ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ
П О С Т А Н О В А
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
24.01.2007 Справа N 9/56-06
Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:
головуючого Кривди Д.С.,
суддів: Жаботиної Г.В.,
Уліцького А.М.
розглянувши Агропромислової асоціації “Земля і люди”
касаційну скаргу
на постанову від 03.10.06 Житомирського апеляційного
господарського суду
та на рішення від 06.05.06
у справі № 9/56-06
господарського суду Вінницької області
за позовом Агропромислової асоціації “Земля і люди”
До Приватного виробничо-комерційного
підприємства “Пера-Інвест”
Про розірвання договору, повернення техніки та стягнення
збитків у сумі 382519,67 грн.
за зустрічним Приватного виробничо-комерційного
позовом підприємства “Пера-Інвест”
до Агропромислової асоціації “Земля і люди”
Про визнання договору та додаткової угоди неукладеними
за участю представників сторін
від позивача: Аксьонов І.М., дов.
від відповідача: Лісунь М.В., дов.
В С Т А Н О В И В:
Агропромислова асоціація “Земля і люди” звернулась до
господарського суду Вінницької області з позовом до Приватного
виробничо-комерційного підприємства “Пера-Інвест” про розірвання
укладеного між сторонами у справі договору № 15.03.04/01.А.1 від
21.02.01 фінансової оренди (лізингу), повернення техніки
вартістю 197098,96 грн. та стягнення збитків в сумі 382519,67
грн.
Позов мотивовано наявністю підстав для розірвання спірного
договору згідно з п. 6.5, вилучення отриманої за цим договором
сільгосптехніки та стягнення збитків, зважаючи на заборгованість
відповідача за спірним договором у сумі 197098,96 грн.
Відповідач позов не визнав, а навпаки, заявив зустрічний позов
до позивача у справі про визнання неукладеним договору
№ 15.03.04/01.А.1 від 21.02.01 та додаткової угоди до нього
№ 15.03.04/01.А.1-Д від 21.02.01
Відповідач доводив відсутність у оспорюваному договорі суттєвих
умов, визначених ст. 7 Закону України “Про лізинг” ( 723/97-ВР ) (723/97-ВР)
(чинного на момент укладання договору), оскільки обставини
фактичного виконання цього договору і умови договору свідчать
про виникнення між сторонами зобов'язань відповідних договору
купівлі-продажу, що є підставою для визнання договору
неукладеним, а порушене провадження у справі припиненим згідно з
п. 11 ст. 80 ГПК України ( 1798-12 ) (1798-12)
.
Рішенням від 06.05.06 господарський суд Вінницької області
(суддя О.Балтак) первісний позов задовольнив в частині
розірвання спірного договору; стягнення збитків в сумі 382519,67
грн.; а також вилучення у відповідача та повернення позивачу
сільгосптехніки: обприскувач “Джон-Дір-6000”, заводський № шасі
019011, 1шт., обприскувач “Джон-Дір-6000” заводський № шасі
019244, 1 шт., обприскувач “Хагі-280” заводський № шасі
043339041, 1 шт.
В частині вимог про вилучення у відповідача обприскувача
“Хагі-280” заводський № шасі 043339088 вартістю 18000 дол. США,
а також у зустрічному позові –відмовлено.
Рішення мотивовано тим, що вимоги позивача є доведеними, крім
вимог про повернення обприскувача “Хагі-280” заводський № шасі
043339088 вартістю 18000 дол. США, який відповідач повернув до
ухвалення рішення у справі, що визнано підставою для відмови в
задоволенні позову.
Відмовляючи у зустрічному позові, суд виходив з того, що п. 2
ст. 16 ЦК України ( 435-15 ) (435-15)
визначений перелік способів захисту
цивільних прав та інтересів, до яких не входить такий спосіб
захисту цивільних прав як визнання договору неукладеним; не був
передбачений такий спосіб захисту цивільних прав і ст. 4 ЦК УРСР
( 1540-06 ) (1540-06)
.
Тобто заявлена відповідачем вимога про визнання договору
фінансової оренди (лізингу) від 21.02.01 неукладеним не
відповідає способам захисту цивільних прав, передбачених ст. 16
ЦК України ( 435-15 ) (435-15)
та іншими законами України, а є
встановленням факту, що має юридичне значення. Цей факт може
встановлюватися господарським судом лише при існуванні та
розгляді між сторонами спору про цивільне право; його
встановлення є елементом оцінки фактичних обставин справи та
обґрунтованості вимог.
Постановою від 03.10.06 Житомирський апеляційний господарський
суд (колегія суддів у складі: Пасічник С.С. –головуючий, Гулова
А.Г., Шкляр Л.Т.) рішення суду першої інстанції скасував в
частині стягнення збитків в сумі 382519,67 грн., відмовивши в
цій частині позову; та відмови в позові щодо вилучення у
відповідача обприскувача “Хагі-280” заводський № шасі 043339088,
припинивши провадження в цій частині позову; а також змінив
рішення в частині судових витрат, що підлягають стягненню з
відповідача. Резолютивну частину рішення викладено в новій
редакції.
Ухвалою від 30.11.06 Вищий господарський суд України порушив
касаційне провадження, за касаційною скаргою позивача, в якій
заявлені вимоги про скасування постанови суду апеляційної
інстанції та залишення без змін рішення суду першої інстанції.
Касаційна скарга мотивована тим, що спірний договір одночасно
містить кілька правовідносин згідно з вимогами ст.ст. 6, 628 ЦК
України ( 435-15 ) (435-15)
, тобто є не лише договором купівлі-продажу,
як визначено у постанові, відповідно, висновки суду апеляційної
інстанції, на думку касатора, суперечать обставинам у справі та
судовій практиці по цій категорії спорів.
Заслухавши суддю-доповідача, пояснення представників сторін,
перевіривши матеріали справи, судова колегія вважає, що
касаційна скарга підлягає задоволенню частково, виходячи з
наступного.
Відповідно до ч. 2 ст. 4, ст. 41 ЦК УРСР ( 1540-06 ) (1540-06)
(чинного на
момент виникнення спір них правовідносин) цивільні права і
обов'язки виникають: з угод, передбачених законом, а також з
угод, хоч і не передбачених законом, але таких, які йому не
суперечать; угодами ж визнаються дії громадян і організацій,
спрямовані на встановлення, зміну або припинення цивільних прав
або обов'язків.
Сторони у справі 21.02.01 уклали договір № 15.03.04/01.А.1
фінансової оренди (лізингу).
Згідно зі ст.ст. 1, 4, 5 Закону України “Про лізинг”
( 723/97-ВР ) (723/97-ВР)
(в редакції на момент укладення договору) лізинг
–це підприємницька діяльність, яка спрямована на інвестування
власних чи залучених фінансових коштів і полягає в наданні
лізингодавцем у виключне користування на визначений строк
лізингоодержувачу майна, що є власністю лізингодавця або
набувається ним у власність за дорученням і погодженням з
лізингоодержувачем у відповідного продавця майна, за умови
сплати лізингоодержувачем періодичних лізингових платежів.
При цьому фінансовий лізинг –це договір лізингу, в результаті
укладення якого лізингоодержувач на своє замовлення отримує в
платне користування від лізингодавця об'єкт лізингу на строк, не
менший строку, за який амортизується 60 відсотків вартості
об'єкта лізингу, визначеної в день укладення договору. Сума
відшкодування вартості об'єкта лізингу в складі лізингових
платежів за період дії договору фінансового лізингу повинна
включати не менше 60 відсотків вартості об'єкта лізингу,
визначеної в день укладення договору. Після закінчення строку
договору фінансового лізингу об'єкт лізингу, переданий
лізингоодержувачу згідно з договором, переходить у власність
лізингоодержувача або викуповується ним за залишковою вартістю.
Відносини між суб'єктами лізингу регулюються цим Законом,
( 723/97-ВР ) (723/97-ВР)
іншими нормативно-правовими актами України та
укладеними відповідно до них договорами лізингу, крім відносин,
урегульованих нормативно-правовими актами про оренду та
приватизацію державного майна.
Відповідач не спростував обставин отримання від позивача
зазначеної у договорі сільгосптехніки, її використання,
часткової оплати її вартості та правових підстав неповернення
цієї сільгосптехніки позивачу.
Пунктами 1, 3.1, 5.2, 5.3, 5.7 договору передбачено набуття
позивачем і відповідачем зобов'язань фінансового лізингу з
переходом права власності на отриману техніку після повного
розрахунку до лізингоодержувача, а з суми платежів не вбачається
наявності фіксованої орендної плати, що свідчить про виникнення
зобов’язання купівлі-продажу цієї техніки тільки після виконання
саме договору фінансового лізингу.
Таким чином, у суду апеляційної інстанції не було підстав
визнати спірний договір договором купівлі-продажу, оскільки
передбачені у п. 5.3 договору обставини не настали з вини
відповідача, який припинив сплачувати платежі за договором.
Відповідно до ст. 10 Закону України “Про лізинг” ( 723/97-ВР ) (723/97-ВР)
об'єкт лізингу протягом усього строку дії договору лізингу є
власністю лізингодавця. У договорі фінансового лізингу може
передбачатися право викупу об'єкта лізингу лізингоодержувачем
після закінчення або до закінчення строку договору, але не
раніше строку, протягом якого амортизується 60 відсотків
вартості об'єкта лізингу, визначеної в день укладення договору
лізингу. Право власності на об'єкт фінансового лізингу
набувається лізингоодержувачем після сплати повної вартості
об'єкта лізингу відповідно до умов договору лізингу та
законодавства України.
Оскільки в договорі містяться зобов'язання щодо сплати орендної
плати, а також набуття відповідачем права власності на предмет
лізингу, суд першої та апеляційної інстанції не встановив
фактичні зобов'язання сторін по угоді згідно зі ст. 41 ЦК УРСР
( 1540-06 ) (1540-06)
та правомірність вимог позивача відповідно до п. 5
ст. 9 Закону України “Про лізинг” ( 723/97-ВР ) (723/97-ВР)
, згідно з яким у
разі несплати лізингоодержувачем лізингових платежів протягом
двох чергових строків на вимогу лізингодавця об'єкт лізингу
підлягає поверненню у безспірному порядку згідно з виконавчим
написом, учиненим у державній нотаріальній конторі, а також умов
п.п. 6.5 і 6.4 договору, які передбачають підстави розірвання
договору та розрахунків за користування технікою.
Не встановивши обставин щодо лізингових платежів, які
передбачені законом і договором, суди першої та апеляційної
інстанції дійшли невмотивованого висновку щодо вимог про
стягнення збитків або лізингових платежів, а також не дослідили
обставини дотримання позивачем строку позовної давності,
зважаючи на вимоги закону та умови договору.
Оскільки рішення і постанова прийняті при неповному з’ясуванні
усіх суттєвих обставин пов’язаних з визначенням винних у
вчиненні збитків, розміру збитків усіх обставин вчинення збитків
справа підлягає направленню на новий розгляд до суду першої
інстанції для встановлення всіх обставин у справі та прийняття
рішення відповідного законодавству.
Керуючись ст.ст. 108, 111-5, 111-7, 111-9-12 ГПК України
( 1798-12 ) (1798-12)
, Вищий господарський суд України
П О С Т А Н О В И В:
1. Касаційну скаргу задовольнити частково.
2. Рішення господарського суду Вінницької області від 06.05.06 і
постанову Житомирського апеляційного господарського суду від
03.10.06 у справі № 9/56-06 скасувати, а справу направити на
новий розгляд до суду першої інстанції.
Головуючий Д.Кривда
Судді Г.Жаботина
А.Уліцький