640/23937/20 Про визнання протиправним і скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію права та їх обтяжень (з відкриттям розділу) про реєстрацію права власності на 1/2 частини квартири - 22.02.2022 Прийняття

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ22 лютого 2022 року м. Київсправа № 640/23937/20адміністративне провадження № К/990/1407/22 Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду: судді-доповідача Тацій Л.В.,суддів: Стрелець Т.Г., Стеценка С.Г., розглянувши в письмовому провадженні в касаційному порядку адміністративну справу №640/23937/20

за позовом ОСОБА_1, яка діє в інтересах неповнолітньої доньки ОСОБА_2 до Державного реєстратора Управління державної реєстрації Головного територіального управління юстиції у місті Києві Качан Ірини Валеріївни, Центрального міжрегіонального Управління Міністерства юстиції (м. Київ) про визнання рішення протиправним, провадження в якій відкрито

за касаційною скаргою ОСОБА_1, яка діє в інтересах неповнолітньої доньки ОСОБА_2, на ухвалу Окружного адміністративного суду міста Києва від 30.06.2021 (головуючий суддя Смолій І.В.) та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 02.11.2021 (колегія у складі: головуючого судді: Епель О.В., суддів: Губської Л.В., Карпушової О.В.),

В С Т А Н О В И В:

ІСТОРІЯ СПРАВИ

Короткий зміст позовних вимог

ОСОБА_1, яка діє в інтересах неповнолітньої доньки ОСОБА_2 (далі – позивачка, ОСОБА_3 ) звернулася до суду з позовом до державного реєстратора Управління державної реєстрації Головного територіального управління юстиції України Качан Ірини Валеріївни (далі – відповідач-1, державний реєстратор), Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) (далі-відповідач-2, Управління), в якому позивачка просила:

визнати протиправним і скасувати рішення державного реєстратора про державну реєстрацію права та їх обтяжень (з відкриттям розділу) від 29.04.2017 з індексним номером 14772609 про реєстрацію права власності на 1/2 частини квартири АДРЕСА_1 .

Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій

Ухвалою Окружного адміністративного суду м. Києва від 30.06.2021, яка залишена без змін постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 02.11.2021, провадження у справі закрито.

Суди дійшли висновку про те, що даний спір стосується приватноправових відносин і, незважаючи на участь у спорі суб`єкта владних повноважень, не підлягає розгляду в порядку адміністративного судочинства.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

Не погоджуючись з ухвалою Окружного адміністративного суду м. Києва від 30.06.2021 та постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 02.11.2021, позивачка звернулась до Верховного Суду із касаційною скаргою, у якій просить скасувати зазначені судові рішення, а справу направити до суду першої інстанції для продовження розгляду.

Обґрунтовуючи касаційну скаргу, заявник зазначає, що судами неповно з`ясовані обставини у справі, а також не враховано, що відповідач є суб`єктом владних повноважень, спір про право з яким у позивачки відсутній. Також заявник просить врахувати правову позицію Великої Палати Верховного Суду, яка викладена у постановах: від 12.06.2018 по справі №823/378/16 та від 23.05.2018 у справі №815/4618/16, щодо юрисдикції спору.

ПРОЦЕСУАЛЬНІ ДІЇ У СПРАВІ ТА КЛОПОТАННЯ УЧАСНИКІВ СПРАВИ

Ухвалою Верховного суду від 13.01.2022 відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1, яка діє в інтересах неповнолітньої доньки ОСОБА_2 .

ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ

Надаючи правову оцінку встановленим обставинам справи та доводам касаційної скарги, а також виходячи з меж касаційного перегляду справи, визначених статтею 341 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України (2747-15) ), колегія суддів зазначає наступне.

Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року (далі – Конвенція) кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.

Поняття "суд, встановлений законом" включає в себе, зокрема, таку складову, як дотримання усіх правил юрисдикції та підсудності.

Критеріями розмежування судової юрисдикції є суб`єктний склад правовідносин, предмет спору та характер спірних матеріальних правовідносин. Крім того, таким критерієм може бути пряма вказівка в законі на вид судочинства, в якому розглядається визначена категорія справ.

Відповідно до частини 1 статті 2 КАС України, завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Згідно з частиною 1 статті 4 КАС України, адміністративна справа - це переданий на вирішення адміністративного суду публічно-правовий спір, публічно-правовий спір - спір, у якому хоча б одна сторона здійснює публічно-владні управлінські функції, в тому числі на виконання делегованих повноважень, і спір виник у зв`язку із виконанням або невиконанням такою стороною зазначених функцій.

Приписами пункту 1 частини 1 статті 19 КАС України встановлено, що юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у публічно-правових спорах, зокрема, спорах фізичних чи юридичних осіб із суб`єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи індивідуальних актів), дій чи бездіяльності, крім випадків, коли для розгляду таких спорів законом встановлено інший порядок судового провадження.

Відповідно до частини 4 статті 46 КАС України, відповідачем в адміністративній справі є суб`єкт владних повноважень, якщо інше не встановлено цим Кодексом.

Пункт 7 частини 1 статті 4 КАС України визначає, що суб`єкт владних повноважень - орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їх посадова чи службова особа, інший суб`єкт при здійсненні ними публічно-владних управлінських функцій на підставі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, або наданні адміністративних послуг.

Отже, до компетенції адміністративних судів належать спори фізичних чи юридичних осіб з органом державної влади, органом місцевого самоврядування, їхньою посадовою або службовою особою, предметом яких є перевірка законності рішень, дій чи бездіяльності цих органів (осіб), прийнятих або вчинених ними під час здійснення владних управлінських функцій, крім спорів, для яких законом установлений інший порядок судового вирішення.

Водночас, визначальними ознаками приватноправових відносин є юридична рівність та майнова самостійність їх учасників, наявність майнового чи немайнового особистого інтересу суб`єкта. Спір буде мати приватноправовий характер, якщо він обумовлений порушенням приватного права певного суб`єкта, що підлягає захисту в спосіб, передбачений законодавством для сфери приватноправових відносин.

Як установлено судами попередніх інстанцій та підтверджується матеріалами справи, ОСОБА_1, яка діє в інтересах неповнолітньої доньки ОСОБА_2, звернулась до суду з цим позовом про оскарження рішення державного реєстратора, яким зареєстровано право власності за ОСОБА_4 на Ѕ частку квартири.

При цьому, у позовній заяві ОСОБА_1 покликається на те, що право власності на цю квартиру (1/1 її частки) належить неповнолітній ОСОБА_2 і що в даному випадку наявні суперечності між заявленими та зареєстрованими речовими правами на нерухоме майно.

Тобто, позовні вимоги в цій справі є похідними при вирішенні судом питання щодо правомірності набуття третьою особою- ОСОБА_4 права власності на нерухоме майно, а також правомірності передачі права власності указаного майна і впливають на майнові права та інтереси ОСОБА_4 .

За наведених обставин, колегія суддів погоджується із висновками судів попередніх інстанцій про те, що спір у цій справі, не зважаючи на участь суб`єкта владних повноважень, не є публічно-правовим та не підлягає розгляду в порядку адміністративного судочинства.

Насамперед у справі, що розглядається, позовні вимоги спрямовані на захист порушеного, на думку позивача, майнового права і права власності внаслідок вчиненої реєстраційної дії.

Згідно з висновками Великої Палати Верховного Суду, викладеними у постанові від 04.09.2018 у справі № 823/2042/16, якщо позивач не був заявником стосовно оскаржених ним реєстраційних дій, які були вчинені за заявою іншої особи, такий спір є спором про цивільне право незалежно від того, чи здійснено державну реєстрацію прав на нерухоме майно з дотриманням державним реєстратором вимог законодавства та чи заявляються, окрім вимог про скасування оспорюваного рішення, запису в державному реєстрі прав, вимоги про визнання недійсними правочинів, на підставі яких прийнято спірне рішення, здійснено оскаржуваний запис.

Натомість до юрисдикції адміністративного суду належить спір, який виник між двома (кількома) суб`єктами стосовно їх прав та обов`язків у конкретних правових відносинах, у яких хоча б один суб`єкт законодавчо уповноважений владно керувати поведінкою іншого суб`єкта, а останній відповідно зобов`язаний виконувати вимоги та приписи такого суб`єкта владних повноважень (постанова Великої Палати Верховного Суду від 23.05.2018 у справі № 914/2006/17.

Спір, що розглядається, не є спором між учасниками публічно-правових відносин, оскільки державний реєстратор, приймаючи оскаржуване рішення про державну реєстрацію права власності на об`єкт нерухомого майна, не мав публічно-правових відносин саме з позивачкою. Оскаржуване рішення про державну реєстрацію стосувалися реєстрації прав іншої особи, а не позивачки.

Належним відповідачем у такому спорі має бути особа, реєстрацію за якою речового права оскаржує позивачка. Участь державного реєстратора як співвідповідача у разі, якщо позивачка вважає його винним у порушенні її прав, не змінює приватноправового характеру цього спору.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 27.11.2019 у справі № 826/2371/16.

Згідно із частиною першою статті 15 Цивільного кодексу України (далі – ЦК України (435-15) ) кожна особа має право на захист свого цивільного права в разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Одним зі способів захисту цивільного права є визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб (пункт 10 частини другої статті 16 ЦК України).

Відповідно до частини першої статті 19 Цивільного процесуального кодексу України (далі – ЦПК України (1618-15) ) суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають з цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства. Суди розглядають у порядку цивільного судочинства також вимоги щодо реєстрації майна та майнових прав, інших реєстраційних дій, якщо такі вимоги є похідними від спору щодо такого майна або майнових прав, якщо цей спір підлягає розгляду в місцевому загальному суді і переданий на його розгляд з такими вимогами.

Оскільки позовні вимоги заявлено ОСОБА_1 на захист порушеного, на її думку, права власності на спірне нерухоме майно, а також ураховуючи, що вказане нерухоме майно зареєстровано за третьою особами, то цей спір стосується приватноправових відносин і не підлягає розгляду в порядку адміністративного судочинства, а має вирішуватися судами за правилами ЦПК України (1618-15) .

При цьому визначальним принципом здійснення правосуддя в адміністративних справах є принцип офіційного з`ясування всіх обставин у справі з обов`язком суб`єкта владних повноважень доказувати правомірність своїх дій, бездіяльності чи рішень, на відміну від визначального принципу цивільного судочинства, який полягає у змагальності сторін. Суд, який розглянув справу, не віднесену до його юрисдикції, не може вважатися "судом, встановленим законом" у розумінні пункту 1 статті 6 Конвенції.

З огляду на викладене суди першої та апеляційної інстанцій дійшли обґрунтованого висновку про наявність правових підстав для закриття провадження в адміністративній справі, оскільки цей спір не стосується захисту прав, свобод та інтересів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб`єктів владних повноважень, а пов`язаний з вирішенням питання щодо права на нерухоме майно.

Щодо посилання заявника на правову позицію Великої Палати Верховного Суду, викладену у постановах: від 12.06.2018 по справі №823/378/16 та від 23.05.2018 у справі №815/4618/16 щодо юрисдикції спору, колегія суддів зазначає таке.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 30.01.2019 по справі №755/1094/17 сформулювала правило, за яким незалежно від того чи перераховані усі постанови, у яких викладена правова позиція, від якої відступила Велика Палата Верховного Суду, суди під час вирішення тотожних спорів мають враховувати саме останню правову позицію Великої Палати Верховного Суду.

Водночас, у постанові від 09.10.2019 Велика Палата Верховного Суду відступила від раніше сформованого висновку висновку про те, що розгляд позовних вимог особи (яка не була заявником щодо реєстраційних дій) до державного реєстратора про скасування його рішень чи записів у відповідному державному реєстрі стосовно державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень, належить до юрисдикції адміністративних судів, оскільки державним реєстратором вчинені істотні порушення процедури реєстрації, через що спірні відносини мають публічно-правовий характер.

З метою встановлення чіткого критерію визначення юрисдикції спорів щодо державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень, Велика Палата Верховного Суду відступила від висновків щодо належності до юрисдикції адміністративних судів спорів за позовами осіб, які не були заявниками вчинення реєстраційних дій, до державного реєстратора про скасування його рішень чи записів у державному реєстрі стосовно державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень, викладених, в тому числі, викладених раніше у постановах від 23.05.2018 у справі № 815/4618/16 та від 12.06.2018 у справі № 823/378/16, на які посилається заявник у касаційній скарзі.

Враховуючи наведене, Верховний Суд не встановив неправильного застосування судами першої та апеляційної інстанції норм матеріального права або порушень норм процесуального права при ухваленні судових рішень.

Відповідно до статті 350 КАС України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили неправильного застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.

З огляду на викладене, керуючись статтями 341– 343, 349, 350, 355, 356, 359 Кодексу адміністративного судочинства України, –

П О С Т А Н О В И В:

Касаційну скаргу ОСОБА_1, яка діє в інтересах неповнолітньої доньки ОСОБА_2 залишити без задоволення, а ухвалу Окружного адміністративного суду міста Києва від 30.06.2021 та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 02.11.2021 -без змін.