Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

за участю представників від:

Товариство з обмеженою відповідальністю "Республіканський будинок моделей взуття" звернулося у господарський суд Одеської області з позовом до Українсько-американського спільного підприємства "Пульсар" у вигляді товариства з обмеженою відповідальністю про стягнення 242 300 грн. збитків. Згодом позивач зменшив позовні вимоги та просив стягнути з відповідача 167300 грн.

Рішенням господарського суду Одеської області від 22.09.06 (суддя Демешин О.А.), залишеним без змін постановою Одеського апеляційного господарського суду від 31.10.06 (колегія суддів у складі: головуючого-судді Андрєєвої Е.І., суддів: Мацюри П.Ф., Ліпчанської Н.В.), у задоволенні позову відмовлено з підстав необґрунтованості позову.

Не погоджуючись з судовими актами, позивач звернувся до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій просить вищезгадані судові рішення скасувати, позов задовольнити. В обґрунтування касаційної скарги скаржник посилається на те, що висновки суду не відповідають матеріалам справи. Так, зокрема на його думку, характер пошкоджень, завданих обладнанню, та вартість ремонтно-відновлювальних робі вбачається з фотографій; а у випадку наявні сумнівів щодо розміру збитків суд був зобов'язаний призначити експертизу.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши правильність застосування судом норм матеріального і процесуального права, колегія суддів вважає, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що 01.03.99 Сумісне американсько-українське підприємство "Пульсар" та ТОВ "Республіканський будинок моделей взуття" уклали договір про співробітництво. Предметом даного договору сторони визначили надання одна одній не займаного обладнання для збільшення об'ємів виробництва продукції.

Обладнання передавалось сторонами по товарно-транспортним накладним, в яких не зазначалось, в якому стані воно передається, та по накладним за № 744369 від 22.02.00 та за № 744374 від 26.01.00. Позивач передав обладнання третій особі –взуттєвій фабриці "Прилуки", у загальній кількості шести одиниць. Договір про співробітництво від 01.03.99 розірвано постановою Одеського апеляційного господарського суду від 25.02.04 у справі № 15/330-03-8826, яка набрала законної сили.

Після розірвання договору у судовому порядку позивач звернувся до відповідача з вимогою від 22.03.04 про повернення майна. В результаті листування сторони домовились про купівлю-продаж двох одиниць обладнання по ціні, визначеній експертом, що явилось підставою для уточнення даного позову та зменшення розміру стягнення на вартість проданого обладнання.

Таким чином, в частині стягнення 75000 грн. (на які зменшено позовні вимоги) спір між сторонами відсутній, проте всупереч вимогам ст. 80 Господарського процесуального кодексу України, місцевий господарський суд не припинив провадження у справі в цій частині, а апеляційний суд на це порушення уваги не звернув.

Звертаючись з позовом про стягнення збитків, позивач послався на те, що відповідачем не виконані умови договору щодо повернення обладнання, оскільки представлене відповідачем обладнання не комплектне і не в тому стані, в якому передавалось йому за договором. Тому, надавши до суду звіт ТОВ центру правової допомоги "Правозахист", яким без огляду на фактичний стан обладнання встановлена його ринкова вартість на 01.09.03 (час експертної оцінки обладнання), позивач просив стягнути з відповідача на його користь спричинені збитки у розмірі вартості майна, а саме (з врахуванням зменшення позовних вимог), у сумі 167300 грн. Та обставина, що спірне обладнання фактично не було повернуто позивачу сторонами не заперечується.

Відмовляючи в позові, суди мотивували свою правову позицію тим, що позивачем не доведено спричинення йому збитків відповідачем. При цьому суди послалися на те, що обладнання є в наявності, позивач не довів в якому стані ним передавалось обладнання, до того ж шість одиниць обладнання, згідно з товарно-транспортними накладними, передавалось для ремонту. Колегія суддів Вищого господарського суду України погоджується з такою правовою позицією господарських судів попередніх інстанцій, з огляду на наступне.

Відповідно до статті 1212 Цивільного кодексу України, особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов'язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов'язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала. За змістом ст. 1213 Цивільного кодексу України, набувач зобов'язаний повернути потерпілому безпідставно набуте майно в натурі; у разі неможливості повернути в натурі потерпілому безпідставно набуте майно, відшкодовується його вартість, яка визначається на момент розгляду судом справи про повернення майна.

Згідно ст. 400 Цивільного кодексу України, недобросовісний володілець зобов'язаний негайно повернути майно особі, яка має на нього право власності або інше право відповідно до договору або закону, або яка є добросовісним володільцем цього майна. У разі невиконання недобросовісним володільцем цього обов'язку, заінтересована особа має право пред'явити позов про витребування цього майна.

Зі змісту даних статей вбачається, що в даному випадку позивач повинен був звернутися до суду з позовом про витребування спірного майна з незаконного володіння, а у випадку відсутності цього майна –про стягнення його вартості та відшкодування збитків. Стягнення збитків за умови відмови позивача прийняти запропоноване йому відповідачем майно чинним законодавством не передбачено.

До того ж, за загальним принципом цивільного права особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування (частина перша статті 22, стаття 611, частина перша статті 623 Цивільного кодексу України). Для застосування такої міри відповідальності, як відшкодування збитків, потрібна наявність повного складу цивільного правопорушення, як-то: протиправна поведінка, дія чи бездіяльність особи; шкідливий результат такої поведінки (збитки); причинний зв'язок між протиправною поведінкою та збитками; вина правопорушника. Згідно з частиною другою статті 623 Цивільного кодексу України розмір збитків, завданих порушенням зобов'язання, доказується кредитором. Така вимога обумовлена основною спрямованістю інститутів цивільно-правової відповідальності саме на відшкодування збитків. Нездатність кредитора обґрунтувати вимоги про відшкодування упущеної вигоди може бути для суду підставою для відмови в задоволенні таких вимог. Позивачем не доведений розмір збитків, оскільки з матеріалів справи не вбачається вартість майна, яке передавалося відповідачу, та вартість майна на момент розгляду спору.

Отже, доводи касаційної скарги спростовуються вищевикладеним та не можуть бути підставою для скасування постанови у справі в частині відмови у стягненні 167300 грн., а тому, постанову апеляційного господарського суду в цій частині слід залишити без змін. Втім, позивач зменшив позовні вимоги на 75000 грн., тому в частині стягнення цієї суми провадження слід припинити на підставі ст. 80 Господарського процесуального кодексу України, оскільки спір в цій частині між сторонами відсутній

Виходячи з викладеного та керуючись ст.ст. 111-5, 111-7, 111-9, 111-11 ГПК України, Вищий господарський суд України

Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Республіканський будинок моделей взуття" задовольнити частково. Рішення господарського суду Одеської області від 22.09.06 та постанову Одеського апеляційного господарського суду від 31.10.06 в частині відмови у стягненні 75000 грн. скасувати, провадження у справі в цій частині припинити. В решті постанову Одеського апеляційного господарського суду від 31.10.06 по справі № 6/213-06-5667 залишити без змін.