ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ
ПОСТАНОВА
IМЕНЕМ УКРАЇНИ
25 січня 2007 р.
№ 6/363-05-12035
Колегія суддів Вищого господарського суду України у складі:
головуючого
Першикова Є.В.
суддів:
Савенко Г.В.,
Ходаківської I.П.,
розглянула
касаційну скаргу,
Управління охорони об'єктів культурної спадщини Одеської
обласної державної адміністрації (далі Управління
облдержадміністрації)
касаційну скаргу
Управління обласної ради з майнових відносин Одеської
обласної ради (Управління облради)
та касаційну скаргу
Одеської обласної ради (далі Рада)
на постанову
Одеського апеляційного господарського суду
від
07.09.06
у справі
№ 6/363-05-12035
господарського суду
Одеської області
за позовом
Управління облдержадміністрації
до
товариства з обмеженою відповідальністю "Кагран" (далі
Товариство),
треті особи:
Управління облради,
Рада,
про
дострокове розірвання охоронно-орендного договору
У судових засіданнях взяли участь представники
- позивача:
не з'явились;
- відповідача:
Симоненко I.О. (за дов. б/н від 12.12.06)
- у судовому засіданні 14.12.06, 18.01.07, 25.01.07;
- третіх осіб:
Управління облради:
не з'явились;
Ради:
не з'явились.
Ухвалою від 31.10.06 колегії суддів Вищого господарського
суду України касаційну скаргу Управління облдержадміністрації №
6558 від 02.10.06 та касаційну скаргу Управління облради №
01-03/1240 від 29.09.06 прийнято до провадження, розгляд справи
призначено на 30.11.06.
Касаційна скарга Ради № 47/р-39-507/1241 від 03.10.06 була
прийнята до провадження ухвалою Вищого господарського суду України
від 27.11.06.
З метою розгляду всіх касаційних скарг по даній справі в
одному судовому засіданні, ухвалою від 27.11.06 колегії суддів
Вищого господарського суду України розгляд справи було відкладено
на 14.12.06.
У зв'язку з неявкою у судове засідання представників
Управління облдержадміністрації, Управління облради та Ради,
ухвалою від 14.12.06 розгляд справи було відкладено на 18.01.07.
Вказані ухвали суду були направлені учасникам судового
процесу в установленому порядку, документів які б свідчили про їх
неотримання сторонами у справі до Вищого господарського суду
України не надходило, отже усіх учасників судового процесу
відповідно до ст. 111-4 Господарського процесуального кодексу
України ( 1798-12 ) (1798-12)
належним чином повідомлено про дату, час і
місце розгляду касаційної скарги.
На день розгляду справи у судовому засіданні 18.01.07
будь-яких письмових заяв та клопотань про відкладення розгляду
справи від учасників судового процесу до суду не надходило.
У судове засідання 18.01.07 представники Управління
облдержадміністрації, Управління облради та Ради не з'явились.
У судовому засіданні 18.01.07 відводів складу колегії суддів
не заявлено.
За згодою представника Товариства, відповідно до ч. 3 ст. 77,
ч. 2 ст. 85 та ч. 1 ст. 111-5 Господарського процесуального
кодексу України ( 1798-12 ) (1798-12)
у судовому засіданні 18.01.07 було
оголошено перерву до 25.01.07 для виготовлення вступної та
резолютивної частин постанови Вищого господарського суду України,
які оголошено у судовому засіданні 25.01.07.
Рішенням від 26.06.06 господарського суду Одеської області
(суддя Демешин О.А.) у задоволенні позовних вимог Управлінню
облдержадміністрації відмовлено в повному обсязі.
Постановою від 07.09.06 Одеського апеляційного господарського
суду (колегія суддів у складі: головуючого -Мирошниченка М.А.,
суддів -Бєляновського В.В., Шевченко В.В.) рішення від 26.06.06
господарського суду Одеської області залишено без змін, а
апеляційні скарги Управління облдержадміністарції та Ради без
задоволення.
Рішення попередніх судових інстанцій мотивовані тим, що
Управлінням облдержадміністрації не було надано до суду належних
та достатніх доказів істотних порушень Товариством умов договору,
які могли б бути підставою для його дострокового розірвання. При
цьому, судами першої та апеляційної інстанцій було взято до уваги,
що у новій редакції договору відсутні положення щодо необхідності
погодження з Управлінням облдержадміністрації і отримання від
нього дозволу на здійснення реставраційних та ремонтних робіт на
орендованому об'єкті.
Не погоджуючись з рішеннями попередніх судових інстанцій
Управління облдержадміністрації, Управління облради та Рада
звернулись до Вищого господарського суду України з касаційними
скаргами в яких просять рішення від 26.06.06 господарського суду
Одеської області та постанову від 07.09.06 Одеського апеляційного
господарського суду скасувати, та прийняти по справі нове рішення,
яким позовні вимоги Управління облдержадміністрації задовольнити.
Свої вимоги скаржники обгрунтовують тим, що при винесенні
оскаржених судових актів було порушено норми матеріального та
процесуального права, а саме: ст.ст. 773, 776 Цивільного кодексу
України ( 435-15 ) (435-15)
, ст.ст. 24, 26 Закону України "Про охорону
культурної спадщини" ( 1805-14 ) (1805-14)
, ст. 41 Господарського
процесуального кодексу України ( 1798-12 ) (1798-12)
.
Зокрема, скаржники звертають увагу на те, що при вирішенні
спору попередніми судовими інстанціями не було належним чином
враховано, що предметом спірного договору є пам'ятка культурної
спадщини, у зв'язку з чим, на їх думку, судами було безпідставно
не взято до уваги вимоги ст. 24 Закону України "Про охорону
культурної спадщини" ( 1805-14 ) (1805-14)
, п. 3 якої встановлено заборону
змінювати призначення пам'ятки, її частин та елементів, робити
написи, позначки на ній, на її території та в її охоронній зоні
без дозволу відповідного органу охорони культурної спадщини, та
вимоги ст. 26 вказаного Закону за змістом якої реставрація ремонт,
пристосування пам'яток місцевого значення здійснюються за
наявності письмового дозволу органів охорони культурної спадщини
обласних адміністрацій відповідно до їхньої компетенції, на
підставі погодженої з ними науково-проектної документації
У своїх відзивах на касаційні скарги Товариство щодо доводів
скаржників заперечує, вважаючи їх безпідставними, у зв'язку з чим
просить касаційні скарги залишити без задоволення, а оскаржені
рішення попередніх судових інстанцій без змін.
Розглянувши матеріали справи, касаційні скарги, відзиви на
касаційні скарги, заслухавши пояснення представника Товариства,
суддю-доповідача, оцінивши та дослідивши повноту встановлення
попередніми судовими інстанціями обставин справи та їх правову
оцінку, колегія суддів Вищого господарського суду України дійшла
до висновку, що касаційні скарги підлягають частковому задоволенню
з наступних підстав.
Як встановлено попередніми судовими інстанціями на підставі
матеріалів справи, 15.11.02 між Управлінням облдержадміністрації
та Товариством було укладено охоронний договір № 3-Є\12 на орендне
користування пам'яткою культурної спадщини (далі Договір),
відповідно до умов якого Управління облдержадміністрації передало,
а Товариство прийняло в орендне користування на 10 років (з
15.12.2002 до 15.12.2012) нежитлові приміщення загальною площею 2
154,00 кв.м., що знаходиться за адресою: м.Одеса,
пров.Чайковського, 12 в будівлі колишнього ресторану у складі
комплексу готелю "Северный", яке рішенням від 11.08.1987 № 392
Виконавчого комітету Одеської обласної Ради народних депутатів
"Про затвердження додаткового списку пам'яток архітектури
місцевого значення" було прийнято під охорону держави, як пам'ятка
архітектури місцевого значення.
На підставі наданих сторонами доказів по справі місцевим та
апеляційним судами встановлено, що 01.12.2002 до Договору між
сторонамибуло укладено Додаткову угоду, а 01.02.2005 сторонами
було внесено зміни до Договору, згідно яких Договір викладено в
новій редакції і визначено як Договір оренди на надання в
користування об'єкта культурної спадщини, що є пам'яткою.
Попередніми судовими інстанціями встановлено, що згідно нової
редакції Договору орган охорони (Управління облдержадміністрації)
надало, а користувач (Товариство) прийняло в строкове платне
користування (оренду) зазначений об'єкт культурної спадщини,
вартість якого становить 1 818 953,00 грн. згідно з незалежною
оцінкою вартості будівлі, яку виконано НВЦ "Екострой" 15.11.2002.
При цьому, встановлено, що згідно пункту 3.1. нової редакції
Договору орендна плата була встановлена в розмірі 15 658,15 грн.
за один місяць.
Вирішуючи спір судові інстанції встановили, що п. 5.7
Договору передбачено обов'язок Товариства, у разі припинення або
розірвання Договору, повернути Управлінню облдержадміністрації
орендовану будівлю у належному стані -не гіршому ніж на момент її
передачі в оренду, з урахуванням нормального фізичного зносу.
Також, попередніми судовими інстанціями встановлено, що п.п.
5.4 нової редакції Договору визначено зобов'язання Товариства
своєчасно здійснювати капітальний, поточний та інші види ремонтів
орендованого об'єкту культурної спадщини, у п.п. 5.10 Договору в
новій редакції сторони погодили, що у разі самовільного проведення
Товариством робіт, пов'язаних з перебудовою чи переробленням, які
призвели до спотворення пам'ятки, її території чи охоронних зон,
їх наслідки повинні бути усунуті Товариством, а п.п. 6.3 нової
редакції Договору передбачено, що Товариство має право з
письмового дозволу органу охорони та після погодження органом
охорони відповідної проектної документації вносити зміни до складу
орендованої пам'ятки, проводити її пристосування, консервацію,
реабілітацію, реставрацію, музеєфікацію та упорядження її
території.
Крім того, встановлено, що у п.п. 6.6 Договору сторони
визначили, що Управління облдержадміністрації надає згоду на
здійснення Товариством за рахунок власних або залучених коштів
поліпшень пам'ятки, в тому числі поліпшень, вартість яких буде
складати 25 і більше відсотків залишкової вартості пам'ятки.
При вирішенні спору по суті судами першої та апеляційної
інстанцій встановлено, що згідно п.п. 3.4 Договору на період
проведення ремонтно-реставраційних робіт на об'єкті за власні
кошти Товариства, розмір орендної плати було зменшено до 7 829,08
грн. на місяць.
Судом апеляційної інстанції встановлено, що Товариством до
суду першої інстанції було надано висновок № 200 від 29.08.05
Науково-дослідного інституту пам'яток охоронних досліджень
Міністерства культури і мистецтв України щодо будівлі-пам'ятки по
пров.Чайковського, 12 м.Одеси та проведення на ній робіт, який
свідчить, що проведені на об'єкті оренди протиаварійні та
реставраційні роботи сприяють збереженню пам'ятки архітектури і
ліквідації тих пошкоджень, яких пам'ятка зазнала у ті часи, коли
її не експлуатували.
Колегія суддів Вищого господарського суду України враховує,
що відповідно до ст. 651 Цивільного кодексу України ( 435-15 ) (435-15)
зміна або розірвання договору допускається лише за згодою сторін,
якщо інше не встановлено договором або законом. Договір може бути
змінено або розірвано за рішенням суду на вимогу однієї із сторін
у разі істотного порушення договору другою стороною та в інших
випадках, встановлених договором або законом.
За змістом ст.ст. 773, 778 Цивільного кодексу України
( 435-15 ) (435-15)
наймач зобов'язаний користуватися річчю відповідно до
її призначення та умов договору. Якщо наймач користується річчю,
переданою йому у найм, не за її призначенням або з порушенням умов
договору найму, наймодавець має право вимагати розірвання договору
та відшкодування збитків. Наймач має право змінювати стан речі,
переданої йому у найм, лише за згодою наймодавця.
Статтею 783 Цивільного кодексу України ( 435-15 ) (435-15)
визначено,
що наймодавець має право вимагати розірвання договору найму,
зокрема, якщо наймач користується річчю всупереч договору або
призначенню речі, наймач своєю недбалою поведінкою створює загрозу
пошкодження речі.
Правові, організаційні, соціальні та економічні відносини у
сфері охорони культурної спадщини врегульовані Законом України
"Про охорону культурної спадщини" ( 1805-14 ) (1805-14)
від 08.06.00 №
1805-III (далі Закон), який визначає, що об'єкти культурної
спадщини, які знаходяться на території України, охороняються
державою. Охорона об'єктів культурної спадщини є одним із
пріоритетних завдань органів державної влади та органів місцевого
самоврядування.
Вказаним Законом встановлено компетенцію органів охорони
культурної спадщини, зокрема, щодо здійснення контролю за
виконанням цього Закону, інших нормативно-правових актів про
охорону культурної спадщини; забезпечення захисту об'єктів
культурної спадщини від загрози знищення, руйнування або
пошкодження; надання дозволів на проведення робіт на пам'ятках
місцевого значення.
Положеннями ст. 26 Закону регламентовано, що консервація,
реставрація, реабілітація, музеєфікація, ремонт, пристосування
пам'яток національного значення здійснюються лише за наявності
письмового дозволу центрального органу виконавчої влади у сфері
охорони культурної спадщини на підставі погодженої з ним
науково-проектної документації. Консервація, реставрація,
реабілітація, музеєфікація, ремонт, пристосування пам'яток
місцевого значення здійснюються за наявності письмового дозволу
органу охорони культурної спадщини Ради міністрів Автономної
Республіки Крим, органів охорони культурної спадщини обласних,
Київської та Севастопольської міських державних адміністрацій
відповідно до їхньої компетенції, на підставі погодженої з ними
науково-проектної документації.
Водночас, береться до уваги, що п. 3 ст. 24 Закону
встановлено заборону змінювати призначення пам'ятки, її частин та
елементів, робити написи, позначки на ній, на її території та в її
охоронній зоні без дозволу відповідного органу охорони культурної
спадщини.
Правові наслідки припинення або розірвання договору оренди
визначені ст. 27 Закону України "Про оренду державного та
комунального майна" ( 2269-12 ) (2269-12)
, згідно якої у разі розірвання
договору оренди орендар зобов'язаний повернути орендодавцеві
об'єкт оренди.
Крім того, колегія суддів Вищого господарського суду України
звертає увагу, що при розгляді справи по суті попередніми судовими
інстанціями не було призначено судову експертизу на предмет
з'ясування технічного стану орендованого приміщення, хоча
роз'яснення цього питання потребують спеціальних знань, а поданий
Товариством висновок № 200 від 29.08.05 Науково-дослідного
інституту пам'яток охоронних досліджень Міністерства культури і
мистецтв України не може бути прийнятий як доказ у справі в
розумінні ст. 32 Господарського процесуального кодексу України
( 1798-12 ) (1798-12)
.
Колегія суддів Вищого господарського суду України зазначає,
що судами першої та апеляційної інстанцій при винесенні рішень по
суті спору наведеним правовим положенням юридичного аналізу в
контексті спірних правовідносин надано не було, в той час, як у
даному випадку необхідно було керуватися вказаними нормами в
комплексі.
Колегія суддів Вищого господарського суду України бере до
уваги, що скаржник в касаційній скарзі стверджує факт порушення
апеляційною інстанцією не лише норм матеріального та
процесуального права, а також і питання, які стосуються оцінки
доказів. Колегія суддів Вищого господарського суду України
наголошує, що оцінка доказів, не віднесена до компетенції
касаційної інстанції.
Колегія суддів Вищого господарського суду України, враховуючи
вимоги ст. 111-7 Господарського процесуального кодексу України
( 1798-12 ) (1798-12)
, відзначає, що перегляд у касаційному порядку судового
рішення здійснюється касаційною інстанцією на підставі
встановлених фактичних обставин справи та перевіряється
застосуванням попередніми інстанціями норм матеріального і
процесуального права. Касаційна інстанція не має права
встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були
встановлені у рішенні або постанові господарського суду чи
відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого
доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази
або додатково перевіряти докази.
Відповідно до роз'яснень Пленуму Верховного суду України,
викладених у пункті 1 Постанови від 29.12.76 № 11 "Про судове
рішення" ( v0011700-76 ) (v0011700-76)
, рішення є законним тоді, коли суд,
виконавши всі вимоги процесуального законодавства і всебічно
перевіривши всі обставини справи, вирішив справу у відповідності з
нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних
правовідносин.
Оскільки передбачені процесуальним законом межі перегляду
справи в касаційній інстанції не дають їй права встановлювати або
вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні
суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того
чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати
нові докази або додатково перевіряти докази, всі рішення, ухвалені
у справі, підлягають скасуванню, а справа -направленню на новий
розгляд до господарського суду Одеської області.
Під час нового розгляду справи господарському суду слід взяти
до уваги викладене в цій постанові, вжити всі передбачені законом
засоби для всебічного, повного і об'єктивного встановлення
обставин справи, прав і обов'язків сторін і в залежності від
встановленого та у відповідності з чинним законодавством вирішити
спір.
Керуючись ст.ст. 111-5, 111-7, 111-9, 111-10 Господарського
процесуального кодексу України ( 1798-12 ) (1798-12)
, колегія суддів
ПОСТАНОВИЛА:
Касаційні скарги Управління охорони об'єктів культурної
спадщини Одеської обласної державної адміністрації, Управління
обласної ради з майнових відносин Одеської обласної ради та
Одеської обласної ради задовольнити частково.
Рішення від 26.06.06 господарського суду Одеської області та
постанову від 07.09.06 Одеського апеляційного господарського суду
№ 6/363-05-12035 господарського суду Одеської області скасувати, а
справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції.
Головуючий
Є.Першиков
судді:
Г.Савенко
I.Ходаківська