Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

головуючого судді Плюшка I.А.

суддів Самусенко С.С., Савенко Г.В.

розглянувши у відкритому

судовому засіданні

касаційну скаргу Львівської державної фінансової академії на постанову Львівського апеляційного господарського суду від 24.10.2006 року

у справі №1/419-6/101 (1/135-20/31)

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Старий Замок"

до Львівської державної фінансової академії

третя особа яка не заявляє

самостійних вимог на стороні

відповідача Регіональне відділення Фонду державного майна України в Львівській області;

про визнання терміну дії договору оренди поновленим на строк, раніше встановлений договором.

за участю представників сторін

- позивача -Прокопишин Б.М.

- відповідача - не з'явилися;

Дослідивши матеріали справи, заслухавши суддю доповідача, пояснення сторін у справі,

ВСТАНОВИВ:

Рішенням господарського суду Львівської області від 25.07.2006 року у справі №1/419-6/101(1/135-20/31) в задоволенні позову ТОВ "Старий Замок" до Львівської державної фінансової академії про визнання договору оренди поновленим на строк, раніше встановлений договором -відмовлено.

Постановою Львівського апеляційного господарського суду від 24.10.2006 року у справі №1/419-6/101(1/135-20/31) зазначене рішення господарського суду Львівської області від 25.07.2006 року було скасоване, у справі прийняте нове рішення, яким позов ТОВ "Старий Замок" було задоволено.

Не погоджуючись з прийнятою у справі №1/419-6/101(1/135-20/31) постановою суду апеляційної інстанції, Львівська державна фінансова академія (надалі - Скаржник) звернулася з касаційною скаргою на зазначену вище постанову, в якій просить скасувати останню з мотивів неправильного застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального та процесуального права, та залишити в силі рішення господарського суду Львівської області від 25.07.2006 року у справі №1/419-6/101(1/135-20/31).

Розглянувши доводи касаційної скарги, перевіривши оскаржувані судові рішення на предмет дотримання судами першої та апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права при прийнятті останніх, колегія суддів дійшла висновку про відмову в задоволенні касаційної скарги, з огляду на наступне.

Відповідно до ст. 111-7 ГПК України (1798-12) , касаційна інстанція не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові господарського суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти докази.

Встановлення фактичних обставин справи, перевірка та оцінка доказів, надання переваги одним доказам над іншими є виключною прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій.

При вирішенні справи по суті та прийнятті оскаржуваного судового акту, суди першої та апеляційної інстанцій виходили з того, що 02.07.2001 року між ТОВ "Старий Замок" та Львівським державним фінансово-економічним інститутом було укладено Договір оренди №401 нежитлового приміщення, площею 350,6 м-2, яке знаходиться за адресою: м. Львів, вул.. Коперніка,3. Метою оренди даного приміщення було використання останнього під їдальню. Договір було укладено строком на три роки і шість місяців, а саме, до 01.01.2005 року. Судами першої та апеляційної інстанцій також встановлено, що Львівська державна фінансова академія (як балансоутримувач орендованого приміщення) повідомляла листами №1083 від 12.11.2004 року та №1145 від 16.12.2004 року, листом від 04.01.2005 року про те, що після закінчення строку дії договору - 30.09.2004 року, зазначений договір не буде продовжуватися на новий строк.

При обгрунтуванні прийнятого у справі рішення суд апеляційної інстанції, на думку колегії суддів касаційної інстанції, дійшов правильного висновку, що відповідно до ст.764 ЦК України (435-15) , якщо наймач продовжує користуватися майном після закінчення строку договору найму, то, за відсутності заперечень наймодавця протягом одного місяця, договір вважається поновленим на строк, який був раніше встановлений договором.

З огляду на встановлені судами першої та апеляційної інстанцій фактичні обставини, колегія суддів касаційної інстанції також приходить до висновку, що з 01.01.2004 року, Львівська державна фінансова академія не могла бути орендарем, оскільки відповідно до ст.287 ГК України (436-15) з врахуванням Iнструктивного листа ФДМУ від 15.02.2004 року за №10-16-1962 (v1962224-04) , Фонд державного майна України та його регіональні відділення є єдиними орендодавцями нерухомого майна, що є державною власністю.

Таким чином, відповідно до встановлених судами першої та апеляційної інстанцій фактичних обставин справи, з огляду на положення чинного законодавства, колегія суддів касаційної інстанції погоджується з порядком та мотивами застосування норм матеріального та процесуального права судом апеляційної інстанції в частині відсутності заперечень належного орендодавця стосовно продовження дії договору на новий строк, а також щодо фактичного схвалення орендодавцем подальшого користування орендованим приміщенням з боку орендаря, оскільки з матеріалів справи також вбачається, що між Регіональним відділенням ФДМУ України у Львівській області та ТОВ "Старий Замок" 01.12.2004 року було укладено додаткову угоду, якою було внесено зміни до спірного договору оренди від 02.07.2001 року, згідно якої строк дії зазначеного договору було продовжено до 01.01.2008 року включно.

Відносно зазначених в рішенні господарського суду Львівської області обставин, які вказують на те Львівська державна фінансова академія, як орендодавець виставила рахунок за фактичне користування приміщенням у січні місяці 2005 року, колегія суддів касаційної інстанції, погоджується з позицією суду апеляційної інстанції, що нарахування плати за користування майном є фактичною згодою на продовження договору оренди. Оскільки, в разі заперечення продовження спірного договору, сторона не має права безпідставно нараховувати плату за користування майном, навпроти повинна остання нараховувати штрафні санкції за невиконання умов договору та збитки завдані несвоєчасним поверненням орендованого майна. При цьому, колегія суддів виходить з того, що в разі нарахування штрафних санкцій та збитків понесених орендодавцем у зв'язку з безпідставним користуванням орендарем спірним майном, то необхідними видається доведення розміру таких збитків, що, в свою чергу, не було встановлено судом першої інстанції.

З огляду на встановлені судами першої та апеляційної інстанцій фактичні обставини, колегія суддів касаційної інстанції, виходячи з положень чинного законодавства, приходить до висновку, що протягом місяця після закінчення строку договору, належний орендодавець не направляв більше заяв про відмову від подальшої пролонгації спірного договору. Суд апеляційної інстанції також встановив, що посилання суду першої інстанції на лист від 04.01.2005 року не підтверджений належними доказами. Оскільки відповідне питання не було предметом дослідження суду першої інстанції, а касаційна інстанція не має право повторно перевіряти докази, то варто погодитись з позицією суду апеляційної інстанції щодо неналежності доказів в цій частині.

Згідно роз'яснень пленуму Верховного Суду України викладених в п.1 постанови від 29.12.1976 року № 11 "Про судове рішення" (v0011700-76) , обгрунтованим визнається рішення, в якому повно відображені обставини і правові наслідки є вичерпними, відповідають дійсності і підтверджуються достовірними доказами, дослідженими у судовому засіданні. Законним рішення є тоді, коли суд, дотримавшись всіх вимог процесуального законодавства і всебічно перевіривши обставини, вирішив справу у відповідності з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин.

Таким чином, колегія суддів приходить до висновку щодо повноти встановлених судом апеляційної інстанції фактичних обставин справи, необхідних для правильного застосування норм матеріального права згідно встановленого процесуального порядку, у зв'язку з чим подана касаційна скарга залишена без задоволення.

Відповідно до вищевикладеного, керуючись ст. ст. 111-5, 111-7, 111-9,- 111-11 Господарського процесуального кодексу України (1798-12) , Вищий господарський суд України,

ПОСТАНОВИВ:

1. Касаційну скаргу Львівської державної фінансової академії залишити без задоволення.

2. Постанову Львівського апеляційного господарського суду від 24.10.2006 року у справі №1/419-6/101 (1/135-20/31) залишити без змін.