39/264-06 Про порушення банківською установою зобов'язань за договором про відкриття рахунку та здійснення банківського обслуговування - Текст документа

Товариство з обмеженою відповідальністю "Iнвестиційно-інжинірингова група "Логос-Iнвест" звернулось до господарського суду Дніпропетровської області з позовом про зобов'язання здійснити купівлю іноземної валюти на умовах, зазначених у заявці № 2 від 05.07.2006р., з метою погашення кредиту та відсотків згідно кредитного договору № 19/1-313/2004 від 11.11.2004р., розірвання кредитного договору № 19/1-313/2004 від 11.11.2004р. та стягнення 26600,54грн. збитків.

Позовні вимоги було вмотивовано порушенням банківською установою зобов'язань за договором про відкриття рахунку, здійснення банківського обслуговування та надання інших банківських послуг, що спричинило несвоєчасне зарахування коштів у погашення кредиту та відсотків, істотним порушенням умов кредитного договору, статтею 42 Конституції України (254к/96-ВР) , статтями 651, 1066, 1068, 1073 Цивільного кодексу України (435-15) , статтею 188 Господарського кодексу України (436-15) .

Відповідно до клопотання від 18.07.2006р. (а.с.58) позивач визначив у якості відповідача Акціонерний комерційний банк "Райфайзенбанк Україна" в особі Дніпропетровської філії Акціонерного комерційного банку "Райфайзенбанк Україна"; 16.08.2006р. позивач подав зміни позовних вимог (а.с.84-85), згідно з якими просив суд стягнути з відповідача на свою користь грошову суму збитків у розмірі 536103,04грн. у зв'язку з невиконанням відповідачем умов чинного договору та діючого законодавства.

Відповідач як первісні, так і змінені позовні вимоги відхилив повністю, вказавши, що вказана у заявці на купівлю валюти сума перевищувала суму фактичних зобов'язань позивача за кредитним договором, умови якого обмежували право позивача на здійснення дострокового погашення кредиту; дію кредитного договору № 19/1-313/2004 від 11.11.2004р. припинено за згодою сторін шляхом укладення 27.07.2006р. додаткової угоди до кредитного договору.

Рішенням господарського суду Дніпропетровської області від 20.09.06р. (суддя Ліпинський О.В.) позов задоволено в повному обсязі відповідно до змінених позовних вимог; з Акціонерного комерційного банку "Райфайзенбанк Україна" на користь товариства з обмеженою відповідальністю "Iнвестиційно-інжинірингова група "Логос-Iнвест" стягнуто 536103,04грн. збитків, 5479,04грн. судових витрат.

Рішення вмотивовано правом позивача на дострокове виконання зобов'язань по погашення кредиту, що виникло по закінченню місячного терміну з моменту отримання банком відповідного письмового звернення позичальника, направленого належним чином; суперечністю дій відповідача щодо відмови здійснити зарахування грошових коштів у рахунок погашення кредиту та відсотків нормам чинного законодавства та умовам договорів, доведеністю додаткових витрат позивача у вигляді сплати відсотків за користування кредитними коштами до прийняття 01.08.2006р. повного дострокового погашення кредиту, статтями 22, 525, 526, 1073 Цивільного кодексу України (435-15) , що регулюють порядок та спосіб виконання зобов'язань, наслідки їх неналежного виконання.

Постановою Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 30.10.2006р. (головуючий -Науменко I.М., судді -Білецька Л.М., Голяшкін О.В.) рішення місцевого суду залишено без змін з огляду на відсутність передбачених статтею 104 Господарського процесуального кодексу України (1798-12) підстав для його скасування.

Не погоджуючись із судовими рішеннями, відповідач подав до Вищого господарського суду України касаційну скаргу, в якій просить скасувати постанову апеляційної інстанції та прийняти нову постанову про відмову в позові.

Обгрунтовуючи касаційну скаргу, заявник зазначив про порушення господарським судом норм матеріального та процесуального права, зокрема, прийняття його з порушенням правил підсудності та щодо особи, не залученої до участі у справі, а також порушенням статті 7 Цивільного кодексу України (435-15) в частині посилання на звичаї ділового обороту, статті 526 Цивільного кодексу України (435-15) щодо виконання зобов'язань.

Також скаржник зазначає про неповне з'ясування судами обставин справи в частині наявності на рахунках позивача коштів, достатніх для виконання його заявки на купівлю валюти, а також недоведеності причинного зв'язку між збитками та діями відповідача за період з 21.06.2006 року до 05.07.2006року.

Позивач письмовий відзив на касаційну скаргу на подав, усно в судовому засідання зазначив про законність та обгрунтованість оскаржуваних судових рішень.

У судовому засіданні представниками скаржника було надано відомості про зміну назви Акціонерного комерційного банку "Райффайзенбанк Україна" на Закрите акціонерне товариство "ОТП Банк", що є правонаступником всіх прав та обов'язків Акціонерного комерційного банку "Райффайзенбанк Україна"; державну реєстрацію змін до установчих документів проведено 03.11.2006р.

За таких обставин касаційна інстанція здійснює процесуальне правонаступництво у справі відповідно до положень статті 25 Господарського процесуального кодексу України (1798-12) .

З огляду на заявлене позивачем клопотання про оголошення в судовому засіданні повного тексту постанови у даній справі у судовому засіданні від 16.01.2007р. було оголошено перерву до 23.01.2007р. для виготовлення повного тексту постанови.

Заслухавши доповідь судді -доповідача, пояснення присутніх в судовому засіданні представників сторін, перевіривши наявні матеріали справи на предмет правильності юридичної оцінки обставин справи та повноти їх встановлення в рішенні та постанові, колегія суддів вважає, що касаційна скарга підлягає задоволенню частково з таких підстав.

Переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, касаційна інстанція на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє застосування судом першої чи апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права.

Касаційна інстанція не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові господарського суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти докази.

Як встановлено судами та вбачається з матеріалів справи, 10.09.2004 року між позивачем та Акціонерним комерційним банком "Райфайзенбанк Україна" було укладено договір № 184 про відкриття рахунків, здійснення розрахунково-касового обслуговування та надання інших банківських послуг, а 17.09.2004 року ними було укладено договір про використання комп'ютерної Банківської системи "Клієнт-Банк".

11.11.2004 року сторонами було укладено договір № 19/1-313/2004 про надання кредиту, відповідно до умов якого відповідач зобов'язався надати позивачеві кредит в розмірі, що не перевищує 7 000 000 доларів США, а позивач зобов'язався належним чином використати кредитні кошти та повернути їх банку, сплатити плату за користування кредитом та виконати інші передбачені договором зобов'язання.

Відповідно до пункту 2.2.1 кредитного договору банк має право не виконувати будь-які вимоги позичальника, якщо їх виконання суперечить зобов'язанням позичальника за кредитним договором.

Відповідно до умов кредитного договору повернення кредиту повинно здійснюватися 66-ма рівними частинами, за пунктом 1.9.1. договору позивач не має права здійснювати дострокове виконання боргових зобов'язань на протязі 24 календарних місяців з моменту підписання кредитного договору (тобто, до жовтня 2006 року).

Водночас договір містить застереження (а.с.16, абз.13), за яким позичальник може скористатися правом на дострокове виконання грошових зобов'язань в цілому чи їх частини не раніше ніж у місячний термін з моменту одержання банком письмового звернення позичальника про можливість здійснення такого дострокового виконання.

З урахуванням умов додаткової угоди № 2 від 24.06.2005р. та на виконання умов кредитного договору відповідачем було надано кредитні кошти в розмірі 5 000 000 доларів США та 1 655 355,07 євро.

31.05.2006р. позивачем на адресу Дніпропетровської філії Акціонерного комерційного банку "Райфайзенбанк Україна" було направлено лист про готовність позивача здійснити дострокове погашення заборгованості за договором.

Платіжними дорученнями № 5, 6, 7 від 05.07.2006р. позивачем з використанням системи "Клієнт-Банк" було ініційовано переказ грошових коштів в рахунок погашення кредиту, а 05.07.2006р. позивачем було подано заявку на купівлю іноземної валюти в сумі 64 580,23 євро з метою погашення кредиту та відсотків за кредитним договором; у виконанні вищевказаних платіжних документів банком було відмовлено.

За період з 21.06.2006р. по 01.08.2006р. розмір витрат позивача по сплаті відсотків за користування кредитом склав 536103,04грн.

Місцевий господарський суд дійшов висновку, що умовами кредитного договору (застереженням до пункту 1.9) позивачу було надано право дострокового погашення кредиту через місяць після направлення Дніпропетровській філії Акціонерного комерційного банку "Райфайзенбанк Україна" повідомлення про таке дострокове погашення, а відповідач, відмовившись здійснити перерахування коштів за поданими позивачем платіжними документами та відмовившись виконати заявку про закупівлю валюти, порушив договірні зобов'язання, чим спричинив понесення позивачем додаткових витрат у вигляді сплачених відсотків за користування кредитом, що підлягають стягненню за статтями 22, 525, 526, 1073 Цивільного кодексу України (435-15) , в зв'язку з чим задовольнив позов, стягнувши сплачені позивачем відсотки за період з 21.06.2006р. по 01.08.2006р.

Апеляційний господарський суд зазначив, що судом першої інстанції розглянуто справу з додержанням правил територіальної підсудності, погодився з тлумаченням місцевим господарським судом застереження до договору та дійшов висновку про наявність сукупності умов, що є підставами для застосування господарсько-правової відповідальності, а саме: протиправної поведінки відповідача (безпідставна відмова здійснити зарахування грошових коштів у рахунок погашення кредиту та відсотків), причинного зв'язку між такою поведінкою та завданими збитками, доведеності розміру завданих збитків.

Однак судова колегія вважає, що прийняті судами рішення не відповідають вимогам статті 43 Господарського процесуального кодексу України (1798-12) та не грунтуються на повному, всебічному та об'єктивному дослідження обставин справи з наступних підстав.

Як вбачається з матеріалів справи, предметом спору є наявність чи відсутність підстав для застосування до відповідача цивільно-правової відповідальності за порушення договірних зобов'язань та положень чинного законодавства згідно приписів статті 22 Цивільного кодексу України (435-15) .

При цьому, з огляду на наявність у матеріалах справи як договору про надання кредиту, так і договорів про відкриття рахунків, здійснення розрахунково-касового обслуговування та надання інших банківських послуг, про використання комп'ютерної Банківської системи "Клієнт-Банк", між сторонами склались правовідносини як щодо надання кредиту, так і щодо договору банківського рахунку.

Відповідно до частини 1 статті 22 Цивільного кодексу України (435-15) особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права має право на їх відшкодування.

Породжуючи настання цивільних прав та обов'язків згідно частини 2 статті 11 Цивільного кодексу України (435-15) , відповідальність у вигляді відшкодування збитків вимагає для її застосування наявності складу правопорушення, а саме: протиправної поведінки (дії чи бездіяльності особи), шкідливого результату такої поведінки, причинного зв'язку між протиправною поведінкою та заподіяними збитками, вини особи, яка заподіяла збитки.

Протиправною є поведінка, що не відповідає вимогам закону або договору, тягне за собою порушення майнових прав та інтересів іншої особи і спричинила заподіяння збитків (шкоди).

Відповідно до частини 2 статті 22 Цивільного кодексу України (435-15) збитками є втрати, яких особа зазнала у зв'язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки), а також доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушено (упущена вигода).

Причинний зв'язок між протиправною поведінкою порушника та збитками полягає, передусім, у прямому (безпосередньому) зв'язку між протиправною поведінкою та настанням шкідливого результату.

Вказані обставини підлягають доведенню позивачем належними та допустимими у справі доказами.

В свою чергу відсутність вини у заподіянні шкоди доводиться особою, що вчинила порушення; винна поведінка порушника має місце тоді, якщо він усвідомлював суспільно небезпечний характер своїх діянь, передбачав його негативні наслідки, бажав їх настання, або коли порушник, передбачаючи настання негативних наслідків, розраховував на їх відвернення, чи не передбачав настання таких наслідків, хоча повинен був і міг їх передбачити.

Таким чином, для правильного вирішення спору судам належало перш за все визначити підстави застосування цивільно-правової відповідальності (внаслідок порушення договору (та якого саме з договорів) чи внаслідок порушення передбачених чинним законодавством цивільних прав позивача), з'ясувати, яке саме зобов'язання чи право було порушено та в чому конкретно воно полягало, що спричинило завдання збитків позивачу, вид заподіяних збитків для встановлення наявності всіх елементів складу цивільного правопорушення, зазначивши встановлені обставини у судових рішеннях.

Як вже зазначено в даній постанові, місцевий господарський суд, з чим погодився апеляційний господарський суд, визначив, що умовам чинного законодавства та умовам укладених між сторонами договорів суперечать дії відповідача щодо відмови здійснити зарахування грошових коштів у рахунок погашення кредиту та відсотків.

При цьому судами було встановлено, що платіжні документи про перерахування коштів у погашення кредиту та заявку на купівлю валюти позивачем було подано 05.07.2006р., однак задоволено позовні вимоги про стягнення на користь позивача зайво сплачених відсотків, починаючи з 21.06.2006р.

Таким чином, касаційна інстанція погоджується з доводами касаційної скарги, що судами при вирішенні спору не з'ясовано викладені позивачем обставини щодо підстав покладення на відповідача відповідальності за відсотки, сплачені позивачем з 21.06.2006р., не вказано, в чому полягають неналежні дії відповідача у цій частині та не досліджено причинно-наслідковий зв'язок зі сплатою відсотків за період по 05.07.2006р.

Також суди, вказуючи про порушення порядку перерахування коштів за поданими позивачем платіжними документами, не дослідили умови договорів про відкриття рахунків, здійснення розрахунково-касового обслуговування та надання інших банківських послуг, про використання комп'ютерної Банківської системи "Клієнт-Банк" щодо порядку виконання обслуговуючим банком платіжних документів позивача.

Вказані обставини підлягають з'ясуванню для правильного вирішення спору.

Відповідно до пункту 1 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 29.12.1976р. № 11 "Про судове рішення" (v0011700-76) , рішення є законним тоді, коли суд, виконавши всі вимоги процесуального законодавства і всебічно перевіривши обставини справи, вирішив справу у відповідності з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до спірних правовідносин.

На підставі викладеного колегія суддів вважає, що спір був розглянутий судом без дослідження в повному обсязі обставин справи та норм чинного законодавства, що є порушенням принципу всебічного, повного і об'єктивного розгляду всіх обставин справи в їх сукупності та призвело до прийняття неправильного рішення.

Оскільки передбачені процесуальним законом межі перегляду справи в касаційній інстанції не дають їй права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені в судовому рішенні господарського суду першої інстанції, судові рішення у справі підлягають скасуванню, а справа передачі на новий розгляд до господарського суду.

Під час розгляду справи господарському суду слід взяти до уваги викладене, вжити передбачені законом заходи для всебічного, повного і об'єктивного встановлення обставин справи, прав і обов'язків сторін і в залежності від встановленого та у відповідності з чинним законодавством вирішити спір.

Водночас судова колегія відхиляє наведені у касаційній скарзі доводи про допущені господарськими судами процесуальні порушення, що в будь-якому випадку є підставами для скасування судових рішень; процесуальні документи суду свідчать про визначення процесуального статусу Акціонерного комерційного банку "Райфайзенбанк Україна" як відповідача у даній справі; спір розглянуто відповідно до частини 4 статті 15 Господарського процесуального кодексу України (1798-12) за місцем знаходження уповноваженого підрозділу відповідача, правовий статус та повноваження якого досліджено згідно наданого положення в постанові апеляційної інстанції.

Iнші доводи касаційної скарги стосуються обставин справи, встановлених судами, та виходять за межі повноважень касаційної інстанції.

Керуючись статтями 43, 111-7, пунктом 3 статті 111-9, статтями 111-10 , 111-11, 111-12 Господарського процесуального кодексу України (1798-12) Вищий господарський суд України

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Акціонерного комерційного банку "Райфайзенбанк Україна" задовольнити частково.

Постанову Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 30.10.2006р. у справі № 39/264-06 господарського суду Дніпропетровської області та рішення господарського суду Дніпропетровської області від 20.09.2006р. скасувати.