Колегія суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України у складі: головуючого Кривенка В. В., суддів: Гусака М. Б., Маринченка В. Л., Панталієнка П. В., Самсіна І. Л., Терлецького О. О., Тітова Ю. Г., розглянувши у порядку письмового провадження за винятковими обставинами за скаргою Полтавської міжрайонної державної податкової інспекції (далі - МДПІ) справу за позовом Спільного підприємства "Полтавська газонафтова компанія" (далі - СП) до МДПІ, за участю Прокуратури Полтавської області, про визнання недійсними податкових повідомлень-рішень, встановила:

У травні 2007 року СП звернулося до суду з позовом про визнання недійсними податкових повідомлень-рішень від 17 квітня 2007 року N 0000521501/0, N 0000531501/0, N 0000541501/0, прийнятих на підставі акта від 17 квітня 2007 року N 32 про результати камеральної перевірки податкової декларації (розрахунку).

Зазначеними податковими повідомленнями-рішеннями МДПІ було визначено позивачу податкові зобов'язання за такими платежами:

рентна плата за нафту, що видобувається в Україні - 17291785 грн. 84 коп. (податкове повідомлення-рішення N 0000521501/0);

рентна плата за природний газ, що видобувається в Україні - 1685300 грн. (податкове повідомлення-рішення N 0000531501/0); рентна плата за газовий конденсат, що видобувається в Україні - 3155550 грн. (податкове повідомлення-рішення N 0000541501/0).

У позові СП зазначено, що спірні податкові повідомлення-рішення було прийнято з порушенням вимог чинного законодавства України, а саме: статті 19 Конституції України; статті 1, пункту 6.1 статті 6 Закону України від 21 грудня 2000 року N 2181-III "Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами", статті 1 Закону України від 25 червня 1991 року N 1251-XII "Про систему оподаткування" (в редакції Закону України від 18 лютого 1997 року N 77/97-ВР).

МДПІ проти позову заперечувала, зазначаючи, що СП не визначило розміри рентної плати за нафту, природний газ та конденсат, що видобуваються в Україні, оскільки не застосувало приписи пункту 3 розділу II "Прикінцеві положення" Закону України від 30 листопада 2006 року N 398-V "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України з питань оподаткування" (398-16) (далі - Закон N 398-V (398-16) ) та Порядок обчислення та внесення до Державного бюджету України рентної плати за нафту, природний газ і газовий конденсат, затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 22 березня 2001 року N 256 (з наступними змінами та доповненнями) (далі - Порядок).

Господарський суд Полтавської області постановою від 17 липня 2007 року, залишеною без змін ухвалою Харківського апеляційного адміністративного суду від 24 жовтня 2007 року, позов задовольнив.

Вищий адміністративний суд України ухвалою від 8 вересня 2009 року зазначені судові рішення залишив без змін.

У поданій скарзі заявник, посилаючись на наявність підстави, встановленої пунктом 1 частини 1 статті 237 Кодексу адміністративного судочинства України, просить ухвалені судові рішення скасувати й постановити нове - про відмову в задоволенні позову. На обґрунтування скарги додано судові рішення в аналогічних справах, зокрема постанову Вищого адміністративного суду України від 19 листопада 2009 року у справі N К-20975/07 за позовом СП до МДПІ, за участю Прокуратури Полтавської області, про визнання незаконними податкових повідомлень-рішень, в якій, на його думку, по-іншому застосовано норми Закону N 398-V та Порядку.

Перевіривши за матеріалами справи наведені скаржником доводи, колегія суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України визнала, що скарга підлягає задоволенню на таких підставах.

У справі, яка розглядається, суди попередніх інстанцій виходили з того, що дію Закону України від 5 лютого 2004 року N 1456-IV "Про рентні платежі за нафту, природний газ і газовий конденсат", який визначає розміри та порядок сплати рентних платежів за видобуті нафту, природний газ і газовий конденсат у 2007 році, було зупинено Законом N 398-V. Останнім визначено, що суб'єкти господарювання, які здійснюють видобуток вуглеводневої сировини, а саме природного газу (у тому числі нафтового (попутного) газу) та газового конденсату і нафти на підставі спеціальних дозволів на право користування надрами, вносять у порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України, до Державного бюджету України рентну плату за нафту, природний газ і газовий конденсат у зазначених у цьому Законі ставках та застосовують коригуючий коефіцієнт, який визначається у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України, та враховує динаміку зміни цін на нафту по відношенню до встановленого цим Законом базового періоду. Проте, Кабінетом Міністрів України не було прийнято відповідних нормативно-правових актів на виконання вимог Закону N 398-V (398-16) . Крім того, вирішуючи спір суди керувалися тим, що порядок обчислення та внесення до Державного бюджету України рентної плати за нафту, природний газ і газовий конденсат не може визначатися підзаконними нормативними актами, а може бути встановлений лише законами про оподаткування.

У справі N К-20975/07, на яку посилається заявник як на приклад неоднакового застосування одних і тих самих норм права, всупереч наведеному вище застосуванню зазначених правових норм, суд касаційної інстанції виходив з того, що слід керуватися Законом N 398-V та Порядком, а тому висновки МДПІ, викладені в Акті перевірки, є правомірними.

Встановивши розбіжність у застосуванні одних і тих самих норм права, колегія суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України не погоджується із висновками судів у справі, що розглядається з таких підстав.

Згідно з частиною 1 статті 28 Кодексу України про надра користування надрами є платним.

Відповідно до пункту 9 частини 1 статті 14 Закону України "Про систему оподаткування" від 25 червня 1991 року N 1251-XII (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) рентні платежі відносяться до загальнодержавних податків і зборів (обов'язкових платежів).

Частиною третьою статті 1 цього Закону передбачено, що ставки, механізм справляння податків і зборів (обов'язкових платежів), за винятком особливих видів мита та збору у вигляді цільової надбавки до діючого тарифу на електричну та теплову енергію, збору у вигляді цільової надбавки до затвердженого тарифу на природний газ для споживачів усіх форм власності, і пільги щодо оподаткування не можуть встановлюватися або змінюватися іншими законами України, крім законів про оподаткування.

На думку колегії суддів, для цілей застосування та тлумачення актів законодавства про оподаткування, під системою цієї галузі законодавства слід розуміти структурно впорядковану сукупність нормативно-правових актів, що побудована за ієрархією відповідно до їхньої юридичної сили і предметом регулювання якої є податкові правовідносини. Такими актами законодавства встановлюються ставки, механізми справляння податків і зборів (обов'язкових платежів), пільги з оподаткування, тощо.

Оскільки Законом N 398-V, який набрав чинності з 1 січня 2007 року, вносяться зміни до спеціальних законів з питань оподаткування, зокрема до Закону України від 3 квітня 1997 року N 168/97-ВР "Про податок на додану вартість", Закону України від 28 грудня 1994 року N 334/94-ВР "Про оподаткування прибутку підприємств", встановлюються нові ставки акцизного збору, пільги по платі за землю, а також ставки та механізм справляння рентних платежів за видобуті нафту, природний газ і газовий конденсат в Україні, то у судів попередніх інстанцій не було підстав для висновку про те, що цей Закон не є спеціальним законом з питань оподаткування.

У пункті 4 розділу II "Прикінцеві положення" Закону N 398-V (398-16) визначено, що Кабінет Міністрів України протягом місяця після набрання чинності цим Законом повинен забезпечити прийняття нормативно-правових актів, необхідних для реалізації цього Закону; забезпечити приведення органами виконавчої влади виданих ними нормативно-правових актів у відповідність із нормами цього Закону.

Порядок обчислення та внесення рентної плати за нафту, природний газ і газовий конденсат, на який є посилання в Законі N 398-V та який є спеціальним законом з питань оподаткування, був затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 22 березня 2001 року N 256.

У пункті 1 Порядку зазначено, що цей Порядок визначає механізм обчислення та внесення до Державного бюджету України рентної плати за нафту, природний газ і газовий конденсат у розмірах, установлених законом.

29 грудня 2006 року Кабінетом Міністрів України постановою N 1850 було внесено відповідні зміни до постанови Кабінету Міністрів України від 22 березня 2001 року N 256, які набрали чинності з 1 січня 2007 року.

На думку колегії суддів, відсутність безпосереднього посилання в постанові Кабінету Міністрів України на те, що постанова була прийнята на виконання саме Закону N 398-V, а також те, що Урядом не була прийнята нова постанова, а лише внесені відповідні зміни до чинної, не спростовує того, що ця постанова прийнята на підставі та на виконання закону з питань оподаткування, оскільки відповідне посилання міститься в самому Законі N 398-V (398-16) . Крім того, зазначена постанова містить відсилання до вищезазначеного Закону, яким у 2007 році встановлені ставки податку.

Оскільки обставини справи встановлені повно і правильно, але суди першої, апеляційної та касаційної інстанцій неправильно застосували норми матеріального права, що призвело до прийняття незаконних судових рішень, то ухвалені у справі судові рішення підлягають скасуванню з постановленням нового - про відмову в задоволенні позову.

Керуючись статтями 241 - 243 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України постановила:

Скаргу Полтавської міжрайонної державної податкової інспекції задовольнити.

Ухвалу Вищого адміністративного суду України від 8 вересня 2009 року, ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду від 24 жовтня 2007 року, постанову господарського суду Полтавської області від 17 липня 2007 року скасувати, у задоволенні позову Спільного підприємства "Полтавська газонафтова компанія" відмовити.

Постанова є остаточною і не може бути оскаржена, крім випадку, встановленого пунктом 2 частини 1 статті 237 Кодексу адміністративного судочинства України.