ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ
ПОСТАНОВА
IМЕНЕМ УКРАЇНИ
19 грудня 2006 р.
№ 2/343
Колегія суддів Вищого господарського суду України у складі:
головуючий суддя
Муравйов О. В.
судді
Полянський А. Г.
Коробенко Г. П.
розглянувши
касаційну скаргу
Товариства з обмеженою відповідальністю "Стандарт КБЖ"
на рішення
Господарського суду міста Києва від 16.10.2006 року
по справі
№ 2/343
за позовом Українсько-польського закритого акціонерного товариства
"Вісла"
до
Товариства з обмеженою відповідальністю "Стандарт КБЖ"
про
визнання недійсною мирової угоди,
За участю представників сторін:
від позивача:
Чуйко I.Б. -дов. від 05.10.2006 року
від відповідача:
не з'явився
Ухвалою Вищого господарського суду України від 08.12.2006
року касаційна скарга Товариства з обмеженою відповідальністю
"Стандарт КБЖ" була прийнята до провадження новоутвореною колегією
суддів у складі: Муравйов О. В. (головуючий), Полянський А. Г.,
Коробенко Г. П., її розгляд призначений на 11 год. 50 хв.
19.12.2006 року.
Розпорядженням Заступника Голови Вищого господарського суду
України від 19.12.2006р. у зв'язку з перебуванням судді Фролової
Г.М. на лікарняному, для розгляду справи № 2/343 створена колегія
суддів у наступному складі: Муравйов О. В. (головуючий),
Полянський А.Г., Коробенко Г. П.
Відводів зазначеному складу колегії суддів не заявлено.
Представник відповідача в судове засідання 19.12.2006 року не
з'явився, хоча про дату, час та місце судового засідання
повідомлений заздалегідь належним чином. Оскільки ухвалою Вищого
господарського суду України від 08.12.2006р. про прийняття
касаційної скарги до розгляду явка представників сторін
обов'язковою не визнавалася, додаткові документи від сторін не
витребовувались, з врахуванням особливостей розгляду скарги судом
касаційної інстанції, передбачених ст. 111-7 ГПК України
( 1798-12 ) (1798-12)
, колегія суддів вважає, що неявка представника
відповідача не перешкоджає розгляду справи за наявними матеріалами
відповідно до ст. 75, 111-5 ГПК України ( 1798-12 ) (1798-12)
.
За згодою представника позивача в судовому засіданні
19.12.2006 року були оголошені вступна та резолютивна частини
постанови Вищого господарського суду України.
Як вбачається з матеріалів справи, Українсько-польське
закрите акціонерне товариство "Вісла" (позивач) звернулось до
Господарського суду міста Києва з позовом про визнання недійсною
мирової угоди від 19.01.2005р. про закінчення виконавчого
провадження щодо виконання рішення Господарського суду міста Києва
від 21.12.2004р. у справі № 2/494, укладеної між позивачем та
Товариством з обмеженою відповідальністю "Стандарт
КБЖ"(відповідач).
Свої вимоги позивач мотивує тим, що оспорювана мирова угода
була укладена генеральним директором позивача з перевищенням
повноважень, наданих йому статутом, що є порушенням норм ст.ст.
203, 207 Цивільного кодексу України ( 435-15 ) (435-15)
. Тому, на думку
позивача, мирова угода підлягає визнанню недійсною в силу приписів
норм ст.ст. 161, 202, 203, 207, 215 Цивільного кодексу України
( 435-15 ) (435-15)
, ст.65 Господарського кодексу України ( 436-15 ) (436-15)
, ст.47
Закону України "Про господарські товариства" ( 1576-12 ) (1576-12)
.
Рішенням Господарського суду міста Києва від 16.10.2006 року
(суддя Домнічева I.О.) позовні вимоги були задоволені повністю:
визнано недійсною мирову угоду від 19.01.2005р. про закінчення
виконавчого провадження щодо виконання рішення Господарського суду
міста Києва від 21.12.2004р. у справі № 2/494, укладену між
Українсько-польським закритим акціонерним товариством "Вісла" та
Товариством з обмеженою відповідальністю "Стандарт КБЖ" та
затверджену ухвалою Господарського суду міста Києва від
25.01.2005р. у справі № 2/494; стягнуто з Товариства з обмеженою
відповідальністю "Стандарт КБЖ" на користь Українсько-польського
закритого акціонерного товариства "Вісла" 85 грн. державного мита
та 118 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового
процесу.
Не погоджуючись з прийнятим рішеннями першої інстанції,
Товариство з обмеженою відповідальністю "Стандарт КБЖ" звернулось
до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій
просить рішення місцевого господарського суду скасувати та
прийняти нове рішення про відмову позивачу в позові.
В своїй касаційній скарзі Товариство з обмеженою
відповідальністю "Стандарт КБЖ" вважає, що судом першої інстанції
неправильно застосовані норми матеріального права.
Відзив на касаційну скаргу на час розгляду справи в
касаційній інстанції суду наданий не був, що в силу положень
статті 111-2 ГПК України ( 1798-12 ) (1798-12)
не перешкоджає перегляду
судового рішення, що оскаржується.
Розглянувши матеріали справи, касаційну скаргу, заслухавши
суддю-доповідача, представника позивача, проаналізувавши на
підставі встановлених фактичних обставин справи правильність
застосування судом норм матеріального та процесуального права,
колегія суддів Вищого господарського суду України дійшла
наступного висновку.
Як вірно встановлено господарським судом першої інстанції,
рішенням Господарського суду міста Києва від 21.12.2004р. у справі
№ 2/494 постановлено стягнути з Українсько-польського закритого
акціонерного товариства "Вісла" (відповідача у справі № 2/494,
позивача в даній справі) на користь Товариства з обмеженою
відповідальністю "Стандарт КБЖ" (позивача у справі № 2/494,
відповідача в даній справі) 1018002, 80 грн. боргу, 1700, 00 грн.
держмита, 117, 00 грн. витрат на інформаційно-технічне
забезпечення судового процесу. Вказане судове рішення вступило в
законну силу, на його виконання виданий відповідний наказ.
19.01.2005р. між Українсько-польського закритого акціонерного
товариства "Вісла" та Товариства з обмеженою відповідальністю
"Стандарт КБЖ" укладено мирову угоду про закінчення виконавчого
провадження щодо виконання рішення Господарського суду міста Києва
від 21.12.2004р. у справі № 2/494. Умовами мирової угоди (п.1), як
вірно встановлено місцевим господарським судом, передбачено
зобов'язання Українсько-польського закритого акціонерного
товариства "Вісла" в порядку добровільного виконання судового
рішення передати Товариству з обмеженою відповідальністю "Стандарт
КБЖ" в рахунок погашення боргу майно, а саме: приміщення конюшні №
1, приміщення конюшні № 2 (маточне відділення), коней 2004 року
народження (у кількості 24 голів), загальною вартістю 1019820, 80
грн. (п.п. 1.1 мирової угоди).
19.01.2005р. між сторонами складений акт приймання-передачі
переліченого майна за мировою угодою.
Згідно п.3 мирової угоди вона вступає в силу після її
затвердження Господарським судом міста Києва.
25.01.2005р. мирова угода була затверджена ухвалою
Господарського суду міста Києва у справі № 2/494.
Як встановлено Господарським судом міста Києва, від імені
позивача в даній справі мирову угоду підписано генеральним
директором позивача Хімічем Р.В., який, як зазначено в тексті
мирової угоди, діє на підставі статуту позивача.
Згідно п. 11.1 статуту позивача в редакції від 21.12.2004р.,
що діяла на момент укладення мирової угоди, виконавчим органом
позивача є дирекція, яку очолює генеральний директор. Відповідно
до названого п.11.1 статуту позивача його генеральний директор
вирішує всі питання діяльності товариства, за винятком тих, що
належать до виключної компетенції зборів акціонерів позивача, на
засадах одноосібності та в межах компетенції і прав, що визначені
статутом і рішеннями зборів акціонерів. Ці положення статуту
позивача, про що вірно зазначено в рішенні місцевого
господарського суду, відповідають приписам норм абз.2 ч.1 ст.161
ЦК України ( 435-15 ) (435-15)
, якими передбачено, що виконавчий орган
акціонерного товариства вирішує всі питання діяльності товариства,
крім тих, що віднесені до компетенції загальних зборів і
наглядової ради товариства. Крім цього, нормами п. 5 ст. 65 ГК
України ( 436-15 ) (436-15)
встановлено, що керівник підприємства без
доручення діє від імені підприємства і вирішує питання діяльності
підприємства в межах та порядку, визначених установчими
документами. Ці норми кореспондуються з нормами ч. 5 ст. 47 Закону
України "Про господарські товариства" ( 1576-12 ) (1576-12)
, відповідно до
яких виконавчий орган акціонерного товариства діє від імені
товариства в межах, передбачених статутом товариства.
Колегія суддів Вищого господарського суду України
погоджується зі встановленими судом першої інстанції обставинами
справи, що на момент укладення оспорюваної мирової угоди,
повноваження генерального директора позивача визначались п.11.3
статуту позивача в редакції від 21.12.2004р.
Зокрема, п.п. 11.3.10 п.11.3 цього статуту закріплене право
генерального директора розпоряджатись майном позивача, укладати
угоди від імені позивача на суму, що не перевищує 50000, 00 грн.
Положення статуту позивача не містять прямої вказівки на орган
управління позивача, до компетенції якого відноситься прийняття
рішень про розпорядження майном та укладення угод на суму, яка
перевищує 50000,00 грн.
Однак, п.9.15 статуту позивача, як вірно встановив суд першої
інстанції, встановлює правило, згідно якого питання, що
неврегульовані статутом, вирішуються зборами акціонерів позивача,
як вищим органом управління.
Враховуючи викладене, колегія суддів Вищого господарського
суду України вважає цілком обгрунтованим висновок суду першої
інстанції, що вирішення питань про розпорядження майном позивача
та укладення угод від його імені на суму, яка перевищує 50000,00
грн., відноситься до компетенції зборів акціонерів в порядку
п.9.15 статуту позивача.
На думку касаційної інстанції, також є цілком обгрунтованим
висновок місцевого господарського суду відносно того, що
оспорювана мирова угода за своїм правовим змістом є правочином,
який згідно ч. 1 ст. 202 ЦК України ( 435-15 ) (435-15)
спрямований на
набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків,
оскільки на підставі цієї мирової угоди припиняються права та
обов'язки сторін щодо погашення заборгованості грошовими коштами
та виникають права та обов'язки щодо передачі майна.
Отже, укладення мирової угоди, що визнається касаційною
інстанцією, має здійснюватись з дотриманням вимог п.9.15, п.11.1,
п/п.11.3.10 п.11.3 статуту позивача та норм ч. 1 ст. 161 ЦК
України ( 435-15 ) (435-15)
, п. 5 ст. 65 ГК України ( 436-15 ) (436-15)
, ч. 5 ст. 47
Закону України "Про господарські товариства" ( 1576-12 ) (1576-12)
.
Згідно ч. 5 ст. 159 ЦК України ( 435-15 ) (435-15)
, порядок скликання
і проведення загальних зборів, а також умови скликання і
проведення позачергових зборів та повідомлення акціонерів
встановлюються статутом товариства і законом.
Як вірно зазначено в рішенні місцевого суду, статутом
позивача (п.п. 9.2 - 9.9) та нормами ст.ст. 40-45 Закону України
"Про господарські товариства" ( 1576-12 ) (1576-12)
встановлюються порядок і
процедура скликання та проведення зборів акціонерів позивача,
порядок прийняття та оформлення їх рішень тощо. Так, п.9.2 статуту
позивача та ст.41 Закону передбачена обов'язкова реєстрація
акціонерів, які беруть участь у загальних зборах, складення
відповідного реєстру, який підписується головою та секретарем
зборів.
Пунктом 9.7 статуту позивача та ст.41 Закону встановлюється
обов'язкове ведення протоколу загальних зборів акціонерів, який
має бути підписаний головою і секретарем зборів.
Як встановлено Господарським судом міста Києва, збори
акціонерів позивача питання про укладення оспорюваної мирової
угоди у порядку, встановленому статутом позивача та Законом
України "Про господарські товариства" ( 1576-12 ) (1576-12)
, не розглядали,
рішення з цього питання зборами акціонерів не приймалось.
В порушення статей 33, 34 ГПК України ( 1798-12 ) (1798-12)
, місцевому
господарському суду не надані документи, обов'язковість складання
яких при проведенні зборів акціонерів визначена статутом позивача
та Законом, та які підтверджують факт проведення зборів і містять
прийняті зборами рішення (повідомлення про проведення зборів,
порядок денний зборів, реєстр акціонерів, які приймали участь у
зборах, протокол зборів тощо).
Згідно п.9.3 статуту позивача у випадках, визначених
процедурою, допускається прийняття рішення шляхом опитування. При
цьому, проект рішення розсилається акціонерам, які повинні
письмово сповістити свою позицію (п.9.3 статуту). Рішення
опитуванням вважається прийнятим при відсутності заперечень
акціонерів (п.9.3 статуту). Статут позивача, що визнається Вищим
господарським судом України, не містить інших положень, які б
визначали перелік випадків проведення зборів акціонерів шляхом
опитування та порядок такого опитування, зборами акціонерів
позивача відповідна процедура також не затверджувалась.
Тому, на думку касаційної інстанції, висновок місцевого суду
відносно того, що до затвердження зборами акціонерів позивача
відповідної процедури, яка б визначала випадки та порядок
прийняття рішень шляхом опитування, прийняття рішень зборів
акціонерів має здійснюватись з дотриманням загальних правил,
встановлених п.п. 9.2 - 9.9 статуту та ст.ст. 40-45 Закону України
"Про господарські товариства" ( 1576-12 ) (1576-12)
.
З огляду на викладене, надана відповідачем письмова заява
акціонерів позивача про те, що цими акціонерами в січні 2005 року
шляхом опитування були узгоджені умови оспорюваної мирової угоди
та надана згода на її укладення, цілком обгрунтовано не визнана
Господарським судом міста Києва документом, який підтверджує факт
проведення зборів акціонерів позивача та прийняття зборами
відповідного рішення.
Отже, цілком вірним визнається колегією суддів Вищого
господарського суду України висновок суду першої інстанції, що
оспорювана мирова угода від 19.01.2005р. укладена генеральним
директором позивача з перевищенням повноважень, наданих йому
статутом та чинним законодавством, що є порушенням приписів норм
ч. 1 ст. 161, ч. 2 ст. 207 ЦК України ( 435-15 ) (435-15)
, п. 5 ст. 65 ГК
України ( 436-15 ) (436-15)
, ч. 5 ст. 47 Закону України "Про господарські
товариства" ( 1576-12 ) (1576-12)
.
Як вірно встановлено місцевим господарським судом, акт від
19.01.2005р. про приймання-передачу майна за мировою угодою від
19.01.2005р. складений та підписаний сторонами до моменту
затвердження мирової угоди судом та набрання цією угодою чинності.
Від позивача, з чим погоджується касаційна інстанція, акт
підписаний генеральним директором, який не мав відповідних
повноважень на розпорядження майном позивача. Тому, колегія суддів
Вищого господарського суду України вважає, що підписання названого
акту приймання-передачі майна не може бути підтвердженням
подальшого схвалення позивачем умов мирової угоди.
До того ж, місцевим судом встановлено, що умови мирової угоди
від 19.01.2005р. сторонами фактично не виконувались, майно,
зазначене в мировій угоді та акті приймання-передачі від
19.01.2005р., відповідачу фактично не передавалось, оскільки на
виконання рішення акціонерів позивача від 06.08.2004р. (протокол №
15 від 06.08.2004р.) перелічене майно було внесено позивачем до
статутного капіталу новостворюваного Закритого акціонерного
товариства "Кінний завод ГРАНД", що підтверджується актом
приймання-передачі від 25.03.2005р.
Згідно ч. 1 ст. 203 Цивільного кодексу України ( 435-15 ) (435-15)
,
зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам
цивільного законодавства. Відповідно до ч. 1 ст. 215 Цивільного
кодексу України ( 435-15 ) (435-15)
, підставою недійсності правочину є
недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами)
вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та
шостою ст. 203 цього Кодексу.
За таких обставин, суд касаційної інстанції погоджується з
місцевим господарським судом в тому, що вимоги позивача про
визнання недійсною мирової угоди від 19.01.2005р. про закінчення
виконавчого провадження щодо виконання рішення Господарського суду
міста Києва від 21.12.2004р. у справі № 2/494, укладеної між
позивачем та відповідачем та затвердженої ухвалою Господарського
суду міста Києва від 25.01.2005р. у справі № 2/494, є цілком
обгрунтованими.
Що стосується інших доводів, викладених Товариством з
обмеженою відповідальністю "Стандарт КБЖ" в касаційній скарзі, то
вони зводяться до переоцінки встановлених судом першої інстанції
обставин справи. Тому, колегія суддів Вищого господарського суду
України вважає, що оскільки встановлення фактичних обставин справи
не входить до компетенції суду касаційної інстанції, доводи
заявника касаційної скарги щодо переоцінки наявних у справі
доказів колегією суддів Вищого господарського суду України
відхиляються.
На підставі викладеного, Вищий господарський суд України
вважає, що підстав для скасування рішення Господарського суду
міста Києва від 16.10.2006 року по справі № 2/343 в даному випадку
не існує, а тому касаційна скарга Товариства з обмеженою
відповідальністю "Стандарт КБЖ" задоволенню не підлягає.
Керуючись ст.ст. 111-5, 111-7, 111-9, 111-11 Господарського
процесуального кодексу України ( 1798-12 ) (1798-12)
, колегія суддів, -
П О С Т А Н О В И Л А:
Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю
"Стандарт КБЖ" залишити без задоволення.
Рішення Господарського суду міста Києва від 16.10.2006 року
по справі №2/343 залишити без змін.
Головуючий суддя
О. В. Муравйов
Судді
А. Г. Полянський
Г. П. Коробенко