ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ
П О С Т А Н О В А
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
18.01.2007 Справа N 1/231-06-5703
Вищий господарський суду України в складі колегії
суддів: Грейц К.В. –головуючого,
Муравйова О.В.,
Бакуліної С.В.,
розглянувши касаційну
скаргу КП “Білгород - Дністровськводоканал”
на постанову від 21.11.2006
Одеського апеляційного господарського суду
у справі господарського суду Одеської області № 1/231-06-5703
за позовом КП “Білгород -
Дністровськводоканал”
до Об’єднання співвласників
багатоквартирного будинку “Лиман”
Про спонукання укласти договір
за участю представників:
- позивача не з’явились
- відповідача Златова С.П.
В С Т А Н О В И В:
Рішенням господарського суду Одеської області від 13.09.2006 у
справі № 1/231-06-5703 (суддя Гарник Л.Л.) позовні вимоги КП
„Білгород -Дністровськводоканал” до Об'єднання співвласників
багатоквартирного будинку „Лиман” про спонукання до укладення
договору задоволені, відповідача зобов'язано укласти з КП
„Білгород – Дністровськводоканал” договір на послуги
водопостачання та водовідведення.
Рішення мотивовано нормами ст. 19 Закону України „Про питну воду
та питне водопостачання” ( 2918-14 ) (2918-14)
, ст. 1 Закону України „Про
житлово-комунальні послуги” ( 1875-15 ) (1875-15)
та Статутом Об'єднання
співвласників багатоквартирного будинку „Лиман”, з яких
вбачається, що договір про надання послуг з централізованого
водопостачання та водовідведення повинен укладатись саме з
Об'єднанням співвласників багатоквартирного будинку „Лиман”, а
не з власниками квартир, як вважає відповідач.
Колегія суддів Одеського апеляційного господарського суду (у
складі головуючого судді Савицького Я.Ф., суддів Гладишевої
Т.Я., Лавренюк О.Т.) здійснюючи апеляційну перевірку в зв’язку
зі скаргою відповідача, постановою від 21.11.2006 рішення у
справі скасувала, в задоволенні позовних вимог відмовила.
Постанову мотивовано тим, що укладення договору з Об'єднаннями
співвласників багатоквартирних будинків не є обов'язковим,
оскільки таке Об’єднання у розумінні ст. ст. 1, 19, 29 Закону
України „Про житлово-комунальні послуги” ( 1875-15 ) (1875-15)
не є
споживачем питної води, має статус управителя, а не
балансоутримувача, власники квартир у будинках, що належать до
ОСББ “Лиман”, - споживачі послуг по водовикористанню та
водовідведенню - бажають самостійно укладати договори на надання
таких послуг з КП “Білгород –Дністровськводоканал”.
КП “Білгород - Дністровськводоканал” з постановою у справі не
згодне, в поданій касаційній скарзі просить її скасувати,
рішення у справі залишити без змін.
Свої вимоги скаржник обґрунтовує тим, що, за його переконанням,
згідно ст. 1 Закону України „Про житлово-комунальні послуги”
( 1875-15 ) (1875-15)
та рішення виконкому Білгород-Дністровської міської
ради від 18.01.2002 Комунальне підприємство “Білгород
–Дністровськводоканал” є виробником житлово-комунальних послуг,
виконавцем таких послуг є суб’єкт господарювання, предметом
діяльності якого є надання житлово-комунальної послуги споживачу
відповідно до умов договору, тобто ОСББ “Лиман”, тому договір
про надання цих послуг в багатоквартирному будинку має
укладатись саме з ним, а не безпосередньо з власником квартири,
орендарем чи квартиронаймачем, укладання подібного договору
згідно п. 4 ст. 19 Закону України “Про питну воду та питне
водопостачання” ( 2918-14 ) (2918-14)
можливо тільки з власником
приватного будинку.
Представники скаржника своїм процесуальним правом на участь в
судовому засіданні касаційної інстанції не скористався.
Склад колегії суддів, якою згідно ухвали від 03.01.2007 прийнята
до провадження касаційна скарга у справі, змінено розпорядженням
В.о. Голови судової палати Вищого господарського суду України
від 18.01.2007 № 02-12.2/10.
Перевіривши у відкритому судовому засіданні повноту встановлення
обставин справи та правильність їх юридичної оцінки в постанові
апеляційного та рішенні місцевого господарських судів, колегія
суддів Вищого господарського суду України дійшла висновку, що
касаційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з наступного.
Як вбачається з матеріалів справи, вимога про зобов’язання
відповідача укласти договір про надання послуг з водопостачання
та водовідведення обґрунтована позивачем нормами ст. 19 Закону
України „Про питну воду та питне водопостачання” ( 2918-14 ) (2918-14)
,
ст. ст. 1, 25 Закону України „Про житлово-комунальні послуги”
( 1875-15 ) (1875-15)
.
Розглядаючи справу, суди попередніх інстанцій дійшли прямо
протилежних висновків щодо обов’язковості укладення такого
договору з відповідачем, оцінюючи його правовий статус як
управителя багатоквартирних житлових будинків по вул. Анісімова,
4 та по вул. Плавневій, 97 в м. Білгород-Дністровську.
Колегія суддів зазначає, що суди попередніх інстанцій не
врахували, що для вирішення переддоговірних спорів необхідно,
з’ясувавши яке саме право позивача порушене відповідачем і чи
підлягає воно судовому захистові, встановити коло обставин,
пов’язаних дотриманням загальних умов і порядку укладення
господарських договорів, встановлених законодавством.
Так, відповідно до ч. 1 ст. 179 Господарського кодексу України
( 436-15 ) (436-15)
господарські договори укладаються за правилами,
встановленими Цивільним кодексом України ( 435-15 ) (435-15)
з
урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом ( 435-15 ) (435-15)
,
іншими нормативно-правовими актами щодо окремих видів договорів.
За загальними правилами цих кодексів відносини підприємства з
іншими підприємствами, організаціями, громадянами в усіх сферах
господарської діяльності здійснюється на основі господарських
договорів.
Згідно зі ст. 638 Цивільного кодексу України ( 435-15 ) (435-15)
договір
укладається шляхом пропозиції однієї сторони укласти договір
(оферти) і прийняття пропозиції (акцепту) другою стороною.
Статтею 641 цього кодексу ( 435-15 ) (435-15)
передбачено, що пропозицію
укласти договір (оферту) може зробити кожна із сторін договору.
Пропозиція укласти договір має містити істотні умови договору і
виражати намір особи, яка її зробила, вважати себе зобов'язаною
у разі її прийняття.
Отже, укладенню договору має передувати пропозиція (оферта), що
за своєю юридичною природою є односторонньою угодою, внаслідок
якої виникають певні правові наслідки для сторони, що
запропонувала укласти договір (оферента), при цьому, такі
правові наслідки пов’язані не з самим фактом вчинення оферти, а
з фактом її отримання іншою стороною.
За приписами частин 1, 2, 3, 4 ст. 181 Господарського кодексу
України ( 436-15 ) (436-15)
господарський договір за загальним правилом
викладається у формі єдиного документа, підписаного сторонами та
скріпленого печатками, проект договору, викладений як єдиний
документ, надається у двох примірниках другій стороні, яка,
одержавши проект, у разі згоди з його умовами оформляє договір
відповідно до вимог ч. 1 цієї статті, тобто підписує договір і
скріплює його печаткою, і повертає один примірник договору
другій стороні у 20-денний строк, а за наявності заперечень щодо
окремих умов договору –складає протокол розбіжностей, про що
робиться застереження у договорі, та у той же строк надсилає
другій стороні два примірники протоколу розбіжностей разом з
підписаним договором.
Таким чином, з системного аналізу зазначених норм слід дійти
висновку, що оферта у вигляді проекту договору з усіма істотними
умовами і у двох примірниках, які з метою вираження наміру
особи, яка зробила оферту, вважати себе зобов'язаною у разі її
прийняття, мають бути підписаними оферентом і скріпленими його
печаткою, спрямовується іншій стороні договору для реалізації
нею прав на акцепт згідно ст. 642 Цивільного кодексу України
( 435-15 ) (435-15)
і виконання обов’язків, встановлених ст. 181
Господарського кодексу України ( 436-15 ) (436-15)
.
Однак, як вбачається з матеріалів справи, позивач лише під час
розгляду справи в суді апеляційної інстанції і на його вимогу
надав не підписаний і не скріплений печаткою бланк договору без
номеру і дати, а також односторонній акт від 05.04.2005 про
відмову відповідача отримати проект договору, що у відповідності
до приписів вищезазначених норм не може вважатись доказом
оферти, здійсненої у встановленому порядку.
Колегія суддів зазначає, що відсутність оферти з боку позивача
унеможливлює задоволення його позову про зобов’язання укласти
договір в примусовому порядку ще й тому, що на виконання вимог
ч. 3 ст. 84 ГПК України ( 1798-12 ) (1798-12)
у спорі про спонукання
укласти договір в резолютивній частині вказуються умови, на яких
сторони зобов’язані укласти договір, з посиланням на поданий
позивачем проект договору.
Суд апеляційної інстанції на зазначену обставину уваги не
звернув і скасував рішення суду першої інстанції та відмовив в
задоволенні позову з інших підстав, які, однак, не вплинули на
результат вирішення спору.
За таких обставин, колегія суддів не вбачає підстав для
задоволення касаційної скарги, залишення рішення суду першої
інстанції без змін і скасування постанови суду апеляційної
інстанції про відмову у позові.
Керуючись ст. ст. 111-5, 111-7, 111-9, 111-11 Господарського
процесуального кодексу України ( 1798-12 ) (1798-12)
, Вищий господарський
суд України
П О С Т А Н О В И В:
Постанову Одеського апеляційного господарського суду від
21.11.2006 у справі № 1/231-06-5703 господарського суду Одеської
області залишити без змін.
Касаційну каргу КП “Білгород –Дністровськводоканал” залишити без
задоволення.
Головуючий К.В.Грейц
Судді О.В.Муравйов
С.В.Бакуліна