ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ
П О С Т А Н О В А
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
01.02.2007 Справа N 4/208
Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:
головуючого, судді Дерепи В.І.,
суддів Грека Б.М., Стратієнко Л.В.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу
товариства з обмеженою відповідальністю “Мрія”
На рішення господарського суду м. Києва від 11.07.2006
року та постанову Київського апеляційного
господарського суду від 7.11.2006 року
у справі № 4/208
за державного підприємства –Український державний
позовом інститут з проектування об’єктів дорожнього
господарства “Укрдіпродор”
До товариства з обмеженою відповідальністю “Мрія”
Про витребування майна,
за участю представників сторін:
від позивача –Крупенко В.А.
відповідача –не з’явився
В С Т А Н О В И В:
Рішенням господарського суду м. Києва від 11.07.2006 року (суддя
І.Борисенко), залишеним без змін постановою Київського
апеляційного господарського суду від 7.11.2006 року (судді
А.Брайко, Л.Бившева, Т.Розваляєва) позов задоволено, зобов'язано
усунути перешкоди в користуванні державним підприємством
–Український державний інститут з проектування об’єктів
дорожнього господарства “Укрдіпродор” нежитловими приміщеннями,
розташованими на першому поверсі будівлі, за адресою: м. Київ,
Повітрофлотський проспект, буд. 39/1, загальною площею 180,0
кв.м. , шляхом виселення ТОВ “Мрія” із займаних нежитлових
приміщень.
В касаційній скарзі товариство з обмеженою відповідальністю
“Мрія”, не погоджуючись з прийнятими по справі судовими актами,
просить їх скасувати, посилаючись на неправильне застосування
норм матеріального та процесуального права, та відмовити в
позові.
Заслухавши пояснення представника позивача, розглянувши
матеріали справи і доводи касаційної скарги, перевіривши
правильність застосування господарським судом м. Києва та
Київським апеляційним господарським судом норм матеріального та
процесуального права у вирішенні даного спору, і з урахуванням
меж перегляду справи в касаційній інстанції, колегія суддів
вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких
підстав.
Цивільні права і обов’язки виникли між сторонами на підставі
договору оренди від 1.12.1998 року, відповідно до якого
відповідач отримав від позивача у користування нежитлове
приміщення, розташоване за адресою: м. Київ, Повітрофлотський
проспект, буд. 39/1, загальною площею 285,0 кв.м. , зі строком
дії з 01.12.1998 року по 01.12.1999 року під підприємство
громадського харчування - їдальню.
Додатковою угодою було змінено предмет договору оренди від
01.12.1998 року, а саме передано в строкове платне користування
державне нерухоме майно загальною площею 180,0 кв.м. ,
розташоване на першому поверсі будівлі, за адресою: м. Київ,
Повітрофлотський проспект, буд. 39/1, та строк дії договору
оренди - з 15.09.2003 року по 14.09.2004 року.
В подальшому на підставі пункту 10.5 зазначеного договору оренди
його було пролонговано до 14.09.2005 року.
Відповідно до статті 526 Цивільного кодексу України ( 435-15 ) (435-15)
зобов’язання має виконуватися належним чином відповідно до умов
договору та вимог цього Кодексу ( 435-15 ) (435-15)
, інших актів
цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог -
відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що
звичайно ставляться.
3.10.2005 року позивач (орендодавець) повідомив відповідача про
закінчення строку договору оренди та необхідність звільнення
приміщення. Проте, відповідач продовжував користуватись
орендованим майном.
Правові наслідки продовження користування майном після
закінчення строку договору оренди передбачені статтею 764 ЦК
України ( 435-15 ) (435-15)
та статтею 17 Закону України “Про оренду
державного та комунального майна” ( 2269-12 ) (2269-12)
.
Відповідно до статті 764 ЦК України ( 435-15 ) (435-15)
якщо наймач
продовжує користуватися майном після закінчення строку договору
найму (оренди), то, за відсутності заперечень наймодавця
протягом одного місяця, договір вважається поновленим на строк,
який був раніше встановлений договором.
Аналогічна норма міститься в частині 2 статті 17 Закону України
“Про оренду державного та комунального майна” ( 2269-12 ) (2269-12)
,
згідно з якою у разі відсутності заяви однієї з сторін про
припинення або зміну умов договору оренди протягом місяця після
закінчення терміну дії договору він вважається продовженим на
той самий термін і на тих самих умовах, які були передбачені
договором.
Зі змісту вказаних правових норм випливає, що після закінчення
строку договору оренди він може бути продовжений на такий самий
строк, на який цей договір укладався, за умови, якщо проти цього
не заперечує орендодавець. При цьому такі заперечення мають бути
висловлені ним протягом одного місяця після закінчення строку
договору. Отже, якщо на дату закінчення цього строку мали місце
заперечення орендодавця щодо поновлення договору на новий строк,
то такий договір припиняється.
Задовольняючи позов про усунення перешкод в користуванні майном
шляхом виселення ТОВ “Мрія” із займаних нежитлових приміщень суд
виходив з встановленого факту відмови орендодавця - державного
підприємства –Український державний інститут з проектування
об’єктів дорожнього господарства “Укрдіпродор” у передбаченому
порядку та в межах визначеного законом строку від продовження
дії договору оренди від 01.12.1998 року, що підтверджується
листами від 03.10.2005 року та від 18.10.2005 року і претензією
від 24.10.2005 року.
З урахуванням викладеного, колегія суддів вважає, що під час
розгляду справи фактичні її обставини були встановлені
господарськими судами на підставі всебічного, повного і
об’єктивного дослідження поданих сторонами доказів, висновки
судів відповідають цим обставинам і їм дана належна юридична
оцінка з правильним застосуванням норм матеріального і
процесуального права.
На підставі викладеного, керуючись статтями 111-5, 111-7, 111-9,
111-11 Господарського процесуального кодексу України
( 1798-12 ) (1798-12)
, суд