ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ
П О С Т А Н О В А
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
24.01.2007 Справа N 13/381-06
Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:
головуючого-судді Кривди Д.С.,
суддів Жаботиної Г.В., Уліцького А.М.
у відкритому судовому засіданні за участю представників сторін:
від позивача: Далевський А.М.
від відповідача: Любарська К.Ю.
розглянувши касаційну скаргу Відкритого акціонерного товариства
“Вінниціький олійножировий комбінат“
на рішення Господарського суду Вінницької області від
24.10.2006р.
у справі № 13/381-06 Господарського суду Вінницької області
за позовом Відкритого акціонерного товариства “Вінниціький
олійножировий комбінат“
до Відкритого акціонерного товариства “Вінницямолоко“
про стягнення 39534,14 грн.,
В С Т А Н О В И В:
Відкрите акціонерне товариство “Вінницький олійножировий
комбінат” звернулося до Господарського суду Вінницької області з
позовом до Відкритого акціонерного товариства “Вінницямолоко”
про стягнення 39534,14 грн. заборгованості, в т.ч. 36251,60 грн.
основний борг та нарахована пеня, а також 3% річних у розмірі
3282,54 грн. за прострочку виконання грошового зобов'язання.
Рішенням Господарського суду Вінницької області від 24.10.2006р.
(суддя С.С.Тісецький) в задоволенні позовних вимог відмовлено.
Не погодившись з рішенням Господарського суду Вінницької області
від 24.10.2006р., Відкрите акціонерне товариство “Вінницький
олійножировий комбінат” подало касаційну скаргу, в якій просить
скасувати рішення Господарського суду Вінницької області від
24.10.2006р. та прийняти нове рішення, яким направити справу на
новий розгляд, мотивуючи свою вимогу тим, що господарським судом
першої інстанції порушено норми процесуального права.
Розглянувши касаційну скаргу, перевіривши правильність
застосування господарським судом попередніх інстанцій норм
матеріального та процесуального права, Вищий господарський суд
України дійшов висновку, що касаційна скарга Відкритого
акціонерного товариства “Вінницький олійножировий комбінат”
підлягає задоволенню частково.
Господарським судом встановлено, що між Калинівським
молокозаводом, що є структурним підрозділом відповідача та
позивачем було укладено договір купівлі-продажу № 60/9 від
25.02.2004р.
Загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності
правочину встановлені ст. 203 ЦК України ( 435-15 ) (435-15)
, згідно
ч. 1-5 якої зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу,
іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам
суспільства. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний
обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину
має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин
має вчинятися у формі, встановленій законом. Правочин має бути
спрямований на реальне настання правових наслідків, що
обумовлені ним.
Проте, господарський суд, встановивши обставини щодо наявності
укладеного між сторонами договору не дослідив даний договір та
не дав йому правової оцінки.
Господарським судом також встановлено, що позивач у період з
28.08.2003р. по 06.04.2004р. поставив відповідачу
товарно-матеріальні цінності на загальну суму 80930,01 грн., які
відповідач прийняв. Проте, розрахунки були проведені частково:
грошовими коштами в сумі 41108,41 грн., згідно виписок банку, а
саме: від 26.09.2003 р. на суму 10000,00 грн., від 01.10.2003.р.
на суму 10000,00 грн., від 17.11.2003 р. на суму 15108,41 грн.,
від 04.03.2004 р. на суму 6000,00 грн., а також поставлено масла
на суму 3570,00 грн., згідно накладної № КА-0001060 від
19.03.2004 р. Сума, на яку розрахувався відповідач становить
44678,41 грн., залишок заборгованості становить 36251,60 грн.
Як вже було зазначено, позивач звернувся з вимогою про стягнення
з відповідача 36251,60грн. боргу за поставлений товар та
нарахованої пені, а також 3% річних у розмірі 3282,54 грн. за
прострочку виконання грошового зобов'язання.
Відмовляючи в задоволені позовних вимог господарський суд
виходив з того, що договором не передбачено строк проведення
розрахунків та позивач не звертався з вимогою до ВАТ
“Вінницямолоко” про сплату боргу, отже в останнього не виникло
обов’язку щодо його сплати.
Однак, вищезазначений висновок господарського суду першої
інстанції не є таким, що грунтується на всебічному, повному і
об’єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в
їх сукупності, керуючись законом, як це передбачено ст. 43 ГПК
України ( 1798-12 ) (1798-12)
з огляду на наступне.
Згідно ст. 692 ЦК України ( 435-15 ) (435-15)
покупець зобов'язаний
оплатити товар після його прийняття або прийняття
товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами
цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати
товару. Покупець зобов'язаний сплатити продавцеві повну ціну
переданого товару. Договором купівлі-продажу може бути
передбачено розстрочення платежу. У разі прострочення оплати
товару продавець має право вимагати оплати товару та сплати
процентів за користування чужими грошовими коштами.
Проте, вирішуючи даний спір, господарський суд приписів
вищенаведеної правової норми не врахував, відповідні обставини,
встановлення яких необхідно для вирішення даного господарського
спору, не дослідив.
Вимоги щодо форми правочину про забезпечення виконання
зобов'язання встановлені ст. 547 ЦК України ( 435-15 ) (435-15)
, згідно
якої правочин щодо забезпечення виконання зобов'язання
вчиняється у письмовій формі. Правочин щодо забезпечення
виконання зобов'язання, вчинений із недодержанням письмової
форми, є нікчемним.
Згідно ст. 548 ЦК України ( 435-15 ) (435-15)
виконання зобов'язання
(основного зобов'язання) забезпечується, якщо це встановлено
договором або законом. Недійсне зобов'язання не підлягає
забезпеченню. Недійсність основного зобов'язання (вимоги)
спричиняє недійсність правочину щодо його забезпечення, якщо
інше не встановлено цим Кодексом ( 435-15 ) (435-15)
.
Як вже було зазначено, позивач звернувся з вимогою до
відповідача про стягнення пені. Проте, господарським судом не
було досліджено обставини чи були забезпечені зобов’язання щодо
сплати вартості поставленого товару.
Відповідно до ч. 2 ст. 111-5 Господарського процесуального
кодексу України ( 1798-12 ) (1798-12)
касаційна інстанція перевіряє
юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення у
рішенні або постанові господарського суду.
Оскільки відповідно до ч. 2 ст. 111-7 Господарського
процесуального кодексу України ( 1798-12 ) (1798-12)
касаційна інстанція
не наділена повноваженнями щодо встановлення обставин справи, а
останні встановлені неповно, справа підлягає передачі на новий
розгляд до господарського суду першої інстанції.
Під час нового розгляду справи господарському суду першої
інстанції слід взяти до уваги викладене, вжити всі передбачені
законом заходи для всебічного, повного та об'єктивного
встановлення обставин справи, прав та обов'язків сторін і, в
залежності від встановленого та відповідно до вимог чинного
законодавства, вирішити спір.
Керуючись ст.ст. 111-5, 111-7, п. 3 ст. 111-9, 111-10, 111-11,
111-12 Господарського процесуального кодексу України
( 1798-12 ) (1798-12)
, Вищий господарський суд України
П О С Т А Н О В И В:
Касаційну скаргу Відкритого акціонерного товариства “Вінницький
олійножировий комбінат” задовольнити частково.
Рішення Господарського суду Вінницької області від 24.10.2006р.
у справі № 13/381-06 скасувати, а справу передати на новий
розгляд до Господарського суду Вінницької області.
Головуючий - суддя Кривда Д.С.
судді Жаботина Г.В.
Уліцький А.М.