справі № 20-2/120 та “шукає будь-які шляхи для визнання цього
договору недійсним”.
Рішенням господарського суду Сумської області від 05.10.2006
(суддя: Коваленко О.В.), залишеним без змін постановою
Харківського апеляційного господарського суду від 13.11.2006
(судді: Афанасьєв В.В.- головуючий, Бухан А.І., Шевель О.В.) –у
задоволенні позову відмовлено з огляду на відсутність підстав
для визнання договору на відкриття кредитної лінії недійсним.
Не погоджуючись із прийнятими судовими актами, Приватне
підприємство “Севагротранссервіс” звернулося до Вищого
господарського суду України із касаційною скаргою про їх
скасування, просить прийняти нове рішення, яким визнати
недійсним договір на відкриття кредитної лінії від 03.12.2002
№ 0212-01-69.
Касаційна скарга вмотивована тим, що судами невірно застосовані
норми матеріального права, зокрема, приписи статті 48 Цивільного
кодексу УРСР ( 1540-06 ) (1540-06)
, Положення Національного банку України
“Про кредитування”, ( v0246500-95 ) (v0246500-95)
частина 3 статті 180
Господарського кодексу України ( 436-15 ) (436-15)
. Скаржник ще раз
зауважує на тому, що умови договору та додаткових угод, які є
невід'ємними його частинами, не відповідають вимогам
строковості, платності та цільового використання кредиту.
При цьому, порушення принципу строковості скаржник вбачає у
тому, що сторони в додаткових угодах передбачили інший строк
повернення кредиту, що суперечить умовам п. 1.1 договору від
03.12.2002 року; порушення принципу платності кредитного
договору полягає у тому, що сторони в договорі не визначили
розмір та порядок сплати відсотків за користування кредитом, а
при укладанні додаткових угод до нього сторони не визначили на
якій підставі вони змінили розмір процентної ставки та за який
період нараховуються відсотки; порушення принципу цільового
використання кредиту, на думку скаржника, полягає у тому, що
кредитні кошти, отримані за додатковими угодами до договору від
24.09.2003, від 25.09.2003, від 07.10.2003 направлялись на
покриття збитків господарської діяльності позивача, що
суперечить п. 21 Положення Національного Банку України “Про
кредитування” ( v0246500-95 ) (v0246500-95)
.
Скаржник посилається на практику Вищого господарського суду
України (Справа N 3/231); на порушення судом норм процесуального
права, оскільки вважає, що рішення прийнято за відсутності
позивача.
Від ВАТ “Акціонерний банк “СТОЛИЧНИЙ” надійшов відзив на
касаційну скаргу, в якому останнє просить залишити судові
рішення без змін, а касаційну скаргу - без задоволення та
пояснює, що договір на відкриття кредитної лінії та 18
додаткових угод до нього укладені відповідно до законодавства,
всі зміни до договору відбувалися тільки за бажанням
позичальника.
Колегія суддів Вищого господарського суду України, перевіривши
обставини справи на предмет правильності їх юридичної оцінки,
проаналізувавши застосування судами норм матеріального та
процесуального права, вислухавши присутніх у засіданні суду
представників сторін, обговоривши доводи касаційної скарги,
дійшла висновку про відсутність підстав для її задоволення
виходячи із наступного:
Як вбачається із матеріалів справи та встановлено судами
попередніх інстанцій, між АБ “СТОЛИЧНИЙ” та підприємством
“Севагротранссервіс” (позичальник) 03.12.2002 укладено кредитний
договір № 0212-01-69, на виконання умов якого Банк надав кредит
у формі кредитної лінії для поповнення обігових коштів з лімітом
у сумі 1000000,00 грн. (п. 1.1, 1.2 договору).
Пунктом 1.3 договору встановлено, що термін, суми та процентні
ставки по кредитах обумовлюються в додаткових угодах, які є
невід'ємною частиною даного кредитного договору.
Договір вважається виконаним після повернення позичальником
Банку всіх належних сум, як-то встановлено пунктом 3.2 договору.
У пункті 3.6 договору сторони передбачили, що у разі
несвоєчасного повернення позичальником кредиту чи відсотків за
його користування, останній сплачує Банку пеню за кожен день
прострочення платежу у розмірі подвійної облікової ставки
Національного банку України.
Протягом дії договору сторонами у справі укладалися додаткові
угоди до цього договору, якими змінювалися терміни, суми та
встановлювалися відсотки за кредит.
Підприємство не заперечує проти факту отримання від Банку
кредиту згідно з умовами договору від 03.12.2002 та додаткових
угод до нього, що також, підтверджується рішенням господарського
суду м. Севастополя від 06.07.2006 у справі № 20-2/120,
залишеним без змін постановою Севастопольського апеляційного
господарського суду від 06.12.2006, про стягнення на користь
Банка заборгованості за кредитним договором та яким встановлено,
що сторони у договорі на відкриття кредитної лінії обумовили час
повернення суми кредиту –строком до 02.12.2005, а час дії
договору –терміном, який пов'язано з моментом у часі, з
настанням якого пов'язана дія чи подія, що має юридичне
значення, а саме: до повного виконання зобов'язання сторонами.
Порядок надання, використання і повернення кредитів на час
укладання спірного договору визначалися затвердженим постановою
Правління Національного банку України 28.09.1995 № 246
Положенням “Про кредитування” ( v0246500-95 ) (v0246500-95)
. За визначенням
термінів кредитна лінія –це згода банку–кредитора надати кредит
у майбутньому в розмірах, які не перевищують заздалегідь
обумовлені розміри за певний відрізок часу без проведення
додаткових спеціальних переговорів.
Пунктом 9 цього Положення ( v0246500-95 ) (v0246500-95)
передбачалося, що
банківський кредит надається суб'єктам кредитування усіх форм
власності у тимчасове користування на умовах, передбачених
кредитним договором. Основними із них є: забезпеченість,
повернення, строковість, платність та цільова направленість.
Вирішуючи спір про визнання угод недійсними господарські суди
насамперед повинні встановити наявність тих обставин, з якими
закон пов'язує визнання угод недійсними і настанням відповідних
наслідків, а саме: відповідність змісту угод вимогам закону;
додержання встановленої форми угоди; правоздатність сторін за
угодою; у чому конкретно полягає неправомірність дій сторони та
інші обставини, що мають значення для правильного вирішення
спору.
Ретельно дослідивши умови договору на відкриття кредитної лінії
від 03.12.2002 та додаткових угод до нього, господарські суди
дійшли вірного висновку, що при їх укладанні сторонами були
дотримані передбачені Положенням Національного банку України
“Про кредитування” ( v0246500-95 ) (v0246500-95)
(яке втратило чинність згідно
з постановою Правління НБУ 18.02.2004 № 54 ( z0296-04 ) (z0296-04)
)
принципи щодо повернення, строковості, платності та цільової
направленості кредиту.
Відповідно до пункту 1 статті 111-9 Господарського
процесуального кодексу України ( 1798-12 ) (1798-12)
касаційна інстанція
за результатами розгляду касаційної скарги (подання) має право:
залишити рішення першої інстанції або постанову апеляційної
інстанції без змін, а скаргу (подання) без задоволення.
Касаційна скарга залишається без задоволення коли суд визнає, що
постанова апеляційного господарського суду прийнята з
дотриманням вимог матеріального та процесуального права.
Колегія суддів відзначає, що господарськими судами на підставі
встановлених фактичних обставин справи з'ясовані дійсні права і
обов'язки сторін, правильно застосований матеріальний закон та
обґрунтовано відмовлено у задоволенні позову про визнання
недійсним кредитного договору.
Посилання скаржника в касаційній скарзі на рішення з іншої
господарської справи колегія суддів вважає недоречним, оскільки
підприємство не було стороною у цій справі.
Незадоволення судом клопотання про відкладення судового
засідання не є в розумінні статті 111-10 Господарського
процесуального кодексу України ( 1798-12 ) (1798-12)
підставою для
скасування чи зміни рішення або постанови.
Згідно з приписами статті 77 цього Кодексу ( 1798-12 ) (1798-12)
відкладення розгляду справи –це дія суду у тому разі, якщо з
якихось причин спір не може бути вирішено в даному засіданні.
Перелік обставин, за яких суд відкладає розгляд справи,
наведений у частині 1 цієї статті. В залежності від конкретних
обставин справи, господарський суд самостійно вирішує чи є такі
обставини, які йому перешкоджають розглянути справу по суті.
Нез'явлення представників сторін у судове засідання не
перешкоджає розгляду справи, якщо суд вважає достатніми для її
розгляду та ухвалення законного рішення наявні у справі
матеріали.
Інші доводи про порушення судом норм процесуального права
підприємством не наведені, а судом касаційної інстанції такі
порушення не встановлені.
Враховуючи викладене та зважаючи на те, що твердження скаржника
про порушення та неправильне застосування судом норм
матеріального і процесуального права не знайшли свого
підтвердження, відсутні підстави для зміни чи скасування
законних судових актів.
Керуючись ст. ст. 111-5, 111-7, 111-9, 111-11 Господарського
процесуального кодексу України ( 1798-12 ) (1798-12)
, Вищий господарський
суд України,
П О С Т А Н О В И В:
Рішення господарського суду Сумської області від 05.10.2006 та
постанову Харківського апеляційного господарського суду від
13.11.2006 у справі № 17/619-06 –залишити без змін.
Касаційну скаргу Приватного підприємства “Севагротранссервіс” –
залишити без задоволення.
Головуючий, суддя Т. Добролюбова
Суддя Т. Гоголь
Суддя Л. Продаєвич