ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ
ПОСТАНОВА
IМЕНЕМ УКРАЇНИ
19 грудня 2006 р.
№ 22/114-06-2526
Вищий господарський суд України у складі колегії:
головуючого, судді Кузьменка М.В., суддів Васищака I.М., Палій
В.М., участю представника позивача В.Михайлової (дов. від
2.10.06), розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну
скаргу суб'єкта підприємницької діяльності ОСОБА_1 на рішення від
12 квітня 2006 року господарського суду Одеської області та
постанову від 6 червня 2006 року Одеського апеляційного
господарського суду у справі № 22/114-06-2526 за позовом
акціонерного комерційного банку "Iмексбанк" до суб'єкта
підприємницької діяльності ОСОБА_1, третя особа-Роздільнянське
виробниче управління житлово-комунального господарства, про
визнання недійним договору оренди, виселення та зобов'язання
знести самочинне будівництво,
ВСТАНОВИВ:
У березні 2006 року акціонерний комерційний банк"Iмексбанк"
звернувся до господарського суду Одеської області з позовом до
суб'єкта підприємницької діяльності ОСОБА_1 про визнання недійсним
договору від 12 травня 2000 року оренди нежилого приміщення,
виселення відповідача з нежилого приміщення та знесення
самочинного будівництва.
Ухвалою від 27 березня 2006 року господарський суд залучив
третьою особою, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору,
Роздільнянське виробниче управління житлово-комунального
господарства.
Рішенням від 12 квітня 2006 року господарського суду Одеської
області (суддя Л. Торчинська), залишеним без змін постановою від 6
червня 2006 року Одеського апеляційного господарського суду, позов
задоволено.
Суб'єкт підприємницької діяльності ОСОБА_1 просить судові
рішення скасувати з підстав неправильного застосування
господарськими судами статей 181, 191, 317, 328, 387, 391
Цивільного кодексу України ( 435-15 ) (435-15)
та передати справу на новий
розгляд.
Акціонерний комерційний банк "Iмексбанк" проти доводів
касаційної скарги заперечує і в її задоволенні просить відмовити.
Колегія суддів вважає, що касаційна скарга задоволенню не
підлягає.
Господарськими судами встановлено, що 12 травня 2000 року
Роздільнянське виробниче управління житлово-комунального
господарства та суб'єкт підприємницької діяльності ОСОБА_1 уклали
договір на оренду нежилого приміщення, на умовах якого орендар
прийняв в користування строком на 10 років нежиле приміщення
площею 15 м-2 на першому поверсі готелю, який знаходиться в
АДРЕСА_1
На підставі договору від 29 жовтня 2004 року купівлі-продажу
та договору від 19 січня 2005 року іпотеки право власності на
готель, а отже і приміщення, яке орендує відповідач, перейшло до
акціонерного комерційного банку "Iмексбанк".
Рішенням від 5 липня 2005 року господарського суду Одеської
області у справі № 33/111-05-4901, яке набрало законної сили,
встановлено, що попередній власник готелю - акціонерне товариство
туристично-виробнича фірма "Чорне море" та акціонерний комерційний
банк "Iмексбанк" уклали 12 серпня 2004 року кредитний договір на
суму 1 млн. грн., виконання якого забезпечили іпотекою на умовах
договору від 19 січня 2005 року.
У зв'язку з невиконанням основного зобов'язання,
іпотекодержатель - акціонерний комерційний банк "Iмексбанк"
звернув стягнення на предмет іпотеки і 13 квітня 2005 року
Роздільнянською філією комунального підприємства "Одеське міське
бюро технічної інвентаризації та реєстрації об'єктів нерухомості"
видано Свідоцтво про реєстрацію права власності на нерухоме майно
серії СВО № НОМЕР_1.
Згідно частини 1 статті 770 Цивільного кодексу України
( 435-15 ) (435-15)
у разі зміни власника речі, переданої у найм, до нового
власника переходять права та обов'язки наймодавця.
Господарські суди встановили, що укладений між
Роздільнянським виробничим управлінням житлово-комунального
господарства та суб'єктом підприємницької діяльності ОСОБА_1им
договір оренди комунального майна не відповідає статтям 10, 11 і
19 Закону України "Про оренду державного та комунального майна"
( 2269-12 ) (2269-12)
, оскільки при його укладанні не була проведена оцінка
об'єкта оренди; розмір орендної плати визначений без урахування
Методики розрахунку та порядку використання орендної плати;
договором не встановлена вартість об'єкта оренди з урахуванням її
індексації; не визначений порядок використання амортизаційних
відрахувань та умови відновлення орендованого майна; умови
страхування майна.
За таких обставин господарські суди відповідно до вимог
статей 203 і 215 Цивільного кодексу України ( 435-15 ) (435-15)
правомірно
визнали договір від 12 травня 2000 року недійсним та зобов'язали
відповідача звільнити орендоване приміщення, оскільки недійсний
правочин не створює будь-яких юридичних наслідків для сторін.
Відповідач самочинно прибудував до приміщення, що знаходиться
у нього в оренді, споруду, яка підлягає знесенню відповідно до
вимог частини 4 статті 376 Цивільного кодексу України ( 435-15 ) (435-15)
та статті 212 Земельного кодексу України ( 2768-14 ) (2768-14)
.
За змістом статей 33 і 34 Господарського процесуального
кодексу України ( 1798-12 ) (1798-12)
кожна сторона повинна довести ті
обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог.
Всупереч вказаним статтям, відповідач не надав суду доказів,
які спростовують позовні вимоги чи звільняють його від цивільної
відповідальності.
Отже, з урахуванням меж перегляду справи в касаційній
інстанції колегія суддів вважає, що під час розгляду справи
фактичні її обставини були встановлені господарськими судами на
підставі повного і об'єктивного дослідження поданих доказів,
висновки судів відповідають цим обставинам і їм дана належна
юридична оцінка з правильним застосуванням норм матеріального і
процесуального права.
Враховуючи викладене, керуючись статтями 111-5, 111-7, 111-9,
111-11 Господарського процесуального кодексу України ( 1798-12 ) (1798-12)
,
суд
ПОСТАНОВИВ:
Рішення від 12 квітня 2006 року господарського суду Одеської
області та постанову від 6 червня 2006 року Одеського апеляційного
господарського суду у справі № 22/114-06-2526 залишити без змін, а
касаційну скаргу суб'єкта підприємницької діяльності ОСОБА_1 без
задоволення.
Виконання рішення в даній справі поновити.
Головуючий, суддя
М. В. Кузьменко
Суддя
I. М. Васищак
Суддя
В. М. Палій