Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

на ухвалу Київського міжобласного апеляційного господарського суду від 11 вересня 2006 року у справі № 5/602

за участю представників:

позивача: Теплих Д.О., Шкрум І.П.;

відповідача: не з'явилися;

Ухвалою Київського міжобласного апеляційного господарського суду від 11 вересня 2006 року відмовлено Товариству в задоволенні клопотання про відновлення пропущеного строку на подання апеляційної скарги. Ухвала вмотивована посиланням на те, що відсутні поважні причини пропуску строку на подання апеляційної скарги.

Товариство звернулося з касаційною скаргою до Вищого господарського суду України, в якій просить ухвалу апеляційного господарського суду скасувати, оскільки ним порушені норми процесуального права та передати справу для розгляду по суті.

Заслухавши пояснення представників сторін, обговоривши доводи касаційної скарги, перевіривши наявні матеріали на предмет їх юридичної оцінки господарськими судами, колегія суддів прийшла до висновку, що касаційна скарга підлягає задоволенню частково з наступних підстав.

Заявляючи клопотання про відновленні строку на подання апеляційної скарги на рішення господарського суду Полтавської області від 22.06.2006 р., скаржник посилався на те, що копію рішення господарського суду він отримав лише 07.07.2006 р.

Крім того, ухвалою від 31.07.06, яка згідно штампу суду на звороті була направлена сторонам 14.08.06, подану вперше скаргу повернуто скаржнику на підставі п.1 ч.1 ст. 97 ГПК України, оскільки скарга підписана представником на підставі довіреності, яка видана внаслідок передоручення, без дотримання вимог ч.2 ст. 245 ЦК України.

Повторно скаржник звернувся 23.08.06 р.

Вказані обставини слугували для відмови у відновленні пропущеного 10 денного процесуального строку.

З законністю такого висновку погодитися не можна.

В матеріалах справи знаходиться рішення місцевого господарського суду, що має вступну та резолютивну частину та його повний текст. Зазначена дата відправки примірника рішення сторонам 5 липня 2006 року.

Відповідно до статті 87 Господарського процесуального кодексу України рішення надсилається сторонам у справі в п'ятиденний строк з дня його прийняття.

Апеляційним господарським судом не враховано порушення ст. 87 ГПК України судом першої інстанції.

Крім того, вперше повертаючи скаргу ухвалою від 31.07.06 р. на підставі п. 1 ст. 97 ГПК України, апеляційним господарським судом не враховано наступне.

Відповідно до статті 33 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Однак, якщо подані сторонами докази є недостатніми, господарський суд зобов'язаний, згідно статті 38 Кодексу, витребувати від підприємств та організацій незалежно від їх участі у справі документи і матеріали, необхідні для вирішення спору.

В даному випадку, на підставі вказаних статей апеляційному господарському суду необхідно було витребувати в особи, яка її подала, належні докази її повноважень. Отже, суд не мав законних підстав для повернення апеляційної скарги на підставі п. 1 ч. 1 ст. 97 ГПК України.

Конституційне право на судовий захист передбачає як невід'ємну частину такого захисту можливість поновлення порушених прав і свобод громадян, правомірність вимог яких встановлена в належній судовій процедурі і формалізована в судовому рішенні, і конкретні гарантії, які дозволяли б реалізовувати його в повному об'ємі і забезпечувати ефективне поновлення в правах за допомогою правосуддя, яке відповідає вимогам справедливості, що узгоджується також зі ст. 13 Конвенції про захист прав людини і основних свобод.

Статтею 55 Конституції України передбачено захист прав і свобод людини і громадянина судом. Зокрема, частиною 4 цієї статті встановлено, що кожен має право будь-якими не забороненими законом засобами захищати свої права і свободи від порушень і протиправних посягань.

Стаття 129 Конституції України встановлює, що однією з основних засад судочинства - забезпечення апеляційного та касаційного оскарження рішення суду, крім випадків, встановлених законом.

Відповідно до статті 93 Господарського процесуального кодексу України, апеляційна скарга (подання) подається протягом десяти днів з дня прийняття рішення місцевим господарським судом, а у разі якщо у судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частину рішення, - з дня підписання рішення, оформленого відповідно до статті 84 цього Кодексу.

Відновлення пропущеного строку подання апеляційної скарги (подання) можливе протягом трьох місяців з дня прийняття рішення місцевим господарським судом.

Згідно статті 53 ГПК України, за заявою сторони, прокурора чи з своєї ініціативи господарський суд може визнати причину пропуску встановленого законом процесуального строку поважною і відновити пропущений строк.

Виносячи ухвалу про відмову у відновленні пропущеного процесуального строку Київський міжобласний апеляційний господарський суд виходив з того, що за змістом ст. 53 ГПК України поважними причинами визнаються лише такі обставини, які є об'єктивно непереборними та пов'язані з дійсними істотними труднощами для своєчасного вчинення процесуальних дій. Господарський процесуальний кодекс України (1798-12) не пов'язує право суду відновити пропущений процесуальний строк лише з певним колом обставин, що спричинили пропуск строку. Отже, у кожному випадку суд повинен з урахуванням конкретних обставин пропуску строку оцінити доводи, що наведені в обґрунтування клопотання про його відновлення та зробити мотивований висновок щодо поважності чи неповажності причин пропуску строку.

Оскаржена ухвала Київського міжобласного апеляційного господарського суду цим вимогам не відповідає.

Слід зазначити, що встановлені законом строки вчинення процесуальних дій мають своїм завданням забезпечення ефективного захисту порушених прав особи.

Виносячи ухвалу та відмовляючи скаржнику у відновленні пропущеного процесуального строку апеляційний господарський суд в порушення наведених статей позбавив скаржника можливості належним чином захистити своє порушене право.

Отже, апеляційний господарський суд, всупереч ст. 19 Конституції України, обмежив суб'єкта оскарження у здійсненні прав, передбачених п. 8 ч. 3 ст. 129 Конституції України і фактично ухилився від здійснення визначених законом повноважень.

Враховуючи наведене, оскаржувану ухвалу суду апеляційної інстанції не можна визнати законною і обґрунтованою, її слід скасувати, а справу передати на розгляд до апеляційного суду для розгляду апеляційної скарги по суті.

Керуючись ст.ст. 1115, 1117, 1119 –11111, 11113 Господарського процесуального кодексу України (1798-12) , Вищий господарський суд України

Касаційну скаргу відкритого акціонерного товариства "Укртранснафта" задовольнити.

Ухвалу Київського міжобласного апеляційного господарського суду від 11 вересня 2006 року у справі № 5/602 скасувати, справу передати Київському міжобласному апеляційному господарському суду для здійснення апеляційного провадження.