ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ
ПОСТАНОВА
IМЕНЕМ УКРАЇНИ
14 грудня 2006 р.
№ 9/220/06
Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:
Дерепи В.I. - головуючого (доповідача), Грека Б.М., Стратієнко
Л.В.,
за участю представників сторін: позивача - Сіріньок М.Я.,
відповідача -Мироненко Л.В.,
розглянувши касаційну скаргу Державного підприємства
"Південь-Ольвія" на рішення господарського суду Миколаївської
області від 20 червня 2006 року та постанову Одеського
апеляційного господарського суду від 19 вересня 2006 року у справі
за позовом Державного підприємства "Південь-Ольвія" до ЗАТ
"Миколаївське спеціалізоване управління №28" про визнання
нікчемним п.1.1 договору №07/02 від 07.02.2005 року,
встановив:
У квітні 2006 року позивач звернувся до господарського суду
Миколаївської області з позовом до відповідача про визнання
нікчемним п.1.1 договору №07/02 від 07.02.2005 року.
Рішенням господарського суду Миколаївської області від 20
червня 2006 року (суддя Семенчук Н.О.) в позові відмовлено.
Постановою Одеського апеляційного господарського суду від 19
вересня 2006 року рішення суду залишене без змін.
У касаційній скарзі державне підприємство "Південь-Ольвія"
просить скасувати вказані судові рішення, посилаючись на те, що
вони прийняті з порушенням норм матеріального та процесуального
права.
Заслухавши пояснення представників сторін, перевіривши
матеріали справи та на підставі встановлених в ній фактичних
обставин, проаналізувавши правильність застосування господарськими
судами, при прийнятті оскаржуваних судових рішень, норм
матеріального права, суд вважає, що касаційна скарга не підлягає
задоволенню з таких підстав.
З матеріалів справи вбачається, що 7 лютого 2005 року між
сторонами у справі було укладено договір зберігання №07/02, за
умовами якого поклажодавець передає в заставу майно, металеві
конструкції, які були у використанні, згідно з номенклатурою,
зазначеною в додатку №1 до укладеного договору, а зберігач приймає
на себе зобов'язання зберігання даного майна на період, зазначений
в даному договорі до повного погашення дебіторської заборгованості
поклажодавця перед зберігачем за демонтажні роботи.
Як правильно встановлено судами, існування заборгованості
позивача перед відповідачем в розмірі 154623, 17 грн.
підтверджується рішенням, яке вступило в законну силу,
господарського суду Миколаївської області від 26.07.2005 року по
справі №9/211/05 про задоволення позову АТЗТ "Миколаївське
спеціалізоване управління № 28" до ДП "Південь-Ольвія" про
стягнення 154623, 17 грн.
На виконання умов укладеного договору позивач передав на
зберігання АТЗТ "Миколаївське спеціалізоване управління №28"
металоконструкції, які були у використанні, згідно акту №1.
Відповідно до п.п.3 п.2.1 договору зберігання №07/02,
зберігач зобов'язаний повернути майно за першою вимогою
поклажодавця, але тільки після погашення дебіторської
заборгованості.
Умовами договору зберігання від 07.02.2005 року передбачено
право зберігача притримати майно, передане йому на зберігання, до
погашення дебіторської заборгованості ДП "Південь-Ольвія".
Відповідно до ст.35 ГПК України ( 1798-12 ) (1798-12)
, факти
встановлені рішенням господарського (іншого органу, який вирішує
господарські спори) під час розгляду однієї справи, не доводяться
знову при вирішенні інших спорів, в яких беруть участь ті самі
сторони.
При вирішенні спору місцевий та апеляційний господарські суди
всебічно дослідили надані сторонами докази і дійшли правильного
висновку про відповідність умов укладеного сторонами договору
зберігання №07/02 від 07.02.2005 року діючому законодавству,
зокрема п.п.1.1 п.1 цього договору про те, що поклажодавець
передає в заставу майно, металеві конструкції, які були у
використанні згідно з номенклатурою, зазначеною в додатку №1 до
договору, а зберігач приймає на себе зобов'язання по зберіганню
даного майна на період, зазначений в договорі до повного погашення
дебіторської заборгованості поклажодавця перед зберігачем за
демонтажні роботи.
Згідно ст. 936 Цивільного кодексу України ( 435-15 ) (435-15)
за
договором зберігання одна сторона (зберігач) зобов'язується
зберігати річ, яка передана їй другою стороною (поклажодавцем), і
повернути її поклажодавцеві у схоронності.
Відповідно до ст.938 ЦК України ( 435-15 ) (435-15)
, зберігач
зобов'язаний зберігати річ протягом строку, встановленого у
договорі зберігання.
Якщо строк зберігання у договорі зберігання не встановлений і
не може бути визначений виходячи з його умов, зберігач
зобов'язаний зберігати річ до пред'явлення поклажодавцем вимоги
про її повернення.
Якщо строк зберігання речі визначений моментом пред'явлення
поклажодавцем вимоги про її повернення, зберігач має право зі
спливом звичайного за цих обставин строку зберігання вимагати від
поклажодавця забрати цю річ в розумний строк.
Відповідно до п.3.1 п.3 договору встановлений строк його дії
до 31 травня 2005 року, а п.п.3 п.2.1 договору сторонами
передбачено право притримання майна до повного погашення
дебіторської заборгованості поклажодавця перед зберігачем за
демонтажні роботи.
На підставі ст.943 ЦК України ( 435-15 ) (435-15)
зберігач
зобов'язаний виконувати свої обов'язки за договором зберігання
особисто. Зберігач має право передати річ на зберігання іншій
особі у разі, якщо він вимушений це зробити в інтересах
поклажодавця і не має можливості отримати його згоду. Про
передання речі на зберігання іншій особі зберігач зобов'язаний
своєчасно повідомити поклажодавця. У разі передання зберігачем
речі на зберігання іншій особі умови договору зберігання є чинними
і первісний зберігач відповідає за дії особи, якій він передав річ
на зберігання.
Згідно ст.215 Цивільного кодексу України ( 435-15 ) (435-15)
підставою
недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину
стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою -
третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.
У відповідності з ч.5 ст.203 ЦК України ( 435-15 ) (435-15)
правочин
має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що
обумовлені ним.
Виходячи з викладеного, суди першої та апеляційної інстанцій
дійшли правильного висновку про недоведеність позивачем належним
чином того факту, що договір №07/02 від 07.02.2005 року був
укладений без наміру створити правові наслідки та вчинений лише
для виду.
Враховуючи відсутність правових підстав для визнання
нікчемною окремої частини договору №07/02 від 07.02.2005 року,
місцевий господарський суд, з яким погодився апеляційний
господарський суд, обгрунтовано відмовив в задоволенні позову.
Касаційною інстанцією перевірені обставини справи і їх
відповідність викладеним судом нормам матеріального права.
Наведені висновки господарських судів відповідають матеріалам
справи та вимогам діючого законодавства.
Доводи касаційної скарги про необгрунтованість оскаржуваних
судових рішень помилкові і не відповідають матеріалам справи.
З урахуванням викладеного, підстав для задоволення касаційної
скарги немає.
На підставі викладеного та керуючись ст. ст. 111-5, 111-7,
111-9, 111-11 Господарського процесуального кодексу України
( 1798-12 ) (1798-12)
, суд
П О С Т А Н О В И В :
Рішення господарського суду Миколаївської області від 20
червня 2006 року та постанову Одеського апеляційного
господарського суду від 19 вересня 2006 року залишити без змін, а
касаційну скаргу державного підприємства "Південь-Ольвія" -без
задоволення.
Головуючий, суддя В. Дерепа
Судді Б.Грек
Л.Стратієнко