ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:
В. Овечкін –головуючого,
Є. Чернов
В. Цвігун
за участю представників:
- позивача Войтович М.С. –(дор. № 1 від 07.06.2006)
- відповідача Дубовик П.В. –(дор. б/н від 22.12.2006)
розглянув касаційну ПП “Мельком”
скаргу
на постанову Житомирського апеляційного господарського
суду від 14.11.2006
у справі № 3/89-Д господарського суду Житомирської
області
за позовом ПП “Мельком”
до НАК “Украгролізинг” в особі Житомирської
філії НАК “Украгролізинг”
про визнання договору недійсним
В С Т А Н О В И В:
Рішенням господарського суду Житомирської області від 29.06.2006
(суддя Т.Філіпова) в позові про визнання договору фінансового
лізингу № 6-11фл від 06.07.2000 недійсним відмовлено з наступних
підстав.
Відповідно до п. 7 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України
( 435-15 ) (435-15)
до спірних відносин слід застосовувати правила про
позовну давність відповідно до законодавства, що діяло раніше.
Відповідно до ст. 71 ЦК УРСР ( 1540-06 ) (1540-06)
в редакції 1963 року та
ст. 257 ЦК України ( 435-15 ) (435-15)
загальний строк для захисту права
за позовом особи, право якої порушено (позовна давність)
встановлюється в три роки.
Відповідно до ст. 76 ЦК УРСР ( 1540-06 ) (1540-06)
(ст. 261 ЦК України
( 435-15 ) (435-15)
) перебіг строку позовної давності починається з дня
виникнення права на позов. Право на позов виникає з дня, коли
особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення свого
права.
На дату укладення договору 06.07.2000 позивачу були відомі всі
обставини, пов'язані з укладенням договору з відповідачем, в
тому числі і щодо порядку його укладення (обов'язкової
реєстрації у встановленому порядку).
Позивач мав скористатися своїм правом на позов протягом
загального строку позовної давності, початок якого слід
обраховувати з дня наступного за днем укладення договору.
Пропущений строк позовної даності відповідно до ст. 267 ЦК
України ( 435-15 ) (435-15)
є підставою для відмови в позові.
Постановою Житомирського апеляційного господарського суду від
14.11.2006 (судді А.Ляхевич, Л.Зарудяна, І.Вечірко) рішення
господарського суду першої інстанції залишено без змін з
аналогічних мотивів та підстав.
Позивач просить в касаційній скарзі апеляційну постанову та
рішення господарського суду першої інстанції скасувати з підстав
порушення та неправильного застосування господарськими судами
першої та апеляційної інстанції норм матеріального та
процесуального права, просить визнати спірний договір недійсним
як такий, що не відповідає вимогам чинного на момент його
укладення законодавства.
На думку скаржника до позову про визнання угоди недійсною, якщо
така угода суперечить законодавству, позовна давність не
застосовується.
Позовна давність повинна обраховуватися з моменту розірвання
договору 13.04.2004 а тому на момент подання позову 08.06.2006
позовна давність не закінчилася.
Спірний договір не відповідає вимогам ст. 21 Закону України “Про
лізинг” ( 723/97-ВР ) (723/97-ВР)
в редакції від 16.12.1998, п. 1.7
Постанови Кабінету Міністрів України № 913 від 16.06.98 “Про
порядок реєстрації договорів лізингу” щодо необхідності
реєстрації спірного договору у встановленому порядку.
Вищий господарський суд України у відкритому судовому засіданні
дослідив доводи касаційної скарги, матеріали справи, заслухавши
представників сторін, вважає, що касаційна скарга не підлягає
задоволенню, виходячи з наступного.
Як вбачається з матеріалів справи 08.06.2006 позивач звернувся з
позовом про визнання недійсним договору фінансового лізингу
№ 6-11фл від 06.07.2000.
Відповідно до п. 7 Прикінцеві та перехідні положення ЦК України
( 435-15 ) (435-15)
до позовів про визнання заперечуваного правочину
недійсним і про застосування наслідків недійсності нікчемного
правочину, право на пред'явлення якого виникло до 1 січня 2004
року, застосовується позовна давність, встановлена для
відповідних позовів законодавством, що діяло раніше.
Згідно ст. 71 ЦК УРСР ( 1540-06 ) (1540-06)
загальний строк для захисту
права за позовом особи, право якої порушено (позовна давність),
встановлюється в три роки.
Відповідно до ст. 76 ЦК УРСР ( 1540-06 ) (1540-06)
перебіг строку позовної
давності починається з дня виникнення права на позов. Право на
позов виникає з дня, коли особа дізналася або повинна була
дізнатися про порушення свого права. Винятки з цього правила, а
також підстави зупинення і перериву перебігу строків позовної
давності встановлюються законодавством Союзу РСР і статтями 78 і
79 цього Кодексу.
За таких обставин право на позов у позивача щодо визнання
недійсним договору від 06.07.2000 виникло 07.07.2000.
Відповідно до ст. 80 ЦК УРСР ( 1540-06 ) (1540-06)
закінчення строку
позовної давності до пред'явлення позову є підставою для відмови
в позові.
Якщо суд, арбітраж або третейський суд визнає поважною причину
пропуску строку позовної давності, порушене право підлягає
захистові.
За матеріалами справи позивач відповідного клопотання про
відновлення пропущеного строку до суду не подавав.
Як вбачається з матеріалів справи позивач звернувся з позовом до
суду 08.06.2006, тоді як останнім днем строку звернення до суду
в даному випадку було 07.07.2003, тобто з пропуском позовної
давності.
Враховуючи викладене господарські суди попередніх інстанцій
дійшли обґрунтованого висновку, що позивачем пропущено строк
позовної давності, що є підставою для відмови в позові.
Доводи скаржника щодо неправильного застосування господарськими
судами законодавства про позовну давність до уваги не
приймаються, оскільки ґрунтуються на неправильному тлумаченні
відповідних правових норм.
Інші доводи щодо суперечності спірного договору законодавству,
що було чинним на момент його укладення, до уваги не
приймаються, оскільки не впливають на правильність висновків
суду.
Виходячи з викладеного, керуючись ст.ст. 111-5, 111-7, 111-8,
111-9, 111-11 ГПК України ( 1798-12 ) (1798-12)
, Вищий господарський суд
України
П О С Т А Н О В И В:
Постанову Житомирського апеляційного господарського суду від
14.11.2006 та рішення господарського суду Житомирської області
від 29.06.2006 у справі № 3/89-Д господарського суду
Житомирської області залишити без змін, а касаційну скаргу –без
задоволення.