ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ
ПОСТАНОВА
IМЕНЕМ УКРАЇНИ
14 грудня 2006 р.
№ 44/276пн
Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:
головуючого -судді
Дерепи В.I.
суддів :
Грека Б.М. -(доповідача у справі)
Стратієнко Л.В.
розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу
Організації орендарів "Ремпобуттехніка"
на рішення
господарського суду Донецької області від 05.09.06
у справі
№ 44/276пн
господарського суду
Донецької області
за позовом
Товариства з обмеженою відповідальністю "Ремпобуттехніка" ЛТД
до
Організації орендарів "Ремпобуттехніка" та
Товариства з обмеженою відповідальністю "Донецьк Медіа"
про
визнання недійсним договору оренди нежитлового приміщення та
про стягнення упущеної вигоди
за участю представників від:
позивача
Дорошенко Д.П. (дов. від 12.12.06)
відповідача
не з'явилися, були належно повідомлені
В С Т А Н О В И В :
Товариство з обмеженою відповідальністю "Ремпобуттехніка" ЛТД
звернулося до суду з позовом до Організації орендарів
"Ремпобуттехніка" та до Товариства з обмеженою відповідальністю
"Донецьк Медіа" про визнання недійсним договору оренди нежитлового
приміщення площею 700 м-2, яке розташоване у місті Донецьку, по
проспекту Ленінському 4а, укладеного 01.03.06 між відповідачами, а
також про стягнення з відповідача-1 збитків у формі упущеної
вигоди у розмірі 118690 грн. Позов мотивований тим, що
відповідач-1 передав відповідачеві-2 в оренду приміщення, яке йому
не належало, чим завдав позивачеві збитків у вигляді неотриманої
орендної плати.
Рішенням господарського суду Донецької області від 05.09.06
(суддя Мєзєнцев Є.I.), залишеним без змін постановою Донецького
апеляційного господарського суду від 30.10.06 (колегія суддів у
складі: головуючого-судді Акулової Н.В., суддів: Гези Т.Д.,
Діброви Г.I.), позов задоволено з тих підстав, що договір,
укладений між відповідачами, порушує права позивача, як власника,
на розпорядження майном, яке йому передане засновниками; до того
ж, відповідачем-2 порушене право позивача на отримання орендної
плати від здавання в оренду належного йому майна. Не погоджуючись
з рішенням господарського суду, відповідач-1 звернувся до Вищого
господарського суду України з касаційною скаргою, в якій просить
дане рішення скасувати, прийняти відмову від позову. В
обгрунтування касаційної скарги відповідач-1 посилається на те, що
власником спірного майна є він.
Перевіривши повноту встановлених судовими інстанціями
обставин справи та правильність застосування ними норм
матеріального і процесуального права, Вищий господарський суд
України дійшов висновку, що касаційна скарга не підлягає
задоволенню з наступних підстав.
Судами попередніх інстанцій установлено, що згідно договору
купівлі-продажу державного комунального майна від 02.06.94,
укладеного на виконання Закону України "Про приватизацію невеликих
державних підприємств (малу приватизацію)" ( 2171-12 ) (2171-12)
,
відповідач-1 придбав у Фонду комунального майна Донецької міської
ради відповідний цілісний майновий комплекс Донецького виробничого
об'єднання "Ремпобутмаш", розташований в місті Донецьку, по
проспекту Ленінському 4а. Факт передання відповідачем-1 приміщення
та в цілому споруди заводу підтверджено актом приймання-передачі
приватизаційного майна від 18.10.94 (пункт 21).
Статут позивача затверджений рішенням зборів засновників від
27.10.94 та 04.11.94; цей статут зареєстровано виконавчим
комітетом Ленінської районної ради народних депутатів міста
Донецька, тобто позивач є створеним та наділеним цивільною
правоздатністю з 04.11.94, на що додатково вказує виписка з ЄДР
серії ААА № 094416.
Згідно пункту 7.2 статуту Товариства з обмеженою
відповідальністю "Ремпобуттехніка" ЛТД та статті 6 його
установчого договору, Організація орендарів "Ремпобуттехніка"
внесла до статутного фонду новоствореного суб'єкта господарювання
цілісний майновий комплекс, до якого входить і приміщення, яке
було предметом спірного договору оренди, загальною вартістю
3'751'021'400 крб. Другим засновником Товариства з обмеженою
відповідальністю "Ремпобуттехніка" ЛТД є Товариство з обмеженою
відповідальністю "ДіК". Таким чином, судом встановлено наявність у
позивача права власності на передане позивачу засновником
(відповідачем-1) нежитлового приміщення площею 700 м-2, яке
розташоване у місті Донецьку, по проспекту Ленінському 4а.
Втім, 01.03.06 між Організацією орендарів "Ремпобуттехніка"
(орендодавець, відповідач-1) та Товариством з обмеженою
відповідальністю "Донецьк Медіа" (орендар, відповідач-2) був
укладений договір оренди, за умовами якого, орендодавець віддав, а
орендар прийняв у строкове платне користування нежитлове
приміщення площею 700 м-2, яке розташоване у місті Донецьку, по
проспекту Ленінському 4а та належить позивачу на праві власності.
Орендна плата за місяць становить 29680,00 грн.
Факт тимчасового користування Товариством з обмеженою
відповідальністю "Донецьк Медіа" приміщенням на підставі договору
оренди сторонами не заперечується. За період з 17.03.06 до
13.06.06 відповідачу-1 сплачено орендної плати за договором на
загальну суму 118720 грн.
На підставі встановлених обставин справи з врахуванням
приписів статті 26 Закону України "Про власність" ( 697-12 ) (697-12)
,
статей 12-13 Закону України "Про господарські товариства"
( 1576-12 ) (1576-12)
, а також статей 66, 167 Господарського кодексу України
( 436-15 ) (436-15)
, частини 1 статті 203 та ст.ст. 215, 115, 761
Цивільного кодексу України ( 435-15 ) (435-15)
, суди визнали недійсним
договір оренди, укладений між відповідачами та стягнули з
відповідача-1 суму безпідставно отриманих орендних платежів, які
по-суті є упущеною вигодою позивача.
Колегія суддів Вищого господарського суду України
погоджується з такою правовою позицією місцевого господарського
суду з огляду на наступне. Відповідно до статті 26 Закону України
"Про власність" ( 697-12 ) (697-12)
об'єктами права власності
господарського товариства є, зокрема, грошові та майнові внески
його учасників. Зазначена норма вказаного Закону кореспондується з
положеннями статті 115 Цивільного кодексу України ( 435-15 ) (435-15)
,
статті 85 Господарського кодексу України ( 436-15 ) (436-15)
та статті 12
Закону України "Про господарські товариства" ( 1576-12 ) (1576-12)
, згідно з
якими, товариство є власником майна переданого йому учасниками
товариства у власність як вклад до статутного капіталу.
Вкладами учасників та засновників до статутного капіталу
господарського товариства згідно з приписами статті 115 Цивільного
кодексу України ( 435-15 ) (435-15)
, статті 86 Господарського кодексу
України ( 436-15 ) (436-15)
та статті 12 Закону України "Про господарські
товариства" ( 1576-12 ) (1576-12)
можуть бути будинки, споруди, обладнання
та інші матеріальні цінності, цінні папери, право користування
землею, водою та іншими природними ресурсами, будинками,
спорудами, а також інші майнові права (включаючи майнові права на
об'єкти інтелектуальної власності), кошти, в тому числі в
іноземній валюті. Вклад, оцінений у гривнях, становить частку
учасника та засновника у статутному фонді товариства. Відтак,
аналіз зазначених правових норм дає підстави для висновку про те,
що будь-яке майно, що передане учасником як вклад до
господарського товариства і включене до його статутного капіталу,
є часткою учасника в ньому та стає власністю товариства. За таких
обставин, місцевий господарський суд прийшов до вірного висновку,
що передавши нерухомість до статутного фонду позивача,
відповідач-1 втратив право власності на нього.
В той же час, за змістом частини 1 статті 761 Цивільного
кодексу України ( 435-15 ) (435-15)
, право передання майна у найм має
власник речі, тому відповідач-1 неправомірно передав вищезгадане
нерухоме майно в оренду відповідачу-2. Отже, договір оренди на
підставі частини 1 статті 203 та статті 215 ЦК України ( 435-15 ) (435-15)
слід визнати недійсним, оскільки він за своєю суттю та змістом не
відповідає приписам статті 761 ЦК України ( 435-15 ) (435-15)
.
До того ж, через те, що відповідач-1 ставився до спірного
приміщення, як до власного майна, протиправно реалізуючи речові
права власника, позивач зазнав збитків у вигляді упущеної вигоди,
яка виразилася в неотриманні орендної прати від здачі в найм його
приміщення.
Стаття 22 Цивільного кодексу України ( 435-15 ) (435-15)
визначає
поняття збитків. Збитками є: втрати, яких особа зазнала у зв'язку
зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа
зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права
(реальні збитки); доходи, які особа могла б реально одержати за
звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена
вигода). За змістом статті 1166 Цивільного кодексу України
( 435-15 ) (435-15)
, упущена вигода -це доходи, які особа могла б реально
одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене.
Якщо особа, що порушила право, одержала у зв'язку з цим доходи, то
розмір упущеної вигоди, що має відшкодовуватися, не може бути
меншим від доходів, одержаних особою, яка порушила право.
За цих обставин суд першої інстанції обгрунтовано дійшов
висновку про те, що отримана відповідачем-1 орендна плата за
період з 17.03.06 по 13.06.06 у розмірі 118720,00 грн. є упущеною
вигодою позивача та стягнув на користь останнього зазначену суму.
До того ж дане рішення в порядку статті 101 ГПК України
( 1798-12 ) (1798-12)
було переглянуто Донецьким апеляційний господарським
судом; в порядку ст. 43 ГПК України ( 1798-12 ) (1798-12)
ним була дана
правова оцінка обставинам справи, в тому числі й тим, на які
посилається скаржник в своїй касаційній скарзі. Тому колегія
суддів Вищого господарського суду України вважає рішення
господарського суду Донецької області від 05.09.06 законним й
обгрунтованим та підстав для його скасування не вбачає.
Виходячи з викладеного та керуючись ст.ст. 111-5 -111-7,
111-9, 111-11 Господарського процесуального кодексу України
( 1798-12 ) (1798-12)
, Вищий господарський суд України
П О С Т А Н О В И В :
Касаційну скаргу Організації орендарів "Ремпобуттехніка"
залишити без задоволення, рішення господарського суду Донецької
області від 05.09.06 у справі № 44/276пн залишити без змін.
Головуючий - суддя В. Дерепа
Судді Б. Грек
Л. Стратієнко