ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ
ПОСТАНОВА
IМЕНЕМ УКРАЇНИ
23 січня 2007 р.
№ 8/79
Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:
головуючого, судді Кузьменка М.В., суддів Васищака I.М., Палій
В.М., за участю представників сторін Ю. Спектора (дов. від
27.01.06), Г. Омельченко (дов. від 27.09.06), розглянувши у
відкритому судовому засіданні касаційну скаргу суб'єкта
підприємницької діяльності ОСОБА_1 на постанову від 17 жовтня 2006
року Дніпропетровського апеляційного господарського суду у справі
№ 8/79 за позовом суб'єкта підприємницької діяльності ОСОБА_1 до
товариства з обмеженою відповідальністю "Магазин"Ковбаси" про
стягнення 735 419 грн.,
ВСТАНОВИВ:
У лютому 2005 року суб'єкт підприємницької діяльності ОСОБА_1
звернулася до господарського суду Дніпропетровської області з
позовом до товариства з обмеженою відповідальністю "Магазин
"Ковбаси" про стягнення вартості невід'ємних поліпшень об'єкту
оренди - 998 911 грн., але в ході вирішення спору змінила підстави
позову і просила суд стягнути з відповідача вартість капітального
ремонту - 735 419 грн. В обгрунтування вимог позивач посилався на
проведення власним коштом капітального ремонту об'єкта оренди.
Відповідач позов не визнав з посиланням на відсутність
належних доказів вартості ремонту.
Рішенням від 1 березня 2006 року господарського суду
Дніпропетровської області позов задоволено в заявленій сумі з
мотивів невиконання зобов'язання.
Постановою від 17 жовтня 2006 року Дніпропетровського
апеляційного господарського суду (судді П. Павловський, О. Чус, В.
Головко) рішення скасовано і в позові відмовлено з мотивів
здійснення орендарем капітального ремонту об'єкта оренди без
дозволу орендодавця.
Суб'єкт підприємницької діяльності ОСОБА_1 просить постанову
скасувати з підстав неправильного застосування господарським судом
прикінцевих та перехідних положень Цивільного кодексу України
( 435-15 ) (435-15)
і статті 264 Цивільного кодексу Української РСР
( 1540-06 ) (1540-06)
та прийняти нове рішення, яким позов задовольнити в
межах висновку НОМЕР_1 судової будівельно-технічної експертизи.
У відзиві на касаційну скаргу товариство з обмеженою
відповідальністю "Магазин "Ковбаси" стверджує, що обсяги
капітального ремонту мали бути затверджені орендодавцем і
проведення його без згоди власника позбавляє позивача права
вимагати відшкодування вартості ремонту.
Колегія суддів вважає, що касаційна скарга підлягає
частковому задоволенню з наступних підстав.
Господарськими судами встановлено, що 17 березня 2000 року
сторони уклали договір НОМЕР_2 оренди нежитлових приміщень, на
умовах якого відповідач передав позивачеві службові і складські
приміщення загальною площею 175, 8 м-2 на проспекті АДРЕСА_1 в
місті Дніпропетровську (далі скорочено-Договір).
Пунктом 2.2. Договору контрагенти поклали обов'язок провести
капітальний ремонт об'єкта оренди на орендодавця. Водночас в акті
від 17 березня 2000 року приймання-передачі (додаток 2 до
Договору) цей обов'язок був покладений на орендаря.
Ухвалою від 21 квітня 2005 року господарський суд призначив
будівельно-технічну експертизу, зобов'язавши сторони запропонувати
суду питання, які мають бути роз'яснені судовим експертом та
зупинив провадження у справі, проте ухвалою від 20 липня 2005 року
провадження у справі поновив з мотивів зміни позивачем підстав
позову.
Господарський суд залучав третьою особою до участі у справі
товариство з обмеженою відповідальність "Агропостач", яке
виконувало ремонтні роботи, але в подальшому виключив цю особу із
складу учасників спору у зв'язку з ліквідацією, про що зазначив у
рішенні.
Суд першої інстанції дійшов висновків про застосування до
спірних правовідносин положень Цивільного кодексу Української РСР
( 1540-06 ) (1540-06)
і, врахувавши факт розірвання Договору в судовому
порядку (рішення від 23 грудня 2003 року у справі № 31/281) з
мотивів не сплати орендних платежів, та договір від 1 серпня 2000
року № 3 на виконання підрядних робіт, укладений між приватним
підприємцем ОСОБА_1 та товариством з обмеженою відповідальність
"Агропостач", додаткову угоду до нього від 5 квітня 2001 року та
акти приймання виконаних робіт форми №КБ-2в за березень-липень
2002 року, відповідно до яких вартість робіт складає 737 430 грн.,
задовольнив позов.
Здійснюючи перегляд рішення в апеляційному порядку,
господарський суд ухвалою від 16 травня 2006 року призначив
будівельно-технічну експертизу, за висновками якої вартість
капітального ремонту дорівнює 618 343 грн.
Водночас суд дійшов висновків про те, що здійснення орендарем
ремонту об'єкта оренди суперечить пункту 2.2. Договору і його було
проведено без згоди орендодавця, що є підставою для відмови в
позові.
Колегія суддів вважає, що такі висновки не можна визнати
обгрунтованими, оскільки суди першої і апеляційної інстанцій не
з'ясували достатньо повно дійсні права й обов'язки сторін стосовно
предмета спору та не перевірили усі обставини, що мають значення
для справи.
За змістом статті 264 Цивільного кодексу Української РСР
( 1540-06 ) (1540-06)
, який діяв на час виникнення між сторонами відносин
оренди, обов'язок за свій рахунок провадити капітальний ремонт
зданого в найом майна покладався на наймодавця, якщо інше не
передбачалося договором.
При передачі об'єкта оренди сторони визнали, що приміщення
потребують капітального ремонту і обов'язок його проведення
поклали на орендаря, про що відповідно до вимог пункту
2.1.Договору склали акт приймання-передачі від 17 березня 2000
року.
Зазначена обставина в силу вимог статті 151 Цивільного
кодексу Української РСР ( 1540-06 ) (1540-06)
звільняла відповідача від
обов'язку провадити капітальний ремонт власних основних фондів і
надавала право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
Таким чином обов'язок проведення капітального ремонту саме
орендарем сторони передбачили додатком до Договору, а тому
висновок господарського суду апеляційної інстанції про те, що
відповідач здійснив капітальний ремонт без дозволу відповідача
колегія суддів вважає помилковим.
Водночас контрагенти не встановили обсягів і строків
проведення капітального ремонту, а також сторону, яка сплатить
вартість робіт.
В силу вимог статті 653 Цивільного кодексу України ( 435-15 ) (435-15)
зобов'язання за Договором припинилися з моменту набрання законної
сили рішення господарського суду про розірвання Договору - 19
лютого 2004 року і за цієї обставини висновок господарського суду
про застосування до спірних правовідносин положень Цивільного
кодексу Української РСР ( 1540-06 ) (1540-06)
суперечить правилу частини
другої пункту 4 та пункту 9 Прикінцевих та перехідних положень
Цивільного кодексу України ( 435-15 ) (435-15)
.
Статтею 262 Цивільного кодексу Української РСР ( 1540-06 ) (1540-06)
встановлювався обов'язок наймодавця надати наймачеві майно у
стані, що відповідає умовам договору і призначенню майна.
Зазначене правило пов'язувалося з обов'язком наймача користуватися
майном відповідно до договору і призначення майна (пункт 2
частини першої статті 265 Цивільного кодексу Української РСР
( 1540-06 ) (1540-06)
). Крім того, за змістом статті 264 Цивільного кодексу
Української РСР ( 1540-06 ) (1540-06)
(стаття 776 Цивільного кодексу України
( 435-15 ) (435-15)
) умовою проведення капітального ремонту є, зокрема,
наявність перешкод у використанні об'єкта оренди за призначенням
та умов договору.
Згідно Договору в березні 2000 року в оренду були передані
службові та складські приміщення і до предмету доказування в даній
справі належить встановлення господарським судом фактів щодо
використання позивачем об'єкта оренди за цільовим призначенням та
наявності перешкод у користуванні об'єктом оренди відповідно до
умов Договору; волевиявлення сторін щодо переобладнання приміщень
при створенні інтер'єру магазину "Болеро" в контексті строків
виконання робіт, їх обсягів та вартості та згоди орендодавця на
їх проведення як в 2000 році так і при проведенні робіт у
березні-липні 2002 року.
Зазначені обставини господарськими судами встановлені не
були.
Частиною 3 статті 776 Цивільного кодексу України ( 435-15 ) (435-15)
встановлено, що наймач, який з метою усунення перешкод у
користуванні річчю відповідно до призначення та умов договору
провів її капітальний ремонт, має право зарахувати вартість
ремонту в рахунок плати за користування, або вимагати
відшкодування вартості ремонту.
З матеріалів справи вбачається, що позивач двома листами без
дати і номера повідомив відповідача про те, що під час
капітального ремонту приміщень були встановлені вікна на суму 6
875 грн. та двері на суму 6 875 грн., а листом від 1 червня 2002
року - про необхідність виготовлення сходів вартістю, яка не
перевищує 6 200 грн., та просив зарахувати вартість цих робіт в
рахунок орендної плати, зокрема за серпень, вересень та частково
за жовтень 2000 року і отримав на це згоду відповідача.
В порушення вимог статті 43 Господарського процесуального
кодексу України ( 1798-12 ) (1798-12)
господарські суди не встановили чи
були зазначені суми заліковані контрагентами в рахунок орендної
плати у 2000 році і чи не були ці роботи включені позивачем до
кошторису в 2002 році.
Договором сторони встановили можливість проведення під час
оренди як капітального і поточного ремонтів, так і поліпшень
майна, а також переобладнання та перепланування приміщень.
Системний аналіз умов Договору та вимог статей 776 і 778
Цивільного кодексу України ( 435-15 ) (435-15)
свідчить, що відшкодування
вартості ремонту залежить від встановлення господарським судом
характеру виконаних ремонтних робіт та віднесення їх до того чи
іншого виду ремонту і чи відбулися при цьому переобладнання та
перепланування приміщень.
Проте такі обставини, які мають суттєве значення для
правильного вирішення спору, судами встановлені не були
Доводи касаційної скарги про доведеність Висновком НОМЕР_1
судової будівельно-технічної експертизи по цивільній справі,
складеного 31 серпня 2006 року Дніпропетровським науково-дослідним
інститутом судових експертиз, факту проведення позивачем
капітального ремонту і розміру його вартості, який підлягає
відшкодуванню, не можуть бути враховані колегією суддів оскільки
належної правової оцінки цьому доказу при вирішенні спору
господарські суди не надавали.
Крім того, в ході вирішення спору позивач вимогу про
задоволення позову в межах висновку судової експертизи не за
заявляв і вона не була предметом розгляду в судах першої та другої
інстанцій.
Враховуючи, що застосування норм матеріального права
цілковито залежить від повноти та правильності встановлення
обставин справи, судові рішення не можна визнати законними, у
зв'язку з чим вони підлягають скасуванню, а справа - передачі на
новий розгляд до суду першої інстанції.
При новому розгляді справи суду необхідно врахувати
викладене, всебічно і повно перевірити доводи, на яких грунтуються
вимоги та заперечення сторін, і в залежності від установлених
обставин вирішити спір у відповідності з нормами матеріального
права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин.
Керуючись статтями 111-5, 111-7, 111-9-111-11 Господарського
процесуального кодексу України ( 1798-12 ) (1798-12)
, суд
ПОСТАНОВИВ:
Касаційну скаргу суб'єкта підприємницької діяльності ОСОБА_1
задовольнити частково.
Рішення від 1 березня 2006 року господарського суду
Дніпропетровської області та постанову від 17 жовтня 2006 року
Дніпропетровського апеляційного господарського суду у справі №
8/79 скасувати.
Справу передати на новий розгляд до господарського суду
Дніпропетровської області.
Головуючий, суддя
М. В. Кузьменко
Суддя
I. М. Васищак
Суддя
В. М. Палій