ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ
ПОСТАНОВА
IМЕНЕМ УКРАЇНИ
13 грудня 2006 р.
№ 15/71-ПН-06
Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:
головуючого судді
Кривди Д.С. -(доповідача у справі),
суддів :
Жаботиної Г.В., Уліцького А.М.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу
та касаційне подання
Херсонської міської ради Першого заступника прокурора
Херсонської області
на постанову
Запорізького апеляційного господарського суду від
12.09.2006р.
у справі
№15/71-пн-06 господарського суду Херсонської області
за позовом
Прокурора Дніпровського району м.Херсона в інтересах держави
в особі Херсонської міської ради
до
Приватного підприємця ОСОБА_1
про
звільнення самовільно зайнятої земельної ділянки і стягнення
збитків,
за участю представників сторін від:
позивача: не з'явились
відповідача: не з'явились
прокуратури: Прасов О.О. -прокурор відділу Генеральної
прокуратури України (посвідчення №112 від 25.09.2006р.)
ВСТАНОВИВ:
Постановою господарського суду Херсонської області від
25.04.2006р. (суддя Клепай З.В.) позов задоволено в повному
обсязі; зобов'язано Приватного підприємця ОСОБА_1 звільнити
самовільно зайняту земельну ділянку за адресою: АДРЕСА_1та
привести її у придатний для використання попередній стан та
повернути її Херсонській міській раді; стягнуто з відповідача до
місцевого бюджету м. Херсона 2926,11грн. збитків та в доход
державного бюджету 32,66грн. державного мита.
Постановою Запорізького апеляційного господарського суду від
12.09.2006р. (судді Антонік С.Г. -головуючий, Коробка Н.Д.,
Юхименко О.В.) постанову господарського суду Херсонської області
від 25.04.2006р. скасовано, а в позові відмовлено.
В касаційній скарзі позивач просить скасувати постанову
апеляційного господарського суду, залишивши в силі постанову
місцевого господарського суду, посилаючись на порушення та
неправильне застосування норм матеріального та процесуального
права.
Перший заступник прокурора Херсонської області в касаційному
поданні просить скасувати постанову апеляційного господарського
суду, залишивши в силі постанову місцевого господарського суду,
посилаючись на порушення норм матеріального та процесуального
права.
Від відповідача надійшло клопотання (повідомлення телеграфом)
про зобов'язання прокурора Херсонської області виконати вимоги ГПК
України щодо надіслання відповідачу к касаційного подання. Дана
вимога відповідача є безпідставною, оскільки до касаційного
подання додано докази надіслання копії подання на адресу
відповідача (фіскальний чек Укрпошти НОМЕР_1). Вимоги щодо
відкладення розгляду справи дане клопотання не містить.
Сторони не скористалися наданим процесуальним правом на
участь своїх представників в судовому засіданні касаційної
інстанції.
Колегія суддів, перевіривши наявні матеріали (фактичні
обставини) справи на предмет правильності застосування судами норм
матеріального та процесуального права, заслухавши пояснення
присутнього в судовому засіданні представника Генеральної
прокуратури України, дійшла висновку, що касаційні скарга та
подання задоволенню не підлягають з наступних підстав.
Відповідно до вимог статті 111-7 Господарського процесуа го
кодексу України касаційна інстанція виходить з встановлених у
даній справі обставин.
Господарським судом апеляційної інстанції встановлено, що
Приватним підприємцем ОСОБА_1 придбано торгівельний кіоск у
ОСОБА_2, на підставі договору НОМЕР_2
Розпорядженням виконавчого комітету Херсонської міської ради
народних депутатів від 01.04.1998р. НОМЕР_3 поновлено дозвіл на
експлуатацію кіосків, зокрема, ПП ОСОБА_1 - кіоску НОМЕР_4 по
АДРЕСА_1
Херсонським міським управлінням земельних ресурсів складено
акт від 26.01.2001р. про встановлення (закріплення) меж земельної
ділянки в натурі, згідно проекту відведення земельної ділянки під
розміщення торгівельного кіоску по АДРЕСА_1, площею 20 кв.м.
09.04.2001р. між Херсонським міськвиконкомом та ПП ОСОБА_1
укладено договір оренди земельної ділянки, відповідно до п.1 якого
Херсонський міськвиконком, на підставі рішень №НОМЕР_5 від
21.04.1998р. та НОМЕР_6 передав відповідачу в оренду земельну
ділянку, яка знаходиться в АДРЕСА_1), загальною площею 20кв.м. із
земель запасу під розміщення торгівельного кіоску. В цей же день
ПП ОСОБА_1 вказана земельна ділянка передана в натурі про що
складено відповідний акт.
Земельні відносини щодо володіння, користування і
розпорядження землею регулюються Конституцією України
( 254к/96-ВР ) (254к/96-ВР)
Земельним Кодексом України ( 2768-14 ) (2768-14)
, а також
прийнятими відповідно до них нормативно-правовими актами.
У відповідності до ст.12 Земельного кодексу України
( 2768-14 ) (2768-14)
до повноважень сільських, селищних, міських рад у
галузі земельних відносин на території сіл, селищ, міст належить,
зокрема, розпорядження землями територіальних громад; передача
земельних ділянок комунальної власності у власність громадян та
юридичних осіб відповідно до цього Кодексу; надання земельних
ділянок у користування із земель комунальної власності відповідно
до цього Кодексу.
Згідно приписів ст.116 Земельного кодексу України ( 2768-14 ) (2768-14)
громадяни та юридичні особи набувають права власності та права
користування земельними ділянками із земель державної або
комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або
органів місцевого самоврядування та державних органів приватизації
щодо земельних ділянок, на яких розташовані об'єкти, які
підлягають приватизації, в межах їх повноважень, визначених цим
Кодексом.
Главою 15 Земельного кодексу України ( 2768-14 ) (2768-14)
визначено
два види користування землею - право постійного користування
земельною ділянкою, право оренди земельної ділянки.
Статтею 125 цього Кодексу визначено підстави виникнення права
користування земельної ділянки, а саме - одержання її користувачем
документа, що посвідчує право постійного користування земельною
ділянкою та його державної реєстрації, і виникнення права оренди
земельної ділянки, а саме - укладення договору оренди і його
державна реєстрація.
Порядок надання у постійне користування земельних ділянок
юридичним особам та порядок передачі земельних ділянок в оренду
визначені ст.ст. 123, 124 Земельного кодексу України ( 2768-14 ) (2768-14)
т
. 16 Закону України "Про оренду і".
Статтею 126 Земельного кодексу України ( 2768-14 ) (2768-14)
передбачено, що право власності та право постійного користування
на земельну ділянку виникає після одержання її власником або
користувачем документа, що посвідчує право власності чи право
постійного користування земельною ділянкою, та його державної
реєстрації. Право на оренду земельної ділянки виникає після
укладення договору оренди і його державної реєстрації. Приступати
до використання земельної ділянки до встановлення її меж у натурі
(на місцевості), одержання документа, що посвідчує право на неї,
та державної реєстрації забороняється.
Як встановлено ст.212 Земельного кодексу України ( 2768-14 ) (2768-14)
,
самовільно зайняті земельні ділянки підляг поверненню власникам
землі або землекористувачам без відшкодування затрат, понесених за
час незаконного користування ними. Приведення земельних ділянок у
придатний для використання стан, включаючи знесення будинків,
будівель і споруд, здійснюється за рахунок громадян або юридичних
осіб, які самовільно зайняли земельні ділянки. Повернення
самовільн о зайнятих земельних ділянок провадиться за рішенням
суду.
При цьому згідно ст.1 Закону України "Про державний контроль
за використанням та охороною земель" ( 963-15 ) (963-15)
самовільне
зайняття земельних ділянок - будь-які дії особи, які свідчать про
фактичне використання не наданої їй земельної ділянки чи намір
використовувати земельну ділянку до встановлення її меж у натурі
(на місцевості), до одержання документа, що посвідчує право на
неї, та до його державної реєстрації.
Як встановив суд апеляційної інстанції, спірну земельну
ділянку відповідач отримав у користування на підставі договору
оренди, земельна ділянка була виділена в натурі, а тому в діях ПП
ОСОБА_1 відсутнє самовільне (в розумінні чинного законодавства)
зайняття земельної ділянки.
Пунктом 2.2 договору оренди передбачено строк його дії по
01.10.2001р. без права продовження.
Відповідно до ст. 33 Закону України "Про оренду лі" після
закінчення строку, на який було укладено договір оренди землі,
орендар, який належно виконував обов'язки відповідно до умов
договору, має за інших рівних умов переважне право на поновлення
договору.
Частиною 3 цієї статті передбачено, що у разі, якщо орендар
продовжує користуватися земельною ділянкою після закінчення строку
договору оренди, то за відсутності письмових заперечень
орендодавця протягом одного місяця після закінчення строку
договору, він підлягає поновленню на той самий строк і на тих
самих умовах, які були передбачені договором. Письмове заперечення
здійснюється листом-повідомленням.
З цією нормою кореспондується ст. 764 Цивільного кодексу
України ( 2768-14 ) (2768-14)
, якою встановлен авило, що у разі продовження
наймачем користуватися майном після закінчення строку договору
найму (оренди), за відсутності заперечень наймодавця протягом
одного місяця, договір не припиняється, а вважається поновленим на
строк, який був раніше встановлений договором.
Таким чином, законодавчо встановлено, що наймодавець, який не
бажає продовжувати договір повинен попередити про це наймача не
пізніше одного місяця після закінчення терміну дії договору. Після
спливу одного місяця договір найму вважається поновленим на новий
строк і може бути розірваний лише на загальних підставах.
Апеляційний суд встановив, що докази надсилання повідомлень
Херсонською міською радою на адресу відповідача про закінчення
строку договору оренди земельної ділянки та небажання продовжити
його відсутні. Також відсутні докази скасування вищевказаних
рішень, на підставі яких було укладено договір оренди спірної
земельної ділянки.
Отже, враховуючи вимоги наведеного законодавства, встановлені
обставини справи стосовно недоведення факту здійснення
відповідачем дій, які б свідчили про фактичне використання не
наданої йому земельної ділянки (самовільне зайняття ділянки), та
виходячи з предмету спору, суд апеляційної інстанції правомірно
відмовив в задоволенні позовних вимог про звільнення самовільно
зайнятої земельної ділянки.
Також колегія погоджується з висновком апеляційного
господарського суду щодо відсутності підстав для стягнення з
відповідача збитків, оскільки позивачем не надано доказів, які б
свідчили про те, що у разі незнаходження спірної земельної
ділянки у користуванні відповідача, від неї могли бути отримані
доходи.
Згідно приписів частини 2 статті 111-7 Господарського
процесуального кодексу ( 1798-12 ) (1798-12)
України ( 1798-12 ) (1798-12)
до
юрисдикції касаційної інстанції не відноситься повторна
оцінка доказів та встановлення обставин відхилених
господарським судом при розгляді спору.
Колегія суддів Вищого господарського суду України вважає
правомірним висновок суду апеляційної інстанції щодо розгляду
спору в порядку господарського судочинства з наступних підстав.
За визначенням термінів, що дається у ст. 3 Кодексу
адміністративного судочинства України >
справа адміністративної юрисдикції (адміністративна справа) -
переданий на вирішення адміністративного суду публічно-правовий
спір, у якому хоча б однією зі сторін є орган виконавчої влади,
орган місцевого самоврядування, їхня посадова чи службова особа
або інший суб'єкт, який здійснює владні управлінські функції на
основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих
повноважень (п.1 ч.1);
суб'єкт владних повноважень - орган державної влади, орган
місцевого самоврядування, їхня посадова чи службова особа, інший
суб'єкт при здійсненні ними владних управлінських функцій на
основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих
повноважень (п.7 ч.1).
Таким чином, у контексті зазначених положень ст. 3 цього
Кодексу справою адміністративної юрисдикції, яку може бути
передано на вирішення адміністративного суду, є спір, що виник між
суб'єктами суспільних відносин стосовно їх прав і обов'язків у
правовідносинах, в яких хоча б один суб'єкт законодавчо
уповноважений керувати поведінкою іншого (інших) суб'єктів, а ці
суб'єкти, відповідно, зобов'язані виконувати вимоги та приписи
такого суб'єкта владних повноважень. У тому ж випадку, коли
суб'єкт, у тому числі орган державної влади, орган місцевого
самоврядування, їхня посадова чи службова особа, не здійснюють у
спірних правовідносинах владних управлінських функцій щодо іншого
суб'єкта, з яким виник спір, такий спір не має встановлених
нормами Кодексу адміністративного судочинства Україн > ознак
справи адміністративної юрисдикції та не повинен вирішуватись
адміністративним судом.
Дана справа не відповідає наведеному вище нормативному
визначенню адміністративної справи.
Враховуючи викладене, за суб'єктним складом сторін та суттю
спору дана справа підлягає розгляду господарськими судами у
порядку, визначеному Господарським процесуальним кодексом України
( 1798-12 ) (1798-12)
<
За таких обставин, переглянута у справі постанова
апеляційного господарського суду відповідає приписам чинного
законодавства, а доводи касаційної скарги та касаційного
подання визнаються непереконливими.
Керуючись ст.ст. 111-5, 111-7, 111-8, п.1 ч.1 ст. 111-9, ст.
111-11 Господарського процесуального кодексу України, Вищий
господарський суд України, -
П О С Т А Н О В И В:
Постанову Запорізького апеляційного господарського суду від
12.09.2006р. у справі №15/71-пн-06 залишити без змін, а касаційну
скаргу Херсонської міської ради та касаційне подання першого
заступника прокурора Херсонської області -без задоволення.
Головуючий суддя Д.Кривда
Судді Г.Жаботина
А.Уліцький