ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ
П О С Т А Н О В А
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
01.02.2007 Справа N 9/274/06
Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:
Дерепи В.І. –головуючого,
Грека Б.М.,
Стратієнко Л.В.,
за участю повноважних представників:
позивача Заливчого Я.В.,
відповідача Сашина О.А.,
розглянувши у відкритому
засіданні касаційну Закритого акціонерного товариства
скаргу комерційний банк “Приват Банк”
на постанову від 7.11.2006 року
Одеського апеляційного господарського
суду
у справі за позовом Закритого акціонерного товариства
комерційний банк “Приват Банк”
До Дочірнього підприємства
“Міжріччя-Південь” Товариства з
обмеженою відповідальністю “Компанія
“Міжріччя”, Товариства з обмеженою
відповідальністю “Компанія “Міжріччя”
Про стягнення 275324,83 грн. пені за невиконання зобов’язань
по кредитному договору
В С Т А Н О В И В:
У травні 2006 року ЗАТ КБ “Приват Банк” звернулося до
господарського суду Миколаївської області з позовом до ДП
“Міжріччя-Південь” ТОВ “Компанія “Міжріччя” про стягнення
275324,83 грн. пені, посилаючись на те, що відповідач належним
чином не виконав своїх зобов’язань за кредитним договором
№ 351/203 від 22.07.2003 року.
Ухвалою господарського суду Миколаївської області від 13.06.2006
року до участі у справі в якості другого відповідача залучено
ТОВ “Компанія “Міжріччя”.
Рішенням господарського суду Миколаївської області від
29.08.2006 року (суддя Філінюк І.Г.) позов задоволено частково
та постановлено стягнути з ДП “Міжріччя-Південь” ТОВ “Компанія
“Міжріччя” на користь ЗАТ КБ “Приват Банк” 262804,15 грн. пені
та витрати по справі.
Постановою Одеського апеляційного господарського суду від
7.11.2006 року рішення місцевого господарського суду скасовано і
в задоволенні позовних вимог відмовлено.
У касаційній скарзі ЗАТ КБ “Приват Банк” просить постанову
Одеського апеляційного господарського суду скасувати, як
прийняту з порушенням норм матеріального і процесуального права,
а рішення суду першої інстанції залишити без змін.
Відзиви на касаційну скаргу від відповідачів до суду не
надходили.
Заслухавши пояснення представників сторін, перевіривши матеріали
справи та на підставі встановлених в ній фактичних обставин,
проаналізувавши правильність застосування апеляційним
господарським судом при прийнятті постанови норм матеріального і
процесуального права, суд вважає, що касаційна скарга підлягає
частковому задоволенню, враховуючи наступне.
Розглядаючи даний спір і приймаючи постанову про скасування
рішення суду першої інстанції про задоволення позову та
прийняття нового рішення про відмову в позові, апеляційний
господарський суд виходив з того, що банком всупереч вимог
ст. 33 Господарського процесуального кодексу України ( 1798-12 ) (1798-12)
не доведено належними і допустимими доказами згідно ст. 34
Господарського процесуального кодексу України ( 1798-12 ) (1798-12)
,
зокрема, обгрунтованим розрахунком, заявлені позовні вимоги.
Проте, з вказаними висновками апеляційної інстанції повністю
погодитися не можна, оскільки до них суд дійшов без повного і
всебічного з’ясування обставин справи, що спричинили порушення
норм матеріального і процесуального права при прийнятті
оскаржуваної постанови.
Так, приймаючи постанову, апеляційний господарський суд не
звернув уваги на ту обставину, що відповідно до вимог ч. 6
ст. 232 ГК України ( 436-15 ) (436-15)
нарахування штрафних санкцій за
прострочення виконання зобов’язання, якщо інше не встановлено
законом або договором, припиняється через шість місяців від дня
коли зобов’язання мало бути виконано. Отже, початком для
нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання
зобов’язання буде день, наступний за днем, коли воно мало бути
виконано.
Окрім того, частина 1 статті 223 ГК ( 436-15 ) (436-15)
передбачає, що
при реалізації у судовому порядку відповідальності за
правопорушення у сфері господарювання застосовуються загальний і
скорочені строки позовної давності, передбачені Цивільним
кодексом України ( 435-15 ) (435-15)
, якщо інші строки не встановлено ГК
( 436-15 ) (436-15)
.
За змістом п. 1 частини 2 ст. 258 ЦК ( 435-15 ) (435-15)
щодо вимог про
стягнення неустойки (штрафу, пені) передбачена спеціальна
позовна давність в один рік.
З зазначеного слідує, що частина 6 ст. 232 ГК України ( 436-15 ) (436-15)
передбачає строк, у межах якого нараховуються штрафні санкції, а
строк, протягом якого особа може звернутися до суду за захистом
свого порушеного права, встановлюється ЦК ( 435-15 ) (435-15)
.
Апеляційна інстанція вказані вимоги закону не врахувала, тому
прийнята постанова підлягає скасуванню.
Перевіряючи законність та обгрунтованість прийнятого
господарським судом рішення суд вважає, що вищевказані вимоги
закону судом першої інстанції при прийнятті рішення також не
застосовувались.
Окрім того, рішення місцевого господарського суду не відповідає
вимогам ст. 84 Господарського процесуального кодексу України
( 1798-12 ) (1798-12)
та п. 1.6.7 постанови Пленуму Верховного Суду
України від 29.12.1976 № 11 “Про судове рішення”
( v0011700-76 ) (v0011700-76)
, оскільки при його прийнятті господарський суд
не вирішив спір стосовно другого відповідача –ТОВ “Компанія
“Міжріччя”.
За вказаних обставин, рішення місцевого господарського суду
підлягає скасуванню.
При новому розгляді справи господарському суду необхідно
врахувати наведене та відповідно дог вимог діючого законодавства
вирішити спір.
На підставі наведеного, керуючись ст. ст. 111-5, 111-7, 111-9,
111-11 ГПК України ( 1798-12 ) (1798-12)
, Вищий господарський суд України
П О С Т А Н О В И В:
Постанову Одеського апеляційного господарського суду від
7.11.2006 року та рішення господарського суду Миколаївської
області від 29.08.2006 року скасувати, частково задовольнивши
касаційну скаргу.
Справу передати на новий розгляд до господарського суду
Миколаївської області в іншому складі суду.
Головуючий, суддя В.Дерепа
Судді Б.Грек
Л.Стратієнко