ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ
П О С Т А Н О В А
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
01.02.2007 Справа N 4/55
Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:
головуючого –судді Дерепи В.І.
суддів: Грека Б.М. –(доповідача у справі)
Стратієнко Л.В.
розглянувши у відкритому Головного інформаційно-обчислювального
судовому засіданні центру “Державне підприємство
касаційну скаргу “Національна енергетична компанія
“Укренерго”
на постанову Київського апеляційного господарського
суду від 03.10.06
у справі № 4/55
господарського суду м. Києва
за позовом Головного інформаційно-обчислювального
центру “Державне підприємство
“Національна енергетична компанія
“Укренерго”
До 1. Товариства з обмеженою
відповідальності “Елтіс Україна
Електротехнік”,
2. Український науково-дослідний
проектно-вишукувальний та
конструкторсько-технологічний інститут
“Укрсільенергопроект”
Про стягнення 12803,34 грн.
за участю представників від:
позивача Самопал В.С. (дов. від 29.12.06)
Відповідача Чебеняк М.А. (дов. від 30.01.07),
Джума Л.М. (дов. від 12.04.06)
В С Т А Н О В И В:
Позивач звернувся до господарського суду м. Києва з позовом про
стягнення з Товариства з обмеженою відповідальності “Елтіс
Україна Електротехнік” (з врахуванням уточнення позовних вимог)
9892,82 грн. неотриманих доходів за користування приміщенням за
період з 01.01.03 по 24.09.03, а також 697,02 грн. збитків,
понесених позивачем у зв'язку з несплатою відповідачем-1
комунальних та експлуатаційних послуг.
Рішенням господарського суд м. Києва від 22.06.06 (суддя
Борисенко І.І.), залишеним без змін постановою Київського
апеляційного господарського суду від 03.10.06 (колегія суддів у
складі: головуючого-судді Кондес Л.О., суддів: Куровського С.В.,
Михальської Ю.Б.), в позові відмовлено з тих підстав, що статтею
440 ЦК УРСР ( 1540-06 ) (1540-06)
не передбачено можливості стягнення
упущеної вигоди.
Не погоджуючись з рішенням та постановою у справі, позивач
звернувся до Вищого господарського суду України з касаційною
скаргою, в якій просить їх скасувати, прийняти рішення про
задоволення позову. Касаційна скарга мотивована невірним
застосуванням судом ст.ст. 37, 48 Закону України “Про власність”
( 697-12 ) (697-12)
та ст.ст. 4, 6, 148, 440, 469, Цивільного кодексу
УРСР ( 1540-06 ) (1540-06)
.
Заслухавши доповідь судді-доповідача, вивчивши матеріали справи,
розглянувши та обговоривши доводи касаційної скарги, колегія
суддів Вищого господарського суду України вважає, що касаційна
скарга підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.
Судами попередніх інстанцій встановлено, що відповідно до Наказу
Міністерства палива та енергетики України № 303 від 22.05.02 та
акту приймання-передачі від 01.10.02, позивачу передані
приміщення 130 кв. м. , до складу яких входила і частина (47,2
кв.м. ) кімнати № 116. Інша частина цього приміщення була
передана позивачу по акту приймання-передачі від 23.12.02. Таким
чином, з 23.12.02 позивачу належить кімната № 116 на праві
повного господарського відання.
Відповідно до договору оренди № 12 від 12.09.02 та додаткової
угоди від 30.12.02, відповідач-1 орендував у відповідача-2 ряд
нежитлових приміщень, в тому числі, і кімнату № 116. Термін дії
договору було встановлено до 31.12.03. Матеріалами справи
підтверджено, що відповідач-1 сплачував в установленому порядку
орендну плату відповідачу-2 до 24.09.03. А з цього часу звільнив
кімнату № 116 та передав її по акту від 24.09.03.
Звертаючись з позовом, позивач просить стягнути з відповідача-1
збитки, завдані внаслідок безпідставного користування кімнатою
№ 116. Відмовляючи в позові, суди мотивували свою правову
позицію тим, що статтею 440 ЦК УРСР ( 1540-06 ) (1540-06)
не передбачено
можливості стягнення упущеної вигоди, до того ж, спірне
приміщення не планувалося здавати в оренду. Втім, колегія суддів
Вищого господарського суду України не може погодитися з такою
правовою позицією господарських судів попередніх інстанцій, з
огляду на наступне.
Оскільки приміщення було передане 24.09.03 (а відтак, і
правовідносини припинилися) до 01.01.04, тобто до набрання
чинності Цивільним кодексом України ( 435-15 ) (435-15)
. Відповідно до
статті 4 ЦК УРСР ( 1540-06 ) (1540-06)
, цивільні права виникають в тому
числі, з дій осіб, які хоч і непередбачені законом, але в силу
загальних начал і змісту цивільного законодавства породжують
цивільні права і обов'язки. Такими діями, зокрема, можна визнати
фактичне використання приміщення, внаслідок чого виникає
обов'язок оплатити таке користування. Тому висновок судів про
те, що позивач не має права вимагати оплати користування
протягом 9 місяців його приміщенням, є помилковим.
Разом з тим, сума, яка є предметом позову не дослідувалася
судами попередніх інстанцій, не перевірялася її законність та
обґрунтованість. Судами не давалася правова оцінка тому факту,
що відповідач-1 сплачував в установленому порядку орендну плату
відповідачу-2 (в тому числі, за спірний період), а останній її
приймав. Не визначено, з кого в даному випадку має бути стягнута
дана сума, та відповідно, норми якого Цивільного кодексу мають
застосовуватися до цих правовідносин. Так, за змістом п. 4
Перехідних положень Цивільного кодексу України ( 435-15 ) (435-15)
, він
застосовується до цивільних відносин, що виникли після набрання
ним чинності. Щодо цивільних відносин, які виникли до набрання
чинності Цивільним кодексом України ( 435-15 ) (435-15)
, положення цього
Кодексу ( 435-15 ) (435-15)
застосовуються до тих прав і обов'язків, що
виникли або продовжують існувати після набрання ним чинності. А
відтак, при вирішенні спору між позивачем та відповідачем-1
мають застосовуватися норми ЦК УРСР ( 1540-06 ) (1540-06)
(оскільки
правовідносини між ними припинилися до 01.01.04), а при
вирішенні спору між позивачем та відповідачем-2 –норми
Цивільного кодексу України ( 435-15 ) (435-15)
, чинного на момент
розгляду спору.
В той же час, відповідно до статті 469 ЦК УРСР ( 1540-06 ) (1540-06)
, яка
кореспондується зі ст. 1212 Цивільного кодексу України
( 435-15 ) (435-15)
, особа, яка одержала майно за рахунок іншої особи без
достатньої підстави, встановленої законом або договором,
зобов'язана повернути безпідставно придбане майно цій особі. В
той же час, статтею 193 Цивільного кодексу України ( 435-15 ) (435-15)
встановлено, що валютні цінності віднесено до одного з видів
майна, які мають відповідний порядок вчинення з ними правочинів,
що встановлюється законом. Згідно з п. 1 статті 1 Декрету
Кабінету Міністрів України “Про систему валютного регулювання і
валютного контролю” ( 15-93 ) (15-93)
, валютними цінностями є валюта
України, тобто грошові знаки у вигляді банкнотів, казначейських
білетів, монет і в інших формах, що перебувають в обігу та є
законним платіжним засобом на території України, а також
вилучені з обігу або такі, що вилучаються з нього, але
підлягають обмінові на грошові знаки, які перебувають в обігу,
кошти на рахунках, у внесках в банківських та інших фінансових
установах на території України. Валюта України розуміється як
власне валюта України, так і платіжні документи та інші цінні
папери, виражені у валюті України. Тобто, гроші є одним із видів
майна, а отже, приписи ст. 1212 Цивільного кодексу України
( 435-15 ) (435-15)
повинні застосовуватися до стягнення безпідставно
перерахованих коштів.
Оскільки судами невірно визначено правовий зміст позовних вимог
та не досліджено суму позову, а також не визначено особу, яка
зобов'язана оплатити користування приміщенням позивача, а всилу
ст. 111-7 Господарського процесуального кодексу України
( 1798-12 ) (1798-12)
, Вищий господарський суд не уповноважений
досліджувати докази та встановлювати обставини справи, то
ухвалені у справі судові акти підлягають скасуванню з
направленням справи на новий розгляд до господарського суду
міста Києва.
При новому розгляді, суду слід з'ясувати наведені в цій
постанові обставини справи, дослідити наявні у справі докази,
дати їм, та доводам сторін належну правову оцінку та ухвалити
законне та обґрунтоване рішення. Під час нового розгляду справи
суду слід врахувати, що рішення є законним тоді, коли суд,
виконавши всі вимоги процесуального закону і всебічно
перевіривши обставини, вирішив спір у відповідності з нормами
матеріального права, а обґрунтованим визнається рішення, в якому
повно відображені обставини, що мають значення для даної справи,
висновки суду про встановлені обставини і правові наслідки є
вичерпними, відповідають дійсності і підтверджуються
достовірними доказами, підтвердженими в судовому засіданні.
Враховуючи викладене та керуючись ст.ст. 111-5, 111-7, п. 3 ч. 1
ст. 111-9, ст. 111-11 Господарського процесуального кодексу
України ( 1798-12 ) (1798-12)
, Вищий господарський суд України
П О С Т А Н О В И В:
Касаційну скаргу Головного інформаційно-обчислювального центру
“Державне підприємство “Національна енергетична компанія
“Укренерго” задовольнити частково, рішення господарського суд
м. Києва від 22.06.06 та постанову Київського апеляційного
господарського суду від 03.10.06 у справі № 4/55 скасувати,
справу направити на новий розгляд до господарського суду
м. Києва.
Головуючий - суддя В. Дерепа
Судді Б. Грек
Л. Стратієнко