ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ
ПОСТАНОВА
IМЕНЕМ УКРАЇНИ
17 січня 2007 р.
№ 05/2357
Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:
Головуючий
Невдашенко Л.П.
Судді
Михайлюка М.В. Дунаєвської Н.Г.
розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу
Товариства з обмеженою відповідальністю "Черкаська
виробничо-торгова компанія"
на постанову
від 05.10.2006 року Київського міжобласного апеляційного
господарського суду
у справі
№ 05/2357 господарського суду Черкаської області
за позовом
Фізичної особи -підприємця ОСОБА_1
до
Товариства з обмеженою відповідальністю "Черкаська
виробничо-торгова компанія"
про
визнання договору укладеним
за участю представників сторін:
позивача
ОСОБА_1,
відповідача
Крусь Ю.I., Худолій В.М.,
В С Т А Н О В И В :
Рішенням господарського суду Черкаської області від
06.06.2006 року у справі № 05/2357 (суддя: Швидкий В.А.) у
задоволенні позову відмовлено повністю.
Постановою Київського міжобласного апеляційного
господарського суду від 05.10.2006 року (судді: Зеленіна Н.I.,
Агрикова О.В., Швець В.О.) зазначене рішення господарського суду
скасовано та прийняте нове рішення, яким позовні вимоги
задоволено: визнано укладеними між сторонами у справі договори
оренди торгових місць НОМЕР_1 і НОМЕР_2 в магазині "Кооператор",
що знаходиться за адресою: м. Черкаси, бул. Шевченка, 209 з 02
січня 2006 року строком на один рік.
Не погоджуючись з даною постановою апеляційного
господарського суду, відповідач звернувся до Вищого господарського
суду України з касаційною скаргою в якій просить постанову у даній
справі скасувати, а рішення господарського суду першої інстанції
залишити без змін. В обгрунтування своїх вимог скаржник
посилається на те, що апеляційним господарським судом не повно
з'ясовані обставини справи, неправильно застосовані норми
матеріального та процесуального права.
Колегія суддів, обговоривши доводи касаційної скарги,
перевіривши юридичну оцінку обставин справи та повноту їх
встановлення, дослідивши правильність застосування господарськими
судами норм матеріального та процесуального права, вважає, що
касаційна скарга підлягає задоволенню, виходячи з наступного.
Як встановив місцевий господарський суд, 01.07.2005 року
сторони уклали договори оперативної оренди основних засобів
НОМЕР_3 та НОМЕР_4. Предметом даних договорів є передача в оренду
торгових місць НОМЕР_1, НОМЕР_2 магазину "Кооператор", що
знаходиться за адресою м. Черкаси, бул. Шевченка, 209, строком з
01 липня 2005 року до 01 січня 2006 року.
За своїм правовим змістом договір є договором найму і
регулюється нормами глави 58 ЦК України ( 435-15 ) (435-15)
.
Відповідно до ст. 764 ЦК України ( 435-15 ) (435-15)
якщо наймач
продовжує користуватись майном після закінчення строку договору
найму, то за відсутності заперечень наймодавця протягом одного
місяця, договір вважається поновленим на строк, який був раніше
встановлений договором.
13 січня 2006 року за НОМЕР_5 відповідач направив позивачу
попередження про відсутність наміру на укладення договору найму на
новий строк та необхідність звільнення торгового місця. Вимоги
щодо звільнення торгового місця відповідач направляв позивачеві 24
лютого 2006 року за НОМЕР_6, 20 березня 2006 року за НОМЕР_7, 17
квітня 2006 року за НОМЕР_8, що свідчить про наявність заперечень
у відповідача на продовження договірних відносин з позивачем.
За таких обставин, суд дійшов висновку про безпідставність
вимог позивача щодо пролонгації договору та законності
використання торгового місця.
Як зазначено у позовній заяві, на що також посилався
представник позивача, останній 16 січня 2006 року на адресу
відповідача направив лист з пропозицією до пролонгації договору.
Докази направлення такої пропозиції та копія пропозиції позивач
суду не надав.
Разом з тим, відповідач не заперечує проти отримання такої
пропозиції. Як встановлено в судовому засіданні сторони не дійшли
згоди щодо розміру плати за найм торгового місця.
Згідно з п. 1 ч. 1 ст. 777 ЦК України ( 435-15 ) (435-15)
наймач, який
належно виконує свої обов'язки за договором найму, після спливу
строку договору має переважне право перед іншими особами на
укладення договору на інший строк.
Згідно п. 3 ч. 1 цієї статті умови договору найму на новий
строк встановлюються за домовленістю сторін. У разі недосягнення
домовленості щодо плати та інших умов договору переважне право
наймача на укладення договору припиняється.
15 листопада 2005 року за НОМЕР_9 відповідач направив
позивачу повідомлення про закінчення строку дії договору,
підвищення з 01 січня 2006 року плати та необхідність до 20 грудня
2005 року укласти договір на новий строк на умовах запропонованих
відповідачем. 23 грудня 2005 року за НОМЕР_10 відповідач направив
позивачу вимогу про звільнення торгового місця вразі відмови
укладення договору на новий термін на запропонованих умовах.
Оскільки сторони не досягли домовленості щодо розміру плати
переважне право позивача на укладення договору припинилось.
Суд також вважає безпідставним посилання позивача на факт
перерахування відповідачу коштів, які позивач вважає платою за
найм торгового місця, що на думку позивача, є доказом продовження
дії договору.
В своїх листах від 24 лютого 2006 року за НОМЕР_6, від 20
березня 2006 року за НОМЕР_7, від 17 квітня 2006 року за НОМЕР_8
відповідач повідомив позивача, що перераховані кошти не вважає
платою за найм торгового місця, а відносить їх до неустойки за
незаконне утримання торгового місця, яка передбачена ч. 2 ст. 785
ЦК України ( 435-15 ) (435-15)
.
Крім того, відповідно до п. 6.3 договору у випадку закінчення
строку дії договору, наймач сплачує кошти за найм по день
фактичної передачі торгового місця. Позивач сплачував кошти у
розмірі визначеному п. 3.1 договору, що дає право відповідачу
зарахувати їх, як плату за користування торговим місцем.
Київський міжобласний господарський суд не спростовуючи
вищенаведені обставини, скасував рішення місцевого господарського
суду і задовольнив позов, визнавши укладеними договори оренди
торгових місць.
При цьому, апеляційний господарський суд зазначив, що
відповідач порушив переважне право позивача перед іншими особами
на укладання договору найму на новий строк, чого не врахував
місцевий господарський суд. Крім того, апеляційний господарський
суд наголошує на тому, що місцевим господарським судом не було
враховано доводи позивача щодо вчинення ним фактичних дій,
зокрема, надіслання проекту договору, а також заперечень
відповідача і не бажання ним укласти договір за будь-яких умов.
Проте, такий висновок є помилковим, поза як суперечить
законам України, які регулюють спірні правовідносини сторін.
Відповідно до ч.1 ст. 285 ГК України ( 436-15 ) (436-15)
та ч. 3 ст.
17 Закону України "Про оренду державного та комунального майна"
( 2269-12 ) (2269-12)
після закінчення терміну договору оренди орендар,
який належним чином виконував свої обов'язки, має переважне право,
за інших рівних умов, на продовження договору оренди на новий
термін. Разом з тим, орендар може реалізувати надане йому
переважне право на продовження строку дії договору оренди тільки
в тому разі, коли після закінчення строку дії договору оренди
орендодавець має намір передати об'єкт оренди іншій особі. Однак,
попередніми судовими інстанціями такий факт не встановлено і
позивач в позовній заяві також про це не заявляв. Тому висновок
апеляційного господарського суду є необгрунтованим.
Пунктом 6.5 Договору сторони передбачили, що у випад ку
відсутності заяв однієї із сторін про припинення чи зміну
договору за один місяць до закінчення строку договору, він
вважається продовженим на той же строк і на тих же умовах.
Аналогічне положення передбачено ст. 764 ЦК України ( 435-15 ) (435-15)
.
Разом з тим, місцевий господарський суд встановив, що
15.11.2005 року за НОМЕР_9 відповідач направив позивачу
повідомлення про закінчення строку дії договору та підвищення з
1 січня 2006 року орендної плати та про необхідність до 20
грудня 2005 року укласти договір на новий строк на умовах
запропонованих відповідачем. Як зазначив місцевий господарський
суд, 23.12.2005 року за НОМЕР_10 відповідач направив позивачу
вимогу про звільнення торгового місця у разі відмови укладення
договору на новий строк на запропонованих умовах.
Згідно ст. 134 ГК України ( 436-15 ) (436-15)
та ст. 314 ЦК України
( 435-15 ) (435-15)
власник володіє, користується та розпоряджається майном
на власний розсуд.
За таких обставин, місцевий господарський суд дійшов
правильного висновку, що оскільки сторони не досягли домовленості
про розмір орендної плати, переважне право позивача на укладення
договору припинилось. Апеляційний господарський суд вказану
обставину не досліджував та не спростував доводи місцевого
господарського суду.
Враховуючи вищенаведене, прийнята у даній справі постанова
апеляційного господарського суду не може вважатись законною та
обгрунтованою, а тому підлягає скасуванню, а рішення місцевого
господарського суду залишенню в силі.
На підставі викладеного та керуючись ст.ст. 111-5, 111-7,
111-9 - 111-11 Господарського процесуального кодексу України
( 1798-12 ) (1798-12)
, Вищий господарський суд України
П О С Т А Н О В И В :
Касаційну скаргу задовольнити.
Постанову Київського міжобласного апеляційного господарського
суду від 05.10.2006 року скасувати, а рішення господарського суду
Черкаської області від 06.06.2006 року у справі № 05/2357 залишити
в силі.
Головуючий, суддя Л. Невдашенко
С у д д і М. Михайлюк
Н. Дунаєвська