Вищий  господарський суд  України у складі колегії  суддів:

Дерепи В.I. -головуючого (доповідача), Грека Б.М.,

Стратієнко Л.В.,

за участю повноважних представників:

позивача

відповідача

розглянувши  у  відкритому  судовому засіданні  касаційну  скаргу  на рішення Приватного підприємства "Донбас-Охорона"  від 28 серпня 2006 року господарського суду Донецької області

та постанову від 4 жовтня 2006 року Донецького апеляційного господарського суду

у справі №44/189

за позовом Приватного підприємства "Донбас-Охорона""

до ТзОВ "Укрсплав А"

про стягнення 5898, 32 грн.,

ВСТАНОВИВ:

У червні 2006 року позивач звернувся до господарського суду Донецької області з позовом до відповідача про стягнення суми боргу за надані охоронні послуги в розмірі 5322,58 грн., трьох процентів річних в сумі 43,74 грн. та пені в розмірі 532 грн., що виникли на підставі часткового виконання договору про надання охоронних послуг.

Рішенням господарського суду Донецької області від 28 серпня 2006 року (суддя Мєзєнцев Є.I.) в позові відмовлено.

Постановою Донецького апеляційного господарського суду від 4 жовтня 2006 року рішення господарського суду залишене без змін.

У касаційній скарзі приватне підприємство "Донбас-Охорона" просить вказані судові рішення скасувати, як прийняті з порушенням норм матеріального і процесуального права.

Перевіривши матеріали справи та на підставі встановлених в ній фактичних обставин, проаналізувавши правильність застосування місцевим та апеляційним господарськими судами при прийнятті оскаржуваних судових рішень норм матеріального і процесуального права, суд вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.

З матеріалів справи вбачається, що 1 листопада 2005 року між сторонами у справі був укладений договір б/н про надання охоронних послуг, предметом якого є надання послуг по охороні об'єкта.

Згідно умов укладеного договору, виконавець зобов'язався надавати замовнику послуги щодо охорони об'єкта, а замовник -сплачувати зазначені послуги щомісяця в розмірі 5000 грн.

Додатковою угодою №1 до договору від 02.02.2006 року розмір плати за охорону об'єкту був визначений в розмірі 11000 грн. на місяць.

В період з листопада 2005 року по 15 березня 2006 року замовникові були надані послуги вартістю 31 322, 58 грн., з яких неоплачені послуги становлять суму 5 322, 58 грн., що підтверджується наявними в матеріалах справи документами.

Як правильно встановлено судами, 15.03.2006 року сторонами було укладено додаткову угоду №2 до договору, згідно умов якої з моменту набрання сили цієї угоди сторони не вважають себе пов'язаними будь-якими правами та обов'язками, що виникли з договору та не мають жодних претензій одне до одного.

Згідно ч.2 ст.907 Цивільного кодексу України (435-15) , порядок і наслідки розірвання договору про надання послуг визначаються домовленістю сторін або законом.

Відповідно до ст.653 Цивільного кодексу України (435-15) , у разі зміни договору зобов'язання сторін змінюються відповідно до змінених умов щодо предмета, місця строків виконання тощо.

У разі зміни або розірвання договору зобов'язання змінюється або припиняється з моменту досягнення домовленості про зміну або розірвання договору, якщо інше не встановлено договором чи не обумовлено характером його зміни.

Враховуючи викладене, апеляційний господарський суд правильно встановив, що місцевий господарський суд обгрунтовано відмовив позивачеві в задоволенні його вимог щодо стягнення з відповідача суми боргу, оскільки шляхом підписання вказаної додаткової угоди №2 до договору, сторони в двосторонньому порядку припинили будь-які зобов'язання за договором, відповідно до приписів статті 598 та частини 1 статті 604 Цивільного кодексу України (435-15) .

Відповідно до ст.33 ГПК України (1798-12) кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Суд вважає, що суди першої та апеляційної інстанцій, відповідно до вимог закону, вірно дійшли висновку про визнання вимог позивача щодо стягнення з відповідача трьох процентів річних та пені як таких, що суперечать закону, оскільки факт їх наявності та розмір перебувають у необхідному зв'язку з наявністю суми основного боргу.

Крім того, господарськими судами першої та апеляційної інстанцій правильно відмовлено позивачеві в стягненні 1100 грн. витрат, пов'язаних з наданням юридичних послуг за їх недоведеністю.

При прийнятті оскаржуваних судових рішень місцевий та апеляційний господарські суди повно і всебічно перевірили всі обставини справи, дали належну правову оцінку зібраним у справі доказам і прийняли законні судові рішення, які необхідно залишити без змін.

Доводи, викладені в касаційній скарзі, судова колегія вважає необгрунтованими, оскільки вони спростовуються зібраними у справі доказами і не відповідають вимогам діючого законодавства, що регулює дані правовідносини.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 111-5, 111-7, 111-9, 111-11 Господарського процесуального кодексу України (1798-12) , Вищий господарський суд України

ПОСТАНОВИВ:

Рішення господарського суду Донецької області від 28 серпня 2006 року та постанову Донецького апеляційного господарського суду від 4 жовтня 2006 року залишити без змін, а касаційну скаргу приватного підприємства "Донбас-Охорона" - без задоволення.