34/166-06 Про розірвання договору оперативного лізингу - 10.01.2007 Прийняття

Рішенням від 24.07.2006 господарського суду Дніпропетровської області задоволено позовні вимоги щодо розірвання договору оперативного лізингу нежитлових приміщень, укладеного 01.12.2001 між ТОВ "Енергетичні системи та обладнання Запоріжжя" та ТОВ "Ельдорадо-Дн" за № 1/2001-Л. Виселено ТОВ "Ельдорадо-Дн" з магазину непродовольчих товарів–приміщення № 1 поз. 1-10 загальною площею 652,8 кв.м., № 2 поз. 1-8 загальною площею 68,4 км.м., ганки літ. а1, а2, а3, а4, а5 на першому поверсі житлового будинку літ. А-5-7 за адресою: м. Дніпропетровськ, пл. Островського Миколи, буд. 1, який належить ТОВ "Енергетичні системи та обладнання Запоріжжя". Стягнено з ТОВ "Ельдорадо-Дн" на користь ТОВ "Енергетичні системи та обладнання Запоріжжя" 85, 00 грн. державного мита, 118 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.

Постановою від 23.10.2006 Дніпропетровського апеляційного господарського суду рішення від 24.07.2006 господарського суду Дніпропетровської області скасовано. В позові відмовлено.

Постанова мотивована тим, що відповідно до ст. 291 Господарського кодексу України договір оренди може бути розірваний за згодою сторін. На вимогу однієї із сторін договір оренди може бути достроково розірваний з підстав, передбачених Цивільним кодексом України (435-15) для розірвання договору найму, в порядку, встановленому статтею 188 цього Кодексу. Суд першої інстанції, вирішуючи спір по суті, не дослідив питання дотримання сторонами встановленого ст. 188 Господарського кодексу України порядку щодо зміни та розірвання спірного договору.

Не погоджуючись з постановою ТОВ "Енергетичні системи та обладнання Запоріжжя" звернулося до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою і просить її скасувати, посилаючись на те, що судом порушені норми матеріального та процесуального права, зокрема, ст.ст. 8, 124 Конституції України, ст.ст. 783, 806 Цивільного кодексу України, ст.ст. 188, 291 Господарського кодексу України, ст. 43 Господарського процесуального кодексу України. Відповідно до положень ч. 2 ст. 124 Конституції України право особи на звернення до суду за вирішенням спору не може бути обмежене законом, іншими нормативно-правовими актами. Встановлення законом або договором досудового врегулювання спору за волевиявленням суб'єктів правовідносини не є обмеженням юрисдикції судів і права на судовий захист.

Колегія суддів, приймаючи до уваги межі перегляду справи в касаційній інстанції, проаналізувавши на підставі фактичних обставин справи застосування норм матеріального і процесуального права при винесенні оспорюваного судового акта, знаходить необхідним касаційну скаргу задовольнити.

Господарськими судами встановлено, що АТЗТ "Югтранссторой" та ТОВ "Ельдорадо-Дн" 01.12.2001 уклали договір № 1/2001 оперативного лізингу нежитлових приміщень (загальною площею 670 м2), розташованих за адресою: м. Дніпропетровськ, пл.Островського, 1. Згідно п. 1.2 договору строк дії даного договору встановлений до 30.11.2006.

АТЗТ "Югтранссторой" та ТОВ "Енергетичні системи та обладнання Запоріжжя" 21.09.2004 уклали договір купівлі-продажу, посвідченого державним нотаріусом сьомої Дніпропетровської державної нотаріальної контори Зайченко І.А., за реєстром № 2-6976.

01.10.2004 між позивачем, власником магазину непродовольчих товарів, та відповідачем підписана додаткова угода № 2 до договору від 01.12.2001 за № 1/2001-Л оперативного лізингу нежитлових приміщень. Згідно з п.6 даної додаткової угоди № 2 від 01.10.2004 лізингоотримувач має право лише за письмовою згодою лізингодавця здавати об'єкт лізингу в тимчасове користування третім особам.

ТОВ "Ельдорадо-Дн" 01.08.2005 уклав договір суборенди частини нежитлового приміщення площею 3,6 м2, орендованого ним у позивача.

Відповідно до ст. 193 Господарського кодексу України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України (435-15) з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Статтею 806 Цивільного кодексу України передбачено, що за договором лізингу одна сторона (лізингодавець) передає або зобов'язується передати другій стороні (лізингоодержувачеві) у користування майно, що належить лізингодавцю на праві власності і було набуте ним без попередньої домовленості із лізингоодержувачем (прямий лізинг), або майно, спеціально придбане лізингодавцем у продавця (постачальника) відповідно до встановлених лізингоодержувачем специфікацій та умов (непрямий лізинг), на певний строк і за встановлену плату (лізингові платежі). До договору лізингу застосовуються загальні положення про найм (оренду).

Згідно з п.2 ч.1 ст. 783 Цивільного кодексу України наймодавець вправі вимагати розірвання договору оренди, якщо наймач без його згоди передав річ у користування іншій особі.

Статтею 188 Господарського кодексу України встановлено, що сторона договору, яка вважає за необхідне змінити або розірвати договір, повинна надіслати пропозиції про це другій стороні за договором. Сторона договору, яка одержала пропозицію про зміну чи розірвання договору, у двадцятиденний строк після одержання пропозиції повідомляє другу сторону про результати її розгляду. У разі якщо сторони не досягли згоди щодо зміни (розірвання) договору або у разі неодержання відповіді у встановлений строк з урахуванням часу поштового обігу, заінтересована сторона має право передати спір на вирішення суду.

З урахуванням приписів вищезазначених норм матеріального права Дніпропетровський апеляційний господарський суд дійшов помилкового висновку, що позов про розірвання спірного договору заявлений позивачем передчасно, оскільки ним не додержано порядку ст. 188 Господарського кодексу України, а саме позивач повинен був звернутися до суду не раніше 18.04.2006 року.

Однак, при наявності встановлених законом матеріально-правових підстав для розірвання договору у разі недотримання стороною умов договору, право позивача на звернення до суду за вирішенням цього спору, не може бути обмежено передбаченим ст. 188 Господарського кодексу України, порядком вирішення такого спору.

Відповідно до ст. 124 Конституції України правосуддя в Україні здійснюється виключно судами. Юрисдикція судів поширюється на всі правовідносини, що виникають у державі.

Офіційне тлумачення положення ч.2 ст. 124 Конституції України наведено у рішенні Конституційного Суду України від 09.07.2002 №15-рп/2002 (v015p710-02) зі справи №1-2/2002, відповідно до п.1 резолютивної частини якого право особи (громадянина України, іноземця, особи без громадянства, юридичної особи) на звернення до суду за вирішенням спору не може бути обмежене законом, іншими нормативно-правовими актами. Встановлення законом або договором досудового врегулювання спору за волевиявленням суб'єктів правовідносини не є обмеженням юрисдикції судів і права на судовий захист.

Така ж позиція викладена і в п. 8 Постанови Пленуму Верховного Суду України №9 від 01.11.1996р. (v0009700-96) , згідно якої суд не вправі відмовити особі в прийнятті позовної заяви чи скарги з тієї підстави, що її вимоги можуть бути розглянуті в передбаченому законом досудовому порядку.

Статтею 55 Конституції України встановлено, що кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб, а тому суд не повинен відмовляти особі в прийнятті чи розгляді скарги з підстав, передбачених законом, який це право обмежує.

Зважаючи на викладене, колегія суддів вважає, що Дніпропетровським апеляційним господарським судом дана неправильна юридична оцінка обставинам справи, тому постанова не відповідає чинному законодавству України та обставинам справи і підлягає скасуванню, а рішення, як законне та обґрунтоване, залишенню без змін.