ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ
ПОСТАНОВА
IМЕНЕМ УКРАЇНИ
13 грудня 2006 р.
№ 2/888
Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:
головуючого судді
Кривди Д.С. -(доповідача у справі),
суддів:
Жаботиної Г.В., Уліцького А.М.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу
Малого приватного підприємства "Електросервіс"
на постанову
Житомирського апеляційного господарського суду від
04.10.2006р.
у справі
НОМЕР_2/888 господарського суду Житомирської області
за позовом
Приватного підприємця ОСОБА_1
до
Малого приватного підприємства "Електросервіс"
про
стягнення 9548,90грн.
та за зустрічним позовом
Малого приватного підприємства "Електросервіс"
до
Приватного підприємця ОСОБА_1
про
стягнення 21044грн.,
за участю представників сторін від:
позивача за первісним позовом:
не з'явились
відповідача за первісним позовом:
Музичко М.М. -керівник, Кучер I.Ю. -за довіреністю від
13.12.2006р., Вернидуб Д.В. -за довіреністю від 03.10.2006р.
ВСТАНОВИВ:
Рішенням господарського суду Житомирської області від
31.07.2006р. (суддя Тимошенко О.М.) в позові Приватного підприємця
ОСОБА_1 відмовлено; зустрічний позов задоволено частково; стягнуто
з ПП ОСОБА_1 на користь МПП "Електросервіс" 8463грн. боргу,
84,63грн. витрат по оплаті державного мита, 47,45грн. витрат по
оплаті інформаційно-технічного забезпечення судового процесу та
2650грн. витрат на проведення експертизи.
Постановою Житомирського апеляційного господарського суду від
04.10.2006р. (судді Щепанська Г.А. -головуючий, Голубєва Г.К.,
Черпак Ю.К.) рішення господарського суду Житомирської області від
31.07.2006р. скасовано та прийнято нове рішення, яким позов
Приватного підприємця ОСОБА_1 задоволено частково; стягнуто з МПП
"Електросервіс" на користь Приватного підприємця ОСОБА_1 8322грн.
боргу за виконані роботи, 83,07грн. витрат по сплаті державного
мита, 102,66грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення
судового процесу та 2500грн. вартості проведеної експертизи; в
решті первісного позову відмовлено; в задоволенні зустрічного
позову відмовлено.
В касаційній скарзі МПП "Електросервіс" просить скасувати
постанову апеляційної інстанції, залишивши в силі рішення
місцевого господарського суду, посилаючись на порушення
апеляційним судом норм матеріального і процесуального права.
Колегія суддів, перевіривши наявні матеріали (фактичні
обставини) справи на предмет правильності застосування місцевим та
апеляційним господарськими судами норм матеріального і
процесуального права, заслухавши пояснення присутніх в судовому
засіданні представників відповідача за первісним позовом, дійшла
висновку, що касаційна скарга підлягає задоволенню частково, з
огляду на наступне.
Господарськими судами попередніх інстанцій встановлено, що
01.06.2004 року між сторонами укладено договір НОМЕР_6за умовами
якого МПП "Електросервіс" (замовник) доручає, а ПП ОСОБА_1
(виконавець) приймає на себе зобов'язання по виконанню будівництва
та оздоблювальних робіт будинку, що знаходиться по вул.Косачів,
м.Новоград-Волинський, а саме: зведення будівлі (закладання
фундаменту); накриття даху; монтування дверей, вікон; облицювальна
кладка; малярно-оздоблювальні роботи (стяжка, штукатурка,
шпаклівка, плитка); сантехнічні роботи; роботи по системі
опалення; благоустрій. Оплата роботи здійснюється замовником
згідно розцінок виконавця по факту за виконаний об'єм робіт, на
підставі акту виконаних робіт. Вартість послуг за договором
складає 150000грн. (п.п.2.1, 2.2, 2.3 Договору). Згідно п.2.4
договору робота може здійснюватись з матеріалу виконавця. За
умовами договору виконання робіт повинно бути проведено виконавцем
протягом року (п.3.1 Договору).
МПП "Електросервіс" 12.05.2004р. перерахувало аванс в розмірі
5000грн. згідно договору від 01.06.2004р. на виконання робіт.
Згідно актів №НОМЕР_1 на суму 7895грн. та №НОМЕР_2. на суму
10568грн. ПП ОСОБА_1 виконала роботи по обладнанню фундаменту, на
який був розроблений кошторис МПП "Електросервіс" на суму 12575
грн. з поміткою "без земляних робіт". Дані акти підписані двома
сторонами без зауважень. Позивачу 09.07.2004р. платіжними
дорученнями перераховано за виконанні роботи по акту НОМЕР_1-
2895 грн., 30.07.04р. - по акту НОМЕР_2 - 10568 грн.
Згідно платіжних доручень перераховано аванс на будівництво
06.08.2004р. - 7500грн., 07.09.2004р. - 3000грн., 13.09.2004р. -
2000грн., 01.10.2004р. - 2250грн., 07.10.2004р. - 3500грн.,
04.11.2004р. - 600грн.
ПП ОСОБА_1 надала акти виконаних робіт НОМЕР_3 на суму
24552грн. та НОМЕР_4, які МПП "Електросервіс" не прийняті та не
підписані.
Претензія ПП ОСОБА_1 від 16.12.2004р. з вимогою оплати викон
аних робіт на суму 8322грн. залишилась без виконання.
При цьому МПП "Електросервіс" не заперечує, що акти НОМЕР_3
іНОМЕР_4 на виконані роботи від ПП ОСОБА_1 були отримані, але не
погоджується з цінами на будівельні матеріали та виконані роботи
та вважає їх завищеними. 22.10.2004р. МПП "Електросервіс"
направило акт ПП ОСОБА_1 про розірвання договору через високі
розцінки на виконані роботи.
Місцевий господарський суд, приймаючи рішення, виходив з
того, що згідно з висновком експерта ОСОБА_2 від 11.05.2006р.
вартість виконаних ПП ОСОБА_1 робіт, які відображені в актах
НОМЕР_1 становить 31550грн. При цьому МПП "Електросервіс" на
виконання договору НОМЕР_6 сплачено 37313грн. Відтак, місцевий
господарський суд відмовив в первісному позові та задовольнив
зустрічний позов в частині стягнення на користь МПП
"Електросервіс" зайво сплачених грошових коштів в розмірі 8463грн.
(з урахуванням повернення матеріалів на суму 2700грн., що
відображено в актіНОМЕР_4).
Натомість суд апеляційної інстанції свою постанову, якою
скасував рішення місцевого суду, мотивував висновком експерта
ОСОБА_2 №НОМЕР_5 від 16.06.2005р., яким встановлена відсутність
недоліків виконаних робіт по будівництву будинку. Таким чином,
апеляційний господарський суд дійшов висновку, що роботи згідно
актів НОМЕР_3 на суму 24552грн. та НОМЕР_4 виконані і підлягають
оплаті за мінусом перерахованого авансу в сумі 8322грн.
Однак, зазначені висновки господарських судів не є такими, що
грунтуються на всебічному, повному та об'єктивному розгляді в
судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності керуючись
законом, як це передбачено статті 43 Господарського процесуального
кодексу України ( 1798-12 ) (1798-12)
, з огляду на наступне.
Відповідно до ч.1, 7 ст.193 Господарського кодексу України
( 436-15 ) (436-15)
суб'єкти господарювання та інші учасники господарських
відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним
чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за
відсутності конкретних вимог щодо виконання
зобов'язання -відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно
ставляться. Не допускається одностороння відмова від виконання
зобов'язань, крім випадків, передбачених законом, а також відмова
від виконання або відстрочка виконання з мотиву, що зобов'язання
другої сторони за іншим договором не було виконано належним чином.
До виконання господарських договорів застосовуються
відповідні положення Цивільного кодексу України ( 435-15 ) (435-15)
з
урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.
На правовідносини, які виникають на підставі договору
підряду, поширюються положення глави 61 "Підряд" Цивільного
кодексу України ( 435-15 ) (435-15)
.
Так, згідно ч.1 ст.837 Цивільного кодексу України ( 435-15 ) (435-15)
за договором підряду одна сторона (підрядник) зобов'язується на
свій ризик виконати певну роботу за завданням другої сторони
(замовника), а замовник зобов'язується прийняти та оплатити
виконану роботу.
Особливості будівельного підряду визначені нормами параграфу
3 глави 61 "Будівельний підряд" Цивільного кодексу України
( 435-15 ) (435-15)
Відповідно до ч.1, 2 ст.875 Цивільного кодексу України
( 435-15 ) (435-15)
за договором будівельного підряду підрядник
зобов'язується збудувати і здати у встановлений строк об'єкт або
виконати інші будівельні роботи відповідно до проектно-кошторисної
документації, а замовник зобов'язується надати підрядникові
будівельний майданчик (фронт робіт), передати затверджену
проектно-кошторисну документацію, якщо цей обов'язок не
покладається на підрядника, прийняти об'єкт або закінчені
будівельні роботи та оплатити їх.
Договір будівельного підряду укладається на проведення нового
будівництва, капітального ремонту, реконструкції (технічного
переоснащення) підприємств, будівель (зокрема житлових будинків),
споруд, виконання монтажних, пусконалагоджувальних та інших робіт,
нерозривно пов'язаних з місцезнаходженням об'єкта.
Згідно з ч.1 ст.877 Цивільного кодексу України ( 435-15 ) (435-15)
підрядник зобов'язаний здійснювати будівництво та пов'язані з ним
будівельні роботи відповідно до проектної документації, що
визначає обсяг і зміст робіт та інші вимоги, які ставляться до
робіт та до кошторису, що визначає ціну робіт.
З системного аналізу наведених приписів норм права
вбачається, що обов'язковою умовою виникнення у підрядника права
вимоги оплати виконаних робіт за договором підряду є виконання ним
робіт належним чином і в погоджений строк, у відповідності до
проектно-кошторисної документації, а саме належне виконання
зазначених робіт -є обов'язком підрядника.
Вирішуючи спір, судові інстанції не врахували вищезазначені
положення законодавства, не встановили, чи відповідає правова
природа договору НОМЕР_6на підставі якого заявлено вимоги про
стягнення заборгованості, положенням глави 61"Підряд" Цивільного
кодексу України ( 435-15 ) (435-15)
, та з урахуванням цього на підставі
сукупної оцінки наявних у справі доказів не дослідили обставини, з
якими закон пов'язує порядок прийняття роботи, виконаної
підрядником, та порядок оплати роботи. Відтак, господарські суди
не встановили і не дали належної правової оцінки обставинам щодо
виконання сторонами своїх обов'язків за договором, зокрема, не
дослідили обставини виконання робіт, чи були виконані підрядником
зобов'язання за договором належним чином та в строки передбачені
договором, чи відбулося прийняття робіт відповідно до вимог
законодавства та умов договору. Суди належним чином не дослідили і
сам договір НОМЕР_6, не з'ясували права та обов'язки сторін за
договором та не дали йому оцінки у відповідності із вимогами
статті 43 Господарського процесуального кодексу ( 1798-12 ) (1798-12)
України ( 1798-12 ) (1798-12)
.
Обмежившись прийняттям до уваги лише висновків експерта від
11.05.2006р. господарським судом першої інстанції та від
16.06.2005р. господарським судом апеляційної інстанції (в
матеріалах справи наявні і інші висновки) і дійшовши при цьому
протилежних рішень, суди не врахували наступного.
Відповідно до статті 42 Господарського процесуального кодексу
України ( 1798-12 ) (1798-12)
висновок судового експерта повинен містити
докладний опис проведених досліджень, зроблені в результаті їх
висновки і обгрунтовані відповіді на поставлені господарським
судом питання.
При цьому судова колегія звертає увагу, що експертний
висновок може бути покладений в основу судового рішення тільки в
тому випадку, якщо він є обгрунтованим та переконливим.
Обгрунтованість та переконливість висновку експерту може мати
місце тільки в тому випадку, якщо експерт у своєму висновку не
тільки робить висновки, але й підтверджує їх аналізом тих фактів,
що були встановлені в ході дослідження. Обгрунтований та
переконливий висновок повинен бути наданий без порушень правил
логічного мислення, а тому форма судження експерта не повинна
викликати жодних сумнівів. Будь-яка думка експерта повинна мати
підстави, достатні та істинні.
Згідно з ч.5 статті 42 Господарського процесуального кодексу
України ( 1798-12 ) (1798-12)
висновок судового експерта для господарського
суду не є обов'язковим і оцінюється господарським судом за
правилами, встановленими статтею 43 названого кодексу.
У випадку, якщо висновок експертизи викликає сумнів у його
обгрунтованості та переконливості суд повинен відповідно до статті
42 Господарського процесуального кодексу України ( 1798-12 ) (1798-12)
призначити повторну судову експертизу, доручивши її проведення
іншому судовому експерту.
Таким чином, судові інстанції припустилися порушення вимог
частини першої статті 47 Господарського процесуального кодексу
України ( 1798-12 ) (1798-12)
щодо прийняття судового рішення за
результатами обговорення усіх обставин справи і частини першої
статті 43 названого Кодексу стосовно всебічного, повного і
об'єктивного розгляду в судовому процесі всіх обставин справи в їх
сукупності. У зв'язку з цим у Вищого господарського суду України
немає підстав вважати, що судами першої і апеляційної інстанцій
правильно застосовано норми матеріального права.
Оскільки передбачені процесуальним законом межі перегляду
справи в касаційній інстанції не дають їй права встановлювати або
вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні
суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того
чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати
нові докази або додатково перевіряти докази, рішення місцевого
господарського суду та постанова апеляційної інстанції підлягають
скасуванню, а справа -направленню на новий розгляд до
господарського суду першої інстанції. При новому розгляді справи
слід врахувати наведене і вирішити спір відповідно до закону.
Враховуючи викладене, керуючись ст.ст. 108, 111-5, 111-7, п.3
ч.1 ст.111-9, 111-10, ст.111-11, 111-12 Господарського
процесуального кодексу України ( 1798-12 ) (1798-12)
, Вищий господарський
суд України, -
П О С Т А Н О В И В :
Касаційну скаргу задовольнити частково.
Постанову Житомирського апеляційного господарського суду від
04.10.2006р. та рішення господарського суду Житомирської області
від 31.07.2006р. у справі №22/888 скасувати, а справу направити на
новий розгляд до суду першої інстанції.
Головуючий суддя Д.Кривда
Судді Г.Жаботина
А.Уліцький