ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
11.01.2007 Справа N 7/114(56)-2006
Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:
головуючого судді: Ходаківська І.П.
судді Данилова Т.Б., Савенко Г.В.
розглянувши Ужгородської МДПІ
матеріали
касаційної скарги
у справі господарського суду Закарпатської області
на постанову Львівського апеляційного господарського
суду від 23.10.2006 року
за позовом Спільного українсько-угорського
підприємства “Геліос”
до 1) Ужгородської МДПІ
2) відділення державного казначейства в
Ужгородському районі
про стягнення суми 7 923,82 грн. відсотків, нарахованих на
неправомірно вилучену суму
В С Т А Н О В И В:
У лютому 2006 року, Спільне українсько-угорське підприємство
“Геліос”, звернулося до суду з позовом до Ужгородської
міжрайонної державної податкової інспекції, та до Відділення
державного казначейства в Ужгородському районі, про стягнення
15306,59 грн. відсотків, нарахованих на несвоєчасно відшкодовану
з бюджету суму 33264,36 грн. податку на додану вартість та
неправомірну вилучену суму коштів у розмірі 31266,47 грн. (з
урахуванням заяви про збільшення позовних вимог від 07.06.2006р.
№221, та уточнюючого розрахунку до неї).
Рішенням господарського суду Закарпатської області від
23.03.2006 стягнуто з державного бюджету на користь позивача
2281,00 грн. відсотків за несвоєчасне відшкодування ПДВ в сумі
33264,36 грн. відмовлено в стягненні відсотків у розмірі 5232,79
грн., а стосовно стягнення 7792,80 грн. відсотків за
неправомірно вилучені МДПІ кошти в сумі 31266,77 грн. позовні
вимоги було виділено в окреме провадження. Рішення від
23.03.2006 р. Ужгородська МДПІ не оскаржила.
Рішенням господарського суду Закарпатської області від
14.07.2006 року, залишеним без змін постановою Львівського
апеляційного господарського суду від 23.10.2006 року, розглянуто
позовні вимоги , які було виділено в окреме провадження, та
позов задоволено частково.
Постановлено стягнути з Державного бюджету України на користь
Спільного українсько-угорського підприємства “Геліос” суму
6745,94 грн. відсотків, нарахованих на неправомірно вилучену
Ужгородською МДПІ суму коштів у розмірі 23919,00 грн. по податку
на прибуток. У решті позовних вимог щодо стягнення відсотків у
сумі 1177,88 грн. відмовлено.
Не погоджуючись з постановленими у справі судовими рішеннями
Ужгородська міжрайонна державна податкова інспекція звернулась
до Вищого господарського суду України із касаційною скаргою, в
якій посилаючись на порушення судами попередніх інстанцій норм
процесуального права, просить рішення від 14.07.2006 року та
постанову від 23.10.2006 року скасувати, а справу передати на
новий судовий розгляд.
В касаційній скарзі Ужгородська МДПІ зазначає, що позов СП
“Геліос” до Ужгородської МДПІ про стягнення відсотків на
неправомірно вилучені платежі по податку на прибуток має ознаки
справи адміністративної юрисдикції і повинен вирішуватись судом
із застосуванням Кодексу адміністративного судочинства України,
який передбачає річний строк для звернення до адміністративного
суду.
Сторони не скористались правом прийняти участь у засіданні суду.
Заслухавши суддю–доповідача, перевіривши матеріали справи і
обговоривши доводи скарги, судова колегія не вбачає підстав для
її задоволення, виходячи із наступного.
Як встановлено судами попередніх інстанцій, а це підтверджується
наявними у справі матеріалами, рішенням господарського суду
Закарпатської області від 26.12.2005р. у справі №5/235,
залишеним у силі ухвалою Львівського апеляційного господарського
суду від 10.05.2006р. присуджено до стягнення з державного
бюджету на користь СП “Геліос” суму 31266,47 грн. неправомірно
вилучених коштів.
У межах судового розгляду даної справи позивач просив суд
стягнути з державного бюджету суму 7923,82 грн. відсотків,
нарахованих на вищезазначену суму заборгованості.
Згідно статті 21 пункту 21.4 Закону України “Про оподаткування
прибутку підприємств” ( 334/94-ВР ) (334/94-ВР)
сума податку, що надміру
надійшла до бюджету в результаті неправильного нарахування
(донарахування) податковим органом, підлягає поверненню з
відповідного бюджету з урахуванням сум, сплачених за фінансовими
санкціями або зарахуванню на зменшення платежів до цього бюджету
майбутніх періодів на підставі заяви, що подається платником
податку такому податковому органу, якщо не минув строк позовної
давності, встановлений законодавством. При цьому починаючи з дня
внесення зазначених сум до бюджету і закінчуючи днем їх
повернення (заліку) на зазначену суму провадиться нарахування у
розмірі 120 процентів облікової ставки Національного банку
України, що діяла на момент такого повернення (заліку).
Судами встановлено, що неправомірно стягнута 16.12.2003 р.
податковим органом сума коштів по платежах з податку на прибуток
склала 23919,00 грн. (податкові повідомлення –рішення від
09.09.2002р., а.с. 36) та була відшкодована платнику податків
07.06.2006р. у повному обсязі. Облікова ставка Національного
банку України на день повернення (заліку) коштів складала 9,5 %.
З урахуванням зазначеної обставини та права платника податків на
відшкодування відсотків, нарахованих на неправомірно вилучені
платежі по податку на прибуток, передбаченого п. 21.4. ст. 21
Закону України “Про оподаткування прибутку підприємств”
( 334/94-ВР ) (334/94-ВР)
, суди попередніх інстанцій правомірно задовольнили
позовні вимоги у цій частині, та обґрунтовано стягнули з бюджету
суми 6745,94 грн. (23919 х 11,4% / 365 х 903).
Щодо решти заявленої до стягнення суми відсотків у розмірі
1177,88 грн., то позовні вимоги позивача у цій частині
обгрунтовано відхилені з огляду на відсутність
матеріально-правової підстави для їх стягнення, оскільки такі
нарахування здійснюються на суми платежів по прибутковому
податку з громадян та штрафних санкцій за порушення
законодавства у сфері застосування реєстраторів розрахункових
операцій.
Чинним на момент судового розгляду справи законодавством не
передбачалося права на нарахування відсотків на зазначені вище
суми платежів, тому і вимоги позивача у цій частині позову
судами попередніх інстанцій відхилені обгрунтовано.
Також правомірними є і висновки судів щодо застосування норм
Господарського процесуального кодексу України ( 1798-12 ) (1798-12)
, при
вирішенні даної справи, а не норм Кодексу адміністративного
судочинства України, оскільки правовідносини між сторонами по
відшкодуванню бюджетної заборгованості пов’язані виключно з
господарською діяльністю суб’єкта господарювання ї ніякого
відношення до адміністративних правовідносин не мають.
Стаття 56 Конституції України ( 254к/96-ВР ) (254к/96-ВР)
встановлює, що
кожен має право на відшкодування за рахунок держави чи органів
місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди,
завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів
державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових
і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень.
Статтею 1173 Цивільного кодексу України ( 435-15 ) (435-15)
встановлено,
що шкода, завдана фізичній або юридичній особі незаконними
рішеннями, дією чи бездіяльністю органу державної влади, органу
влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого
самоврядування при здійсненні ними своїх повноважень,
відшкодовується державою, Автономною Республікою Крим або
органом місцевого самоврядування незалежно від вини цих органів.
Частина 3 ст. 13 Закону України “Про державну податкову службу”
( 509-12 ) (509-12)
встановлює, що збитки, завдані неправомірними діями
посадових осіб органів державної податкової служби, підлягають
відшкодуванню за рахунок коштів державного бюджету.
Законом “Про оподаткування прибутку підприємств” ( 334/94-ВР ) (334/94-ВР)
встановлено розмір, в якому шкода підлягає відшкодуванню –120%
облікової ставки НБУ, що діяла на момент такого повернення
(заліку).
Відсутність механізму сплати відсотків на суму податку, який
надміру стягнутий до бюджету в результаті неправильного
нарахування (донарахування) податковим органом, не є підставою
для відмови в розгляді справи згідно із ст. 4 ГПК України
( 1798-12 ) (1798-12)
.
До того ж, частиною другою ст. 21 Кодексу адміністративного
судочинства України передбачено, що вимоги про відшкодування
шкоди, заподіяної протиправними рішеннями, діями чи
бездіяльністю суб'єкта владних повноважень або іншим порушенням
прав, свобод та інтересів суб'єктів публічно-правових відносин,
розглядаються адміністративним судом, якщо вони заявлені в
одному провадженні з вимогою вирішити публічно-правовий спір.
Інакше вимоги про відшкодування шкоди вирішуються судами в
порядку цивільного або господарського судочинства.
Враховуючи наведене, керуючись ст. ст. 111-5, 111-7, 111-8,
111-9, 111-11 ГПК України ( 1798-12 ) (1798-12)
, Вищий господарський суд
України, -
П О С Т А Н О В И В:
Касаційну скаргу Ужгородської міжрайонної державної податкової
інспекції залишити без задоволення, а рішення господарського
суду Закарпатської області від 14.07.2006 року та постанову
Львівського апеляційного господарського суду від 23.10.2006
року, - без змін.