ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ
ПОСТАНОВА
IМЕНЕМ УКРАЇНИ
12 грудня 2006 р.
№ 47/139-06
Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:
Головуючого:
Удовиченка О.С.
суддів:
Панової I.Ю.
Яценко О.В.
розглянувши касаційну
скаргу
Українсько-російського спільного підприємства відкритого
акціонерного товариства "Харків УАЗ-Сервіс"
на рішення
та постанову
Господарського суду Харківської області від 26.04.2006 р.
Харківського апеляційного господарського суду
від 22.09.2006 р.
у справі
господарського суду
№ 47/139-06
Харківської області
за позовом
Українсько-російського спільного підприємства відкритого
акціонерного товариства "Харків УАЗ-Сервіс"
до
Товариства з обмеженою відповідальністю "ДИАСТ"
про
визнання недійсним правочину
в судовому засіданні взяли участь представники :
керуючий санацією:
позивача:
Кравцов В.М.
Огнєв В.А., Мажара С.В.
ВСТАНОВИВ:
Українсько-російське спільне підприємство відкрите акціонерне
товариство "Харків УАЗ-Сервіс" (далі -позивач) звернулось до
господарського суду Харківської області з позовом про визнання
недійсними договорів купівлі-продажу нежитлових приміщень,
укладених з товариством з обмеженою відповідальністю "ДИАСТ"
(далі -відповідач) 21.01.2004 р.
Рішенням господарського суду Харківської області від
26.04.2006 р. у справі № 47/139-06 (судді Швед Е.Ю., Iнте Т.В.,
Светлічний Т.В.) в позові відмовлено.
В мотивувальній частині рішення суд першої інстанції
посилався на ст. 92 ЦК України ( 435-15 ) (435-15)
та ч. 1 ст. 12 Закону
України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання
його банкрутом" ( 2343-12 ) (2343-12)
(далі -Закон).
Постановою Харківського апеляційного господарського суду від
22.09.2006 р. у справі № 47/139-06 (судді: Шепітько I.I. -
головуючий, Лакіза В.В., Токар М.В.) Українсько-російському
спільному підприємству відкритому акціонерному товариству "Харків
УАЗ-Сервіс" у задоволенні його апеляційної скарги відмовлено,
зазначене рішення господарського суду Харківської області залишено
без змін.
Позивач, не погоджуючись з прийнятою постановою суду
апеляційної інстанції, звернувся до Вищого господарського суду
України із касаційною скаргою від 18.10.2006 р. з вимогою
скасувати рішення господарського суду Харківської області від
26.04.2006 р. та постанову Харківського апеляційного
господарського суду від 22.09.2006 р. у справі № 47/139-06 та
прийняти нове рішення, яким визнати недійсними зазначені договори
купівлі-продажу нежитлових приміщень.
При цьому скаржник посилається на порушення судами першої та
апеляційної інстанції норм матеріального та процесуального права,
а саме: п. 2 ч. 3 ст. 92, ст. 203 Цивільного кодексу України
( 435-15 ) (435-15)
(далі -ЦК України ( 435-15 ) (435-15)
), п. 13 ст. 13 Закону, ст.
115 Господарського процесуального кодексу України ( 1798-12 ) (1798-12)
(далі -ГПК України ( 1798-12 ) (1798-12)
).
Судова колегія, розглянувши наявні матеріали справи,
обговоривши доводи касаційної скарги, дослідивши правильність
застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм
матеріального та процесуального права, дійшла висновку, що
касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з наступних
підстав.
Судом першої інстанції встановлено, що 21.01.2004 р. між
позивачем та відповідачем було укладено договори купівлі-продажу
нежитлових приміщень № 1-7 у будівлі літера "Р-1", № 1а, 2 у
будівлі літера "0-1" та приміщень № 1, 2, 3, 4 у будівлі літера
"Ш-1", що розташовані за адресою: м. Харків, вул. Жовтневої
Революції, буд. 167.
Відмовляючи позивачу в задоволенні позову про визнання
договорів купівлі-продажу нежитлових приміщень недійсними, суд
першої інстанції виходив з того, що факт порушення справи про
банкрутство та винесення відповідної ухвали суду не вказує на
обов'язкове вжиття обмежень дієздатності боржника та зазначив в
своєму рішенні, що повний текст такої ухвали не оприлюднюється в
засобах масової інформації, з чим погодився суд апеляційної
інстанції.
В обгрунтування касаційної скарги скаржник посилається на той
факт, що укладення договорів купівлі-продажу нежитлових приміщень
від 21.01.2004 р. було здійснено без повідомлення та згоди
призначеного судом розпорядника майна позивача та всупереч вимог
ч. 13 ст. 13 Закону.
Відповідно до ч. 1 ст. 12 Закону господарський суд за
клопотанням розпорядника майна, кредиторів або з власної
ініціативи може заборонити укладати без згоди арбітражного
керуючого угоди, а також зобов'язати боржника передати цінні
папери, валютні цінності, інше майно на зберігання третім особам
або вжити інших заходів для збереження майна, про що виноситься
ухвала.
Пунктом 13. ст. 13 Закону встановлено, що керівник або орган
управління боржника виключно за погодженням з розпорядником майна
укладає угоди щодо передачі нерухомого майна в оренду, заставу,
внесення зазначеного майна як внеску до статутного фонду
господарського товариства або розпорядження таким майном іншим
чином.
Відповідно до ст. 215 ЦК України ( 435-15 ) (435-15)
підставою
недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину
стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою -
третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.
Як вбачається з матеріалів справи, ухвалою господарського
суду Харківської області від 27.08.2002 р. було порушено
провадження у справі № Б-19/105-02 про банкрутство
Українсько-російського спільного підприємства відкритого
акціонерного товариства "Харків УАЗ-Сервіс", введено мораторій на
задоволення вимог кредиторів та встановлено заборону посадовим
особам боржника або власнику його майна чи уповноваженому ним
органу або іншим особам вчиняти дії щодо відчуження майнових
активів боржника (т. 1 а.с. 20).
Відповідно до ст. 115 ГПК України ( 1798-12 ) (1798-12)
рішення,
ухвали, постанови господарського суду, що набрали законної сили, є
обов'язковими на всій території України і виконуються у порядку,
встановленому Законом України "Про виконавче провадження"
( 606-14 ) (606-14)
.
Позивачем було відчужено нежитлові приміщення, зазначені в
оспорюваних договорах, в порушення обмежень, встановлених ухвалою
господарського суду Харківської області від 27.08.2002 р. у справі
№ Б-19/105-02.
Харківський апеляційний господарський суд, залишаючи рішення
суду першої інстанції без змін, в мотивувальній частині постанови
зазначив, що відповідач є добросовісним набувачем нежитлових
приміщень.
Відповідно до ст. 388 ЦК України ( 435-15 ) (435-15)
якщо майно за
відплатним договором придбане в особи, яка не мала права його
відчужувати, про що набувач не знав і не міг знати (добросовісний
набувач), власник має право витребувати це майно від набувача лише
у разі, якщо майно: було загублене власником або особою, якій він
передав майно у володіння; було викрадене у власника або особи,
якій він передав майно у володіння; вибуло з володіння власника
або особи, якій він передав майно у володіння, не з їхньої волі
іншим шляхом.
Висновок суду апеляційної інстанції про те, що відповідач не
знав і не повинен був знати про порушення справи про банкрутство
позивача та встановлену заборону на відчуження майнових активів
боржника, а відтак те, що відповідач є добросовісним набувачем
нежитлових приміщень за оспорюваними договорами, зроблений без
належного обгрунтування та доказів на підтвердження такого
висновку.
Судами першої та апеляційної інстанції не було враховано
пояснення представника позивача стосовно того, що відповідач,
укладаючи оспорювані договори, був обізнаний про встановлену
заборону. В своєму поясненні представник позивача зазначає, що на
час укладення правочинів, покупець -ТОВ "ДИАСТ" знав, що по
відношенню до позивача порушено справу про банкрутство, оскільки
перед укладенням договорів оглядав приміщення на підприємстві та
ознайомлювався з технічною та іншою документацією позивача.
Згідно з ст. 111-7 ГПК України ( 1798-12 ) (1798-12)
, переглядаючи у
касаційному порядку судові рішення, касаційна інстанція на
підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє
застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм
матеріального і процесуального права. Касаційна інстанція не має
права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були
встановлені у рішенні або постанові господарського суду чи
відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого
доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази
або додатково перевіряти докази.
Враховуючи викладене, оскаржувані рішення суду першої
інстанції та постанова суду апеляційної інстанції підлягають
скасуванню, а справа - направленню на новий розгляд до
господарського суду першої інстанції.
Господарському суду Харківської області при новому розгляді
справи слід дослідити чи був обізнаний відповідач з ухвалою
господарського суду Харківської області від 27.08.2002 р. у справі
№ Б-19/105-02 про банкрутство позивача, а отже чи є відповідач
добросовісним набувачем, підтвердити це належними доказами та
вирішити спір у відповідності з нормами матеріального і
процесуального права.
Керуючись статтями 111-5, 111-7, 111-9-111-11 Господарського
процесуального кодексу України ( 1798-12 ) (1798-12)
, Вищий господарський
суд України,
ПОСТАНОВИВ:
1. Касаційну скаргу Українсько-російського спільного
підприємства відкритого акціонерного товариства "Харків
УАЗ-Сервіс" задовольнити частково.
2. Рішення господарського суду Харківської області від
26.04.2006 р. та постанову Харківського апеляційного
господарського суду від 22.09.2006 р. у справі № 47/139-06
скасувати.
3. Справу передати на новий розгляд до господарського суду
Харківської області.
Головуючий О.С. Удовиченко
Судді I.Ю. Панова
О.В. Яценко