Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

за участю повноважних представників :

У березні 2006 року позивач звернувся до господарського суду Донецької області з позовом до відповідача про визнання недійсним договору № 10-07/01 від 10.07.2001 р., посилаючись на те, що спірний договір не відповідає приписам законодавства, зокрема, вимогам ст.ст. 153, 332, 334 Цивільного кодексу УРСР, тому відповідно до вимог ст. 48 Цивільного кодексу УРСР його необхідно визнати недійсним з моменту його вчинення.

Рішенням господарського суду Донецької області від 10 серпня 2006 року в позові відмовлено.

Постановою апеляційного господарського суду від 27 листопада 2006 року рішення місцевого господарського суду скасовано та прийнято нове рішення, яким позовні вимоги задоволено.

Постановлено визнати недійсним договір № 10-07/01 від 10.07.2001 року.

У касаційній скарзі ТОВ "АРМ-Сервіс" просить постанову апеляційної інстанції скасувати, як прийняту з порушенням норм матеріального і процесуального права.

У відзиві на касаційну скаргу позивач просить в її задоволенні відмовити за необґрунтованістю вимог.

Заслухавши пояснення представників сторін, перевіривши матеріали справи та на підставі, встановлених в ній фактичних обставин, проаналізувавши правильність застосування апеляційним господарським судом при прийнятті оскаржуваної постанови норм матеріального і процесуального права, суд вважає, що касаційна скарга підлягає задоволенню, враховуючи наступне.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судами попередніх інстанцій, між відповідачем та ЗАТ "Деконський гіпс" був укладений договір №10-07/01 від 10.07.01р. (надалі Договір), згідно з яким замовник (ЗАТ "Деконський гіпс") доручає, а підрядник (відповідач) приймає на себе зобов'язання виконати вскришні роботи, пов'язані з здобуттям та транспортуванням гіпсового каменю відповідно доданої проектно-кошторисної документації на умовах, які обговорені цим договором, а заказник (ЗАТ "Деконський гіпс") зобов'язується прийняти цю роботу та провести її оплату (пі.1

Відповідно до п.1.2. Статуту Товариства з обмеженою відповідальністю "Кнауф Гіпс Донбас" воно створено шляхом реорганізації (перетворення) та є правонаступником всіх прав та обов'язків ЗАТ "Деконський гіпс", зареєстрованого виконавчим комітетом Артемівської міської ради Донецької області 03.07.01р. та внесеного до реєстру за №1213.

Враховуючи вищевикладене, належним позивачем по справі є Товариство з обмеженою відповідальністю "Кнауф Гіпс Донбас", м.Соледар, Донецька область.

Відповідно до додаткової угоди від 10.07.01р. до договору №10-07/01 від 10.07.01р., п.1.1. договору викладений у наступній редакції: замовник доручає, а підрядник приймає на себе зобов'язання по наданню послуг, провести вскришні роботи, роботи, пов'язані з здобуттям гіпсового каменю, транспортуванням вантажу на умовах, зазначених цим договором, а заказник зобов'язується прийняти цю роботу (послуги) та провести її оплату.

Згідно п.п. 1, 2, 3 додаткової угоди від 03.09.02р. до договору №10-07/01 від 10.07.01р. визначене наступне: вважати договір №10/07-01 від 10.07.01р. договором про надання послуг по проведенню вскришних робіт, робіт, пов'язаних з здобуттям гіпсового каменю, транспортуванням вантажу на умовах, зазначених цим договором.

Під вскришними роботами розуміти послугу по завантаженню вскришних пород (ґрунту) екскаватором виконавця, транспортування автотранспортом виконавця, а також розвантаження та зачистки бульдозером ґрунту на кар'єрах заказника.

Під роботами, які пов'язані з здобуттям гіпсового каменю розуміти послугу по завантаженню екскаватором, який належить ЗАТ "Деконський гіпс" гіпсового каменю на кар'єрах заказника, транспортування, автотранспортом гіпсового каменю до місця складування визначеного заказником як усно так і у письмовій формі.

Приймаючи постанову, апеляційна інстанція дійшла висновку, що предмет договору № 10-07/01 від 10.07.2001 р за своєю сутністю містить в собі елементи договору підряду й елементи договору про надання послуг зі здійснення перевезення вантажу. Тому враховуючи, що спірний договір включає ознаки договору про надання послуг із здійснення перевезення вантажу, є необхідною наявність у виконавця за цим договором ліцензії з надання послуг з перевезення вантажів автомобільним транспортом, чинної на момент укладання спірного договору.

У разі відсутності у суб'єкта господарювання ліцензії на проведення певного виду господарської діяльності, договір, безпосередньо пов'язаний з такою діяльністю, визнається недійсним.

Враховуючи наведене, суд апеляційної інстанції скасував рішення місцевого господарського суду про відмову в позові та прийняв нове рішення про визнання спірного договору недійсним.

Проте, з вказаними висновками апеляційної інстанції погодитись не можна, оскільки приймаючи постанову, апеляційний господарський суд не звернув уваги на ту обставину, що відповідно до "Ліцензійних умов провадження господарської діяльності з надання послуг з перевезення пасажирів і вантажів автомобільним транспортом", розроблених відповідно до Закону України "Про ліцензування певних видів господарської діяльності та інших нормативних актів", Ліцензійні умови є обов'язковими для виконання суб'єктами господарювання, незалежно від організаційно-правових форм та форм власності, які надають послуги з перевезення пасажирів і вантажів автомобільним транспортом і отримали ліцензію на цей вид господарської діяльності ( п.1.3) .

Пунктом 1.5 зазначених умов визначено, що не підлягає ліцензуванню діяльність з надання послуг з перевезення вантажів автомобільним транспортом у межах одного виробничого об'єкта ( технологічні перевезення).

Зазначені вимоги закону апеляційний господарський суд з достовірністю не з'ясував і не перевірив та належної правової оцінки вказаному не дав.

При цьому суд апеляційної інстанції не звернув уваги на ті обставини, що за загальним правилом ст. 60 ЦК УРСР угода не може бути визнана повністю недійсною, якщо не відповідають законові лише окремі її частини і обставини справи свідчать про те, що угода була б укладена і без включення до неї недійсної її частини.

Окрім того в порушення вимог ч.3 ст. 101 Господарського процесуального кодексу України апеляційний господарський суд прийняв до розгляду вимоги, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.

Поряд з цим, відповідно до вимог ст. 59 Цивільного кодексу УРСР, угода визнана недійсною, вважається недійсною з моменту її укладання.

Проте, згідно ч.2 зазначеної статті угода може бути визнана недійсною і на майбутнє.

Звертаючись до суду з позовом, позивач просив визнати договір недійсним з моменту його вчинення.

Проте, всупереч зазначених вимог закону, апеляційний господарський суд прийняв рішення не зазначивши в постанові момент з якого угода вважається недійсною, що визнати законним і обґрунтованим не можна.

Враховуючи наведене, суд вважає, що постанова апеляційної інстанції як прийнята з порушенням норм матеріального і процесуального права не може залишатись без змін і підлягає скасуванню.

Перевіряючи законність і обґрунтованість прийнятого господарським судом рішення, суд вважає, що місцевий господарський суд повно і всебічно перевірив всі обставини справи, дав належну правову оцінку зібраним по справі доказам і прийшов до обґрунтованого висновку, що спірний договір є договором про надання послуг для якого на час укладення діючим законодавством не були встановлені істотні умови, але ця угода є такою, що не суперечить діючому на той час законодавству, тому правильно відмовив позивачу в позові про визнання договору недійсним, у зв'язку з чим рішення господарського суду необхідно залишити без змін.

На підставі наведеного, керуючись ст.ст. 111-5, 111-7, 111-9, 111-10, 111-11 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України,

Постанову Донецького апеляційного господарського суду від 27 листопада 2006 року скасувати, задовольнивши касаційну скаргу, а рішення господарського суду Донецької області від 10 серпня 2006 року залишити без змін.