ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ
ПОСТАНОВА
IМЕНЕМ УКРАЇНИ
19 грудня 2006 р.
№ 4/2768-7/360
Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:
Дроботової Т.Б. - головуючого
Волковицької Н.О. Рогач Л.I.
за участю представників:
позивача
Нюхіна П.О. -дов. від 21.09.2006р.
відповідача за участю прокурора
ОСОБА_1 Баклан Н.Ю.
розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційне
подання
Прокурора м. Львова
на постанову
14.04.2006р. Львівського апеляційного господарського суду
у справі
№ 4/2768-7/360 господарського суду Львівської області
за позовом
Прокурора м. Львова в інтересах держави в особі Міністерства
охорони здоров'я України Львівської обласної державної
науково -виробничої корпорації "Медтехніка"
до
Приватного підприємця ОСОБА_1
про
стягнення 99143,58грн.
В С Т А Н О В И В:
У листопаді 2005 р. прокурор м. Львова в інтересах
Міністерства охорони здоров'я України в особі Львівської обласної
державної науково -виробничої корпорації "Медтехніка" звернувся
до господарського суду Львівської області з позовом до ПП ОСОБА_1
про стягнення 99143,58грн. шкоди, заподіяної внаслідок знищення
майна.
Позивач у позовній заяві зазначив, що в металевому ангарі,
орендованому Відповідачем, виникла пожежа, наслідок якої вказаний
металевий ангар було знищено.
Вартість знищеного пожежею ангару, відповідно до висновку №
НОМЕР_1 будівельно -технічного дослідження, проведеного Львівським
науково -дослідним інститутом судових експертиз, становить
99143,58грн.
Вказана сума підлягає стягненню з відповідача на підставі
статті 611 Цивільного кодексу України ( 435-15 ) (435-15)
.
Рішенням господарського суду Львівської області від
15.12.2005р. позовні вимоги задоволені у повному обсязі, а саме,
стягнуто з відповідача на користь Львівської обласної державної
науково -виробничої корпорації "Медтехніка" 99143,99грн.
Приймаючи рішення, суд дійшов висновку, що знищення майна
відбулося внаслідок неналежного використання своїх обов'язків
орендарем щодо належного утримання орендованого майна.
За апеляційною скаргою ПП ОСОБА_1 Львівський апеляційний
господарський суд постановою від 14.04.2006р. рішення
господарського суду Львівської області від 15.12.2005р. скасував,
у задоволенні позовних вимог відмовив, посилаючись на те, що
договір оренди від 01.09.2001р. є неукладеним, а тому не породжує
будь яких прав та обов'язків.
Прокурор м. Львова подав до Вищого господарського суду
України касаційне подання на постанову Львівського апеляційного
господарського суду від 14.04.2006р., в якій просить її скасувати,
а рішення у даній справі залишити без змін, посилаючись на
порушення судом першої та апеляційної інстанції норм матеріального
права.
Зокрема, прокурор у касаційному поданні посилається на те, що
посилання суду на факт неукладеності договору оренди від
01.09.2001р., у зв'язку із недосягненням сторонами договору згоди
з усіх істотних його умов є безпідставним, оскільки матеріали
справи не містять допустимих і належних доказів, які би давали
можливість про це стверджувати.
У відзиві на касаційне подання відповідач просить постанову
Львівського апеляційного господарського суду залишити без змін, з
мотивів якими вона мотивована.
Заслухавши доповідь судді -доповідача та пояснення присутніх
в судовому засіданні представників прокуратури та сторін,
перевіривши наявні матеріали справи на предмет правильності
юридичної оцінки обставин справи та повноти їх встановлення в
рішенні та постанові, колегія суддів вважає, що касаційна скарга
підлягає задоволенню частково з таких підстав.
Відповідно до вимог статті 111-7 Господарського
процесуального кодексу України ( 1798-12 ) (1798-12)
касаційна інстанція
виходить з обставин, встановлених у даній справі судом першої та
апеляційної інстанції.
Як вбачається з матеріалів справи та встановлено
господарськими судами першої та апеляційної інстанції під час
розгляду справи, між Львівської обласної державної
науково -виробничої корпорації "Медтехніка" та ПП ОСОБА_1
01.09.2001р. був укладений договір оренди виробничих приміщень.
01.03.2004р. в орендованих приміщеннях виникла пожежа.
Як вбачається з матеріалів справи, прокурор звернувся до
господарського суду з позовом в інтересах держави про стягнення
шкоди заподіяної в наслідок знищення орендованого майна на
підставі статті 611 Цивільного кодексу України ( 435-15 ) (435-15)
.
Відповідно до пункту 2 статті 121 Конституції України
( 254к/96-ВР ) (254к/96-ВР)
на прокуратуру України покладається представництво
інтересів громадянина або держави в суді у випадках, визначених
законом.
Такі випадки визначені, зокрема, і у статті 2 Господарського
процесуального кодексу України ( 1798-12 ) (1798-12)
, яка передбачає
обов'язок господарського суду порушувати справи за позовними
заявами прокурорів та їх заступників, які звертаються до
господарського суду в інтересах держави.
При цьому, частина 2 статті 2 Господарського процесуального
кодексу України ( 1798-12 ) (1798-12)
зобов'язує прокурора самостійно
визначати, в чому полягає порушення інтересів держави, та
обгрунтовувати необхідність їх захисту, а також визначати орган,
уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних
відносинах.
За змістом пункту 2 статті 121 Конституції України
( 254к/96-ВР ) (254к/96-ВР)
, статті 2 Господарського процесуального кодексу
України ( 1798-12 ) (1798-12)
та обсягу наданих прокурору статтею 29
Господарського процесуального кодексу України ( 1798-12 ) (1798-12)
прав,
представництво прокуратурою інтересів держави у господарському
суді є одним із видів представництва в суді, яке за своєю правовою
природою є правовідносинами, в яких одна особа (представник) на
підставі певних повноважень виступає від імені іншої особи
(довірителя) і виконує процесуальні дії в суді в її інтересах,
набуваючи (змінюючи, припиняючи) для неї права та обов'язки.
Але представництво прокурором інтересів держави в суді
відрізняється від інших видів представництва рядом специфічних
ознак: складом представників та колом суб'єктів, інтереси яких
вони представляють, обсягом повноважень, формами їх реалізації.
Iнтереси держави є відмінними від інтересів інших учасників
суспільних відносин і, даючи офіційне тлумачення положень статті 2
Господарського процесуального кодексу України ( 1798-12 ) (1798-12)
,
Конституційний Суд України у рішенні від 8 квітня 1999 року у
справі № 1-1/99 зазначив, що підставою для порушення справи у суді
є заява, у якій прокурор обгрунтовує порушення чи загрозу
порушення інтересів держави, зазначає орган, уповноважений
державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах, під
яким відповідно до статей 6, 7 та 143 Конституції України
( 254к/96-ВР ) (254к/96-ВР)
потрібно розуміти орган державної влади чи орган
місцевого самоврядування, якому законом надано повноваження органу
виконавчої влади, а не підприємства, установи і організації,
незалежно від їх підпорядкування і форми власності.
Отже, під час розгляду даної справи, суду першої інстанції
насамперед необхідно було з'ясувати питання щодо наявності
належних підстав необхідних для здійснення представництва
прокурором в суді, а саме, наявність порушення інтересів держави
під час виникнення спірних правовідносин та обгрунтування
необхідності їх захисту в суді .
При цьому необхідно зазначити, що за вказаними приписами
господарського процесуального кодексу України ( 1798-12 ) (1798-12)
, на
прокурора покладено зобов'язання, зокрема, самостійно визначати, в
чому полягає порушення інтересів держави, та обгрунтовувати
необхідність їх захисту, а також вказує орган, уповноважений
державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах.
Проте, як вбачається з матеріалів справи з'ясування вказаних
обставин не було предметом розгляду під час здійснення судового
провадження, ані в суді першої ані в суді апеляційної інстанцій.
Приймаючи до розгляду позовну заяву прокурора в інтересах
держави в особі, в особі Міністерства охорони здоров'я України,
суди першої та апеляційної інстанції не з'ясували, в чому саме
полягає порушення чи загроза інтересам держави у спірних
правовідносинах, враховуючи, що останній не є учасником спірної
угоди.
Крім того, під час розгляду справи судами не було прийнято до
уваги, що за загальним принципом цивільного права особа, якій
завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має
право на їх відшкодування (частина перша статті 22, стаття 611,
частина перша статті 623 ЦК).
Для застосування такої міри відповідальності, як
відшкодування збитків, потрібна наявність повного складу
цивільного правопорушення, як-то: протиправна поведінка, дія чи
бездіяльність особи; шкідливий результат такої поведінки (збитки);
причинний зв'язок між протиправною поведінкою та збитками; вина
правопорушника. Згідно з частиною другою статті 623 ЦК розмір
збитків, завданих порушенням зобов'язання, доказується кредитором.
Проте, суди першої та апеляційної інстанції розглянули справу
односторонньо, не з'ясували дійсні права і обов'язки сторін
стосовно предмету спору, а саме, відшкодування шкоди заподіяної
внаслідок знищення орендованого майна на підставі статті 611
Цивільного кодексу України ( 435-15 ) (435-15)
, не перевірили усі
обставини, що мають значення для справи, чим порушили вимоги
статті 43 Господарського процесуального кодексу України
( 1798-12 ) (1798-12)
.
При цьому, судова колегія вважає за необхідне зазначити, що
визнаючи спір неукладеним, поза увагою суду апеляційної інстанції
залишилася та обставина, що договір оренди від 01.09.2001р.
виконувався обома сторонами, таким чином своїми діями підтвердивши
його укладання.
Таким чином, з матеріалів справи вбачається, що
господарськими судами першої та апеляційної інстанції при розгляді
справи та прийнятті судових рішень не взято до уваги та не надано
належної правової оцінки всім доказам у справі в їх сукупності,
що, враховуючи суть спору, свідчить про не з'ясування судом всіх
обставин, які мають значення для правильного вирішення
господарського спору.
Відповідно до роз'яснень Пленуму Верховного суду України,
викладених у пункті 1 Постанови від 29.12.1976 № 11 "Про судове
рішення" ( v0011700-76 ) (v0011700-76)
, рішення є законним тоді, коли суд,
виконавши всі вимоги процесуального законодавства і всебічно
перевіривши всі обставини справи, вирішив справу у відповідності з
нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних
правовідносин.
Оскільки передбачені процесуальним законом межі перегляду
справи в касаційній інстанції не дають їй права встановлювати або
вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні
суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того
чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати
нові докази або додатково перевіряти докази, рішення та постанова
у справі підлягають скасуванню, а справа -направленню на новий
розгляд до господарського суду Львівської області.
При новому розгляді справи суду необхідно врахувати
викладене, всебічно і повно перевірити доводи, на яких грунтуються
вимоги та заперечення сторін, і в залежності від установлених
обставин вирішити спір у відповідності з нормами матеріального
права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин.
Керуючись статтями 43, 111-7, пунктом 3 статті 111-9,
статтями 111-10, 111-11, 111-12 Господарського процесуального
кодексу України ( 1798-12 ) (1798-12)
Вищий господарський суд України
П О С Т А Н О В И В :
Рішення господарського суду Львівської області від
15.12.2005р. та постанову Львівського апеляційного господарського
суду від 14.04.2006р. у справі № 4/2768-7/360 господарського суду
Львівської області скасувати, справу направити на новий розгляд до
господарського суду Львівської області.
Касаційне подання прокурора м. Львова задовольнити частково.
Головуючий Т. Дроботова
Судді: Н. Волковицька
Л. Рогач