ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ
ПОСТАНОВА
IМЕНЕМ УКРАЇНИ
20 грудня 2006 р.
№ 16/123 (12/13)
Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:
Коробенко Г.П. -головуючого,
Костенко Т.Ф., Полянського А.Г.
розглянувши матеріали касаційної скарги
товариства з обмеженою відповідальністю "БНБ", м.
Дніпропетровськ
на постанову
Дніпропетровського апеляційного господарського суду від
19.10.2006р.
у справі
господарського суду Дніпропетровської області
за позовом
товариства з обмеженою відповідальністю "БНБ", м.
Дніпропетровськ
до
1) приватного підприємця ОСОБА_1, м. Дніпропетровськ 2 2)
Дніпропетровської міської ради, м. Дніпропетровськ
за участю
прокуратури Дніпропетровської області
про
визнання права власності
за участю представників:
позивача: Савчук О.С. -дов. від 15.12.2006р. б/н
відповідача 1: не з'явився
відповідача 2: не з'явився
прокурора ГПУ: Савицька О.В. -посв. від 20.07.2005р. №231
ВСТАНОВИВ:
Товариство з обмеженою відповідальністю "БНБ" звернулось з
уточненою позовною заявою про визнання за ним права власності на
об'єкти нерухомості.
Рішенням господарського суду Дніпропетровської області від
15.06.2006р. зі справи №16/123 (12/13), залишеним без змін
постановою Дніпропетровського апеляційного господарського суду від
19.10.2006р. у даній справі, в позові відмовлено.
Судові рішення мотивовані необгрунтованістю позовних вимог з
посиланням на ч.3 ст. 376 ЦК України ( 435-15 ) (435-15)
.
Не погоджуючись з вказаним рішенням та постановою у даній
справі, ТОВ "БНБ" звернулось з касаційною скаргою до Вищого
господарського суду України, в якій просить рішення та постанову
скасувати, а позовні вимоги задовольнити в повному обсязі,
мотивуючи скаргу тим, що судом першої та апеляційної інстанцій
невірно застосовані норми матеріального та процесуального права, а
саме ст.41 Конституції України ( 254к/96-ВР ) (254к/96-ВР)
, ст.ст. 2, 48 Закону
України "Про власність" ( 697-12 ) (697-12)
, ст.ст. 321, 386 ЦК України
( 435-15 ) (435-15)
, ст.35 ГПК України ( 1798-12 ) (1798-12)
, ст. 17 Закону України
"Про виконання рішення та застосування практики Європейського суду
з прав людини" ( 3477-15 ) (3477-15)
.
Відповідач - 1, -2 не реалізував своє процесуальне право на
участь у судовому засіданні суду касаційної інстанції.
Колегія суддів, приймаючи до уваги межі перегляду справи в
касаційній інстанції, проаналізувавши на підставі фактичних
обставин справи застосування норм матеріального та процесуального
права при винесенні оспорюваних судових актів, знаходить
необхідним в задоволенні касаційної скарги відмовити, враховуючи
наступне.
Як встановлено господарським судом першої та апеляційної
інстанції, 17.02.2004р. між Дніпропетровською міською радою
(орендодавець) та ТОВ "БНБ" (орендар) було укладено договір оренди
земельної ділянки (далі -Договір), згідно із пунктами 1.1 якого
орендодавець передає, а орендар приймає у строкове платне
володіння і користування на умовах оренди частку (15,16%) у
користуванні земельною ділянкою загальною площею 0,1791 га (площа
частки складає 0,0272 га), що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1
Пунктом 1.3 Договору передбачено використання земельної
ділянки за цим договором: фактичне розміщення магазину.
Згідно пунктів 5.3.2., 5.4.3. Договору орендар має право за
згодою орендодавця зводити у встановленому законодавством порядку
житлові, виробничі, культурно-побутові та інші будинки та споруди
і заклади багаторічні насадження; орендар зобов'язаний
використовувати земельну ділянку відповідно до її цільового
призначення з урахуванням вимог п.1.3. цього договору,
додержуватися режиму використання земель.
За даними технічного паспорта, оформленого Комунальним
підприємством "Дніпропетровське міське бюро технічної
інвентаризації" 14.12.2005р., ТОВ "БНБ" самовільно збудувало на
орендованій земельній ділянці літнє кафе (літ. Б-1) площею 168, 5
кв.м. та кіоск (літ. В-1) площею 14, 7 кв.м.
Відповідно до ч.3 ст. 376 ЦК України ( 435-15 ) (435-15)
право
власності на самочинно збудоване нерухоме майно може бути за
рішенням суду визнано за особою, яка здійснила самочинне
будівництво, на земельній ділянці, що не була їй відведена для
цієї мети, за умови надання земельної ділянки у встановленому
порядку особі під уже збудоване нерухоме майно.
Доказів отримання від Дніпропетровської міської ради
земельної ділянки у встановленому порядку під уже збудоване спірне
нерухоме майно, а саме літнє крите кафе та кіоск, Товариством суду
не надано, з огляду на що висновки господарського суду першої та
апеляційної інстанцій щодо відмови в позові колегія визнає
правильними та обгрунтованими.
З урахуванням наведеного колегія суду вважає, що
господарськими судами попередніх інстанцій встановлені обставини
справи, що підтверджуються певними доказами, яким попередні суди
дали належну оцінку правом переоцінки яких касаційна інстанція не
наділена, з'ясовано дійсні права та обов'язки сторін, та
правильно застосовані норми матеріального права, що регулюють
спірні правовідносини сторін, і як наслідок прийняті судами
рішення та постанова відповідають положенням ст.ст. 84, 105 ГПК
України ( 1798-12 ) (1798-12)
та вимогам, що викладені в постанові Пленуму
Верховного Суду України від 29.12.1976 р. N 11 "Про судове
рішення" ( v0011700-76 ) (v0011700-76)
.
Твердження заявника касаційної скарги про порушення і
неправильне застосування місцевим та апеляційним господарським
судом норм матеріального і процесуального права не знайшли свого
підтвердження під час касаційного перегляду справи, в зв'язку з
чим підстав для скасування законних та обгрунтованих судових актів
колегія не вбачає.
Керуючись ст.ст. 111-5, 111-7, 111-8, 111-9, 111-11
Господарського процесуального кодексу України ( 1798-12 ) (1798-12)
, Вищий
господарський суд України, -
ПОСТАНОВИВ:
В задоволенні касаційної скарги відмовити.
Постанову Дніпропетровського апеляційного господарського суду
від 19.10.2006р. у справі № 16/123 (12/13) залишити без змін.
Головуючий суддя Г.П. Коробенко
Судді: Т.Ф. Костенко
А.Г. Полянський