ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ
П О С Т А Н О В А
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
23.01.2007 Справа N 40/361
Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:
Т. Дроботової - головуючого
Н. Волковицької
Л. Рогач
за участю представників:
позивача Крят Л. Б. –дов. від 27.12.2006
відповідача Олексієнко М. Г. –дов. від 22.01.2007
розглянувши у
відкритому судовому
засіданні касаційну Української державної інноваційної
скаргу компанії
на постанову від 24.10.2006 Київського апеляційного
господарського суду
у справі № 40/361 господарського суду
м. Києва
за позовом Державного підприємства
“Дніпропетровський науково-виробничий
комплекс “Електровозбудування”
До Української державної інноваційної
компанії
Про спонукання до вчинення дій
В С Т А Н О В И В:
ДП “Дніпропетровський науково-виробничий комплекс
“Електровозбудування” звернулось до господарського суду м. Києва
з позовом про спонукання Українську державну інноваційну
компанію виконати дії, передбачені підпунктами 2.1.1 і 2.1.2
інноваційного договору № 98-07 від 12.11.1998, укладеного між
сторонами у справі, а саме: надати цільову безвідсоткову позику
в розмірі 5430000 грн. для реалізації інноваційного проекту
“Створення першого українського пасажирського електровозу типу
ДЕ2”.
Рішенням від 12.09.2006 господарський суд м. Києва (суддя
Смірнова Л. Г.) позовні вимоги задоволено, зобов’язано
Українську державну інноваційну компанію виконати дії,
передбачені підпунктами 2.1.1 і 2.1.2 інноваційного договору
№ 98-07 від 12.11.1998, укладеного між сторонами у справі, а
саме: надати ДП “Дніпропетровський науково-виробничий комплекс
“Електровозбудування” цільову безвідсоткову позику в розмірі
5430000 грн. для реалізації інноваційного проекту “Створення
першого українського пасажирського електровозу типу ДЕ2”.
Рішення у справі мотивоване приписами статей 151, 161, 162
Цивільного кодексу УРСР ( 1540-06 ) (1540-06)
, статті 509, 525 Цивільного
кодексу України ( 435-15 ) (435-15)
, 173 Господарського кодексу України
( 436-15 ) (436-15)
, відповідно до яких в силу господарського
зобов’язання одна сторона (боржник) зобов’язана вчинити на
користь другої сторони (кредитора) певну дію або утриматися від
певних дій, а кредитор має право вимагати від зобов’язаної
сторони виконання її обов’язку; зобов’язання повинні
виконуватись належним чином і в установлений строк відповідно до
вказівок закону, акту планування, договору; одностороння відмова
від зобов’язання не допускається.
При цьому господарським судом визнані необґрунтованими доводи
відповідача про сплив строку позовної давності за вимогами
позивача, оскільки, як зазначено в рішенні суду, такий строк
розпочався з 19.02.2004 –з моменту отримання позивачем листа
Української державної інноваційної компанії про відмову у
наданні позики за інноваційним договором.
За апеляційною скаргою Української державної інноваційної
компанії Київський апеляційний господарський суд (судді Отрюх Б.
В. –головуючий, Бондар С. В., Верховець А. А.), переглянувши
рішення у справі в апеляційному порядку, постановою від
24.10.2006 залишив його без змін з тих же підстав.
Українська державна інноваційна компанія подала до Вищого
господарсько го суду України касаційну скаргу на рішення та
постанову у справі, просить їх скасувати як такі, що прийняті
при неправильному застосуванні норм матеріального та
процесуального права, є незаконними та необґрунтованими.
Зокрема, у касаційній скарзі заявник наголошує на неможливості
реалізації позивачем проекту зі створення першого українського
пасажирського електровозу типа ДЕ2, оскільки перерахована
відповідачем частина суми позики (2000000 грн.) повернута
останньому на виконання рішень господарських судів у іншій
справі; відсутня інноваційність проекту, оскільки відсутній
замовник –покупець інноваційної продукції (Укрзалізниця), з яким
розірвано відповідний контракт; до Української державної
інноваційної компанії позивачем не надано доказів про можливість
фінансування проекту за рахунок власних коштів та залучення
коштів інвесторів, як це передбачено підпунктом 2.2.4 договору.
Крім того, заявник посилається також на порушення господарськими
судами приписів статей 71 Цивільного кодексу УРСР ( 1540-06 ) (1540-06)
та
261 Цивільного кодексу України ( 435-15 ) (435-15)
щодо встановлення
строку позовної давності за позовними вимогами. Так, вважає, що
строк позовної давності у даному господарському спорі почав
плинути з моменту, коли за календарним планом виконання робіт за
договором та кошторисом витрат підприємство не виконало умов
Інноваційного договору та не отримало іншу частину коштів, тобто
з.12.2000 року.
Заслухавши доповідь судді –доповідача та пояснення присутніх в
судовому засіданні представників сторін, перевіривши наявні
матеріали справи на предмет правильності юридичної оцінки
обставин справи та повноти їх встановлення в рішенні та
постанові, колегія суддів вважає, що касаційна скар га не
підлягає задоволенню з таких підстав.
Відповідно до статті 111-7 Господарського процесуального кодексу
України ( 1798-12 ) (1798-12)
, переглядаючи у касаційному порядку судові
рішення, касаційна інстанція на підставі встановлених фактичних
обставин справи перевіряє застосування судом першої чи
апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.
Касаційна інстанція не має права встановлювати або вважати
доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або
постанові господарського суду чи відхилені ним, вирішувати
питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу
одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково
перевіряти докази.
Так, господарськими судами встановлено та підтверджується
матеріалами справи, що з метою реалізації інноваційного проекту
“Створення українського пасажирського електровозу типу ДЕ2”
12.11.1998 між Держаним інноваційним фондом України в особі його
Дніпропетровського регіонального відділення та
Науково-виробничим об'єднанням електровозобудування “ДЕВЗ”,
правонаступником якого є позивач, було укладено Інноваційний
договір № 98-07, за умовами якого Держаний інноваційний фонд
України зобов'язався надати Науково-виробничому об'єднанню для
реалізації проекту цільову безвідсоткову позику в розмірі
7430000 грн., перерахувавши позивачу кошти в строки, обумовлені
у календарному плані, оформленому додатком № 2 до договору.
Відповідно до підпунктів 2.2.2, 2.2.3 договору Державне
підприємство “Дніпропетровський науково-виробничий комплекс
“Електровозбудування” зобов'язався реалізувати проект згідно з
календарним планом (додаток № 2) та кошторисом витрат (додаток
№ 3), використовувати надані Держаним інноваційним фондом
України кошти безвідсоткової позики виключно на виконання
проекту згідно з календарним планом робіт та кошторисом витрат.
Строк дії договору сторони визначили пунктом 1.5, відповідно до
якого: початок –листопад 1998, кінець –вересень 2001.
Згідно з пунктом 6.1 договору його дія припиняється після
виконання сторонами всіх умов або за згодою сторін.
Пунктом 11.6 договору сторони передбачили, що в разі затримки
перерахування платежів з Державного інноваційного фонду України
термін виконання проекту продовжується на термін затримки.
Господарськими судами також встановлено, що на виконання умов
договору 09.06.1999 Держаний інноваційний фонд України
перерахував позивачу частину суми цільової безвідсоткової позики
у розмірі 2000000 грн., 1684038,40 грн. з яких були використані
підприємством на виконання робіт, придбання комплектуючих та
обладнання згідно з календарним планом робіт у 2000 році.
Залишок наданих відповідачем коштів у сумі 315961,60 грн.
з.12.2000 року позивачем не використано у зв’язку з забороною
Української державної інноваційної компанії (правонаступника
Державного інноваційного фонду) подальшого використання коштів
інноваційної позики без погодження з нею та фіксацією залишку
коштів на спеціальному рахунку у сумі 315961,60 грн.
В порушення умов договору, в подальшому Держаним інноваційним
фондом України фінансування проекту було припинено. Листом від
16.02.2004 № 01-256 Українська державна інноваційна компанія
повідомила про відмову у наданні цільової безвідсоткової позики
ДП “Дніпропетровський науково-виробничий комплекс
“Електровозбудування”, що стало підставою звернення останнього
до господарського суду з позовом про спонукання компанію
виконати умови інноваційного договору.
Касаційна інстанція зазначає, що Державний інноваційний фонд
України був створений на підставі Постанови Кабінету Міністрів
України від 18.02.1992 № 77 ( 77-92-п ) (77-92-п)
на виконання Закону
України “Про основи державної політики у сфері науки і
науково-технічної діяльності” ( 284-14 ) (284-14)
для фінансування та
матеріально-технічної підтримки заходів щодо забезпечення
розвитку і використання досягнень науки і техніки на Україні”.
Указом Президента України “Про зміни у структурі центральних
органів виконавчої влади” ( 1573/99 ) (1573/99)
Державний інноваційний
фонд України ліквідовано. Цим же Указом ( 1573/99 ) (1573/99)
Кабінету
Міністрів України доручено вирішити питання щодо створення
державної небанківської фінансово-кредитної установи на базі
ліквідованого Державного інноваційного фонду України,
підпорядкувавши її Міністерству освіти і науки України. На
виконання зазначеного Указу Постановою Кабінету Міністрів
України “Про утворення Української державної інноваційної
компанії” ( 654-2000-п ) (654-2000-п)
на базі Державного інноваційного фонду
та його регіональних відділень, що ліквідуються, утворено
Українську державну інноваційну компанію як небанківську
фінансово-кредитну установу, підпорядковану Міністерству освіти
і науки.
Українська державна інноваційна компанія є правонаступником
Державного інноваційного фонду та його регіональних відділень в
частині майнових прав і обов'язків, у тому числі за договорами
про надання інноваційних позик (пункт 2 згаданої Постанови
( 654-2000-п ) (654-2000-п)
).
Пунктом 1.2 Статуту Української державної інноваційної компанії
встановлено, що компанія є наступником майнових прав і
обов’язків, у тому числі, за договорами про надання інноваційних
позик, Державного інноваційного фонду та його регіональних
відділень.
Таким чином, викладені положення свідчать, що до Української
державної інноваційної компанії перейшли права та обов’язки
Державного інноваційного фонду України, в тому числі, й за
інноваційним договором № 98-07 від 12.11.1998, укладеним з ДП
“Дніпропетровський науково-виробничий комплекс
“Електровозбудування”, про що обґрунтовано зазначено в рішенні
та постанові у справі.
Інноваційна діяльність є однією з форм інвестиційної діяльності,
правовідносини між суб’єктами якої регулюються договором як
основним правовим документом (статті 3, 9 Закону України “Про
інвестиційну діяльність” ( 1560-12 ) (1560-12)
).
Відповідно до статті 151 Цивільного кодексу УРСР ( 1540-06 ) (1540-06)
,
чинного на момент здійснення спірних правовідносин, в силу
зобов'язання одна особа (боржник) зобов'язана вчинити на користь
іншої особи (кредитора) певну дію, як-от: передати майно,
виконати роботу, сплатити гроші та інше або утриматися від
певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання
його обов'язку.
Зобов'язання повинні виконуватися належним чином і в
установлений строк відповідно до вказівок закону, акту
планування, договору, а при відсутності таких вказівок -
відповідно до вимог, що звичайно ставляться (стаття 161 цього ж
кодексу ( 1540-06 ) (1540-06)
).
Відповідно до статті 162 Цивільного кодексу УРСР ( 1540-06 ) (1540-06)
одностороння відмова від виконання зобов'язання і одностороння
зміна умов договору не допускається, за винятком випадків,
передбачених законом.
Викладені приписи кореспондуються з нормами Цивільного кодексу
України ( 435-15 ) (435-15)
(статтями 509, 526), що набрав чинності з
01.01.2004, та які розповсюджуються на спірні правовідносини в
силу пункту 4 Прикінцевих та перехідних положень, відповідно до
якого Цивільний кодекс України ( 435-15 ) (435-15)
застосовується до
цивільних відносин, що виникли після набрання ним чинності. Щодо
цивільних відносин, які виникли до набрання чинності Цивільним
кодексом України ( 435-15 ) (435-15)
, положення цього Кодексу ( 435-15 ) (435-15)
застосовуються до тих прав і обов'язків, що виникли або
продовжують існувати після набрання ним чинності.
Оскільки в ході здійснення судового провадження було
встановлено, що відповідачем взяті на себе зобов’язання за
договором № 98-07 від 12.11.1998 стосовно перерахування позики в
сумі 7430000 грн. виконані лише частково: в сумі 2000000 грн., і
враховуючи викладені вище законодавчі приписи, касаційна
інстанці погоджується з висновком господарських судів першої та
апеляційної інстанції про обґрунтованість заявлених позивачем
вимог щодо спонукання відповідача до повного виконання умов
інвестиційного договору.
При цьому касаційною інстанцією визнаються безпідставними доводи
відповідача про сплив строку позовної давності за даними
позовними вимогами, оскільки відповідно до статті 257 Цивільного
кодексу України ( 435-15 ) (435-15)
загальна позовна давність
встановлюється тривалістю у три роки; перебіг позовної давності
починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися
про порушення свого права або про особу, яка його порушила
(стаття 261 цього ж кодексу ( 435-15 ) (435-15)
). Господарськими судами
встановлено та підтверджується матеріалами справи, що
календарним планом до договору не були встановлені терміни
перерахування інвестором внесків; в силу пункту 11.6 договору
термін виконання інвестором обов’язку перерахувати суму позики в
повному обсязі продовжувався на термін затримки такого
перерахування. Оскільки про відмову інвестора у виконанні
обов’язку щодо надання залишку позики підприємство дізналось з
листа від 16.02.2004, яке отримало 19.02.2004, саме цю дату слід
вважати днем, коли останнє довідалось про порушення свого права,
а отже, суди дійшли правомірного висновку про початок перебігу
строку позовної давності за даними вимогами саме з 19.02.2004.
Також касаційна інстанція зазначає, що приписи чинного
законодавства та умови укладеного між сторонами справи договору
не передбачають такої підстави припинення договору як
неможливість подальшої реалізації інноваційного проекту та не
позбавляють сторону договору обов’язку належного його виконання,
чим спростовуються викладені в касаційній скарзі відповідні
доводи заявника.
Враховуючи наведене, колегія суддів зазначає, що рішення та
постанова у справі прийняті у відповідності з нормами
матеріального та процесуального права, підстав для їх зміни чи
скасування не вбачається.
Керуючись статтями 111-5, 111-7, пунктом 1 статті 111-9,
статтями 111-10, 111-11 Господарського процесуального кодексу
України ( 1798-12 ) (1798-12)
, Вищий господарський суд України
П О С Т А Н О В И В:
Рішення від 12.09.2006 господарського суду м. Києва та постанову
від 24.10.2006 Київського апеляційного господарського суду у
справі № 40/361 господарського суду м. Києва залишити без змін,
а касаційну скаргу Української державної інноваційної компанії
–без задоволення.
Головуючий Т. Дроботова
Судді Н. Волковицька
Л. Рогач