Колегія суддів Вищого господарського суду України у складі:

За участю представників сторін:

Ухвалою Вищого господарського суду України від 18.12.2006 року касаційна скарга Відкритого акціонерного товариства "Альфа-Банк" була прийнята до провадження, її розгляд призначений на 11 год. 10 хв. 23.01.2007 року.

Ухвалою Вищого господарського суду України від 23.01.2007 року розгляд зазначеної касаційної скарги був відкладений у зв'язку з неявкою в судове засідання представників відповідачів 2-4.

В судове засідання 30.01.2007 року представники відповідачів 2-4 вдруге не з'явилися, про існування поважних причин неявки суд не повідомили. Оскільки сторони по справі належним чином повідомлені про дату, час та місце розгляду касаційної скарги, неявка представників відповідачів 2-4 в судове засідання не перешкоджає розгляду касаційної скарги за наявними матеріалами справи.

Відводів складу суду не заявлено.

В судовому засіданні 30.01.2007 року за згодою сторін оголошено вступну та резолютивну частини постанови Вищого господарського суду України.

Як вбачається з матеріалів справи, позивач Відкрите акціонерне товариство "Альфа-Банк" звернувся до Господарського суду міста Києва з позовною заявою про стягнення з відповідачів Відкритого акціонерного товариства "Жидачівський целюлозно-паперовий комбінат", Товариства з обмеженою відповідальністю "Корсар-98", Відкритого акціонерного товариства "Ізмаїльський целюлозно-паперовий комбінат", Товариства з обмеженою відповідальністю "Торговий дім "Жидачівський паперовий комбінат" солідарно заборгованості в сумі 629486,22 доларів США, 13168,06 грн. Також просив стягнути з відповідачів на користь позивача солідарно судові витрати.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 30.06.2006 року по справі № 18/262 (суддя Мандриченко О. В.) позов задоволений повністю: стягнуто з відповідачів солідарно на користь позивача 620000 доларів США заборгованості за кредитом, заборгованість за процентами по користуванню кредитом у сумі 2376,67 доларів США, 09,28 доларів США пені за несвоєчасне погашення процентів, 7100,27 доларів США пені за несвоєчасне погашення кредиту, 13168,06 грн. штрафу, 5023,42 доларів США витрат по сплаті держмита, 131,68 грн. витрат по сплаті держмита, 118 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу. Рішення обгрунтоване тим, що відповідачі не надавали передбачені договорами довідки, що дало підстави позивачу вимагати дострокового повернення кредиту, сплати процентів, штрафу та пені.

Постановою Київського апеляційного господарського суду від 03.10.2006 року по справі № 18/262 апеляційна скарга Відкритого акціонерного товариства "Жидачівський целюлозно-паперовий комбінат" задоволена, рішення Господарського суду міста Києва від 30.06.2006 року в цій справі скасоване, прийняте нове рішення, яким провадження у справі в частині стягнення процентів за користування кредитом за період з 01.04.2006 року по 12.04.2006 року припинено на підставі п. 1 ст. 80 ГПК України, в іншій частині позову, Відкритому акціонерному товариству "Жидачівський целюлозно-паперовий комбінат" відмовлено.

Не погоджуючись з постановою апеляційної інстанції, позивач Відкрите акціонерне товариство "Альфа-Банк" звернувся до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій просить постанову Київського апеляційного господарського суду від 03.10.2006 року скасувати, рішення місцевого суду –залишити без змін. В касаційній скарзі заявник стверджує про порушення судом апеляційної інстанції норм матеріального та процесуального права.

До розгляду постанови від позивача надійшли письмові доповнення до касаційної скарги.

Відповідачі у відзивах на касаційну скаргу та представники відповідача-1 в судовому засіданні проти вимог та доводів заявника касаційної скарги заперечили, просили постанову апеляційного господарського суду залишити без змін.

Розглянувши матеріали справи, касаційну скаргу, доповнення до неї, відзиви на касаційну скаргу, заслухавши суддю-доповідача, пояснення представників сторін, проаналізувавши на підставі встановлених фактичних обставин справи правильність застосування судами норм матеріального та процесуального права, колегія суддів Вищого господарського суду України дійшла наступного висновку.

Під час розгляду справи судами першої та апеляційної інстанції встановлено, що між позивачем та відповідачем-1 15.09.2004 року укладений договір про відкриття кредитної лінії № 70-В/04, за яким позивач відкриває відповідачу-1 невідновлювальну кредитну лінію в іноземній валюті та надає кредити в її межах.

Додатковою угодою № 1 від 16.09.2004 року до цього договору позивач надає відповідачеві-1 кредит в розмірі 620000 доларів США, за користування яким відповідач-1 повинен сплачувати проценти в розмірі 11,5% річних.

Судами встановлено, що кредит в сумі 620000 доларів США був наданий позивачем, що підтверджується меморіальним валютним ордером № 863 від 16.09.2004 року.

З метою забезпечення виконання зобов'язань 15.09.2004 року були укладені договори поруки: № 93-П між позивачем, відповідачем-1 та відповідачем-3 як поручителем; № 94-П між позивачем, відповідачем-1 та відповідачем-2 як поручителем; № 95-П між позивачем, відповідачем-1 та відповідачем-4 як поручителем.

За цими договорами відповідачі 2-4 взяли на себе зобов'язання повернути позивачеві частину кредитів, наданих за кредитною лінією, таким чином, щоб загальна заборгованість за нею не перевищувала:

станом на 16.10.2006 р. - 568 000,00 доларів США;

станом на 16.11.2006 р. - 516 000,00 доларів США;

станом на 16.12.2006 р. - 464 000,00 доларів США;

станом на 16.01.2007 р. - 412 000,00 доларів США;

станом на 16.02.2007 р. - 360 000,00 доларів США;

станом на 16.03.2007 р. - 308 000,00 доларів США;

станом на 16.04.2007 р. - 256 000,00 доларів США;

станом на 16.05.2007 р. - 204 000,00 доларів США;

станом на 16.06.2007 р. - 152 000,00 доларів США;

станом на 16.07.2007 р. - 100 000,00 доларів СІЛА;

станом на 16.08.2007 р. - 48 000,00 доларів США.

Також відповідачі 2-4 за цими договорами взяли на себе обов'язки сплачувати банку проценти за користування кредитами, наданими за кредитною лінією, у розмірах, визначених додатковими угодами, на підставі яких наданий кожен із кредитів. Проценти, нараховані за місяць, відповідач 1 зобов'язаний сплачувати щомісяця в строк з першого числа включно до п'ятого числа включно місяця, наступного за тим, за який вони нараховані, крім процентів, нарахованих за вересень 2007 року, які повинні бути сплачені не пізніше дня закінчення строку дії кредитної лінії. У разі наявності будь-якого простроченого кредиту або його частини після закінчення строку дії кредитної лінії проценти, нараховані за місяць, в якому відбувається фактичне повне повернення такого кредиту, а якщо воно відбувається до п'ятого числа місяця, - також проценти, нараховані за попередній місяць, повинні бути сплачені не пізніше дня його повернення. Проценти за користування кредитами нараховуються, виходячи з фактичної кількості днів у місяці та році умовно за 360 днів у році; у випадках, передбачених основним договором або законодавством України, достроково (до настання строків повернення/сплати, зазначених вище в цьому пункті), повернути позивачеві кредити, сплатити проценти за користування ними і виконати інші обов'язки, що передбачені основним договором або випливають з нього; сплатити позивачеві неустойку (пеню, штрафи) та понад суму неустойки (пені, штрафів) відшкодувати збитки, заподіяні позивачеві невиконанням або неналежним виконанням своїх зобов'язань за основним договором.

Відповідно до п. 3.1. договорів поруки відповідачі відповідають перед позивачем за порушення обов'язків, перелічених в статті 2 даного договору, як солідарні боржники. Відповідачі (поручителі) відповідають перед позивачем у тому ж обсязі, що і відповідач 1, крім передбаченого основним договором обов'язку сплачувати позивачеві проценти за користування кредитами, наданими за кредитною лінією. По обов'язку сплачувати позивачеві проценти за користування кредитами, наданими за кредитною лінією, відповідачі відповідають в обсязі не більше 11,5% річних.

Пунктом 3.2. договорів поруки визначено, що передбачена статтею 3.1. даного договору відповідальність відповідачів наступає у випадку, якщо відповідач 1 допустить прострочення виконання будь-якого з обов'язків, зазначених в п. 2.1. даного договору.

Згідно з умовами вказаних договорів поруки, а саме пункт 5.5, поручителі зобов'язувалися надавати позивачу належним чином оформлені документи, що характеризують їх фінансовий стан. У додатках до договорів поруки зазначалося, що частина документів повинна надаватись щомісяця, інша - щоквартально.

Судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, що протягом січня –березня місяців 2006 року відповідачі не надавали документи, визначені пунктом 8.1 основного договору та пунктом 5.5 договорів поруки.

Ухвалюючи рішення по цій справі, суд першої інстанції виходив з того, що відповідно до пункту 11.7 основного договору позивач має право вимагати дострокового повернення всіх кредитів, сплати процентів за користування ними і виконання всіх інших зобов'язань відповідача-1 за цим договором та в односторонньому порядку розірвати даний договір, серед іншого, у разі суттєвого порушення відповідачем умов даного договору, у разі порушення будь-якою особою, що від свого імені надала заставу та/або поруку в забезпечення зобов'язань відповідача 1 за даним договором (зокрема, самим відповідачем 1), умов договору застави та/або поруки. Таким чином, суд першої інстанції дійшов висновку, що позивач правомірно вимагав дострокового повернення кредиту, відсотків за користування кредитом, штрафу та пені.

Згідно із ч. 2 ст. 180 ГК України істотними є умови, визнані такими за законом чи необхідні для договорів даного виду, а також умови, щодо яких на вимогу однієї із сторін повинна бути досягнута згода.

Одностороння відмова від виконання зобов'язання не допускається, крім випадків, передбачених законом (ч. 7 ст. 193 ГК України) або договором (ст. 525 ЦК України).

Оскільки сторони передбачили основним договором та договорами поруки обов'язок щодо надання кредитору документів, які характеризують фінансовий стан і діяльність боржника та поручителів, належне виконання цього обов'язку впливає на організацію діяльності кредитора щодо забезпечення повернення кредиту. Невиконання цього обов'язку відповідачами позбавляє позивача як кредитора можливості мати достовірну та своєчасну інформацію щодо стану майна відповідачів, руху коштів по рахунках, та таким чином негативно впливає на можливу реалізацію позивачем свого права на повернення кредиту, процентів та сплату штрафних санкцій за рахунок коштів та майна відповідачів.

Таким чином, висновок місцевого суду про те, що порушення поручителями умов договору поруки надало позивачу право в односторонньому порядку розірвати договорів, зроблений відповідно до наявних в справі доказів та ґрунтується на нормах чинного законодавства. Висновок апеляційного господарського суду в цій частині про те, що порушення відповідачами умов основного договору та договорів поруки не призвело до негативних наслідків щодо забезпечення зобов'язань, є помилковим. Посилання апеляційної інстанції при цьому на положення ст. 1052 ЦК України зроблені без врахування можливості врегулювання сторонами цих відносин в договорі іншим шляхом, про що прямо зазначено в ст. 1052 ЦК України та узгоджується з положеннями ч. 3 ст. 6 ЦК України.

Виходячи з наведеного, висновок суду першої інстанції про правомірність вимог позивача про дострокове повернення кредиту та процентів є правомірним.

Виходячи з приписів ст. 526 ЦК України, ст. 193 ГК України, ст. 1046, 1048, 1054 ЦК України, висновок місцевого суду про стягнення встановленої суми заборгованості за кредитом 620000 доларів США та 2376,67 доларів США заборгованості за процентами по користуванню кредитом ґрунтується на матеріалах справи та відповідає нормам чинного законодавства.

Пунктами 11.1, 11.2 основного договору передбачено нарахування пені за несвоєчасну сплату кредиту та процентів. Пунктом 11.3 договору передбачено нарахування штрафу за кожний випадок невиконання або неналежного виконання будь-якого із зобов'язань, зазначених у пунктах 8.1-8.6 цього ж договору.

Оскільки суд касаційної інстанції погодився з висновком місцевого суду про правомірність вимоги позивача про дострокове повернення кредиту та сплату процентів, то наявні підстави для стягнення пені та штрафу, оскільки факти порушення строків повернення кредиту, сплати процентів, а також неподання передбаченої договором інформації про фінансовий стан та діяльність відповідача-1 встановлені судом першої інстанції.

Висновок апеляційного господарського суду про невідповідність вимогам закону пункту 11.3 основного договору суд касаційної інстанції вважає помилковим, оскільки ч. 1 ст. 230 ГК України передбачено застосування штрафних санкцій у вигляді грошової суми, в тому числі штрафу, за порушення правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання. Виходячи з цієї норми, застосування штрафу можливе за порушення зобов'язання, в тому числі такого, яке має негрошовий характер.

Посилання апеляційного господарського суду в мотивувальний та резолютивній частинах оскаржуваної постанови на п. 1 ст. 80 ГПК України є безпідставним. Так, відповідно до п. 1 ст. 80 ГПК України господарський суд припиняє провадження у справі, якщо спір не підлягає вирішенню в господарських судах України.

Припиняючи провадження в частині стягнення процентів за користування кредитом на підставі п. 1 ст. 80 ГПК України, апеляційний господарський суд невірно застосував норми процесуального права, оскільки відповідно до ст. 1, 12 ГПК України зазначений спір підвідомчий господарським судам.

Враховуючи наведене, суд касаційної інстанції вважає, що постанова апеляційного господарського суду прийнята з порушенням норм матеріального та процесуального права, що в силу вимог ст. 111-10 ГПК України є підставою для її скасування.

За таких обставин рішення суду першої інстанції залишається без змін, а касаційна скарга позивача підлягає задоволенню.

Керую чись ст.ст. 111-5, 111-7, 111-9, 111-11 Господарського процесуального кодексу України, колегія суддів, -

Касаційну скаргу Відкритого акціонерного товариства "Альфа-Банк" задовольнити.

Постанову Київського апеляційного господарського суду від 12.10.2006 року по справі № 18/262 Господарського суду міста Києва скасувати.

Рішення Господарського суду міста Києва від 30.06.2006 року по справі №18/262 залишити без змін.