ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ
ПОСТАНОВА
IМЕНЕМ УКРАЇНИ
30 січня 2007 р.
№ 23/57
Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:
головуючий суддя
Муравйов О.В.
судді:
Полянський А.Г. Коробенко Г.П.
розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу
Товариства з обмеженою відповідальністю "Тріумф часу"
на постанову
від 13.11.2006р. Київського апеляційного господарського суду
у справі
№ 23/57 Господарського суду м. Києва
за позовом
Товариства з обмеженою відповідальністю "Тріумф часу"
до
Суб'єкта підприємницької діяльності - фізичної особи ОСОБА_1.
про
стягнення 1 148 603 грн.
за участю представників сторін:
позивача:
Герцев В.О. дов. від 09.09.2006р.
відповідача:
ОСОБА_2. дов. від 23.03.2006р.
В С Т А Н О В И В:
Рішенням Господарського суду міста Києва від 08.09.2006р. у
справі № 23/57 (суддя Демидова А.М.) позов задоволено: стягнуто з
суб'єкта підприємницької діяльності -ОСОБА_1 на користь Товариства
з обмеженою відповідальністю "Тріумф часу" 1148603,00грн.,
збитків, 11486,03грн., державного мита, 118,00грн., витрат на
інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.
Постановою Київського апеляційного господарського суду від
13.11.2006р. у справі №23/57 (судді: Капацин Н.В., Зеленін В.О.,
Малетич М.М.) вказане рішення місцевого господарського суду
скасовано. В позові відмовлено. Стягнуто з Товариства з обмеженою
відповідальністю "Тріумф часу" на користь Суб'єкта підприємницької
діяльності -фізичної особи ОСОБА_1 5473,10грн. державного мита,
сплаченого квитанцією №НОМЕР_1 за подачу апеляційної скарги.
Позивач звернувся до Вищого господарського суду України з
касаційною скаргою, в якій просить скасувати постанову Київського
апеляційного господарського суду від 13.11.2006р. у справі №
23/57, а рішення Господарського суду міста Києва від 08.09.2006р.
у справі № 23/57 залишити без змін, стягнути з відповідача витрати
понесені ним по сплаті держмита за подачу касаційної скарги в
розмірі 5743,11грн., мотивуючи касаційну скаргу тим, що постанова
апеляційної інстанції прийнята з порушенням норм матеріального та
процесуального права, а тому підлягає скасуванню.
Відповідач відзив на касаційну скаргу не надав.
Заслухавши присутніх представників сторін, перевіривши
повноту встановлення обставин справи, колегія суддів Вищого
господарського суду України вважає, що касаційна скарга підлягає
задоволенню виходячи з наступних підстав.
Як встановлено судами попередніх інстанцій, між позивачем та
відповідачем 01.10.2005р. було укладено договір консигнації на
продаж продукції №НОМЕР_2(далі -Договір), відповідно до умов якого
позивач зобов'язався передати, а відповідач прийняти для
реалізації вироби ювелірного мистецтва загальною вартістю 2 407
313,00грн.
Задовольняючи позовні вимоги суд першої інстанції виходив з
того, що договір консигнації за правовим змістом є договором
комісії, і, у відповідності до ч.1 ст. 1025 ЦК України ( 435-15 ) (435-15)
позивач має право на відмову від договору комісії. Аналогічного
змісту й п. 13.2 Договору яким передбачено, що консигнант має
право припинити чинність договору, повідомивши про це консигнатора
за 20 днів.
Згідно ч.1 ст. 623 ЦК України ( 435-15 ) (435-15)
боржник, який
порушив зобов'язання, має відшкодувати кредиторові завдані цим
збитки.
Однак, суд апеляційної інстанції скасовуючи зазначене вище
рішення обгрунтовував постанову тим, що позивач мав повідомити
відповідача про дострокове припинення договору не пізніше ніж за
тридцять днів, що позивачем не доведено, а судом першої інстанції
не досліджено питання щодо порушення відповідачем договірних
зобов'язань, і, що твердження позивача про те, що вартість
нереалізованих товарів на суму 1 148603грн. є для нього збитком є
безпідставним, оскільки, позивач законом наділений правом
витребувати у відповідача належне йому майно.
Крім того, суд апеляційної інстанції зазначив, що дана справа
в силу ст. 15 Господарського процесуального кодексу України
( 1798-12 ) (1798-12)
не підсудна Господарському суду міста Києва.
Проте, з такими висновками суду апеляційної інстанції колегія
суддів Вищого господарського суду погодитись не може та вважає за
необхідне зазначити наступне.
Як було зазначено вище, 01.10.2005р. між сторонами у справі
було укладено договір консигнації на продаж продукції № НОМЕР_2.
В п. 7.1 договору сторони передбачили, що вироби, передані
відповідачу, є власністю позивача до моменту реалізації їх
покупцю.
Про належне виконання позивачем взятих на себе зобов'язань за
Договором свідчать акти передачі на консигнацію.
Відповідач протягом періоду з жовтня по грудень 2005р. на
виконання Договору здійснив продаж та оплатив позивачу виробів на
суму 265443,00грн., про що було надано відповідні звіти. При
цьому, як вбачається з накладних, позивачеві було повернуто
виробів на суму 970617,00грн.
Таким чином у відповідача залишились ювелірні вироби на суму
1 148 603,00грн.
Термін дії договору сторони обумовили з 01.10.2005р. по
31.12.2005р. (п.6.1 Договору).
16.01.2006р. позивач звернувся до відповідача з листом
№НОМЕР_5в якому повідомив про закінчення строку договору та про
повернення матеріальних цінностей, переданих на консигнацію та не
реалізовані на даний момент.
Відповідач в свою чергу листом №НОМЕР_3. повідомила, що
термін дії договору автоматично продовжено до 31.12.2006р., а тому
відсутні правові підстави для повернення матеріальних цінностей.
15.02.2006р. позивач повторно звернувся до відповідача з
листом № НОМЕР_4, в якому вказав на неналежне виконання
відповідачем Договору, та висловив вимогу про повернення
непроданого товару та проведення розрахунків. Проте, відповідач
залишив дану претензію без розгляду та задоволення.
Враховуючи те, що договір консигнації за правовою природою є
договором комісії, а відповідно до ч.1 ст. 1025 ЦК України
( 435-15 ) (435-15)
комітент має право відмовитися від договору.
Крім того, в п. 13.2 Договору сторони передбачили, що
консигнант має право припинити чинність Договору повідомивши про
це консигнатора за 20 днів, а тому посилання апеляційного суду на
те, що позивач мав повідомити відповідача про припинення дії
Договору не пізніше ніж за тридцять днів є безпідставним, оскільки
судом не наведено правових підстав застосування до строкового
договору п. 2 ст. 1025 ЦК України ( 435-15 ) (435-15)
.
Що ж стосується посилань апеляційного суду на те, що вартість
нереалізованого відповідачем товару не є для позивача збитками, то
колегія суддів в даному випадку погоджується з судом першої
інстанції який зазначив, що відповідно до ст. 611 ЦК України
( 435-15 ) (435-15)
у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки
встановлені договором або законом, зокрема: припинення
зобов'язання внаслідок односторонньої відмови від договору, якщо
це встановлено договором або законом, або розірвання договору та
відшкодування збитків.
Враховуючи те, що відповідач не виконав належним чином взяті
на себе зобов'язання згідно із ст. 623 ЦК України ( 435-15 ) (435-15)
має
відшкодувати кредиторові завдані цим збитки.
Приписами ст. 614 ЦК України ( 435-15 ) (435-15)
встановлено, що
особа, яка порушила зобов'язання, несе відповідальність за
наявності її вини (умислу або необережності), якщо інше не
встановлено договором або законом. Особа є невинуватою, якщо вона
доведе, що вжила всіх залежних від неї заходів щодо належного
виконання зобов'язань. Відсутність своєї вини доводить особа, яка
порушила зобов'язання.
Як вбачається з матеріалів справи, відповідачем не надано
доказів того, що підтверджують відсутність його вини у порушенні
зобов'язань. Натомість відповідач сам підтверджує наявність на
зберіганні ювелірних виробів.
Згідно ст. 15 ГПК України ( 1798-12 ) (1798-12)
справи у спорах, що
виникають при виконанні господарських договорів та з інших підстав
розглядаються господарським судом за місцезнаходженням сторони,
яка за договором повинна здійснити на користь другої сторони певні
дії, такі як: передати майно, виконати роботу, надати послуги,
сплатити кошти тощо.
Як вбачається з Договору консигнації відповідач в якості
своєї юридичної адреси зазначила приміщення за адресою: м. Київ,
АДРЕСА_1, яке належить їй на праві спільної часткової власності,
(договір купівлі-продажу вказаної квартири від 27.06.2001р.).
Пунктом 2 Постанови Кабінету Міністрів України № 406 від
25.03.1999р ( 406-99-п ) (406-99-п)
. "Про затвердження Правил роздрібної
торгівлі ювелірними та іншими виробами з дорогоцінних металів,
дорогоцінного каміння, дорогоцінного каміння органогенного
утворення та напівдорогоцінного каміння" передбачено, що
реалізація ювелірних виробів з використанням дорогоцінних металів
і дорогоцінного каміння здійснюється на підставі ліцензії.
Роздрібна торгівля ювелірними виробами здійснюється через
спеціалізовані магазини, спеціалізовані відділи (секції) магазинів
з універсальним асортиментом товарів.
Торгівельні приміщення повинні бути оснащені спеціальним
торговельно-технічними обладнанням та торговельним інвентарем, що
забезпечують необхідні умови для зберігання, підготовки до
продажу, демонстрації та продажу ювелірних виробів, а також
повинні бути обладнанні охоронною та протипожежною сигналізацією.
При цьому, слід зазначити, що у ліцензії відповідача НОМЕР_6,
виданої Міністерством фінансів України 27.02.2003р. місцем
здійснення підприємницької діяльності з продажу ювелірних виробів
також зазначено м. Київ, АДРЕСА_1.
За таких обставин, колегія суддів вважає, що даний спір був
підсудний Господарському суду міста Києва, а тому апеляційний
господарський суд не мав правових підстав для скасування рішення
суду першої інстанції у зв'язку з порушенням вимог ст. 15 ГПК
України ( 1798-12 ) (1798-12)
.
Таким чином, матеріали справи свідчать про те, що
господарський суд апеляційної інстанції невірно застосував норми
матеріального та процесуального права, що призвело до помилкового
скасування рішення господарського суду першої інстанції, який
всебічно, повно і об'єктивно розглянув в судовому процесі всі
обставини справи в їх сукупності; дослідив, встановив та надав
юридичну оцінку обставинам справи та дійшов обгрунтованого
висновку про задоволення позовних вимог.
Враховуючи наведене, касаційна скарга Товариства з обмеженою
відповідальністю "Тріумф часу" підлягає задоволенню.
Згідно ст. 49 ГПК України ( 1798-12 ) (1798-12)
, стороні, на користь
якої відбулося рішення, господарський суд відшкодовує мито за
рахунок другої сторони і в тому разі, коли друга сторона звільнена
від сплати державного мита.
Враховуючи викладене, з Суб'єкта підприємницької
діяльності -фізичної особи ОСОБА_1 слід стягнути на користь
Товариства з обмеженою відповідальністю "Тріумф часу" 5743,11грн.
державного мита сплаченого за подачу касаційної скарги згідно
платіжного доручення №НОМЕР_7.
Відповідно до ст.ст.85, 111-5 Господарського процесуального
кодексу України ( 1798-12 ) (1798-12)
в судовому засіданні за згодою
присутніх представників сторін оголошена вступна та резолютивна
частини постанови.
Враховуючи викладене, керуючись ст.ст. 111-5, 111-7, п.6 ч.1
ст.111-9, ч.1 ст.111-10, ст. 111-11 Господарського процесуального
кодексу України ( 1798-12 ) (1798-12)
, Вищий господарський суд України, -
П О С Т А Н О В И В:
Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю
"Тріумф часу" задовольнити.
Постанову Київського апеляційного господарського суду від
13.11.2006 року у справі № 23/57 скасувати.
Рішення Господарського суду міста Києва від 08.09.2006 року у
справі № 23/57 залишити без змін.
Стягнути з Суб'єкта підприємницької діяльності -фізичної
особи ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю
"Тріумф часу" 5743,11грн. державного мита сплаченого за подачу
касаційної скарги згідно платіжного доручення №НОМЕР_7.
Головуючий суддя Муравйов О.В.
Судді Полянський А.Г.
Коробенко Г.П.