ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ
П О С Т А Н О В А
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
30.01.2007 Справа N 20-11/131
Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:
Т. Дроботової - головуючого
Н. Волковицької
Л. Рогач
за участю представників:
позивача Шандрук О.Т., дов. від 12.12.2006р.
відповідача не з’явились (про час і місце судового
засідання повідомлені належно)
розглянувши у відкритому
судовому засіданні
касаційну скаргу Приватного підприємства “Югжилсервис”
на постанову Севастопольського апеляційного
господарського суду від 07.11.2006
року
у справі № 20-1/131 господарського суду міста
Севастополя
за позовом Відкритого акціонерного товариства
“Енергетична компанія
“Севастопольенерго”
до Приватного підприємства “Югжилсервис”
Про стягнення 9368,07грн.
В С Т А Н О В И В:
Відкрите акціонерне товариство “Енергетична компанія
“Севастопольенерго” звернулось до господарського суду міста
Севастополя з позовом про стягнення з Приватного підприємства
“Югжилсервис” 9368,07грн. заборгованості за електроенергію,
посилаючись на неповну оплату фактично спожитої електроенергії
та перевищенням відповідачем договірних величин споживання
електричної енергії; заявою від 20.07.2006р. позовні вимоги
уточнено, заявлено до стягнення 11503,36грн., в тому числі
1775,36грн. за спожиту електроенергію, 9728грн. за перевищення
договірних величин споживання електричної енергії.
Позовні вимоги мотивовано укладеними договорами користування
електричною енергією та невиконанням споживачем електричної
енергії умов договору та положень чинного законодавства про
електропостачання.
Відповідач відхилив позовні вимоги, вважаючи, що суми підвищених
платежів за перевищення договірних величин споживання
електричної енергії є штрафними санкціями, щодо яких позивачем
пропущено позовну давність для судового захисту порушеного
права; також відповідач зазначив, що судові рішення не
ґрунтуються на умовах договору, що опосередковував
правовідносини сторін у спірний період; вказує, що формула
розрахунку величин споживання електричної енергії щодо об’єкту
на вул. Маринеско є необґрунтованою.
Рішенням господарського суду міста Севастополя від 01.08.2006р.
(суддя Дмитрієв В.Є.) позовні вимоги з урахуванням поданих
уточнень задоволено повністю; з відповідача на користь позивача
стягнуто 11503,36грн., з яких 1775,36грн. заборгованості за
спожиту активну електричну енергію та 9728грн. заборгованості за
перевищення договірної величини споживання електричної енергії;
з відповідача на користь позивача стягнуто 133,03грн. судових
витрат.
Судове рішення вмотивовано положеннями укладених договорів та
законодавства України про електроенергетику, неналежним
виконанням відповідачем його грошових зобов’язань.
Постановою Севастопольського апеляційного господарського суду
від 07.11.2006р. (головуючий –Горошко Н.П. , судді –Прокопанич
Г.К., Плут В.М.) рішення місцевого суду залишено без змін з
огляду на правомірність висновків суду щодо істотних обставин
справи, також апеляційний господарський суд відхилив посилання
відповідача в апеляційній скарзі на нормативне зменшення розміру
нарахувань за перевищення договірних величин споживання
електричної енергії з огляду на дату набрання чинності вказаними
змінами до Правил користування електричною енергією. Також у
постанові зазначено про звернення позивача за стягненням
нарахувань за перевищення ліміту активного споживання в межах
позовної давності, що повинна визначатись з граничної дати
проведення сплати за направленими відповідачу рахунками.
Приватне підприємство “Югжилсервис” подало до Вищого
господарського суду України касаційну скаргу, в якій просить
скасувати рішення місцевого та постанову апеляційного
господарських судів та прийняти нове рішення, яким відмовити у
задоволенні позовних вимог.
Обґрунтовуючи касаційну скаргу, заявник зазначив про неповне
дослідження господарськими судами матеріалів справи, а саме,
умов договору від 25.02.2005р., що спричинило невідповідність
висновків суду фактичним обставинам справи, та про неправильне
застосування судами норм матеріального права, а саме статті 258
Цивільного кодексу України ( 435-15 ) (435-15)
, пункту 7.31 Правил
користування електричною енергією, оскільки нарахування за
перевищення договірних величин споживання електричної енергії за
своєю природою є штрафними санкціями за порушення у сфері
електроенергетики; судом не застосовано статтю 233
Господарського кодексу України ( 436-15 ) (436-15)
та не зменшено належні
до стягнення суми штрафних санкцій; судами не враховано, що до
складу позовних вимог входять безпідставні нарахування на суму
238,85грн.
Позивач направив відзив на касаційну скаргу, в якому просить
залишити постанову апеляційної інстанції без змін з огляду на її
відповідність нормам матеріального та процесуального права.
Відповідач не скористався правом на участь представника в
судовому засіданні.
Заслухавши доповідь судді –доповідача та пояснення присутнього в
судовому засіданні представника позивача, перевіривши наявні
матеріали справи на предмет правильності юридичної оцінки
обставин справи та повноти їх встановлення в рішенні та
постанові, колегія суддів вважає, що касаційна скарга підлягає
задоволенню частково з таких підстав.
Законодавством, що регулює відносини, пов’язані з виробництвом,
передачею постачанням і використанням електричної енергії є
Закон України “Про електроенергетику” ( 575/97-ВР ) (575/97-ВР)
, Порядок
постачання електричної енергії споживачам, затверджений
постановою Кабінету Міністрів України № 475 від 09.04.2002р.
( 475-2002-п ) (475-2002-п)
, Правила користування електричною енергією,
затверджені постановою НКРЕ № 28 від 31.07.1996р ( z0417-96 ) (z0417-96)
.
Вищевказаними актами запроваджено регулювання постачання
електричної енергії шляхом встановлення граничних величин її
споживання та потужності і передбачено, що граничні величини
споживання та потужності доводяться до споживачів як договірні
величини.
Відповідно до пункту 13 Порядку постачання електричної енергії
споживачам ( 475-2002-п ) (475-2002-п)
, у разі перевищення встановлених як
договірні граничних величин споживання електричної енергії та
потужності, споживачі несуть відповідальність згідно з частинами
п’ятою та шостою статті 26 Закону України “Про
електроенергетику” ( 575/97-ВР ) (575/97-ВР)
.
Пунктами 5 та 6 статті 26 Закону України “Про електроенергетику”
( 575/97-ВР ) (575/97-ВР)
(в редакції, чинній до 22.07.2005року)
передбачено, що споживачі (крім населення, професійно-технічних
закладів та вищих навчальних закладів І-IV рівня акредитації
державної і комунальної форм власності) у випадках споживання
електричної енергії понад договірну величину за розрахунковий
період сплачують енергопостачальникам п’ятикратну вартість
різниці фактично спожитої і договірної величини, так само, як і
за перевищення встановленого договірного рівня потужності; за
Законом України від 23.06.2005р. № 2706-15 ( 2706-15 ) (2706-15)
від
23.06.2005р. встановлено, що до сплати належить двократна
вартість різниці договірної та фактично спожитої величини.
Водночас статтею 275 Господарського кодексу України ( 436-15 ) (436-15)
,
статтею 26 Закону України “Про електроенергетику” ( 575/97-ВР ) (575/97-ВР)
визначено, що споживання електричної енергії можливо лише на
підставі договору з постачальником; договір про постачання
електричної енергії є основним документом, що регламентує
відносини між постачальником електричної енергії та споживачем,
та визначає зміст правових відносин, прав та обов’язків сторін.
Таким чином для правильного вирішення спору судам належало
з’ясувати, яким документом опосередковано правовідносини сторін
з постачання електричної енергії протягом періоду, за який
нарахована заборгованість та вартість різниці договірної та
фактично спожитої величини, який перелік об’єктів, що споживають
електричну енергію, які строки виконання зобов’язань передбачено
сторонами.
Судами попередніх інстанцій встановлено, що між сторонами
існували договірні правовідносини щодо постачання електричної
енергії, відповідно до яких відповідач зобов’язувався оплачувати
вартість спожитої електроенергії та здійснювати інші платежі
згідно умов договору та додатків до нього; за пунктом 1.2
договору розрахунковим періодом є час, який дорівнює 30 (31)
дням, починаючи з десятого числа попереднього місяця та
закінчується 10 числом наступного місяця; остаточний розрахунок
здійснюється впродовж 3-х днів з дати закінчення розрахункового
періоду за фактичними показниками приладів обліку; відповідно до
пункту 1.8 договору відповідач зобов’язався щомісячно 10 числа
надавати позивачу звіт про об’єми поставленої енергії за
розрахунковий період.
Судами було встановлено, що, відповідно до розрахунків позивача
з урахуванням здійснених відповідачем виплат, сума
заборгованості за активну електричну енергію становить
1775,36грн., тобто, відповідачем неналежним чином здійснювалось
зобов’язання по оплаті спожитої електричної енергії.
Керуючись додатком № 1 на 2005 рік до договору, яким встановлена
договірна величина споживання електричної енергії по
розрахунковим періодам, та наданими відповідачем звітами про
спожиту електричну енергію, суди дійшли висновку про доведеність
та обґрунтованість позовних вимог щодо стягнення з відповідача
сум, що складають п’ятикратну вартість різниці фактично спожитої
електричної енергії та її договірної величини.
Однак судова колегія вважає, що висновки судів першої та
апеляційної інстанції є передчасними та такими, що не
ґрунтується на повному, всебічному та об’єктивному дослідженні
всіх обставин справи в їх сукупності.
Так, матеріали справи містять два договори № 2242 –від
28.01.2002р. та від 25.02.2005р., які різняться між собою,
зокрема, переліком об’єктів споживання електричної енергії
(додаток № 3 до договору від 28.01.2002р. та додаток № 1 до
договору від 25.02.2005р.), строками та умовами оплати
електричної енергії.
Зазначаючи про перевищення договірної величини споживання
електричної енергії за період з 11.12.2004р. по 10.01.2005р.,
суди послались на додаток № 1 до договору від 25.02.2005р.; при
цьому судами не досліджено умови договорів, що визначають
порядок та строки доведення до споживача величин споживання та
потужності електричної енергії, правомірність їх доведення
енергопостачальною організацією після закінчення розрахункового
періоду споживання електричної енергії; у матеріалах справи
відсутні додатки № 1 та № 1а до договору від 28.01.2002року, у
яких повинні бути визначені ці величини, як істотні для даного
виду договорів.
Також судами не досліджено належний порядок направлення
відповідачу рахунків-актів за відпущену електроенергію (про
дотримання якого зазначено в рішенні суду першої інстанції), в
тому числі рахунків від 18.01.2005р. (а.с.49).
Вищевказані обставини мають істотне значення для правильного
вирішення спору.
Також місцевим господарським судом не було враховано зміни в
законодавстві про електроенергетику та не дано оцінку
відповідності умов договорів статті 26 Закону України “Про
електроенергетику” ( 575/97-ВР ) (575/97-ВР)
в діючій на дату звернення до
суду з позовом редакції з відповідними процесуальними
наслідками.
Відповідно до роз’яснень, що викладені в постанові Пленуму
Верховного Суду України від 29.12.1976 р. № 11 “Про судове
рішення” ( v0011700-76 ) (v0011700-76)
зі змінами та доповненнями, рішення є
законним тоді, коли суд, виконавши всі вимоги процесуального
законодавства і всебічно перевіривши обставини, вирішив справу у
відповідності з нормами матеріального права, що підлягають
застосуванню до даних правовідносин. Обґрунтованим визнається
рішення, в якому повно відображені обставини, які мають значення
для даної справи, висновки суду про встановлені обставини і
правові наслідки є вичерпними, відповідають дійсності і
підтверджуються достовірними доказами, дослідженими в судовому
засіданні.
На підставі викладеного колегія суддів вважає, що спір був
розглянутий судами без дослідження в повному обсязі обставин
справи та норм чинного законодавства, що є порушенням принципу
всебічного, повного і об’єктивного розгляду всіх обставин справи
в їх сукупності та призвело до прийняття неправильного рішення.
Оскільки передбачені процесуальним законом межі перегляду справи
в касаційній інстанції не дають їй права встановлювати або
вважати доведеними обставини, що не були встановлені в судовому
рішенні господарського суду першої інстанції, судові рішення у
справі підлягають скасуванню, а справа передачі на новий розгляд
до господарського суду першої інстанції.
Під час розгляду справи господарському суду слід взяти до уваги
викладене, вжити передбачені законом заходи для всебічного,
повного і об’єктивного встановлення обставин справи, прав і
обов’язків сторін і в залежності від встановленого та у
відповідності з чинним законодавством вирішити спір.
Керуючись статтями 43, 111-7, пунктом 3 статті 111-9, статтями
111-10, 111-11, 111-12 Господарського процесуального кодексу
України ( 1798-12 ) (1798-12)
, Вищий господарський суд України
П О С Т А Н О В И В:
Касаційну скаргу Приватного підприємства “Югжилсервис”
задовольнити частково.
Постанову Севастопольського апеляційного господарського суду від
07.11.2006 року у справі № 20-11/131 господарського суду міста
Севастополя та рішення господарського суду міста Севастополя від
01.08.2006 року скасувати.
Справу направити на новий розгляд до господарського суду міста
Севастополя.
Головуючий Т. Дроботова
Судді: Н. Волковицька
Л. Рогач