ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ
П О С Т А Н О В А
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
01.02.2007 Справа N 7/70-93
Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:
головуючого Грейц К.В.,
суддів: Глос О.І., Бакуліної С.В.,
розглянувши у відкритому
судовому засіданні
касаційну скаргу Приватної фірми “Бірюса”, м. Луцьк
на постанову Львівського апеляційного
господарського суду від 07.11.2006 р.
у справі № 7/70-93
господарського суду Волинської області
за позовом Приватної фірми “Бірюса”, м. Луцьк
до відповідача: Автомобільної школи Волинської
обласної організації Всеукраїнської
спілки автомобілістів, м. Луцьк
про визнання угоди дійсною та продовження дії угоди
за зустрічним позовом Автомобільної школи Волинської
обласної організації Всеукраїнської
спілки автомобілістів, м. Луцьк
до Приватної фірми “Бірюса”, м. Луцьк
Про зобов'язання звільнити орендоване приміщення і прилеглу
територію та стягнення 2 499,83 грн. (3 762,43 грн. згідно
заяви про збільшення позовних вимог) заборгованості зі сплати
орендної плати
у судовому засіданні взяли участь представники:
від позивача: не з'явився
від відповідача: Пилипчук В.Ф., Кравчук П. В.
В С Т А Н О В И В:
Рішенням господарського суду Волинської області від 19.06.2006
р. у справі № 7/70-93 (суддя Шум М.С.), залишеним без змін
постановою Львівського апеляційного господарського суду від
07.11.2006 р. (судді: Скрутовський П. Д., Онишкевич В.В., Слука
М.Г.), в задоволенні первісного позову відмовлено; зустрічний
позов задоволено частково: виселено приватну фірму “Бірюса” із
належного автомобільній школі Волинської обласної організації
Всеукраїнської спілки автомобілістів приміщення загальною площею
22,6 кв.м по вул.Конякіна, 24 в м. Луцьку та зобов'язано
приватну фірму “Бірюса” усунути перешкоди в користуванні
прилеглою до приміщення територією; стягнуто з приватної фірми
“Бюрюса” на користь автомобільної школи Волинської обласної
організації Всеукраїнської спілки автомобілістів 700,00 грн. за
послуги адвоката, 104,18 грн. витрат по оплаті
інформаційно-технічного забезпечення судового процесу. В частині
стягнення 2 973,24 грн. заборгованості, 25,65 грн. суми
процентів річних та 24,15 грн. суми інфляційних позов залишено
без розгляду.
У касаційній скарзі ПФ “Бірюса” просить скасувати рішення
господарського суду Волинської області від 19.06.2006 р. та
постанову Львівського апеляційного господарського суду від
07.11.2006 р. у справі № 7/70-93, прийняти нове рішення, яким
задовольнити вимоги первісного позову та відмовити у задоволенні
зустрічного позову до ПФ “Бірюса”, посилаючись на порушення
господарським судом апеляційної інстанції норм матеріального
права, а саме: ст. 777 Цивільного кодексу України ( 435-15 ) (435-15)
,
оскільки в порушення ст. 777 Цивільного кодексу України
( 435-15 ) (435-15)
(згідно з якою наймач, який належно виконує свої
обов'язки за договором найму, після спливу строку договору має
переважне право перед іншими особами на укладення договору найму
на новий строк) позивача, як наймача, який належно виконує свої
обов'язки за договором найму, позбавлено переважного права перед
іншими особами на укладання договору найму орендованого ним
приміщення на новий строк, оскільки орендовані позивачем
приміщення відповідачем було здано в оренду іншим особам —ПП
“Лавірекс” та СПД Сидун О.В. (про що позивачем наголошувалося як
в позовній заяві, так і в апеляційній скарзі, і надавалися до
суду копії договорів оренди з вказаними особами), однак вказані
обставини були залишені поза увагою апеляційного господарського
суду.
Позивач не скористався своїм процесуальним правом на участь
свого представника у судовому засіданні касаційної інстанції.
Заслухавши пояснення представників відповідача, перевіривши
матеріали справи, повноту встановлення обставин справи та
правильність їх юридичної оцінки господарськими судами першої та
апеляційної інстанцій, колегія суддів Вищого господарського суду
України дійшла висновку, що касаційна скарга підлягає частковому
задоволенню з наступних підстав.
Господарськими судами першої та апеляційної інстанцій
встановлено наступне.
01.04.2004 р. сторони у справі уклали між собою угоду оренди,
відповідно до п. 1 якої Автомобільна школа Волинської обласної
організації Всеукраїнської спілки автомобілістів (орендодавець)
передала, а ПФ “Бірюса” (орендар) прийняла в оренду без права
викупу для використання за профілем своєї діяльності приміщення
на першому поверсі загальною площею 55,6 кв.м по вул.Конякіна,
24.
Відповідно до п. 3 вказаної угоди, розрахунок проводиться
кожного 10 числа місяця, наступного за звітним, згідно
виставленого орендодавцем рахунку в розмірі 11,00 грн. за кв.м,
не враховуючи вартість опалення та електроенергії. У цьому ж
пункті зазначено, що орендна плата у зв'язку з інфляційними
процесами може змінюватися, що буде регулюватися доповненнями до
основної угоди.
Дана угода укладена з 01.02.2004 р. по 01.04.2006 р. Зміни або
розірвання угоди проводяться за згодою сторін. Зміни та
доповнення, що вносяться, розглядаються в 10-денний строк за
заявою однієї зі сторін.
Орендодавець залишив за собою право миттєвого розірвання угоди у
зв'язку з виробничою необхідністю, зазначивши це у п. 4.3 угоди.
Додатком до угоди від 31.05.2005 р. № 4, підписаним обома
сторонами, був збільшений розмір орендної плати до 15 грн. за
кв.м без комунальних послуг.
Окрім цього, відповідачем в односторонньому порядку було змінено
розмір встановленої орендної плати з приміщення шляхом
виставлення рахунків на оплату по 25,00 грн. за м2 орендованої
площі.
Також відповідачем неодноразово ініціювалося питання щодо
звільнення частини орендованих позивачем приміщень до закінчення
терміну дії договору оренди у зв'язку з виробничою необхідністю
через відсутність учбових класів (а.с. 14, 15), у зв'язку з чим
позивачем добровільно було звільнено два кабінети без внесення
змін до угоди оренди від 01.04.2004 р.
Листом від 15.02.2006 р. відповідач повідомив про дострокове
розірвання договору оренди у зв'язку з порушенням правил оренди.
Однак позивач листом від 02.03.2006 р. (а.с. 18) повідомив
відповідача про свій намір скористатися переважним правом на
укладання договору оренди на новий строк і просив розірвати
договори оренди від 01.02.2006 р. з ПП “Лавірекс” та від
01.03.2006 р. з СПД Сидун О.В., оскільки згідно з вищевказаними
угодами орендовані позивачем приміщення було передано в оренду
іншим особам.
У відповідь на пропозицію позивача укласти договір оренди на
новий строк відповідач повідомив, що угода про оренду приміщення
продовжена не буде без зазначення причин відмови (лист
відповідача від 13.03.2006 р. № 34 —а.с. 19).
З огляду на викладене, враховуючи відмову відповідача
(орендодавця) укласти з позивачем договір оренди приміщення на
новий строк і передачу вказаного об'єкта оренди іншим особам
згідно з договорами від 01.02.2006 р. (ПП “Лавірекс“) та від
01.03.2006 р. (СПД Сидун О.В.) до закінчення терміну дії
договору, позивач звернувся до господарського суду з позовом про
визнання угоди оренди від 01.04.2004 р. № 4, укладеної між
позивачем та відповідачем, дійсною та спонукання відповідача
продовжити дію вказаної угоди оренди на новий строк до
01.04.2008 р. на підставі ст. 777 Цивільного кодексу України
( 435-15 ) (435-15)
.
Відповідач 18.05.2006 р. звернувся до господарського суду з
зустрічною позовною заявою про усунення перешкод в користуванні
колективною власністю Автомобільної школи Волинської обласної
організації Всеукраїнської спілки автомобілістів шляхом
звільнення орендованого приміщення 55,6 кв.м та прилеглої
території по вул.Конякіна, 24 в м. Луцьку та стягнення із ПФ
“Бірюса” на користь Автомобільної школи Волинської обласної
організації Всеукраїнської спілки автомобілістів заборгованості
з орендної плати за період із 01.01.2006 р. по 17.05.2006 р. у
розмірі 2 499,83 грн.
Відмовляючи у задоволенні первісного позову та частково
задовольняючи зустрічний позов, господарський суд першої
інстанції виходив з того, що: по-перше, договір оренди від
01.04.2004 р. № 4 відповідає вимогам чинного законодавства,
недійсним чи неукладеним не визнавався; по-друге, пропозицій про
укладення договору найму на новий строк від позивача не
надходило; по-третє, із пояснень відповідача вбачається, що на
пропозицію відповідача позивач достроково добровільно звільнив
два кабінети і фактично орендував приміщення загальною площею
22,6 кв.м; по-четверте, на час прийняття рішення термін дії
договору оренди від 01.04.2004 р. № 4 закінчився; по-п'яте,
відповідно до ст. 627 Цивільного кодексу України ( 435-15 ) (435-15)
сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та
визначенні умов договору; по-шосте, відповідач надав суду докази
невиконання п. 1 розділу 3 угоди щодо своєчасної сплати орендних
платежів.
Разом із тим, залишаючи без розгляду зустрічну позовну заяву в
частині стягнення заборгованості з орендної плати, річних та
інфляційних, господарський суд першої інстанції послався на
неподання на вимогу суду Автомобільною школою Волинської
обласної організації Всеукраїнської спілки автомобілістів
доказів неналежного виконання Приватною фірмою “Бірюса”
договірних зобов'язань, зокрема в частині сплати орендної плати.
Залишаючи без змін рішення господарського суду першої інстанції,
апеляційний господарський суд підтримав висновки господарського
суду першої інстанції щодо відсутності у позивача переважного
права на укладення договору оренди на новий строк, але з інших
підстав, а саме: по-перше, орендар (позивач) відповідно до
ст. 777 Цивільного кодексу України ( 435-15 ) (435-15)
повідомив
відповідача про свій намір скористатися своїм переважним правом
на укладання договору оренди на новий строк, однак відповідач
відмовився від зазначеної пропозиції; по-друге, відповідно до
ст. 777 Цивільного кодексу України ( 435-15 ) (435-15)
після спливу
строку договору наймач має переважне право на укладання договору
найму на новий строк у разі належного виконання своїх обов'язків
за договором, однак з наявних у справі листів відповідача
вбачається, що позивач порушував умови угоди і не реагував на
вимоги орендодавця.
Однак, зазначені висновки господарських судів не є такими, що
ґрунтуються на правильному застосуванні норм матеріального права
та всебічному, повному та об'єктивному розгляді в судовому
процесі всіх обставин справи в їх сукупності керуючись законом,
як це передбачено ст. 43 Господарського процесуального кодексу
України ( 1798-12 ) (1798-12)
, з огляду на наступне.
Відповідно до ст. 285 Господарського кодексу України ( 436-15 ) (436-15)
та ст. 777 Цивільного кодексу України ( 435-15 ) (435-15)
орендар після
спливу строку договору має переважне право перед іншими
суб'єктами господарювання на укладення договору оренди на новий
строк за умови належного виконання своїх зобов'язань за
договором оренди. При цьому орендар зобов'язаний повідомити про
це орендодавця до спливу строку договору у строк, встановлений
договором, а якщо він не встановлений —у розумний строк.
Отже, законодавець передбачив право орендаря після спливу строку
договору на укладання договору оренди на новий строк за умови
належного виконання договірних зобов'язань та наявності інших
суб'єктів господарювання, яким орендодавець має намір передати в
оренду спірне майно.
Таким чином, до предмету доказування у даній справі входить
встановлення наявності (чи відсутності) у орендодавця наміру
передати спірне майно в оренду іншим особам, а також
встановлення факту належного (чи неналежного) виконання
орендарем своїх обов'язків за договором найму.
Однак, незважаючи на те, що підставою первісного позову було
порушення передбаченого ст. 777 Цивільного кодексу України
( 435-15 ) (435-15)
переважного права позивача на укладання договору
оренди на новий строк у зв'язку з відмовою відповідача від
укладання договору оренди спірного приміщення з позивачем на
новий строк і одночасною передачею відповідачем вказаного
приміщення в оренду іншим особам —ПП “Лавірекс” згідно з
договором від 01.02.2006 р. та СПД Сидун О.В. згідно з договором
від 01.03.2006 р., господарські суди попередніх інстанцій не
надали будь-якої оцінки як вказаним доводам позивача, так і
наданим позивачем доказам —копіям договорів оренди від
01.02.2006 р. та від 01.03.2006 р., укладених з ПП “Лавірекс” та
СПД Сидун О.В. (а.с. 11–12), не встановили факт передачі (чи
непередачі) об'єкта оренди іншим особам згідно з вищевказаними
договорами оренди.
Слід зазначити, що судами взагалі не розглядалося питання
наявності чи відсутності доказів про намір відповідача передати
об'єкт оренди іншим особам.
Крім того, господарські суди, обмежившись посиланням на те, що з
наявних у справі листів відповідача вбачається, що позивач
порушував умови укладеної угоди оренди, не встановили факт
неналежного виконання позивачем своїх обов'язків за договором (у
т.ч. яких саме і якими нормами договору передбачених).
Також слід зазначити, що господарський суд першої інстанції,
пославшись на подання відповідачем доказів неналежного виконання
позивачем умов п. 1 розділу 3 угоди щодо своєчасної сплати
орендних платежів, у той же час залишив без розгляду зустрічний
позов у частині стягнення заборгованості з орендної плати у
зв'язку з неподанням Автомобільною школою Волинської обласної
організації Всеукраїнської спілки автомобілістів на вимогу суду
доказів неналежного виконання ПП “Бірюса” договірних зобов'язань
у частині сплати орендної плати.
Викладене свідчить про те, що судами зроблено висновки при
неповно встановлених обставинах справи.
Відповідно до роз'яснень Пленуму Верховного Суду України,
викладених у п. 1 Постанови “Про судове рішення” ( v0011700-76 ) (v0011700-76)
від 29.12.1976 р. № 11 рішення є законним тоді, коли суд,
виконавши всі вимоги процесуального законодавства і всебічно
перевіривши всі обставини справи, вирішив справу у відповідності
з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до
даних правовідносин.
У зв'язку з наведеним та врахуванням меж повноважень касаційної
інстанції, встановлених ч. 2 ст. 111-5 та ст. 111-7 ГПК України
( 1798-12 ) (1798-12)
, постановлені у справі судові рішення підлягають
скасуванню, а справа — передачі на новий розгляд до
господарського суду першої інстанції.
Під час нового розгляду справи суду першої інстанції слід взяти
до уваги викладене у зазначеній постанові, вжити всі передбачені
чинним законодавством засоби для всебічного, повного та
об'єктивного встановлення обставин справи, прав та обов'язків
сторін і, в залежності від встановленого та у відповідності з
вимогами закону, вирішити спір.
Враховуючи викладене, керуючись ст.ст. 111-5, 111-7, п. 3
ст. 111-9, ст.ст. 111-10, 111-11 Господарського процесуального
кодексу України ( 1798-12 ) (1798-12)
, Вищий господарський суд України
П О С Т А Н О В И В:
Касаційну скаргу Приватної фірми “Бірюса” на постанову
Львівського апеляційного господарського суду від 07.11.2006 р. у
справі № 7/70-93 задовольнити частково.
Рішення господарського суду Волинської області від 19.06.2006 р.
та постанову Львівського апеляційного господарського суду від
07.11.2006 р. у справі № 7/70-93 скасувати, а справу направити
до господарського суду Волинської області на новий розгляд.
Головуючий К.Грейц
Судді О.Глос
С.Бакуліна