Колегія суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України у складі:

головуючого Кривенка В.В.,

суддів: Гусака М.Б., Маринченка В.Л., Панталієнка П.В.,

Самсіна І.Л., Терлецького О.О., Тітова Ю.Г.,

при секретарі судового засідання Любченко С.М.,

за участю представників:

позивача – Куницького В.В.,

відповідача – Волосович С.К., Полікши А.О.,

третьої особи – Воронової О.Ю., –

розглянувши за винятковими обставинами у відкритому судовому засіданні за скаргами Спеціалізованої державної податкової інспекції у м. Києві по роботі з великими платниками податків (далі – СДПІ) та Енергетичної регіональної митниці (далі – Митниця) справу за позовом Національної акціонерної компанії ?Нафтогаз України? (далі – Компанія) до Митниці, третя особа – СДПІ, про визнання недійсним податкового повідомлення,

Компанія звернулася до суду з позовом, в якому просила визнати недійсним податкове повідомлення Митниці від 13 червня 2007 року, яким було визначено податкове зобов’язання з податку на додану вартість несплаченого позивачем при імпорті природного газу у березні 2006 року.

Окружний адміністративний суд м. Києва постановою від 12 листопада 2007 року, залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 5 лютого 2009 року, позов задовольнив.

Рішення судів мотивовані тим, що за результатами адміністративного оскарження згаданого вище податкового повідомлення, у порядку визначеному підпунктом 5.2.2 пункту 5.2 статті 5 Закону України від 21 грудня 2000 року № 2181-III Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами (далі – Закон № 2181-III (2181-14) ), скарга Компанії повністю задоволена, оскільки контролюючим органом, у встановлений названою нормою двадцятиденний строк, не прийнято та не надіслано позивачу вмотивованого рішення про результати розгляду скарги.

Cуди дійшли висновку, що рішенням контролюючого органу, в розумінні вищезгаданої норми, не можна вважати лист Митниці від 10 липня 2007 року № 22/1-5781 про відмову в розгляді скарги у зв’язку з пропуском десятиденного строку для її подання та направлення скарги не цінним, а рекомендованим листом, в якому відповідач посилається на положення Порядку розгляду митними органами скарг платників податків на податкові зобов’язання, нараховані митними органами, затвердженого наказом Державної митної служби України від 8 лютого 2006 року № 97 (z0151-06) , зареєстрованого Міністерством юстиції України 20 лютого 2006 року за № 151/12025 (z0151-06) (далі – Порядок № 97), за правилами якого, датою подання скарги є день її фактичного подання митному органу, а в разі надіслання її поштою – дата вручення, зазначена посадовою особою, до компетенції якої належить реєстрація вхідної та вихідної кореспонденції, у повідомленні про вручення.

Задовольняючи позов, суди також виходили з того, що контракт від 29 липня 2004 року № 14/935-1/04, укладений між позивачем та Компанією ROSUKRENERGO A.G. (Швейцарія), за умовами якого Національною акціонерною компанією Нафтогаз України імпортовано природний газ, підпадає під визначення зовнішньоекономічного контракту, укладеного на виконання міжнародних договорів України, а саме Угоди про торговельне та економічне співробітництво між Україною та Швейцарською Конфедерацією від 20 липня 1995 року, якою встановлено режим найбільшого сприяння торгівлі, зокрема при імпорті та експорті товарів, а тому, відповідно до абзацу 3 статті 8 Закону України від 20 грудня 2005 року № 3235-IV Про Державний бюджет України на 2006 рік (далі – Закон № 3235-IV (3235-15) ), у Компанії при здійсненні цієї операції не виникло зобов’язань з податку на додану вартість.

Вищий адміністративний суд України ухвалою від 10 листопада 2009 року касаційну скаргу відповідача та третьої особи залишив без задоволення, судові рішення – без змін. Разом з тим, визнав помилковим посилання судів на статтю 8 Закону № 3235-IV, як на підставу для задоволення позову, оскільки при цьому не вказано на виконання якого міжнародного договору укладено контракт, на який, як зазначено судами, поширюється дія згаданої вище норми.

У скаргах до Верховного Суду України, з підстав неоднакового застосування касаційним судом статті 8 Закону № 3235-IV, підпункту 3.1.2 пункту 3.1 статті 3 Закону України від 3 квітня 1997 року № 168/97-ВР Про податок на додану вартість (далі – Закон № 168/97-ВР (168/97-ВР) ), підпункту 5.2.2 пункту 5.2 статті 5 Закону № 2181-III, Порядку № 97 (z0151-06) , СДПІ та Митниця порушують питання про скасування ухвалених у справі судових рішень та направлення справи на новий розгляд до суду першої інстанції. На обґрунтування скарги додано постанови Вищого адміністративного суду України від 28 лютого 2008 року та від 1 липня 2009 року, постанову Верховного Суду України від 10 червня 2008 року, в яких, на думку скаржників, названі норми права застосовано інакше, ніж у справі, що розглядається .

Крім того, заявники зазначають, що на момент розгляду справи судами апеляційної та касаційної інстанцій був відсутній предмет спору, оскільки позивач самостійно задекларував імпортований у березні 2006 року газ та сплатив податок на додану вартість за нього ще у квітні 2008 року, а пеня та штрафні санкції, зазначені в оскарженому податковому повідомленні, були списані Митницею у грудні 2008 року.

Заслухавши представників сторін, перевіривши за матеріалами справи наведені у скарзі та запереченнях проти неї доводи, колегія суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України вважає, що у даному випадку відсутнє неоднакове застосування судом касаційної інстанції положень статті 8 Закону № 3235-IV, підпункту 3.1.2 пункту 3.1 статті 3 Закону № 168/97-ВР, підпункту 5.2.2 пункту 5.2 статті 5 Закону № 2181-III, Порядку № 97 (z0151-06) .

Разом з тим, виконуючи покладений на Верховний Суд України частиною 1 статті 47 Закону України від 7 лютого 2002 року № 3018-ІІІ Про судоустрій України обов’язок при здійсненні правосуддя забезпечити однакове застосування законодавства усіма судами загальної юрисдикції, колегія суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України вважає, що у цій справі має місце неоднакове, порівняно з іншими справами, застосування Вищим адміністративним судом України положень статті 220 Кодексу адміністративного судочинства України (далі – КАС), у зв’язку з чим скарги підлягають частковому задоволенню з таких підстав.

Відповідно до частин 1, 2 статті 220 КАС суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі і не може досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в судовому рішенні, та вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу. Суд касаційної інстанції переглядає судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій у межах касаційної скарги, але при цьому може встановлювати порушення норм матеріального чи процесуального права, на які не було посилання в касаційній скарзі.

Всупереч вимогам статті 220 КАС Вищий адміністративний суд України, здійснюючи касаційний перегляд даної справи, не перевірив належним чином правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, не перевірив у повному обсязі доводи, викладені у касаційних скаргах, та не дав на всі з них обґрунтовані відповіді.

Так, згідно з пунктом 1 постанови Кабінету Міністрів України від 25 квітня 2008 року № 421 (421-2008-п) Деякі питання фінансово-господарської діяльності НАК Нафтогаз України, Державній митній службі України та Компанії доручено провести в одноденний строк митне оформлення природного газу, ввезеного в Україну у першому кварталі 2006 року, зі сплатою митного збору за нульовою ставкою за його перебування під митним контролем, пені і штрафних санкцій на умовах, визначених пунктами 7 і 8 цієї постанови, та погашення податкового боргу зі сплатою податку на додану вартість з операцій із ввезення на територію України товарів до спеціального фонду державного бюджету.

Статтею 845 Закону України від 12 грудня 2008 року № 659-VІ Про внесення змін до Закону України Про Державний бюджет України на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів України встановлено списати Компанії пеню та штрафні санкції, визначені контролюючими органами за порушення податкового та митного законодавства.

З наданих Верховному Суду України пояснень представників сторін убачається, що 25 квітня 2008 року Компанія подала Митниці вантажну митну декларацію, якій останньою присвоєно номер 124000002/8/001049 та здійснено митне оформлення природного газу в обсязі 5 654 147,67 тис. куб., переміщеного у березні 2006 року. Компанія сплатила податок на додану вартість на суму 542 515 469 грн 32 коп. за імпортований у березні 2006 року природний газ, а рішенням від 31 грудня 2008 № 1 Митниця списала Компанії пеню та штрафні санкції, нараховані згідно з оскаржуваним податковим повідомленням.

Таким чином, на момент розгляду справи судами апеляційної та касаційної інстанцій, Компанія самостійно задекларувала газ, поставлений у березні 2006 року, і сплатила податок на додану вартість.

Документи, що підтверджують вищезгадані юридичні факти, наявні у матеріалах справи, однак суди не дали їм належної правової оцінки.

У касаційній скарзі містилися доводи щодо правомірності дій Митниці, яка повернула позивачу без розгляду скаргу, подану ним з пропуском строку. На підтвердження правомірності своїх дій відповідач посилався на Порядок № 97 (z0151-06) .

Однак Вищий адміністративний суд України, постановляючи ухвалу, обмежився констатацією положень абзаців 1-3 підпункту 5.2.2 пункту 5.2 статті 5 Закону № 2181-III та зазначив, що лист Митниці про повернення скарги без розгляду не можна вважати відмовою у її задоволенні. При цьому не проаналізував зміст норм Порядку № 97 (z0151-06) , їх системність та узгодженість із положеннями статті 5 Закону № 2181-III, не зазначив якими нормами права спростовуються доводи відповідача, викладені у касаційній скарзі.

На думку колегії суддів, зазначені порушення норм процесуального права є істотними, і такими, які призвели до неправильного вирішення справи, а тому, ухвала Вищого адміністративного суду України підлягає скасуванню з направленням справи на новий касаційний розгляд.

Керуючись статтями 241–243 Кодексу адміністративного судочинства України (2747-15) , колегія суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України

Скарги Спеціалізованої державної податкової інспекції у м. Києві по роботі з великими платниками податків та Енергетичної регіональної митниці задовольнити частково.

Ухвалу Вищого адміністративного суду України від 10 листопада 2009 року скасувати, справу направити на новий касаційний розгляд.

постанова є остаточною і не може бути оскаржена, крім випадку, встановленого пунктом 2 частини 1 статті 237 Кодексу адміністративного судочинства України.

Вищий адміністративний суд України всупереч вимогам статті 220 Кодексу адміністративного судочинства України, здійснюючи касаційний перегляд справи, належним чином не перевірив правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального і процесуального права, не перевірив всіх доводів, викладених у касаційних скаргах, та не дав на них обґрунтованих відповідей, тому його ухвалу скасовано, справу направлено на новий касаційний розгляд.