ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ
П О С Т А Н О В А
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
01.02.2007 Справа N 14/96-14/114
Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:
головуючого судді: Ходаківська І.П.
Судді Данилова Т.Б.,
Савенко Г.В.
розглянувши матеріали
касаційної скарги ТОВ “Комбінат “Десна Хлібопродукт”
на постанову Київського апеляційного господарського
суду від 27.10.2006 року
у справі господарського суду Чернігівської
області
за позовом ТОВ “Бахмачхліб”
до ТОВ “Комбінат “Десна Хлібопродукт”
Про стягнення коштів
за зустрічним позовом ТОВ “Комбінат “Десна Хлібопродукт”
до ТОВ “Бахмачхліб”
Про визнання угоди неукладеною
В С Т А Н О В И В:
у квітні 2006 року, ТОВ “Бахмачхліб” звернулось до суду з
позовом до ТОВ “Комбінат “Десна Хлібопродукт”, у якому
посилаючись на неналежне виконання останнім своїх зобов’язань
щодо оплати проданого згідно накладної № 1 від 06.09.2005 року
товару, просило стягнути з відповідача борг та пеню у сумі 75
322,50 грн.
15.05.2006 року ТОВ “Комбінат “Десна Хлібопродукт” заявило
зустрічний позов, в якому просило визнати угоду між сторонами
щодо поставки товару на спірну суму неукладеною.
Рішенням господарського суду Чернігівської області від
14.06.2006 року у задоволенні первісного та зустрічного позовів
відмовлено.
Постановою Київського апеляційного господарського суду від
27.10.2006 року рішення суду першої інстанції змінено.
Постановлено стягнути з ТОВ “Комбінат “Десна Хлібопродукт” на
користь ТОВ “Бахмачхліб” 62 730,83 грн. –боргу, 627,30 грн.
–державного мита, 118 грн. витрат на інформаційно-технічне
забезпечення судового процесу та 313,65 грн. державного мита за
подачу апеляційної скарги. В іншій частині рішення залишено без
змін.
Не погоджуючись із постановою апеляційного суду, ТОВ “Комбінат
“Десна Хлібопродукт” звернувся з касаційною скаргою, у якій,
посилаючись на порушення та неправильне застосування судом
апеляційної інстанції норм матеріального та процесуального
права, просить постанову апеляційного господарського суду
скасувати, залишивши рішення господарського суду Чернігівської
області від 14.06.2006 року без змін.
Заслухавши суддю-доповідача, пояснення представників сторін,
перевіривши матеріали справи та обговоривши доводи касаційної
скарги, судова колегія вважає, що скарга підлягає частковому
задоволенню, а постанова апеляційного господарського суду зміні,
виходячи із наступного.
Як встановлено судами попередніх інстанцій, а це підтверджується
наявними у справі матеріалами, 06.09.2005 року ТОВ „Бахмачхліб”
за накладною № 1 передало ТОВ Комбінат „Десна хлібопродукт”
майно на загальну суму 75 000,00 грн.
Вказану накладну від імені ТОВ „Бахмачхліб” підписав генеральний
директор Міщук В.Ф., а від імені ТОВ Комбінат „Десна
хлібопродукт” –директор Максимцов М.О.
ТОВ „Бахмачхліб” 26.04.2006 року звернулося до ТОВ Комбінат
„Десна хлібопродукт” з претензію, в якій на підставі ст.ст. 1,
2, 509, 530 ЦК України ( 435-15 ) (435-15)
заявило вимогу про виплату
75000,00 грн. за майно, що передано за накладною № 1 від
06.09.2005 року та пеню 322,50 грн.
Відповідно до ст. 173 ГК України ( 436-15 ) (436-15)
господарським
визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання
та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання
з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт
(зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити
певну дію господарського чи управлінсько-господарського
характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати
майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися
від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі
кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання
її обов'язку.
Господарські зобов’язання можуть виникати, зокрема, з
господарського договору та інших угод, передбачених законом, а
також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не
суперечать (п. 3 ч. 1 ст. 174 ГК України ( 436-15 ) (436-15)
).
Згідно ч. 7 ст. 179 Господарського кодексу України ( 436-15 ) (436-15)
господарські договори укладаються за правилами, встановленими
Цивільним кодексом України ( 435-15 ) (435-15)
з урахуванням
особливостей, передбачених цим Кодексом, ( 435-15 ) (435-15)
іншими
нормативно –правовими актами щодо окремих видів договорів.
Відповідно до ст. 638 ЦК України ( 435-15 ) (435-15)
договір є укладеним,
якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов
договору. Істотними умовами договору є умови про предмет
договору, умови, що визначені законом як істотні або є
необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови,
щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто
згоди.
Договір в силу ст. 639 Цивільного кодексу України ( 435-15 ) (435-15)
та
ст. 181 Господарського Кодексу ( 436-15 ) (436-15)
може бути укладений у
будь-якій формі, якщо вимоги щодо форми договору не встановлені
законом.
Якщо сторони домовилися укласти договір у певній формі, він
вважається укладеним з моменту надання йому цієї форми, навіть
якщо законом ця форма для даного виду договорів не вимагалася.
Частина 1 статті 206 Цивільного Кодексу ( 435-15 ) (435-15)
встановлює,
що усно можуть вчиняться правочини, які повністю виконуються
сторонами у момент їх вчинення, за винятком правочинів, які
підлягають нотаріальному посвідченню та (або) державній
реєстрації, а також правочинів, для яких недодержання письмової
форми має наслідком їх недійсність.
Згідно ст. 655 Цивільного кодексу України ( 435-15 ) (435-15)
за
договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або
зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні
(покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти
майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.
Предметом договору купівлі-продажу може бути товар, який є у
продавця на момент укладення договору або буде створений
(придбаний, набутий) продавцем у майбутньому (ч. 1 ст. 656 ЦК
України ( 435-15 ) (435-15)
).
Отже, однією із істотних умовою договору купівлі –продажу є
умова щодо предмета договору. Оскільки ст. 655 ЦК України
( 435-15 ) (435-15)
оперує поняттями „майно” і „товар”, тому предметом
договору можуть бути як речі, так й інші об’єкти цивільних прав,
зазначені у ст. 177 ЦК України ( 435-15 ) (435-15)
.
Договір купівлі-продажу земельної ділянки, єдиного майнового
комплексу, житлового будинку (квартири) або іншого нерухомого
майна укладається у письмовій формі і підлягає нотаріальному
посвідченню та державній реєстрації відповідно до вимог ст. 657
Цивільного кодексу України ( 435-15 ) (435-15)
.
Правочин, який вчинений у письмові формі, підлягає нотаріальному
посвідченню лише у випадках, встановлених законом або
домовленістю сторін, що передбачено у ч. 1 ст. 209 Цивільного
кодексу України ( 435-15 ) (435-15)
.
Відповідно до ст. 210 ЦК України ( 435-15 ) (435-15)
правочин підлягає
державній реєстрації лише у випадках, встановлених
законом. Такий правочин є вчиненим з моменту його державної
реєстрації.
Виходячи із змісту ст. ст. 209, 210, 639, 657 ЦК України
( 435-15 ) (435-15)
договір купівлі-продажу земельної ділянки, єдиного
майнового комплексу, житлового будинку (квартири) або іншого
нерухомого майна укладається у письмовій формі, підлягає
нотаріальному посвідченню та державній реєстрації і вважається
вчиненим з моменту державної реєстрації.
Щодо інших договорів купівлі –продажу, то законом не встановлено
вимог до їх форми, і тому вони можуть укладатись у будь-якій
формі з урахуванням вимог ст. 639 ЦК України ( 435-15 ) (435-15)
.
Згідно ст. 207 ЦК України ( 435-15 ) (435-15)
правочин вважається таким,
що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в
одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими
обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у
письмовій формі, якщо він підписаний його сторонами.
Апеляційним господарським судом встановлено, що сторони
06.09.2005 в накладній № 1 передбачили перелік майна, його
кількість та вартість, яке ТОВ „Бахмачхліб” передається ТОВ
Комбінат „Десна хлібопродукт”, то шляхом підписання зазначеної
накладної між сторонами в письмовій формі укладено договір
купівлі –продажу.
Оскільки сторони в накладній визначили перелік майна, його
кількість та вартість, тобто погодили предмет договору, який є
істотною умовою договору купівлі –продажу, а також те, що в
матеріалах справи відсутні докази того, що однієї із сторін
заявлялись умови, щодо яких мало бути досягнуто згоди, то
сторони укладаючи договір купівлі-продажу досягли згоди щодо
істотних умов договору.
Змінюючи рішення господарського суду першої інстанції,
апеляційний господарський суд правильно зазначив про те, що
одним із предметів договору купівлі –продажу є трансформаторна
підстанція, яка згідно свідоцтва про право власності та витягу з
реєстру прав власності є об’єктом нерухомості, а договір
купівлі–продажу нерухомого майна укладається у письмовій формі і
підлягає нотаріальному посвідченню та державній реєстрації
згідно із ст.ст. 182, 208, 657 Цивільного Кодексу, ( 435-15 ) (435-15)
а
купівля–продаж сторонами об’єкта нерухомості нотаріально не
засвідчена і не зареєстрована, то договір купівлі –продажу в
частині продажу трансформаторної підстанції апеляційним судом
обґрунтовано визнаний не вчиненим.
Згідно ст. 181 ЦК України ( 435-15 ) (435-15)
до нерухомих речей
(нерухоме майно, нерухомість) належать земельні ділянки, а також
об'єкти, розташовані на земельній ділянці, переміщення яких є
неможливим без їх знецінення та зміни їх призначення. Рухомими
речами є речі, які можна вільно переміщувати в просторі.
З наявних у справі матеріалів вбачається, що водонапірна башта є
спорудою з червоної цегли, в яку вмонтовано металевий бак. І
позивач, і відповідач у запереченнях на позовні вимоги визнають
водонапірну башта об'єктом нерухомості, однак апеляційний суд в
своїй постанові не зазначив, чи відноситься водонапірна башта до
об'єктів нерухомості, чи вона є рухомим об'єктом і відповідно не
потребує державної реєстрації та нотаріального посвідчення
купівля-продаж такого об'єкта.
За таких обставин постанова апеляційного суду в частині продажу
водонапірної башти підлягає частковій зміні і направленню на
розгляд до апеляційного суду, оскільки касаційна інстанція не
має права встановлювати обставини, що не були встановлені у
рішенні або постанові суду, вирішувати питання про достовірність
того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів перед іншими,
збирати нові докази або додатково перевіряти докази.
Щодо решти майна, зазначеного в накладній № 1 від 06.09.2005,
слід зазначити, що вказану накладну від імені ТОВ „Бахмачхліб”
підписав генеральний директор Міщук В.Ф., а від імені ТОВ
Комбінат „Десна хлібопродукт” –директор Максимцов М.О., які
згідно статті 62 Закону України “Про господарські товариства”
( 1576-12 ) (1576-12)
мають право без довіреності вчиняти дії від імені
товариства. Щодо посилання ТОВ “Десна Хлібопродукт” на обмеження
прав директора товариства на укладання договорів сумою до 50000
грн., то апеляційним судом обґрунтовано не прийнято до уваги ця
обставина, оскільки за загальним правилом передбачені
установчими документами обмеження повноважень особи щодо
укладання угод у порівнянні з визначеними в законі не повинні
впливати на відносини товариства, від імені якої укладено угоду,
з іншими особами. Винятком є випадки, коли сторона знала чи
повинна була знати про існуючі обмеження.
До виконання господарських договорів застосовуються відповідні
положення Цивільного кодексу України ( 435-15 ) (435-15)
з урахуванням
особливостей, передбачених цим Кодексом.
Згідно ч. 2 ст. 530 ЦК України ( 435-15 ) (435-15)
, якщо строк (термін)
виконання боржником обов’язку не встановлений або визначений
моментом пред’явлення вимоги, кредитор має право вимагати його
виконання у будь –який час. Боржник повинен виконати такий
обов’язок у семиденний строк від дня пред’явлення вимоги, якщо
обов’язок негайного виконання не випливає із договору або актів
цивільного законодавства.
З урахуванням того, що строк виконання зобов’язання щодо оплати
товару не був встановлений, ТОВ „Бахмачхліб” вимогу про оплату
товару заявив в претензії від 26.04.2006.
ТОВ Комбінат „Десна хлібопродукт” зобов’язання за договором
купівлі –продажу на день розгляду справи належним чином не
виконало і враховуючи те, що договір в частині купівлі –продажу
трансформаторної підстанції вважається не вчиненим, а відносно
водонапірної башти підлягає скасуванню, то його заборгованість
за решту майна перед ТОВ „Бахмачхліб” складає 21282 грн., яка
обґрунтовано стягнена на його користь.
Відповідно до ст. 230 ГК України ( 436-15 ) (436-15)
штрафними санкціями
у цьому Кодексі ( 436-15 ) (436-15)
визнаються господарські санкції у
вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник
господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення
ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або
неналежного виконання господарського зобов'язання.
Якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір
встановлюється договором або актом цивільного законодавства, що
встановлено ч. 2 ст. 551 ЦК України ( 435-15 ) (435-15)
.
Оскільки сторонами не передбачено відповідальності у вигляді
сплати пені, то суд апеляційної інстанції правильно зазначив, що
вимоги ТОВ „Бахмачхліб” щодо стягнення пені є необґрунтованими.
Що до відмови у задоволенні зустрічного позову, колегія
погоджується з висновками суду першої інстанції та суду
апеляційної інстанції, оскільки вимога ТОВ “Комбінат “Десна
Хлібопродукт” про визнання угоди неукладеною не відповідає
способу захисту цивільних прав та інтересів, визначених ст. 16
Цивільного кодексу України ( 435-15 ) (435-15)
та ст. 20 Господарського
кодексу України ( 436-15 ) (436-15)
, і така вимога за своєю суттю є
встановленням фактів, що мають юридичне значення і ці факти
встановлюються господарським судом лише при існуванні та
розгляді між сторонами спору про право цивільне.
За таких обставин, враховуючи наведене, та керуючись
ст.ст. 111-5, 111-7, 111-8, 111-9, 111-11 Господарського
процесуального кодексу України ( 1798-12 ) (1798-12)
, Вищий господарський
суд України, -
П О С Т А Н О В И В:
Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю
“Комбінат “Десна Хлібопродукт” задовольнити частково.
Постанову Київського апеляційного господарського суду від
27.10.2006 року змінити.
В частині стягнення 21282 грн. постанову Київського апеляційного
господарського суду від 27.10.2006 року залишити без змін, а в
решті направити на новий розгляд до Київського апеляційного
господарського суду.
Головуючий І. Ходаківська
Судді Т. Данилова
Г. Савенко