26/337-18/162 Про стягнення виплаченого страхового відшкодування - 11.01.2007 Прийняття

Рішення від 29.06.05 господарського суду міста Києва (суддя Пінчук В.І.) позовні вимоги задоволено частково. З Підприємства на користь Товариства стягнуто 17 613,15 грн. виплаченого страхового відшкодування, 176,13 грн. державного мита та 114,21 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу. В іншій частині позовних вимог Товариству відмовлено.

Постановою від 31.10.05 Київського апеляційного господарського суду (колегія суддів у складі: головуючого –Капацин Н.В., суддів –Ковтонюк Л.В., Данилової І.В.) апеляційну скаргу Підприємства задоволено.

Рішення від 29.06.05 господарського суду міста Києва скасовано, у задоволені позовних вимог Товариству відмовлено повністю.

Постановою від 09.02.06 Вищого господарського суду України касаційну скаргу Товариства задоволено частково.

Рішення від 29.06.05 господарського суду міста Києва та постанову від 31.10.05 Київського апеляційного господарського суду у справі № 26/337 господарського суду міста Києва скасовано, а справу направлено на новий розгляд до суду першої інстанції.

При новому розгляді справи рішенням від 07.06.06 господарського суду міста Києва (суддя Мандриченко О.В.) у задоволенні позовних вимог Товариству відмовлено повністю.

Постановою від 19.09.06 Київського апеляційного господарського суду (колегія суддів у складі: головуючого –Андрієнка В.В., суддів –Малетича М.М., Студенця В.І.) апеляційну скаргу Товариства залишено без задоволення, а рішення від 07.06.06 господарського суду міста Києва без змін.

Вказані рішення та постанова, винесені за результатами повторного перегляду справи, мотивовані тим, що у діях Підприємства відсутній склад цивільного правопорушення, що є обов'язковою умовою цивільно-правової відповідальності.

Не погоджуючись з вказаними рішеннями, Товариство звернулось до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою в якій просить рішення від 07.06.06 господарського суду міста Києва та постанову від 19.09.06 Київського апеляційного господарського суду скасувати та прийняти по справі нове рішення, яким позовні вимоги Товариства задовольнити повністю.

Свої вимоги скаржник обґрунтовує тим, що при винесенні оскаржених судових актів було порушено норми матеріального та процесуального права, а саме: ст. 9 Закону України "Про дорожній рух", п. 2.2 Правил дорожнього руху України, п. 5 Єдиних правил ремонту і утримання автомобільних доріг, вулиць, залізничних переїздів, правил користування ними та охорони, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 30.03.94, п. 2.1 наказу Державного комітету України по житлово-комунальному господарству від 27.12.94 та ч. 1 ст. 33 Господарського процесуального кодексу України.

У своєму відзиві на касаційну скаргу Підприємство щодо доводів скаржника заперечує, вважаючи їх безпідставними, у зв'язку з чим просить касаційну скаргу Товариства залишити без задоволення.

Розглянувши матеріали справи, касаційну скаргу, відзив на касаційну скаргу, заслухавши пояснення представників сторін, суддю-доповідача по справі, проаналізувавши на підставі встановлених фактичних обставин справи правильність застосування судами норм матеріального та процесуального права, колегія суддів Вищого господарського суду України дійшла до висновку, що касаційна скарга задоволенню не підлягає з наступних підстав.

Як встановлено попередніми судовими інстанціями, 12.01.04 між товариством з обмеженою відповідальністю "Еліт Україна" (далі ТОВ "Еліт Україна") та Товариством укладено договір добровільного страхування автотранспорту, водія та пасажирів від нещасних випадків, цивільної відповідальності (далі Договір), який оформлений полісом № 19-3235652 КС. При цьому, судовими інстанціями встановлено, що згідно умов Договору, на підставі Правил добровільного страхування транспортних засобів (КАСКО) № 19-1, які зареєстровані Міністерством фінансів України за № 0602903, було застраховано автомобіль Опель Астра Караван G (далі автомобіль Опель), державний номер 358-88 КА.

На підставі матеріалів справи судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, що 03.12.04 о 06 годині 30 хвилин у м.Києві на перехресті вул.Заболотного та вул.Червонопрапорної сталася дорожньо-транспортна пригода, за участю декількох учасників дорожнього руху, внаслідок якої застрахований автомобіль Опель було пошкоджено.

На підставі наданих сторонами доказів по справі судовими інстанціями встановлено, що страхування автомобіля Опель проводилось на його повну вартість у розмірі 39 986,00 грн., а вартість відновлювального ремонту застрахованого ТОВ "Еліт Україна" автомобіля Опель становила 33 370,50 грн., що перевищує 75 % страхової суми –29 989,50 грн. Також, встановлено, що оскільки ТОВ "Еліт Україна" не було передано страховику пошкоджений автомобіль Опель, то Товариство зобов'язано було сплатити ТОВ "Еліт Україна" різницю між страховою сумою і залишковою вартістю транспортного засобу.

Судовими інстанціями встановлено, що Товариство в якості страхового відшкодування сплатило страхувальнику (ТОВ "Еліт Україна") страхову суму за вирахуванням: франшизи у сумі 79,97 грн.; витрат страховика на проведення автотоварознавчих досліджень в розмірі 550 грн.; витрат страховика на сплату вартості довідки ДАІ в сумі 34,05 грн.; сплаченого страхового відшкодування за іншим страховим випадком в розмірі 1 045,51 грн., а також залишкової вартості автомобіля Опель в сумі 20 663,32 грн.

На підставі матеріалів справи попередніми судовими інстанціями встановлено, що розмір суми страхового відшкодування, належної до сплати страхувальнику (ТОВ "Еліт Україна") склав 17 613,15 грн., яка була виплачена Товариством 26.01.05 ТОВ "Еліт Україна".

При вирішенні спору по суті судами першої та апеляційної інстанцій було встановлено наявність постанови начальника ВДАІ Голосіївського

РУ ГУ МВС України у м.Києві від 07.12.04 за змістом якої ДТП сталося внаслідок невжиття інженером філії "Конча-Заспівське ДЕУ", яка є структурним підрозділом Підприємства, Колядою Ю.М. заходів з посипання пісково-соляною сумішшю асфальтобетонного покриття.

Приймаючи рішення по суті спору судові інстанції також встановили, що відповідно до листа Гідрометеоцентру № 13-20/974 від 28.10.05, погодні умови за станом на 03.12.04, які були наступними: 5 год. 00 хв. –хмарно, температура повітря +3°, без опадів, димка, метеорологічна дальність видимості 4 км., відносна вологість повітря 97%; 7 год. 15 хв. –туман, метеорологічна дальність видимості –500 метрів; 8 год. 00 хв. –хмарно, температура повітря +2°, без опадів, димка.

Судовими інстанціями на підставі листа Гідрометеоцентру № 13-20/948 від 20.10.05 встановлено, що температура повітря протягом доби у місті Києві на 03.12.04 прогнозувалась 2°- 4° тепла, а фактична температура протягом доби була 2° - 5° тепла.

На підставі наданих сторонами доказів по справі попередніми судовими інстанціями встановлено, що для забезпечення належного утримання доріг, які експлуатує ДРП-1 філії "Конча-Заспівське ДЕУ", 02 –03.12.04 згідно графіку чергували 3 автомобілі Підприємства, на яких здійснювався об'їзд з метою обстеження. Зокрема, встановлено, що обстеження ділянки автодороги Київське Напівкільце (вул.Заболотного) проводилося відповідальним черговим Колядою Ю.М. в період з 5 год. 40 хв. до 6 год. 10 хв., який у вказаний період часу зафіксував лише вологе покриття дороги, у зв'язку з чим посипка протиожеледними засобами була здійснена після отримання повідомлення про ДТП.

Також, судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, що ДТП сталося в зоні дії дорожніх знаків, які встановлені на період зимового утримання, за погодженням з ДАІ Голосіївського району м.Києва, на км 22+600 праворуч автомобільної дороги Київське напівкільце –1.13 "Слизька дорога" з табличками 7.12 "Ожеледиця", 7.13 "Вологе покриття", 7.2.1 "Зона дії 2 км." та на км 20+900 праворуч –3.29 "Обмеження швидкості 50 км" з табличкою "Зона дії 5 км".

Колегія суддів Вищого господарського суду України враховує, що відповідно до ч. 1 ст. 1166 Цивільного кодексу України майнова шкода, завдана неправомірними діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала.

Притягнення до цивільно-правової відповідальності шляхом відшкодування заподіяної шкоди можливе за наявності обов'язкових умов, якими є: протиправна поведінка або бездіяльність, наявність прямої дійсної шкоди, причинно-наслідковий зв'язок між діянням та заподіянням шкоди та вина. Таким чином, той, хто заподіяв шкоду, звільняється від її відшкодування, якщо доведе, що шкоду заподіяно не з його вини.

Відповідно до вимог ст.ст. 1172, 1188, 1191 Цивільного кодексу України особа, яка відшкодувала шкоду, завдану іншою особою, має право зворотної вимоги (регресу) до винної особи у розмірі виплаченого відшкодування. Юридична особа відшкодовує шкоду, завдану їхнім працівником під час виконання ним своїх трудових (службових) обов'язків. Шкода, завдана внаслідок взаємодії кількох джерел підвищеної небезпеки, відшкодовується на загальних підставах, виходячи з наявності вини особи у заподіянні шкоди.

Колегія суддів Вищого господарського суду України враховує, що за змістом ст. 993 Цивільного Кодексу України та ст. 27 Закону України "Про страхування" до страховика, який виплатив страхове відшкодування за договором майнового страхування в межах фактичних затрат переходить право вимоги, яке страхувальник або інша особа, що одержала страхове відшкодування, має до особи, відповідальної за заподіяний збиток.

Крім того, колегія суддів Вищого господарського суду України бере до уваги, що відповідно до п. 3 Постанови Пленуму Верховного Суду України "Про практику розгляду судами цивільних справ за позовами про відшкодування шкоди" від 27.03.92 № 6 (v0006700-92) , питання про відповідальність володільця джерела підвищеної небезпеки перед іншим володільцем при ДТП за шкоду, заподіяну джерелу підвищеної небезпеки, вирішується за загальним правилом відповідно до ст. 1166 Цивільного кодексу України, за відсутності вини володільців у взаємному заподіянні шкоди жоден із них не має права на відшкодування.

Згідно ст. 24 Закону України "Про дорожній рух" від 30.06.93 № 3353-XII власники доріг або уповноважені ними органи несуть відповідальність за створення безпечних умов руху на дорогах, що знаходяться у їх віданні.

При виконанні робіт по утриманню автомобільних доріг дорожньо-експлуатаційні організації у першочерговому порядку повинні здійснювати заходи щодо безпеки дорожнього руху на основі обліку і аналізу дорожньо-транспортних подій, результатів обстежень і огляду автомобільних доріг, і передусім на аварійних і небезпечних ділянках та у місцях концентрації дорожньо-транспортних подій.

Власники доріг або органи, уповноважені ними здійснювати експлуатаційне утримання автомобіл ьних доріг, мають право вимагати від користувачів дотримання чинних законодавчих і нормативних актів стосовно дорожнього руху, правил користування дорогами і дорожніми спорудами.

За приписом п. 11 Єдиних правил ремонту і утримання автомобільних доріг, вулиць, залізничних переїздів, правил користування ними та охорони, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 30.03.94 № 198 (198-94-п) власники дорожніх об'єктів або уповноважені ними органи, дорожньо-експлуатаційні організації зобов'язані, зокрема, вирішувати питання забезпечення експлуатації дорожніх об'єктів за несприятливих погодно-кліматичних умов й разом із спеціалізованими службами організації дорожнього руху і за погодженням з Державтоінспекцією оперативно вносити зміни до порядку організації дорожнього руху; аналізувати стан аварійності на дорожніх об'єктах, виявляти аварійно-небезпечні ділянки і місця концентрації дорожньо-транспортних пригод, розробляти і здійснювати заходи щодо удосконалення організації дорожнього руху для усунення причин та умов, що призводять до їх скоєння; разом з Державтоінспекцією брати участь в огляді місць дорожньо-транспортних пригод для визначення дорожніх умов, за яких вони склалися, та усувати виявлені недоліки; сповіщати учасників дорожнього руху про стан дорожнього покриття, погодно-кліматичні та інші умови.

Відповідно до п. 1.5 Правил дорожнього руху, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 10.10.01 № 1306 (1306-2001-п) дії або бездіяльність учасників дорожнього руху та інших осіб не повинні створювати небезпеку чи перешкоду для руху, загрожувати життю або здоров'ю громадян, завдавати матеріальних збитків. Особа, яка створила такі умови, зобов'язана негайно вжити заходів до забезпечення безпеки дорожнього руху на цій ділянці дороги та вжити всіх можливих заходів до усунення перешкод, а якщо це неможливо, попередити про них інших учасників дорожнього руху.

Колегія суддів Вищого господарського суду України звертає увагу, що Правилами дорожнього руху встановлено, що водій під час вибору швидкості та прийомів керування транспортним засобом повинен ураховувати дорожню обстановку –сукупність факторів, що характеризуються дорожніми умовами, наявністю перешкод на певній ділянці дороги, інтенсивністю і рівнем організації дорожнього руху (наявність дорожніх знаків та ін.).

Колегія суддів Вищого господарського суду України враховує, що як встановлено попередніми судовими інстанціями, ДТП сталося в зоні дії дорожніх знаків: 1.13 "Слизька дорога" з табличками 7.12 "Ожеледиця", 7.13 "Вологе покриття", 7.2.1 "Зона дії 2 км." та на км 20+900 праворуч –3.29 "Обмеження швидкості 50 км" з табличкою "Зона дії 5 км".

За визначеннями, наведеними у Правилах дорожнього руху, вказані дорожні знаки належать до попереджувальних, та вони за своїм призначенням інформують водіїв про наближення до небезпечної ділянки дороги і характер небезпеки, а тому під час руху по цій ділянці необхідно вжити заходів для безпечного проїзду.

З урахуванням наведеного, колегія суддів Вищого господарського суду України вважає, що Підприємство, вчинивши дії щодо попередження учасників дорожнього руху щодо небезпеки руху на даній ділянці дороги, та усунувши виявлені після ДТП недоліки, діяло в межах чинного законодавства

У відповідності до п. 3 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 27.03.92 № 6 "Про практику розгляду судами цивільних справ за позовами про відшкодування шкоди" (v0006700-92) визначено, що питання про відповідальність володільця джерела підвищеної небезпеки перед іншим володільцем при ДТП за шкоду, заподіяну джерелу підвищеної небезпеки, вирішується за загальним правилом, відповідно до ст. 1166 Цивільного кодексу України, а за відсутності вини володільців у взаємному заподіянні шкоди жоден із них не має права на відшкодування.

За таких обставин, колегія суддів Вищого господарського суду України вважає, що доводи Товариства, викладені в касаційній скарзі є необґрунтованими, оскільки вони спростовуються зібраними по справі доказами і не відповідають вимогам закону.

Колегія суддів Вищого господарського суду України бере до уваги, що скаржник в касаційній скарзі стверджує факт порушення судовими інстанціями не лише норм матеріального та процесуального права, а також і питання які, стосуються оцінки доказів, але оцінка доказів, на підставі яких судова інстанція дійшла до висновку про встановлення тих чи інших обставин справи, здійснюється за внутрішнім переконанням суду і їх перевірка не віднесена до компетенції касаційної інстанції.

Колегія суддів Вищого господарського суду України, враховуючи вимоги ст. 111-7 Господарського процесуального кодексу України, відзначає, що перегляд у касаційному порядку судового рішення здійснюється касаційною інстанцією на підставі встановлених фактичних обставин справи та перевіряється застосуванням попередніми інстанціями норм матеріального і процесуального права.

Касаційна інстанція не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові господарського суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти докази.

З врахуванням того, що з'ясування підставності оцінки доказів та встановлення обставин по справі в силу ст. 111-7 Господарського процесуального кодексу України знаходиться поза межами компетенції касаційної інстанції, колегія суддів Вищого господарського суду України приходить до висновку про неможливість задоволення касаційної скарги.

На підставі викладеного, колегія суддів Вищого господарського суду України вважає, що судами першої та апеляційної інстанцій при новому розгляді справи було повно та всебічно з'ясовано обставини, що мають значення для справи, надано їм належну правову оцінку та винесено рішення з дотриманням норм матеріального та процесуального права, що дає підстави для залишення їх без змін.